Ухвала

від 01.02.2022 по справі 917/885/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 917/885/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Мачульський Г.М., Могил С.К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 (головуючий суддя Слободін М. М., судді Хачатрян В. С., Шутенко І. А.)

у справі № 917/885/20

за позовом першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі 1) Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України і 2) Державного підприємства "Пирятинське лісове господарство"

до 1) Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія",

третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області,

про визнання незаконним та скасування розпорядження і визнання недійсним договору оренди

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор Голуб Є. В., представники відповідача 2 - Костюченко П. О., Нагинайло В. В.)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства "Пирятинське лісове господарство" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області та ТОВ "Баришівська зернова компанія", в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області № 6 від 04.01.2011 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) на земельні ділянки на території Вороньківської сільської ради".

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.03.2012, укладений між Чорнухинською районною державною адміністрацією Полтавської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія" щодо оренди земельної ділянки загальною площею 100,00га, кадастровий номер 5325180800:00:004:0490 з припиненням зобов`язань за останнім на майбутнє.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передача в оренду спірної земельної ділянки відбулась з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації № 6 від 04.01.2011 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) на земельні ділянки на території Вороньківської сільської ради", є незаконним та підлягає скасуванню, а договір оренди земельної ділянки від 20.03.2013 підлягає визнанню недійсним.

3. Так, спірна земельна ділянка була відведена в оренду, в тому числі, за рахунок земель, які в силу положень статей 19, 57, 83 Земельного кодексу України та статті 5 Лісового кодексу України, відноситься до земель лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.11.2020 у справі № 917/885/20 позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області № 6 від 04.01.2011 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) на земельні ділянки на території Вороньківської сільської ради". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.03.2012, укладений між Чорнухинською районною державною адміністрацією Полтавської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія" щодо оренди земельної ділянки загальною площею 100,00 га, кадастровий номер 5325180800:00:004:0490 з припиненням зобов`язань за останнім на майбутнє.

5. Суд першої інстанції виходив з того, що передача в оренду спірної земельної ділянки відбулась з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації № 6 від 04.01.2011 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) на земельні ділянки на території Вороньківської сільської ради", є незаконним та підлягає скасуванню, а договір оренди земельної ділянки від 20.03.2013 підлягає визнанню недійсним.

6. Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні поданої відповідачем 2 заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності зазначивши, що з матеріалів справи вбачається, що про наявні порушення вимог земельного законодавства при укладанні спірного договору оренди землі, а саме щодо укладання спірного договору без дотримання порядку, встановленого статтею 134 ЗК України прокурору стало відомо при здійсненні досудового розслідування кримінального провадження № 42019171240000230 від 04.12.2018, а саме при отриманні 20.11.2019 від Відділу у Чорнухинському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області копії оскаржуваного договору на запит слідчого в рамках досудового розслідування кримінального провадження. Позовну заяву прокурором подано 29.05.2020. Відтак суд дійшов висновку, що даний позов подано прокурором в межах строку, визначеного статтею 256 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

7. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 рішення Господарського суду Полтавської області від 24.11.2020 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

8. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що передача в оренду спірної земельної ділянки відбулась з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації № 6 від 04.01.2011 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) на земельні ділянки на території Вороньківської сільської ради", є незаконним та підлягає скасуванню, а договір оренди земельної ділянки від 20.03.2013 підлягає визнанню недійсним.

9. При цьому, апеляційний господарський суд не погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності у цій справі.

10. Задовольняючи заяву відповідача 2 про застосування позовної давності, апеляційний господарський суд виходив з того, що перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду.

11. Суд апеляційної інстанції зазначив, що на час укладання спірного договору від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснювала Чорнухинська районна державна адміністрація.

12. Матеріали справи свідчать про те, що договір оренди був належним чином зареєстрований у Відділі Держкомзему у Чорнухинському районі у 2012 році, про що було відомо як представникам Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, так і ДП "Пирятинське лісове господарство", так і органу, який здійснив відповідну реєстрацію таких договорів.

13. При цьому, апеляційний господарський суд зауважив, що посилання прокурора на відсутність підстав для застосування позовної давності з огляду на те, що про порушення вимог чинного законодавства при укладенні вказаного договору прокурор дізнався при здійсненні досудового розслідування в кримінальному провадженні №42019171240000230, а відповідачем 2 не надано до суду належних та допустимих доказів того, що прокурор міг довідатись про порушення прав у 2012 році, не свідчать про зміну позовної давності, її зупинення або переривання для звернення до суду з відповідним позовом.

