Рішення

від 09.02.2022 по справі 918/1002/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2022 р. м. Рівне Справа № 918/1002/21

Господарський суд Рівненської області у складі судді Заголдної Я.В. при секретарі судового засідання Сичик М.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд.20 літера А, нежиле приміщення групи приміщень 94, код ЄДРПОУ 42779374) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" (33016, м. Рівне, вул. Коновальця Євгена, будинок 26/20, код ЄДРПОУ 36624320) про стягнення 61 510 грн 76 коп.

у судове засідання з розгляду справи по суті з`явилися:

- від позивача: Станіславський Сергій Валерійович (ордер серія АМ № 1017844 від 18.11.2021 року);

- від відповідача: не з`явився.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 09.02.2022 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 14 ст. 8, ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер MAP636YF14231024.

ВСТАНОВИВ:

12.11.2021 року на поштову адресу Господарського суду Рівненської області надійшов позов від Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" (далі - відповідач), у якому позивач, посилаючись на ст. ст. 173, 174, 193, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 611, 623, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 5, 42, 46, 162-164 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить суд стягнути з відповідача 201 910 грн 76 коп. (з яких - 140 400 грн 00 коп. - основний борг, 36 317 грн 94 коп. - пеня, 17 783 грн 25 коп. - інфляційні втрати, 7 409 грн 57 коп. - 3 % річних).

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" посилається на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" своїх зобов`язань за Договором поставки № 2801/20, укладеного між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) 28.01.2020 року, в частині повного та своєчасного проведення розрахунків на умовах 100 % передоплати, внаслідок чого за відповідачем утворилася заборгованість.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 17.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/1002/21, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначити на 13.12.2021 року, запропонувати сторонам:

а) позивачу: подати суду будь-які додаткові докази в обґрунтування позовних вимог (у разі їх наявності) у термін до 10.12.2021 року;

б) відповідачу: подати суду відповідно до ст. 165 ГПК України протягом 15-ти днів з моменту отримання даної ухвали відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів, що підтверджують заперечення проти позову; одночасно надіслати іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду;

в) позивачу: відповідно до ст. 166 ГПК України подати суду відповідь на відзив у 5-денний строк з дня отримання відзиву; одночасно надіслати відповідь на відзив відповідачу та надати суду докази такого скерування;

г) відповідачу: у строк протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення на відповідь на відзив з урахуванням вимог ст. 167 ГПК України, одночасно надіслати заперечення іншим учасникам справи, надати суду докази такого скерування.

13.12.2021 року на офіційну електронну пошту Господарського суду Рівненської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з тим, що між сторонами проводяться перемовини щодо мирного врегулювання спору на підставі взаємних поступок. Таким чином існує потреба сторін у додатковому часі для узгодження умов мирової угоди.

13.12.2021 року через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" надійшов відзив, у якому відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 140 400 грн 00 коп.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13.12.2021 року закрито провадження у справі № 918/1002/21 в частині стягнення 140 400 грн 00 коп. - основної заборгованості, відкладено підготовче засідання в межах визначеного ГПК України строку підготовчого провадження на "17" січня 2022 р. на 15:45 год.

Підготовче судове засідання у справі, яке було призначено на "17" січня 2022 р. на 15:45 год. не відбулося у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Заголдної Я.В, про що помічником судді було подано службову записку на ім`я керівника апарату про погодження питання щодо розміщення на веб-сайті суду в мережі Інтернет у розділі Новини відповідної інформації для учасників справи та опубліковано на офіційному веб-сайті Господарського суду Рівненської області https://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/pres-centr/novyny/1241881/ повідомлення про те, що у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності судді Заголдної Я.В., судові засідання, призначені на 17.01.2022 року, 18.01.2022 року не відбудуться.

У зв`язку з тим, що закінчились обставини, які зумовлювали неможливість проведення судового розгляду справи, ухвалою господарського суду Рівненської області від 24.01.2022 року призначено підготовче засідання у справі № 918/1002/21 на 02.02.2022 року.

