Постанова

від 09.03.2021 по справі 917/885/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2021 р. Справа № 917/885/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Хачатрян В.С. , суддя Шутенко І.А.

за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників учасників справи:

прокурор - Горгуль Н.В.,

2-го відповідача - Костюченко П.О.

Інші представники учасників справи не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "Баришівська зернова компанія", смт. Баришівка (вх. № 3519 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 24.11.2020 у справі №917/885/20, ухвалене у приміщенні господарського суду Полтавської області суддею Кльоповим І.Г., дата складання повного тексту рішення - 02.12.2020

за позовом першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області, м. Лубни, в інтересах держави в особі:

1. Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, м. Полтава

2. державного підприємства "Пирятинське лісове господарство", м. Пирятин,

до: 1. Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області, смт. Чорнухи

2. ТОВ "Баришівська зернова компанія", смт. Баришівка,

за участю третьої особи Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, м. Полтава,

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди,

ВСТАНОВИЛА:

Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства "Пирятинське лісове господарство" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області та ТОВ "Баришівська зернова компанія", в якому просив:

1. Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області №6 від 04.01.2011 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) на земельні ділянки на території Вороньківської сільської ради".

2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.03.2012, укладеного між Чорнухинською районною державною адміністрацією Полтавської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія" щодо оренди земельної ділянки загальною площею 100,00га, кадастровий номер 5325180800:00:004:0490 з припиненням зобов"язань за останнім на майбутнє.

Прокурор у позові зазначив, що передача в оренду спірної земельної ділянки відбулась з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації №6 від 04.01.2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) на земельні ділянки на території Вороньківської сільської ради» , є незаконним та підлягає скасуванню, а договір оренди земельної ділянки від 20.03.2013 підлягає визнанню недійсним.

Так, спірна земельна ділянка була відведена в оренду, в тому числі, за рахунок земель, які в силу положень ст. ст. 19, 57, 83 Земельного кодексу України та ст.5 Лісового кодексу України, відноситься до земель лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства.

Рішенням господарського суду господарського суду Полтавської області від 24.11.2020 у справі № 917/885/20 позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області №6 від 04.01.2011 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) на земельні ділянки на території Вороньківської сільської ради".

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.03.2012, укладений між Чорнухинською районною державною адміністрацією Полтавської області та товариством з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія" щодо оренди земельної ділянки загальною площею 100,00га, кадастровий номер 5325180800:00:004:0490 з припиненням зобов`язань за останнім на майбутнє.

Стягнуто з Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області (вул. Центральна, 30, смт. Чорнухи, Чорнухинський район, Полтавська область, 37100, код ЄДРПОУ 04057540) на користь Полтавської обласної прокуратури ( вулиця 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) судовий збір у розмірі 2102,00грн. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія", вул.Торфяна,11, смт. Баришівка, Баришівський район, Київська область, 07500, код ЄДРПОУ 32886518) на користь Полтавської обласної прокуратури ( вулиця 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) судовий збір у розмірі 2102,00грн.

Стягнуто з ТОВ "Баришівська зернова компанія", вул. Торфяна,11, смт. Баришівка, Баришівський район, Київська область, 07500, код ЄДРПОУ 32886518) на користь Полтавської обласної прокуратури ( вулиця 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) судовий збір у розмірі 2102,00грн.

ТОВ "Баришівська зернова компанія", смт. Баришівка із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 24.11.2020 у справі №917/885/20 та постановити у даній справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт не погоджується з рішення господарського суду першої інстанції та вважає його таким, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

По-перше, апелянт вважає, що прокурором не обґрунтовано підстави представництва держави в суді, а судом не дотримано вимоги ст. 23 ЗУ Про прокуратуру .

По-друге, апелянт вважає, що прокурором у позовній заяві не вказано власника спірної земельної ділянки, на час виникнення спірних правовідносин, до компетенції якого входило право розпорядження цією земельною ділянкою. Вказане, на думку апелянта, унеможливлює правильно визначити характер спірних правовідносин та склад їх учасників.

Також апелянт зазначає, що ані прокурором, ані позивачами не підтверджено право постійного користування землями лісогосподарського призначення ДП Пирятинське лісове господарство .

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2021 у справі № 917/885/20, зокрема, відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі № 917/885/20 та призначено справу до розгляду на 04.02.2021.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 917/885/20, зокрема, оголошено перерву у розгляді справи до 18.02.2021.