14. Суд апеляційної інстанції зазначив, що органи, які уповноважені державою здійснювати повноваження власника на землю, не були позбавлені права звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу у межах позовної давності, а відтак колегією суддів встановлено, що спірний правочин, який укладено 20.03.2012 між Чорнухинською районною державною адміністрацією Полтавської області та ТОВ "Баришевська зернова компанія" з порушенням вимог земельного законодавства, то саме з цієї дати (20.03.2012) для осіб, які уповноважені здійснювати права власника спірної землі (Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та ДП "Пирятинське лісове господарство") розпочався перебіг позовної давності для позовних вимог про визнання цього правочину недійсним.

15. Враховуючи викладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що оскільки даний позов заявлено у травні 2020 року і прокурором не наведено поважних причин пропуску позовної давності за заявленими вимогами, то у позові слід відмовити в порядку частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. Прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 24.11.2020 у справі № 917/885/20.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

17. Скаржник не погоджується з ухваленою постановою суду апеляційної інстанції зазначаючи, що судом було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.

18. Прокурор зазначає про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не встановив, з якого саме моменту у Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та ДП "Пирятинське лісове господарство" виникли підстави для звернення до суду.

19. Разом з цим, висновок апеляційного господарського суду про спроможність Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та ДП "Пирятинське лісове господарство" бути обізнаним про порушення права постійного землекористування з моменту реєстрації спірного договору Відділом Держкомзему у Чорноухинському районі не ґрунтуються на матеріалах справи та є безпідставними з огляду на те, що ані Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, ані ДП "Пирятинське лісове господарство" не є учасниками правовідносин оренди землі за оскаржуваним договором, а відтак останні не могли бути обізнаними про його укладення та дату реєстрації.

20. Також скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував наслідки пропуску позовної давності до позовної вимоги про визнання незаконним та скасувати розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області № 6 від 04.01.2011 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) на земельні ділянки на території Вороньківської сільської ради", оскільки така вимога заявлена до відповідача 1 - Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області, який в ході розгляду справи не заявляв клопотання про застосування позовної давності.

21. Крім цього, прокурор зазначає, що повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення державі, що є наслідком визнання недійсним спірного договору оренди землі, слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.

22. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 № 917/1739/17 та постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц, від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16, від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц, від 04.02.2020 у справі № 911/3738/17 та від 25.03.2020 у справі № 537/4259/15-ц.

Позиція інших учасників справи

23. Відповідач 2 надав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін.

24. Разом з цим, ТОВ "Баришівська зернова компанія" у своїх додаткових поясненнях, із посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 справі № 359/3373/16-ц зазначила, що вимога прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області № 6 від 04.01.2011 не є ефективним способом захисту порушеного права власника спірної земельної ділянки, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

25. Також, відповідач 2 зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову прокурора через пропуск останнім позовної давності відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.11.2021 справі № 359/3373/16-ц.

26. Третя особа подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення (витребування) такої ділянки. При цьому, для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів чи інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника земельної ділянки.

27. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ

28. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 31.01.2022 у зв`язку з перебуванням судді Волковицької Н. О. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 917/885/20, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Случ О. В. (головуючий), судді: Мачульський Г. М., Могил С. К.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

29. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

30. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2. якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

32. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у судовому рішенні, яке оскаржується.

33. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 № 917/1739/17 та постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц, від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16, від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц, від 04.02.2020 у справі № 911/3738/17 та від 25.03.2020 у справі № 537/4259/15-ц.

34. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 914/885/20 з огляду на таке.

35. Так, предметом позову у даній справі є вимоги першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства "Пирятинське лісове господарство" до Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області та ТОВ "Баришівська зернова компанія" про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області № 6 від 04.01.2011 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.03.2012, укладеного між Чорнухинською районною державною адміністрацією Полтавської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія" з припиненням зобов`язань за останнім на майбутнє.

36. Як зазначалося у пунктах 10-15 цієї ухвали, підставами для відмови у задоволенні позову слугувало те, що прокурором пропущена позовна давність для звернення до суду з цим позовом.

37. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет)

38. За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

39. Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

40. При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь - які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

41. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

42. Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

43. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

44. Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) скаржник повинен довести неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

45. Так, постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц ухвалена у спорі за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Київське лісове господарство" до фізичних осіб про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування їх з чужого незаконного володіння.

46. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позовних вимог, з огляду на пропуск прокурором позовної давності.

47. Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направила справу на новий розгляд до місцевого суду, при цьому зазначивши, що суди, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску прокурором позовної давності не встановили факту наявності або відсутності порушеного права позивача за захистом якого прокурор звернувся до суду.

48. Так, колегія суддів зазначає, що навідміну від обставин справи № 369/6892/15-ц у справі яка переглядається, суд апеляційної інстанції, застосовуючи позовну давність до спірних правовідносин чітко встановив наявність порушень вимог законодавства під час прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення спірного договору, проте з огляду на пропуск прокурором визначеного чинним законодавством строку для звернення до суду з відповідним позовом, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову.

49. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду у порівнянні зі справою, яка переглядається.

50. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц ухвалена у спорі за позовом Генічеської міської ради до фізичних осіб про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації.

51. Суд першої інстанції позов задовольнив. Натомість, суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив посилаючись на те, що позивач пропустив позовну давність.

52. Велика Палата Верховного Суду за наслідками касаційного перегляду судових рішень у наведеній справі скасувала рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направила справу на новий розгляд до місцевого суду, зазначивши, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним, який може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

53. Разом з цим, у справі, яка переглядається, скаржником заявлено позов про визнання незаконним розпорядження та визнання недійсним договору з підстав порушення при його укладенні норм чинного законодавства. Інших вимог не заявлялося.

54. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про неподібність правовідносин у справі № 653/1096/16-ц у порівнянні зі справою, яка переглядається.

55. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 ухвалена у спорі за позовом в. о. керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області та фізичної особи про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки.

56. Так, у наведеній справі вирішувалось питання про правомірність набуття у власність фізичною особою земельної ділянки лісового фонду та витребування цієї земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

57. Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання неправомірним і скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта на право власності на землю є неефективним способом захисту порушеного права позивача, як спірної земельної ділянки і вказала, що у даному випадку ефективним способом захисту порушеного права позивача є витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

58. Натомість, у справі яка переглядається, прокурором не заявлено вимоги про повернення / витребування земельної ділянки у відповідача 2, що є ключовою відмінністю у цих справах. Наведене також свідчить про необґрунтованість касаційної скарги щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду у питанні застосування статті 256 ЦК України в розрізі спірних правовідносин.

59. У справі № 504/2864/13-ц розглядався спір за позовом прокурора Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської (нова назва - Лиманської) районної державної адміністрації Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Продукт-2" та фізичної особи про визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об`єкта земельних торгів, договорів купівлі-продажу, міни та про повернення земельної ділянки. Однією з підстав подання прокурором позову у цій справі слугувало те, що спірна земельна ділянка, яка перейшла у приватну власність, на час продажу перебувала у межах прибережної захисної смуги Григорівського лиману.

60. Рішенням суду першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову з мотивів недоведеності позовних вимог. Також місцевий суд застосував позовну давність, зазначивши, що прокурор пропустив позовну давність для звернення до суду за захистом порушеного права, а поважних причин пропуску цього строку не вказав.

61. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог прокурора про визнання недійсними протоколу та договору купівлі-продажу земельної ділянки, а провадження у справі в цій частині закрив зазначивши, що ці вимоги мають розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки прокурор пред`явив позов до юридичної особи (ТОВ "Енерго Продукт-2 ) в інтересах іншої юридичної особи (Комінтернівської РДА Одеської області). Разом з цим, в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору міни та про повернення земельної ділянки суд апеляційної інстанції рішення місцевого суду скасував, а у задоволенні позову у цій частині відмовив з інших підстав зазначивши, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову в зазначеній частині через пропуск позовної давності, встановивши, що позов є необґрунтованим. Саме через необґрунтованість необхідно відмовити у задоволенні вимог про визнання недійсним договору міни та про повернення земельної ділянки.