02.02.2022 року судом встановлено, що відповідач у справі не забезпечив явку уповноваженого представника у підготовче засідання, належним чином повідомлений про час, дату та місце його проведення,

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02.02.2022 року закрито підготовче провадження у справі № 918/1002/21, призначено справу № 918/1002/21 до судового розгляду по суті на 09.02.2022 року.

02.02.2022 року від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог на суму основного боргу.

09.02.2022 року від позивача надійшла заява про відкликання заяви про зменшення позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 09.02.2022 року заяву позивача про зменшення позовних вимог залишено без розгляду.

09.02.2022 року судом встановлено, що відповідач у справі не забезпечив явку уповноваженого представника у підготовче засідання, належним чином повідомлений про час, дату та місце його проведення, що підтверджується довідкою про доставку ухвали Господарського суду Рівненської області від 02.02.2022 року на його офіційну електронну адресу.

Відповідно до п. 17 розділу ІІІ положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішення Вищої ради правосуддя 17.08.2021 року за № 1845/0/15-21 встановлено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Явка представників у судове засідання з розгляду справи № 918/1002/21 по суті обов`язковою не визнавалася.

За таких обставин, господарський суд проводить судове засідання з розгляду справи по суті без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя".

Судом встановлено, що відповідач у справі скористався своїм процесуальним правом на подання письмового відзиву на позовну заяву, у якому визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, який і сплатив після відкриття провадження даній справі, у зв`язку з чим ухвалою суду від 13.12.2021 року закрито провадження у справі в частині стягнення 140 400 грн 00 коп. При цьому відповідач заперечує проти стягнення 61 510 грн 76 коп. (з яких - 36 317 грн 94 коп. - пеня, 17 783 грн 25 коп. - інфляційні втрати, 7 409 грн 57 коп. - 3 % річних), зазначаючи, що позивачем не було здійснено заходів досудового врегулювання спору та не повідомлено відповідача про зміну директора як це передбачено пунктом 8 Договору поставки № 2801/20 від 28.01.2020 року, так як з колишнім директором позивача у відповідача була домовленість про порядок та строки погашення заборгованості за отриманий товар.

Господарський суд дійшов висновку, що дана справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами та містить достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 28.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" (далі - покупець) укладено Договір поставки № 2801/20 (далі - Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язується передати (поставити) у власність Покупцю кормовий матеріал на основі леонардіту "REASIL HUMIC HEALTH" та/або кормовий матеріал на основі леонардіту "REASIL HUMIC VET", а Покупець, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити продукцію на умовах даного договору.

Умови поставки, ціни на продукцію погоджуються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними додатками до цього договору. Сторони домовились, що поставка продукції може здійснюватись без оформлення специфікації, в такому разі приймання продукції Покупцем здійснюється в кількості та по цінах, вказаних у товаросупроводжувальних документах, та є згодою Покупця на купівлю продукції (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 1.3. Договору обсяг (кількість) кожної партії продукції (під "партією" продукції сторони розуміють обсяг (кількість) продукції, вказаний в одній видатковій накладній), узгоджується сторонами на підставі заяви покупця та вказується у видатковій накладній. На підтвердження узгодження заяви покупця, постачальник виставляє рахунок-фактуру на оплату замовленої продукції.

Поставка Постачальником продукції здійснюється автомобільним транспортом на умовах FCA (Інкотермс - 2010) склад покупця або на умовах EXW (Інкотермс - 2010) склад постачальника. За домовленістю сторін, поставка постачальником продукції може здійснюватись на інших умовах, що зазначаються в Специфікаціях до Договору (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 2.3. Договору датою поставки продукції вважається дата, вказана у видатковій накладній.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна продукції, що буде поставлятися Постачальником протягом строку дії Договору, погоджується Сторонами та вказується в рахунку-фактурі та/або видатковій накладній та/або специфікації.

Покупець, відповідно до п. 4.2 Договору зобов`язався оплатити продукцію зазначену у відповідній специфікації шляхом здійснення 100% передоплати - протягом 3 банківських днів з дати підписання відповідної Специфікації або виставлення Постачальником рахунку-фактури, якщо інші умови не зазначені в специфікації.

