Рішення

від 14.02.2022 по справі 916/3617/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2022 р. Справа № 916/3617/21

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Малярчук І.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні справу №916/3617/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД АГРОС» (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, офіс 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТ СЕРВІС ГРУПП» (65079, м. Одеса, Куликове поле, буд. 1) про стягнення 408003,84грн попередньої оплати,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяв, клопотань, процесуальних дій суду :

Позивач у позові в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у вересні 2021 року між ТОВ ФРУТ СЕРВІС ГРУПП та ТОВ ГРАНД АГРОС було досягнуто домовленостей щодо поставки товару, а саме: бананів у кількості 960 ящиків загальною вартістю 408003,84грн. На виконання досягнутих домовленостей між товариствами складений договір поставки №2/9 від 15.09.2021, примірник якого дотепер відповідач позивачу не повернув. 20.10.2021 відповідачем виставлено рахунок №720 на попередню оплату вищевказаного товару на загальну суму 408003,84 грн, який позивач оплатив повністю наступного дня - 21.10.2021, що підтверджується платіжним дорученням №23. З метою досудового врегулювання спору позивачем 11.11.2021 було направлено на адресу відповідача вимогу щодо поставки оплаченого позивачем товару - бананів у кількості 960 ящиків, протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання вимоги. Дану вимогу відповідачем отримано 15.11.2021, що підтверджується інформацією з офіційного сайту Укрпошти (адреса в мережі інтернет: https://www.ukrposhta.ua/ua). Відповіді або задоволення вимоги відповідачем не надано.

Відповідач проти позову заперечує, подав відзив на позов від 14.01.2022 за вх.№1109/22, де вказує, що, ані копія договору поставки №2/9 від 15.09.2021, ані копія рахунку №720 від 20.10.2021 не містять ні підпису, ні печатки ТОВ ФРУТ СЕРВІС ГРУПП . Позивач пояснює цю обставину тим, що начебто ТОВ ФРУТ СЕРВІС ТРУПП не повернуло ТОВ ГРАНД АГРОС примірник договору поставки №2/9 від 15.09.2021, а рахунок отримало електронною поштою, проте, вищезазначене не відповідає дійсності. Відповідач вказує, що жодних договірних відносин між ТОВ ГРАНД АГРОС та ТОВ ФРУТ СЕРВІС ГРУПП не існує та не існувало, ТОВ ФРУТ СЕРВІС ГРУПП не складало та не направляло на адресу ТОВ ГРАНД АГРОС , ані договір поставки №2/9 від 15.09.2021, ані рахунок № 720 від 20.10.2021, ані будь-які інші документи. Також відповідач звертає увагу, що надана позивачем копія договору поставки №2/9 від 15.09.2021 не містить підпису та печатки навіть самого позивача, що також ставить під сумнів твердження позивача про виникнення договірних відносин між ТОВ ГРАНД АГРОС та ТОВ ФРУТ СЕРВІС ГРУПП . ТОВ ФРУТ СЕРВІС ГРУПП вказує, що вперше побачило зазначені документи лише у якості додатків до позову ТОВ ГРАНД АГРОС . Щодо наданих позивачем скріншотів з невідомих електронних адрес, які начебто підтверджують факт листування, відповідач зазначає, що з них неможливо встановити, ані їх відношення до предмету спору, ані їх справжність, ані власників цих електронних скриньок та вони жодним чином не доводять наявність договірних відносин між ТОВ ГРАНД АГРОС та ТОВ ФРУТ СЕРВІС ГРУПП . Крім того, відповідач зазначає, що отримав від позивача вимогу про поставку оплаченого товару та намагався зв`язатись з ТОВ ГРАНД АГРОС з метою з`ясування причини помилкових обставин, зазначених у вимозі. Жодних контактних телефонів ТОВ ГРАНД АГРОС вищезазначена вимога не містить, а усі спроби зв`язатись з ТОВ ГРАНД АГРОС за номером телефону, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (0979983370) виявились безрезультатними.