15.02.2021 на адресу Східного апеляційного господарського суду від представника ТОВ "Баришівська зернова компанія" надійшли пояснення (вх.1928) по справі.

16.02.2021 на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду від представника ДП "Пирятинський лісгосп" надійшли пояснення (вх.2011) по справі.

16.02.2021 на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду від представника ДП "Пирятинський лісгосп" надійшло клопотання (вх.2042) про розгляд справи без його участі.

17.02.2021 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Лубенської місцевої прокуратури надійшли пояснення (вх.2092) по справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № 917/885/20, зокрема, оголошено перерву у розгляді справи до 09.03.2021.

03.02.2021 до Східного апеляційного господарського суду від представника ДП "Пирятинський лісгосп" надійшли пояснення по справі.

01.03.2021 на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду від представника 2-го відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

09.03.2021 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Лубенської місцевої прокуратури надійшли пояснення по справі.

В судове засідання 09.03.2021 представники позивачів, 1-го відповідача та третьої особи не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання. Будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) не заявляли.

В матеріалах справи міститься клопотання державного представника ДП "Пирятинське лісове господарство" про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначених представників, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та поясненнях на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

По-перше, щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 131-1 Конституції України, у випадках, передбачених законом, на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді.

Згідно ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Частиною 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З позовної заяви вбачається, що прокурор, в обґрунтування заявлених позовних вимог, посилається на виявлені порушення органом державної влади чинного законодавства під час укладання договору оренди землі, вимогам ст.ст. 123, 124, 134 ЗК України, норми яких виключають можливість надання юридичній особі земельної ділянки без проведення земельних торгів.

Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та ДП Пирятинське лісове господарство є органами уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як зазначає прокурор, на адресу ДП Пирятинське лісове господарство та Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України скеровано лист за №33/7-1978 від 20.02.2020 стосовно виявлених порушень у частині незаконного розпорядження землями лісового фонду та необхідність вжиття заходів реагування.

З відповіді ДП Пирятинське лісового господарства №102 від 04.03.2020 прокурор зрозумів, що порушення законодавства при передачі земельних ділянок лісового фонду в оренду вони не вбачають, а тому заходи представницького характеру вживати не будуть.

Вищевказана бездіяльність уповноважених органів призводить до незаконного перебування у оренді земель лісового фонду, не можливості вжиття заходів до їх охорони та збереження, що у свою чергу може призвести до знищення лісонасаджень, розорення земель лісового фонду та інших негативних наслідків.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює своїх повноважень.

У зв`язку з цим, позов пред`явлено прокурором в інтересах держави в особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та ДП Пирятинське лісове господарство , оскільки з огляду на вищевикладене, вибуття всупереч встановленого законом порядку з державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення істотно суперечить інтересам держави, а органи до компетенції яких віднесені відповідні повноваження заходи для захисту інтересів держави не вживають протягом тривалого часу, що обумовлює необхідність звернення з даним позовом прокурора.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 1-1/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження" визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно із ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контроль) в агропромисловому комплексі, належать здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Разом з тим, відповідно до ст. 28 Лісового кодексу України питання здійснення контролю за дотриманням лісового законодавства та питання збереження лісів покладена на центральні органи з питань лісового господарства у сфері лісових відносин та територіальні відділення цього органу на місцях.

ДП Пирятинське лісове господарство є постійним користувачем земель лісового фонду, які були передані у користування всупереч вимог закону.

Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та ДП Пирятинське лісове господарство є органами уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Враховуючи те, що Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та ДП Пирятинське лісове господарство , не вживало будь-яких заходів для повернення земельної ділянки, а передача об`єкта комунальної власності в оренду, на думку прокурора, відбулася з порушенням вимог чинного законодавства, а саме те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності у прокурора права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та ДП Пирятинське лісове господарство .

Щодо суті позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, Лубенською місцевою прокуратурою під час опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді, виявлено факти порушення вимог земельного законодавства під час відведення земельної ділянки на умовах оренди на території Лубенського району за рахунок земель лісового фонду.

Встановлено, що на підставі розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації №175 від 02.06.2008 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) земельною ділянкою та надання в оренду земельної ділянки на території Вороньківської сільської ради надано дозвіл громадянину ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) земельною ділянкою площею 100 га із земель запасу державної власності на території Вороньківської сільської ради, що знаходиться за межами населених пунктів для ведення селянського (фермерського) господарства.