Сторони погодились, що датою оплати продукції буде вважатись дата зарахування грошових коштів в сумі здійсненого платежу на поточний рахунок Постачальника вказаний в розділі 11 цього договору (п. 4.4 Договору).

Згідно з п. 7.1. Договору в разі невиконання чи неналежного виконання сторонами умов цього Договору винна сторона несе відповідальність відповідно до діючого законодавства України та умов даного Договору.

Відповідно до п. 10.1, 10.2 Договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 цього Договору та закінчується 31.12.2020 року.

Закінчення строку цього договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 10.4 Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що Договір є укладеним, підписаний уповноваженими сторонами (директорами юридичних осіб) та скріплений відтисками печаток покупця та постачальника, на час розгляду справи доказів недійсності договору, зокрема відповідних судових рішень, суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи, додатком до Договору є специфікація від 28.01.2020 року, згідно з якою постачальник зобов`язується передати у власність покупця відповідно до п. 1.1. Договору наступну продукцію: кормовий матеріал на основі леонардіту "REASIL HUMIС HEALTH" в обсязі 2 250 кг, ціна продукції з ПДВ 62, 40 грн за 1 кг. Загальна вартість продукції за цією специфікацією остаточно буде визначатися, як сума вартостей продукції зазначених у видаткових накладних, підписаних сторонами.

Отже, судом встановлено, що 28.01.2020 року сторони Договору підписали специфікацію на загальну суму товару 140 400 грн 00 коп., відтак згідно з п. 4.2 Договору, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" виник обов`язок із оплати товару шляхом здійснення 100% передоплати - протягом 3 банківських днів з дати підписання даної Специфікації, тобто з 29.01.2020 року по 31.01.2020 року включно.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем не було здійснено 100% передоплати товару у строк, обумовлений сторонами.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору Постачальником було поставлено Покупцю продукцію на загальну суму 140 400 грн 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 2 від 05.02.2020 року, яка підписана директором відповідача В.В. Андрієвським, а також відповідною товаро-транспортною накладною № Р2 від 05.02.2020 року та податковою накладною № 2 від 05.02.2020 року (реєстраційний номер документа 9030816427) (том 1, а.с. 18-21).

Судом встановлено, що відповідачем не виконано умов Договору поставки від 28.01.2020 року № 2801/20 в частині повного та своєчасного проведення розрахунків, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду із даним позовом для захисту своїх порушених прав.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України, встановлено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.

Однією з загальних засад цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є свобода договору.

Сторони Договору на підставі вільного волевиявлення домовилися, погодили та зафіксували у п. 4.2. Договору, що покупець зобов`язаний оплатити продукцію зазначену у відповідній специфікації шляхом здійснення 100% передоплати - протягом 3 банківських днів з дати підписання відповідної Специфікації або виставлення Постачальником рахунку-фактури, якщо інші умови не зазначені в специфікації.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не виконав свого обов`язку із 100% передоплати товару у строк, обумовлений сторонами - протягом 3 банківських днів з дати підписання відповідної Специфікації, тобто до 31.01.2020 року включно.

Однак, незважаючи на нездійснення відповідачем передоплати, позивачем на виконання умов Договору було поставлено покупцю продукцію на загальну суму 140 400 грн 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 2 від 05.02.2020 року, яка підписана директором відповідача В.В. Андрієвським, а також відповідною товаро-транспортною накладною № Р2 від 05.02.2020 року та податковою накладною № 2 від 05.02.2020 року (реєстраційний номер документа 9030816427).

Отримання відповідачем продукції за видатковою накладною № 2 від 05.02.2020 року без заперечень на склад, свідчить про вчинення відповідачем конклюдентних дій на підтвердження факту здійснення сторонами господарської операції поставки та прийняття продукції на виконання договірних зобов`язань за Договором поставки № 2801/20 від 28.01.2020 року.