62. Велика Палата Верховного Суду у постановою від 28.11.2018 скасувала рішення суду апеляційної інстанції та направила справу на новий розгляд до цього суду. Колегія суддів зазначила, що прокурор заявив однорідні вимоги щодо земельної ділянки з метою повернути її державі від кінцевого набувача-фізичної особи, а відтак всі позовні вимоги взаємопов`язані і спрямовані на оспорення права на земельну ділянку її кінцевого набувача. Отже, спір за всіма заявленими вимогами є приватноправовим і за суб`єктним складом його сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства. А висновки апеляційного суду щодо необхідності розгляду вимог прокурора про визнання недійсними протоколу та договору купівлі-продажу за правилами господарського судочинства є помилковими. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

63. Разом з цим, у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду не вирішувалось питання правомірності / неправомірності застосування судами наслідків пропуску позовної давності, оскільки справу було направлено на новий розгляд, про що зазначено у пункті 82 зазначеної постанови.

64. Так колегія суддів зазначає, що наведене у пунктах 59-63 цієї ухвали свідчить про неподібність правовідносин у наведеній справі в порівнянні зі справою, яка переглядається, зокрема з огляду на відмінність підстав позову, іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, відмінних фактичних обставин справи та зібраних у справі доказів. У справі, на яку посилається скаржник, прокурор заявляв вимогу про повернення земельної ділянки водного фонду (при цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц розмежувала статуси земельних ділянок лісогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду).

65. У справі № 487/10128/14-ц розглядався спір за позовом прокурора, за відсутності органу, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у якому предметом розгляду були вимоги стосовно визнання незаконними і скасування рішень, визнання недійсними державних актів на право власності та витребування земельних ділянок з підстав їх незаконної передачі у приватну власність.

66. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 ухвалена у спорі за позовом військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький до Славутської міської ради Хмельницької області про часткове визнання недійсним та скасування рішення, визнання права постійного користування земельною ділянкою з підстав незаконного розпорядження відповідачем землями оборони з порушенням встановленого порядку та без дозволу Міноборони на її вилучення з постійного користування.

67. Наведене у пунктах 65-66 цієї ухвали свідчить про неподібність правовідносин у наведених справах в порівнянні зі справою, яка переглядається, предметом розгляду в якій є вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з припиненням зобов`язань за останнім на майбутнє. При цьому на відміну від справи № 487/10128/14 прокурором не заявлено вимоги вимогою про витребування / повернення земельної ділянки, а також спірна земельна ділянка не відноситься до земель оборони, як у справі № 924/1473/15, що додатково свідчить про неподібність правовідносин у наведених справах по відношенню до справи № 917/885/20.

68. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 ухвалена у спорі за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до фізичної особи - підприємця Трохимчук Марини Сергіївни про стягнення 174 014,95 грн збитків, завданих територіальній громаді м. Кременчук внаслідок порушення відповідачем земельного законодавства в частині використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів що призвело до неотримання доходу від орендної плати за землю.

69. Так колегія суддів зазначає про відмінність правовідносин у зазначеній справі у порівнянні зі справою, яка переглядається, з огляду, зокрема, на відмінність предмету і підстав позову, а також встановлені фактичні обставини справи, доказову базу і матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

70. Постанова Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16 ухвалена у адміністративному спорі за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача продовжити строк дії дозволу шляхом видачі відповідного наказу та внести відповідну інформацію до електронної інформаційної бази даних спеціальних дозволів на користування надрами.

71. В основу постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2019 покладено висновок про те, що оскільки земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу, то умови щодо використання надр без проведення аукціону є особливо суворими та, як виняток, застосовуються до суб`єкта, який використовував дозвіл і протягом попереднього періоду забезпечив безумовне дотримання у своїй діяльності всіх вимог законодавства у сфері надрокористування. Лише зазначене у сукупності дає пільгове право на особливі умови використання надр як національного багатства.

72. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанцій, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вказав про відсутність перевірки судами інформації про наявність у позивача боргу зі сплати загальнодержавних податків та зборів у сумі 24237079,83 грн, про що зазначено у листі Державної фіскальної служби від 20.07.2016 № 12356/5/99-99-17-02-16.

73. Таким чином, спір у справі № 826/11885/16 виник з публічно-правових відносин надрокористування, які регулюються Кодексом України про надра, що очевидно свідчить про неподібність правовідносин в порівнянні зі справою, яка переглядається.

74. Постанова Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц ухвалена у спорі за позовом фізичної особи до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району", Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора "Ярославська" Шевченківського району", Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

75. Постанова Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 537/4259/15-ц ухвалена у спорі, сторонами у якому були фізичні особи про стягнення з відповідача коштів за договором № 3 від 12.04.2008 про пайову участь в будівництві житлового будинку за адресою м. Кременчук, вул. Переяслівська, 83 у розмірі 60 000 дол. США та 50 000 грн, посилаючись на порушення відповідачем вимог статті 1212 ЦК України в частині набуття останнім коштів, без достатніх на те правових підстав.