Розпорядженням голови Чорнухинської районної державної адміністрації №6 від 04.01.2011 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) громадянину ОСОБА_1 , жителю с. Вороньки, Чорнухинського району Полтавської на земельну ділянку площею 100 га ріллі із земель запасу державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без передачі ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки.

20.03.2012 між Чорнухинською районною державною адміністрацією та ТОВ «Баришівська зернова компанія» укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області площею 100,00 га ріллі із земель запасу строком на 5 років. Вказаний договір оренди землі 31.10.2012 зареєстровано і Відділі Держкомзему у Чорнухинському районі за №532510004002756.

Яким чином землевпорядні документи, оформлені на фізичну особу ОСОБА_1 , стали підставою оформлення орендних відносин із ТОВ «Баришівська зернова компанія» , колегії суддів встановити не вдалося. У справі неодноразово оголошувалися перерви для підготовки учасниками інформації з цього питання, однак належних даних отримано так і не було, в силу чого колегія суддів вимушена обмежитись констатацією того факту, що матеріали справи не містять землевпорядної документації про виділення спірних ділянок в оренду ТОВ «Баришівська зернова компанія» .

26.04.2017 на підставі додаткової угоди між ТОВ «Баришівська зернова компанія» та Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області строк дії договору оренди землі від 20.03.2012 продовжено до 31.10.2024. Право оренди відповідно до договору оренди землі від 20.03.2012 з додатковою угодою зареєстровано в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 09.06.2017.

Прокурор зазначає, що передача в оренду спірної земельної ділянки відбулась з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації №6 від 04.01.2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) на земельні ділянки на території Вороньківської сільської ради» , є незаконним та підлягає скасуванню, а договір оренди земельної ділянки від 20.03.2013 підлягає визнанню недійсним з припиненням зобов`язань за даним договором на майбутнє. Чорнухинською районною державною адміністрацією передано земельну ділянку з кадастровим номером 5325180800:00:004:0490, загальною площею 100,00 га. ТОВ «Баришівська зернова компанія» без проведення торгів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, положення ст. ст. 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч. 2 ст.124 Земельного кодексу України (в редакції, діючій на момент прийняття оспорюваних рішень), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Згідно з ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції, діючій на момент прийняття оспорюваного рішення), земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Земельного кодексу України, покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Згідно із ч. 2 ст. 127 Земельного кодексу України, продаж земельних ділянок комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 «Продаж земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах» цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 2 та ч. З ст. 134 Земельного кодексу України, до випадків, за якими земельні ділянки або право на них не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) - передача в оренду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не відноситься.

Недотримання зазначеної процедури є порушенням органом державної влади чинного законодавства під час укладення оскаржуваного договору оренди землі, вимогам статей 123, 124, 134 Земельного кодексу України, норми яких виключають можливість надання юридичній особі земельної ділянки без проведення земельних торгів.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» , орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими законами і договором оренди землі.

Підстави недійсності правочинів встановлені ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу країни, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України за основним цільовим призначенням земель виділяють, зокрема, землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі лісогосподарського призначення та землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

У відповідності до ч. 1ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, Зет. 124 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому ст.123 цього Кодексу.

Спірна земельна ділянка сформована, частково за рахунок земель лісового фонду, та передана в оренду всупереч вимог закону для вказаної категорії земель.

У ст. 8 Лісового кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

За змістом положень ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Спірна земельна ділянка була відведена в оренду, в тому числі, за рахунок земель, які в силу положень ст. ст. 19, 57, 83 Земельного кодексу України та ст.5 Лісового кодексу України, відноситься до земель лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства.

Зокрема, відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» № 241 від 25.03.2019 межі земельної ділянки з кадастровим номером 5325180800:00:004:0490 мають перетин з межами Державного лісового фонду - квартали 6 та 7 Вороньківського лісництва ДП «Пирятинське лісове господарство» . Площа перетину з кварталом 6 становить 3,6673 га., а з кварталом 7 - 1,0680 га.

Відповідно до п.1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 № 848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів України за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

Українське Державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» входить до складу ВО «Укрдержліспроект» .