Також як свідчать матеріали справи, замовник (покупець, відповідач) не відмовився прийняти товар, заперечень щодо ціни, кількості, якості чи комплектності товару не має.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 693 ЦК України, у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Згідно з п. 4.3. Договору в разі, якщо покупець прострочить виконання своїх зобов`язань за цим Договором в частині оплати поставленої продукції та не здійснить в повному обсязі оплату поставленої на його користь продукції протягом строку, вказаного у п. 4.2. Договору, постачальник має право повністю припинити поставку продукції за цим договором до моменту повної оплати покупцем виниклої заборгованості.

Здійснивши системний аналіз вищезазначених норм ЦК України суд констатує, що кваліфікуючими ознаками договору купівлі-продажу є: передання (продаж) майна продавцем та оплата (прийняття) такого майна покупцем.

"Попередньою оплатою" визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.

Зміст приписів статей 692-693 ЦК України свідчить, що умова стосовно обов`язку покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем має бути передбачена договором. Ключовою відмінністю попередньої оплати є сплата як усієї вартості товару, так і її частини (авансу) до моменту передачі товару.

При цьому, у разі нездійснення покупцем оплати товару, зобов`язання продавця щодо передачі майна не виникає, а при переданні майна у такому разі, продавець несе всі ризики невиконання зобов`язання зі сторони покупця.

Виконання сторонами договору купівлі-продажу своїх обов`язків має зустрічний характер, тому невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару є підставою застосування ст. 538 ЦК України, відповідно до положень якої продавець має право зупинити виконання своїх обов`язків за договором або відмовитися від його виконання частково або повністю. Водночас, ст. 538 ЦК України не містить положень щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з ч. 2 ст. 538 ЦК України при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Враховуючи, що відповідач в порушення вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Договору взяті на себе зобов`язання із попередньої оплати товару не виконав, до спірних правовідносин застосовуються положення ст. ст. 693 та 538 ЦК України, та господарський суд дійшов висновку, що строк оплати за Договором настав із 29.01.2020 року по 31.01.2020 року.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526, 693 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов`язання не виконав, за товар своєчасно (шляхом передоплати) не розрахувався, відтак відповідач із 01.02.2020 року вважається таким, що прострочив оплату товару.

Господарський суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві про те, що оскільки позивачем не було здійснено заходів досудового врегулювання спору та не повідомлено відповідача про зміну директора як це передбачено пунктом 8 Договору поставки № 2801/20 від 28.01.2020 року, так як з колишнім директором позивача у відповідача була домовленість про порядок та строки погашення заборгованості за отриманий товар, відтак необхідно відмовити у задоволенні позову, - виходячи з наступного.

Досудове врегулювання господарських спорів являє собою систему заходів, що здійснюються організаціями, іншими суб`єктами господарювання, майнові права яких порушено, з метою безпосереднього вирішення конфлікту (спору) до звернення у господарський суд. Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарських спорів за домовленістю між собою (ст. 5 ГПК України).

Метою досудового врегулювання господарських спорів є усунення або запобігання негативного впливу на господарську діяльність з боку контрагентів. Добровільне задоволення претензійних вимог забезпечує найбільш швидке відновлення порушених прав кредитора. В цьому полягає позитивний аспект досудового порядку врегулювання спорів. Такий порядок є позитивним і для добросовісного боржника, оскільки позбавляє його додаткових витрат на судові видатки.

Однак, суд зауважує, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами ГПК України, а тому зобов`язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав є порушенням Конституції та інших нормативно-правових актів України. Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму Рішенні від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 дав роз`яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що:

- можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, утому числі досудового врегулювання спору;

- обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист;

- обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Відтак те, що на адресу відповідача від позивача не надходило пропозицій у вигляді претензії про погашення заборгованості та (або) акту-вимоги про погашення боргу в сумі поставки, не отримання пропозиції про повернення товару або його нереалізованої частки - не свідчить про відсутність у позивача звернення до господарського суду із даним позовом.

Із матеріалів справи вбачається, що обов`язок із оплати товару сторони обумовили між собою у п. 4.2 Договору, згідно з яким покупець зобов`язався оплатити продукцію зазначену у відповідній специфікації шляхом здійснення 100% передоплати - протягом 3 банківських днів з дати підписання відповідної Специфікації або виставлення Постачальником рахунку-фактури, якщо інші умови не зазначені в специфікації.