76. Так, Верховний Суд зазначає про відмінність правовідносин у наведених у пунктах 74-75 цієї ухвали справах у порівнянні зі справою, яка переглядається, з огляду, на відмінність предмету і підстав позову, встановлених фактичних обставин справи, доказову базу і матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

77. Щодо посилань скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц колегія суддів зазначає, що у наведеній справі предметом розгляду були позовні вимоги прокурора Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави до Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області та семи фізичних осіб про визнання частково недійсними рішень сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки. Вимоги прокурора були мотивовані тим, що внаслідок прийняття Мар`ївською сільською радою Компаніївського району Кіровоградської області рішень з комунальної власності незаконно вибули земельні ділянки, розташовані на території с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області, під якими розташоване Юріївське золоторудне родовище, що є власністю народу України. Прокурор вважав, що відповідачі не мали на меті задоволення за рахунок отриманих у власність земельних ділянок особистих потреб шляхом розміщення житлових забудов, а дійсною метою було подальше відчуження земельних ділянок та передача їх підприємству, яке буде здійснювати промисловий видобуток золота Юріївського родовища, що є прихованою угодою.

78. Так, колегія суддів зазначає про те, що правовідносини у наведеній справі не є подібними до справи, яка переглядається, оскільки у справі № 391/1217/14-ц предметом розгляду було незаконне вибуття із власності держави земельних ділянок на користь фізичних осіб, в той час як у цій справі у відповідача не виникло право власності на спірну земельну ділянку і таке право власника спірної земельної ділянки не оспорюється.

79. У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3738/17, предметом позовних вимог якої було витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення, судами встановлено, що право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами). Висновок Верховного Суду у зазначеній справі хоча і стосується повноважень органів щодо розпорядження землею, проте полягає у застосуванні норми права, яка регулює розпорядження землями лісогосподарського призначення, стосовно яких закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

80. Верховний Суд зазначає, що ключовими відмінностями правовідносин у наведеній справі та справі № 917/885/20 є (і) передача саме у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення (у справі, яка переглядається спірна земельна ділянка була передана в оренду), (іі) прокурором була заявлена вимога саме про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння (у справі, яка переглядається такої позовної вимоги прокурором не заявлено). Таким чином, висновки у наведеній справі, зроблені за відмінного предмету спору з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначеній справі. Крім цього Верховний Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновків, викладених у постанові від 04.02.2020 у справі № 911/3738/17.

81. Верховний Суд зазначає, що фактично, у касаційній скарзі заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони") стосовно того, що неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, а також вказує про неврахування висновків щодо застосування позовної давності до заявлених позовних вимог.

82. Разом з тим, посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду із загальних питань правозастосування не може свідчити про подібність правовідносин, та як наслідок обов`язок суду враховувати висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у цих постановах.

83. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятого у справі судового рішення, є подібними.

84. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

85. Разом з цим, безвідносно до деталізованого аналізу (який міститься вище у цій ухвалі) подібності правовідносин у справах, на які посилається скаржник, і справі, яка переглядається, за умови наявності в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду висновків, викладених у пунктах 10-15 цієї ухвали щодо застосування позовної давності до вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди (незгода скаржника з якими по суті зводиться до необхідності переоцінки встановлених у справі обставин, що виходить за межі розгляду справи касаційним судом), задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження (якби судами була взята до уваги відсутність відповідної заяви відповідача 2 про застосування позовної давності), суперечило б висновкам, викладеним у пункті 150 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, до розгляду якої зупинялося провадження у справі, яка переглядається, і висновки з якої підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України, а відтак доводи касаційної скарги, викладені у пункті 20 цієї ухвали колегією суддів відхиляються. Окрім цього, задоволення позову в інтересах позивача 2 суперечило б викладеному у пунктах 85-86 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду.

86. Враховуючи викладене у попередньому пункті Суд також бере до уваги положення частини третьої статті 309 ГПК України, відповідно до якої не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

87. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші доводи касаційної скарги (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, (2) не доводять порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України), Суд на підставі частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 у справі № 917/885/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 у справі № 917/885/20.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Г.М. Мачульський

С. К. Могил