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект» ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» (як відповідний підрозділ), окрім інших функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Таким чином інформація, надана ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» щодо факту накладення спірної земельної ділянки на землі Вороньківського лісництва ДП «Пирятинське лісове господарство» з доданим викопіюванням з Публічної кадастрової карти, є належним підтвердженням вказаних обставин, надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

Наявність земель лісогосподарського призначення в межах спірної земельної ділянки також підтверджується Планом лісонасаджень ДП «Пирятинське лісове господарство» , матеріалами лісовпорядкування 2009 року, які містять детальну характеристику території лісу.

ДП «Пирятинське лісове господарство» будь-яких дозволів на вилучення даних земель лісового фонду, зміну їх цільового призначення, не надавало.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Таким чином, право користування спірними земельними лісовими ділянками посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «Пирятинське лісове господарство» , що відповідає правовому висновку висловленому Верховим судом України у справах №6-224цс14 від 21.01.2015, № 6-50цс15 від 01.07.2015, Великою Палатою Верховного Суду у справі 368/1158/16-ц, позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі 366/1133/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Главою 22 Земельного кодексу України визначено підстави припинення прав на землю.

Так, відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права на земельну ділянку є, зокрема, добровільна відмова від права користування або її вилучення у випадках, передбачених цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Крім того, при набутті права оренди на спірну земельну ділянку незаконно змінено цільове призначення земель із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулась із порушенням ч.ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України, а саме - без дотримання встановленого законом порядку отримання згоди на вилучення земельної ділянки у постійного користувача, без отримання висновку органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Разом з тим, основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 Лісового кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» ч. 1 ст.164 Земельного кодексу України).

Отже, однією з особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням, що з огляду на незаконну зміну цільового призначення спірних земельних ділянок на землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства несе пряму загрозу знищення наявних лісових насаджень та унеможливить здійснення належних заходів по їх захисту та відновленню.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

За інформацією ДП «Пирятинське лісове господарство» від 04.11.2019 №422 встановлено, що ДП «Пирятинське лісове господарство» жодних погоджень на відчуження (вилучення) земельних ділянок, що входять до складу Вороньківського лісництва не надавалося.

При відчуженні в оренду спірної земельної ділянки незаконно змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Крім цього, усупереч ст.ст. 123, 198 Земельного кодексу України, пункту 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, при виділенні спірної земельної ділянки Вороньківське лісництво ДП «Пирятинське лісове господарство» безпідставно не визначенене як користувач суміжної земельної ділянки та не залучений при закріпленні межовими знаками меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), погодження меж земельної ділянки з ними не здійснено.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права.

При цьому, право власника земельної ділянки вимагати усунення порушення його прав на землю не обумовлюється обов`язковою наявністю попередньо складених актів перевірок чи протоколів про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель для звернення з відповідним позовом.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 155 Земельного кодексу України визначає, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Разом з тим, за змістом ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 1 статті 396 ЦК України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільним кодексом України.

При укладанні спірного договору сторонами не дотримано вимог ч.І ст.203 ЦК України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України та іншим актам законодавства.

Відповідно до п. 2 ч. З ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

За змістом ст. 21 «Про оренду землі» у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Пунктом 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» , передбачено, що на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Таким чином, укладення спірного договору про надання в оренду земель лісогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без припинення права постійного користування ними у ДП «Пирятинське лісове господарство» істотно зачіпає інтереси держави, оскільки суперечить вимогам законодавства, зокрема ст. ст. 20, 21, 61, 149, 157 Земельного кодексу України, призвело до вибуття спірної земельної ділянки з володіння держави всупереч встановленому законом порядку, що свідчить про наявність підстав для визнання недійсним укладеного договору оренди землі.

Як зазначено у п. 2.7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.13 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» , частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов`язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов`язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Відповідачами не спростовані обставини викладені у позовній заяві, доказів протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано, а відтак вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області №6 від 04.01.2011 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування (оренди) на земельні ділянки на території Вороньківської сільської ради" та визнання недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.03.2012, укладеного між Чорнухинською районною державною адміністрацією Полтавської області та ТОВ "Баришівська зернова компанія" щодо оренди земельної ділянки загальною площею 100,00га, кадастровий номер 5325180800:00:004:0490 з припиненням зобов`язань за останнім на майбутнє є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, викладене приводить колегію суддів к висновку про обґрунтованість позовних вимог і необхідність їх задоволення.

Проте, 2-м відповідачем в ході вирішення спору місцевим господарським судом подана заява про застосування строків позовної давності.