Оскільки сторони підписали між собою специфікацію від 28.01.2020 року, відтак у відповідача виник обов`язок із оплати товару у сумі 140 400 грн 00 коп. із 29.01.2020 року по 31.01.2020 року включно.

Згідно зі ст. 525 Цивільного Кодексу України одностороння відмова від зобов`язання чи одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні норми містить також ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України.

Отримання відповідачем продукції на суму 140 400 грн 00 коп. за видатковою накладною № 2 від 05.02.2020 року без заперечень на склад, свідчить про вчинення відповідачем конклюдентних дій на підтвердження факту здійснення сторонами господарської операції поставки та прийняття продукції на виконання договірних зобов`язань за Договором поставки № 2801/20 від 28.01.2020 року.

Відтак із 01.02.2020 року відповідач вважається таким, що прострочив попередню оплату товару, а у відповідача виникло право для звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав.

Суд зауважує, що надіслання на адресу позивача гарантійного листа № 1-07/2021 від 20.07.2021 року, у якому відповідач гарантує оплату залишку заборгованості за отримані товари у сумі 733 010 грн 00 коп. (з ПДВ) до 31.12.2021 року, - не є для позивача зобов`язальною умовою, а виключно його правом на добровільне розстрочення заборгованості.

Оскільки позивач не погодився на умови, викладені відповідачем у гарантійному листі № 1-07/2021 від 20.07.2021 року, строк оплати за Договором поставки № 2801/20 від 28.01.2020 року настав, відповідач не оплатив товару у сумі 140 400 грн 00 коп. у термін до 31.01.2020 року, - позивач обґрунтовано звернувся до господарського суду із даним позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач із відповідачем досягли домовленості між собою про розстрочення заборгованості у розмірі 140 400 грн 00 коп. за Договором поставки № 2801/20 від 28.01.2020 року, акт звірки що долучений до відзиву містить виключно підпис директора відповідача.

Крім того, як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманого 09.02.2022 року на запит судді Заголдної Я.В., зміна керівника юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" відбулася 22.10.2021 року, а обов`язок із оплати товару виник із 29.01.2020 року по 31.01.2020 року, докази узгодження між сторонами добровільного розстрочення заборгованості у матеріалах справи відсутні, а відтак зміна керівника не має визначального значення в контексті існування у відповідача перед позивачем заборгованості.

Предметом позову є стягнення з відповідача 61 510 грн 76 коп. (з яких - 36 317 грн 94 коп. - пеня, 17 783 грн 25 коп. - інфляційні втрати, 7 409 грн 57 коп. - 3 % річних) за період з 04.02.2020 року по 07.11.2021 року.

Щодо означених позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Негативні наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як вбачається із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З аналізу чинних норм законодавства вбачається, що неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ). Недотримання письмової форми зазначення в договорі умови про сплату неустойки робить його нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦКУ). Стосовно позадоговірної неустойки відповідно до ч. 1 ст. 231 ГКУ законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 904/4156/18 від 10.12.2019 року зазначає, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визнання у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду порушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Судом встановлено, що сторони на підставі вільного волевиявлення та свободи договору узгодили між собою та зафіксували у п. 7.2 Договору, що в разі порушення Покупцем строків оплати продукції, встановлених в п. 4.2 цього Договору, Покупець зобов`язаний відшкодувати постачальнику в повному обсязі збитки, які виникли в останнього в результаті такого порушення, та сплатити Постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійного розміру облікової ставки НБУ, яка діяла під час прострочення оплати, за кожен день такого прострочення оплати. Неустойка (пеня) нараховується на розмір несплачених покупцем грошових сум, починаючи з першого дня прострочення оплати, та нараховується за весь період прострочення оплати покупцем, а її нарахування припиняється в день повного погашення заборгованості покупцем.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.3 Сторони погодились, що неустойки/штрафи за цим Договором стягуються за весь період прострочення, без урахування норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України стосовно обмеження такого строку шістьма місяцями.

Оскільки сторони, укладаючи Договір, погодили відповідальність за несвоєчасне виконання покупцем зобов`язань по оплаті товару у вигляді пені, то вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню.