Поряд із цим відповідач стверджує, що договір поставки №2/9 від 15.09.2021 між ТОВ ФРУТ СЕРВІС ГРУПП та ТОВ ГРАНД АГРОС не укладений, він не породжує для сторін жодних правових наслідків, а тому позовні вимоги ТОВ ГРАНД АГРОС , які обґрунтовані обставинами невиконання ТОВ ФРУТ СЕРВІС ГРУПП договірних зобов`язань, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Так, положення ч.1 ст.248 ГПК України визначають, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, враховуючи, вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи №916/3617/21 засобами поштового зв`язку, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 16.12.2021р. відкрито провадження у справі №916/3617/21, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи :

Позивач подав до справи рахунок на оплату №720 від 20.10.2021 на суму 408003,84грн, який не містить підпису та печатки підприємства, що його виписало.

За платіжним дорученням №23 від 21.10.2021 позивач сплатив на користь ТОВ ФРУТ СЕРВІС ГРУПП 408003,84грн, що також підтверджується банківською випискою за 21.10.2021.

11.11.2021 позивач надіслав відповідачу вимогу щодо поставки оплаченого позивачем товару - бананів у кількості 960 ящиків.

Також позивач подав до справи роздруківки з електронної пошти від 13.10.2021, від 21.10.2021, проект договору поставки №2/9 від 15.09.2021, який не підписаний особами, що в ньому зазначені.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення сторін, їх мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків .

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч.1, 2 ст.640 ЦК України).

Положеннями ч.1 ст.181 ГКУ передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як передбачено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Отже, в матеріалах справи наявні проект договору поставки №2/9 від 15.09.2021 не підписаний сторонами, рахунок на оплату №720 від 20.10.2021 на суму 408003,84грн, який не містить підпису та печатки відповідача.

Із роздруківок з електронної пошти від 13.10.2021, від 21.10.2021 не вбачається, що одна із електронних поштових адрес належить відповідачу.

Звідси, позивач не довів суду укладення між ним та відповідачем договору поставки, у т.ч. у спрощений спосіб.

Між тим, за платіжним дорученням №23 від 21.10.2021 позивач сплатив на користь ТОВ ФРУТ СЕРВІС ГРУПП 408003,84грн за відсутності доказів правової підстави для такого перерахування коштів.

Однак, позов позивачем у даній справі подано на підставі договору поставки, укладення якого судом не встановлено, а предметом позову є кошти, які позивач визначив як попередню оплату. Проте, за відсутності укладеного між сторонами договору та погодження обов`язків сторін, зокрема, щодо поставки товару, відсутні підстави стверджувати про невиконання договірних зобов`язань, що могло б мати наслідком виникнення права відмовитись від договору та вимагати повернення попередньої оплати.

Так, належною підставою позову позивача у обставинах, що мають місце у даній справі, може бути вимога про повернення безпідставно отриманих коштів.

Положення ст.1212 ЦК України передбачають, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо фактичних правовідносин сторін.

У силу вимог статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Поряд із цим слід відзначити, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Тобто, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Враховуючи викладене, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 408003,84грн підлягає судом задоволенню, із визначенням суми стягнення як безпідставно отриманих коштів.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За розгляд даного позову судом позивач поніс витрати на оплату судового збору в сумі 6120,07грн., які відносяться за рахунок відповідача внаслідок повного задоволення судом позову.

Керуючись ст.ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити повністю позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД АГРОС» (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, офіс 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТ СЕРВІС ГРУПП» (65079, м. Одеса, Куликове поле, буд. 1) про стягнення 408003,84грн.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТ СЕРВІС ГРУПП» (65079, м. Одеса, Куликове поле, буд. 1, код ЄДРПОУ 42157627) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД АГРОС» (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, офіс 1, код ЄДРПОУ 44120541) 408003 (чотириста вісім тисяч три) грн 84коп. безпідставно отриманих коштів, 6120 (шість тисяч сто двадцять) грн 07коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14 лютого 2022 р.

Суддя І.А. Малярчук