Заперечуючи проти заяви 2-го відповідача про застосування позовної давності, прокурор зазначив, що про наявні порушення вимог земельного законодавства при укладанні спірного договору оренди землі, а саме щодо укладання спірного договору без дотримання порядку, встановленого ст.134 ЗК України прокурору стало відомо при здійсненні досудового розслідування кримінального провадження №42019171240000230 від 04.12.2018, а саме при отриманні 20.11.2019 від Відділу у Чорнухинському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області копію оскаржуваного договору на запит слідчого в рамках досудового розслідування кримінального провадження. Позовну заяву прокурором подано 29.05.2020.

Надаючи правову кваліфікацію цим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Клопотання про застосування строків позовної давності обґрунтоване тим, що початок перебігу позовної давності у спірних відносинах не пов`язується з моментом, коли прокурор зробив висновок про порушення інтересів, адже прокурор не навів жодних доказів та не обґрунтував, що на час укладення спірного договору у прокуратури не було повноважень здійснювати представництво держави у суді для захисту її інтересів та порушених прав.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, інститут позовної давності передбачає обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, вичерпний перелік яких встановлено статтями 263 , 264 Цивільного кодексу України .

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини колегія суддів застосовує у даній справі як джерело права.

За приписами ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Як вже зазначалося, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду.

Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №3-194гс14, від 23.03.2015 у справі №3-21гс15, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15, від 24.01.2018 у справі № 914/801/17 та постановах ВП ВС від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 та ряді інших постанов.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що до суду звернувся перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах Держави.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією .

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з положеннями п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України , в редакції що діяла на час укладання оспорюваного договору оренди землі, до розмежування земель державної та комунальної власності щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених у абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснювали відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, на час укладання спірного договору від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснювала Чорнухинська районна державна адміністрація.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди був належним чином зареєстрований у Відділі Держкомзему у Чорнухинському районі у 2012 році, про що було відомо як представникам Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, так і ДП "Пирятинське лісове господарство", так і органу, який здійснив відповідну реєстрацію таких договорів.

У даній справі прокурор, заперечуючи проти клопотання 2-го відповідача про застосування строків позовної давності, посилається на те, що про порушення вимог чинного законодавства при укладенні вказаного договору прокурор дізнався при здійсненні досудового розслідування кримінального провадження №42019171240000230 від 04.12.2018, а саме при отриманні 20.11.2019 від Відділу у Чорнухинському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області копію оскаржуваного договору на запит слідчого в рамках досудового розслідування кримінального провадження. 2-м відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів того, що прокурор міг довідатись про порушення прав у 20102 році, а відтак, підстави для застосування судом позовної давності відсутні.

Однак вищенаведені доводи прокурора не свідчать про зміну строку позовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення до суду з відповідним позовом.

Виходячи із положень законодавства, які були наведені вище, органи, які уповноважені державою здійснювати повноваження власника на землю, не були позбавлені права звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу у межах строку позовної давності.

Оскільки за наслідками розгляду даного спору колегією суддів встановлено, що спірний правочин, який укладено 20.03.2012 між Чорнухинською районною державною адміністрацією Полтавської області та ТОВ Баришевська зернова компанія з порушенням вимог земельного законодавства, то саме з цієї дати (20.03.2012) для осіб, які уповноважені здійснювати права власника спірної землі (Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та ДП Пирятинське лісове господарство ) розпочався перебіг позовної давності для позовних вимог про визнання цього правочину недійсним.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки даний позов заявлено у травні 2020 року і прокурором не наведено поважних причин пропуску позовної давності за заявленими вимогами, то у позові слід відмовити в порядку частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України .

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Вищого господарського суду України від 01.11.2017 у справі № 922/688/17.

Вищевикладене приводить колегію суддів до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову з підстав пропуску строку із зверненням до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Баришівська зернова компанія" на рішення господарського суду Полтавської області від 24.11.2020 у справі №917/885/20 задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 24.11.2020 у справі № 917/885/20 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Полтавської обласної прокуратури (вулиця 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) на користь ТОВ "Баришівська зернова компанія" (вул. Торфяна,11, смт. Баришівка, Баришівський район, Київська область, 07500, код ЄДРПОУ 32886518) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6306, 00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 12.03.2021.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя В.С. Хачатрян

Суддя І.А. Шутенко