Судом перевірено розрахунки пені, інфляційних втрат та 3 % річних долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу (з 04.02.2020 року по 17.11.2021 року) та встановлено, що останні не є арифметично вірними, та обґрунтований розмір стягнення з відповідача пені становить 36 315 грн 27 коп., інфляційних втрат - 19 206 грн 90 коп., а також 3 % річних - 7 409 грн 58 коп.

Розрахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних, які здійснено господарським судом, долучено до матеріалів справи.

Відтак господарський суд відмовляє у стягненні 02 грн 67 коп. пені.

Оскільки позивач просить суд стягнути 17 783 грн 25 коп. інфляційних втрат та 7 409 грн 57 коп. 3 % річних, а обґрунтований розмір стягнення з відповідача інфляційних втрат становить 19 206 грн 90 коп. та 7 409 грн 58 коп. 3 % річних, господарський суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі, визначеному позивачем.

У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач позовні вимоги позивача не спростував.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 61 508 грн 09 коп. (з яких - пеня 36 315 грн 27 коп., 17 783 грн 25 коп. інфляційних втрат та 7 409 грн 57 коп. 3 % річних).

У позовних вимогах про стягнення 02 грн 67 коп. пені господарський суд відмовляє.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до п. п. 1, 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з вимогою про стягнення коштів у сумі 201 910 грн 76 коп.

Враховуючи положення Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви з майновими вимогами у розмірі 201 910 грн 76 коп. позивачу слід сплатити судовий збір в розмірі 3 028 грн 66 грн.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні з даним позовом до суду сплачено судовий збір у необхідному розмірі 3 050 грн 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 31 від 21.10.2021 року на суму 3 000 грн 00 коп. та № 34 від 02.11.2021 року на суму 50 грн 00 коп. (том 1, арк. 12).

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначається Законом України "Про судовий збір".

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Частиною 2 ст. 7 Закону України Про судовий збір передбачено, що у випадках, установлених, зокрема п. 5 ч.1 цієї статті, судовий збір повертається повністю.

У зв`язку із закриттям провадження у справі в частині 140 400 грн 00 коп. та переплатою позивачем судового збору у розмірі 21 грн 34 коп. господарський суд роз`яснив в ухвалі від 13.12.2021 року Товариству з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" про можливість повернення судового збору пропорційно сплаченому розміру основного боргу та сумі переплати у розмірі 2 106 грн 00 коп. + 21 грн 34 коп. = 2 127 грн 34 коп. за його письмовим клопотанням.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 61 508 грн 09 коп., то розмір судового збору пропорційно частині задоволеної вимоги становить 922 грн 62 коп., який покладається на відповідача.

Судовий збір у розмірі 00 грн 04 коп. залишається за позивачем.

Крім того, 09.02.2022 року через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат у справі.

У судовому засіданні 09.02.2022 року присутній представник позивача просив суд стягнути з відповідача 12 000 грн 00 коп. витрат на оплату професійної правової (правничої) допомоги.

Господарський суд, розглянувши заяву позивача про розподіл судових витрат, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, дійшов висновку про її часткове задоволення, виходячи з такого.

У позовній заяві позивачем зазначено попередній орієнтований розрахунок судових витрат, відповідно до якого, окрім судового збору позивач передбачав понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до п.9 ч.3 ст.162 ГПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У положеннях ГПК України закріплено вимогу до кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (ст. 124 ГПК). Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою позовної заяви, оскільки з огляду на положення ч.ч. 5-7 ст. 129 ГПК попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд зазначає, що подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує дотримання принципу змагальності, сприяє обізнаності іншої сторони про приблизну суму судових витрат, яка може бути покладена на неї за результатами розгляду справи, надає можливість іншій стороні підготуватися до спростування чи доведення неспівмірності судових витрат, остаточний розмір яких, проте, може визначатись та доводитись в процесі розгляду справи та не відповідати розміру, вказаному у попередньому розрахунку.

Згідно з заявою про розподіл судових витрат позивач вказує на збільшення суми понесених витрат над тими, що зазначені у орієнтовному розрахунку (10 000 грн 00 коп.) та просить суд стягнути з відповідача 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, підтвердження понесення таких витрат подав відповідні докази.

З матеріалів справи судом встановлено, що правова допомога та представництво інтересів позивача в суді під час розгляду даної справи здійснювалось адвокатом Станіславським С.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЖТ №000777 від 27.04.2016 року, на підтвердження чого останнім до позовної заяви додано копію свідоцтва та ордеру серія АМ № 1017308.

На підтвердження понесення витрат в сумі 12 000,00 грн позивачем надані копії актів приймання-передачі наданих послуг та платіжні доручення.

Позивач збільшив розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі в порівнянні з тим, що були вказані у орієнтовному розрахунку судових витрат на 2 000 грн 00 коп., при чому як вбачається із матеріалів справи, у актах приймання-передачі сторони узгодили між собою, що вартість підготовки позовної заяви складає 6 000 грн 00 коп., а участь представника у судовому засіданні складає 3 000 грн 00 коп.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем клопотання про зменшення витрат позивача понесених на професійну правову допомогу адвоката чи їх не співмірність не подавалось.

Статтею 123 ГПК України визначено види судових витрат. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За приписами ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 1-3 ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має, зокрема, враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

При визначенні суми відшкодування суд має також виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Відтак суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката відповідають критеріям співмірності із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Приписами ст. 126 ГПК України унормовано, зокрема, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як вбачається із матеріалів справи, 12.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Реасіл Україна" (далі - замовник) та фізичною особою-підприємцем Станіславським Сергієм Валерійовичем (далі - виконавець) складено акт про те, що відповідно до Договору про надання юридичних послуг № 01/10-21 від 07.10.2021 року виконавцем було надано такі послуги: надання юридичних послуг згідно Договору про надання юридичних послуг № 01/10-21 від 07.10.2021 року (за підготовку позовної заяви про стягнення боргу з ТОВ "Торговий дім "сила життя" в розмірі 140 400 грн 000 коп. (основний борг) на загальну суму 6 000 грн 00 коп. без ПДВ. Сторони претензій одна до іншої щодо обсягу, строків та якості наданих послуг не мають.

02.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Реасіл Україна" (далі - замовник) та фізичною особою-підприємцем Станіславським Сергієм Валерійовичем (далі - виконавець) складено акт про те, що виконавцем було надано такі послуги: надання юридичних послуг згідно Договору про надання юридичних послуг № 01/10-21 від 07.10.2021 року (представництво інтересів замовника (позивача) в Господарському суді Рівненської області по справі № 918/1002/21 у судовому засіданні 02.02.2022) на загальну суму 3 000 грн 00 коп. без ПДВ. Сторони претензій одна до іншої щодо обсягу, строків та якості наданих послуг не мають.

09.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Реасіл Україна" (далі - замовник) та фізичною особою-підприємцем Станіславським Сергієм Валерійовичем (далі - виконавець) складено акт про те, що виконавцем було надано такі послуги: надання юридичних послуг згідно Договору про надання юридичних послуг № 01/10-21 від 07.10.2021 року (представництво інтересів замовника (позивача) в Господарському суді Рівненської області по справі № 918/1002/21 у судовому засіданні 09.02.2022) на загальну суму 3 000 грн 00 коп. без ПДВ. Сторони претензій одна до іншої щодо обсягу, строків та якості наданих послуг не мають.

Судом встановлено, що позивачем оплачено для ФОП Станіславського С.В. 12 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 19 від 04.02.2022 року на суму 3 000 грн 00 коп., № 20 від 04.02.2022 року на суму 6 000 грн 00 коп., № 23 від 07.02.2022 року на суму 3 000 грн 00 коп. (призначення платежу оплата за надання юрпослуг згідно Дог. № 01/10-21 від 07.10.2021 (за пред-во інтересів позивача в Господарському суді Рівненської області по справі № 918/1002/21).

Отже, як вбачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу подано акти приймання-передачі наданих послуг від 12.11.2021 року, від 02.02.2021 року, від 09.02.2022 року, та платіжні доручення № 19 від 04.02.2022 року на суму 3 000 грн 00 коп., № 20 від 04.02.2022 року на суму 6 000 грн 00 коп., № 23 від 07.02.2022 року на суму 3 000 грн 00 коп.

При цьому в матеріалах справи відсутній договір № 01/10-21 від 07.10.2021 року про надання юридичних послуг.

Оцінка достатності доказів, поданих у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу чи тих, які будуть понесені, перебуває у межах дискреції суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного у справі № 755/7943/20-ц, в якій досліджував питання підтвердження витрат на правничу допомогу, виклав позицію, що та обставина, що заявник не надав суду примірника договору про надання правової допомоги адвокатом не спростовує факту понесення ним витрат на правничу допомогу саме у цій справі, а не іншій, оскільки заявником на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу надано інші належні та допустимі докази.

Суд дійшов висновку, що витрати, які поніс позивач, сплативши згідно з платіжними дорученнями № 19 від 04.02.2022 року на суму 3 000 грн 00 коп., № 20 від 04.02.2022 року на суму 6 000 грн 00 коп., № 23 від 07.02.2022 року на суму 3 000 грн 00 коп. є витратами на професійну правничу допомогу у справі № 918/1002/21 відповідно до ст. ст. 123, 126, 129 ГПК України, при цьому згідно з ст. ст. 126, 129 ГПК України - стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує за рахунок іншої сторони витрати на професійну правничу допомогу.

Процесуальним законом від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, навіть без обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі № 823/2638/18 та від 09.07.2019 року у справі № 923/726/18).

Господарський суд розцінює вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю "Реасіл Україна" як таку, що відповідає критеріям розумності, а заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката Станіславського Сергія Валерійовича є таким, що співмірний із складністю справи та виконаною адвокатом роботою, не є надмірним чи завищеним.

Правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 року у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 року у справі № 910/353/19.

Також Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст. 126 ГПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19, від 09.02.2021 року у справі №922/3628/19.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату адвокатських послуг суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях у справах "Двойних проти України", "Гімайдуліна і інших проти України", "East/West Alliance Limited" проти України", "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України) (наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.10.2020 року у справі № 911/735/19).

Зважаючи на викладене у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" про розподіл судових витрат, стягнення з відповідача на користь позивача 11 999 грн 48 коп. витрат на оплату професійної правової (правничої) допомоги пропорційно задоволеним позовним вимогам.

У стягненні 00 грн 52 коп. витрат на оплату професійної правової (правничої) допомоги господарський суд відмовляє.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 119, 120, 123, 129, 202, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" (33016, м. Рівне, вул. Коновальця Євгена, будинок 26/20, код ЄДРПОУ 36624320) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 20 літера А, нежиле приміщення групи приміщень 94, код ЄДРПОУ 42779374) 61 508 (шістдесят одна тисяча п`ятсот вісім) грн 09 коп. (з яких - 36 315 (тридцять шість тисяч триста п`ятнадцять) грн 27 коп. - пеня, 17 783 (сімнадцять тисяч сімсот вісімдесят три) грн 25 коп. інфляційні втрати та 7 409 (сім тисяч чотириста дев`ять) грн 57 коп. 3 % річних).

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 02 грн 67 коп. пені - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" (33016, м. Рівне, вул. Коновальця Євгена, будинок 26/20, код ЄДРПОУ 36624320) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 20 літера А, нежиле приміщення групи приміщень 94, код ЄДРПОУ 42779374) 922 (дев`ятсот двадцять дві) грн 62 коп. судового збору.

5. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" про розподіл судових витрат задовольнити частково.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" (33016, м. Рівне, вул. Коновальця Євгена, будинок 26/20, код ЄДРПОУ 36624320) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 20 літера А, нежиле приміщення групи приміщень 94, код ЄДРПОУ 42779374) 11 999 (одинадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 48 коп. витрат на оплату професійної правової (правничої) допомоги.

7. У стягненні 00 грн 52 коп. витрат на оплату професійної правової (правничої) допомоги відмовити.

8. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 ГПК України .

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 09.02.2022 року.

Суддя Заголдна Я.В.