Ухвала

від 01.02.2022 по справі 914/1216/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 914/1216/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2021 (суддя Петрашко М. М.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 (головуючий суддя Плотніцький Б. Д., судді Кравчук Н. М., Мирутенко О. Л.)

у справі № 914/1216/19

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

до Львівської міської ради

про визнання додаткової угоди укладеною

(уповноважені представники сторін в судове засідання не з`явились)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради (відповідач) про визнання додаткової угоди укладеною, а договору оренди землі поновленим.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач дотримався встановленого статтею 33 Закону України "Про оренду землі" порядку поновлення договору оренди, звернувшись до відповідача з відповідною заявою та проектом додаткової угоди. У відповідь на звернення позивача відповідач повідомив про необхідність подання пакету додаткових документів для поновлення дії договору. Вважаючи, що законодавством не передбачено необхідності подачі таких документів, позивач неодноразово звертався з відповідними листами про поновлення дії договору, однак додаткова угода між сторонами укладена не була. Оскільки після закінчення строку дії договору позивач продовжив користуватись земельною ділянкою за відсутності заперечень відповідача проти продовження договору протягом місяця після завершення строку його дії, позивач зазначає про наявність підстав для поновлення договору оренди відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та укладення додаткової угоди в судовому порядку.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.02.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 у справі № 914/1216/19 позов задоволено повністю. Визнано Договір оренди земельної ділянки від 02.08.2010 поновленим, а Додаткову угоду № 2 до договору оренди землі від 02.08.2010, зареєстрованого у Львівській міській раді 02.08.2010 за № С-1757 та в Управлінні Держкомзему у місті Львові 23.10.2012 за № 461010004001076, визнано укладеною в редакції викладеній у позовній заяві.

4. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що позивач скористався правом на поновлення договору, оскільки в строки, визначені договором звернувся до відповідача з листом про намір продовження дії договору на тих самих умовах та на той самий строк з долученням до листа проєкту відповідної додаткової угоди. Відповідач додаткову угоду не підписав та не заперечив проти продовження дії договору на умовах, запропонованих позивачем. Проте, для продовження терміну дії договору відповідач повідомив позивача про надання переліку додаткових документів. Оскільки після закінчення строку дії договору позивач продовжив користування орендованою земельною ділянкою і відповідач не повідомив про відмову в поновленні договору, тому позовні вимоги є обґрунтованими.

5. При цьому суди зазначили, що вимоги орендодавця про надання додаткових документів для продовження дії договору не відповідають приписам статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка не передбачає надання орендарем в обов`язковому порядку документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, окрім проєкту додаткової угоди.

6. Стосовно доводів відповідача про невідповідність розміру орендної плати суди зазначили, що зміна нормативно-грошової оцінки земель є підставою для перегляду розміру орендної плати в процесі узгодження з орендарем усіх істотних умов договору, а не підставою для відмови у поновленні договору оренди землі, а також за відсутності погодження між сторонами зміни такого розміру, може бути окремою підставою для звернення до суду.

7. Також судами відхилено доводи відповідача про те, що підставою для поновлення договору оренди земельної ділянки слугує ухвала міської ради про передачу ділянки в оренду, оскільки частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачає умови і процедуру укладення і підписання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі без прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 у справі № 914/1216/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

9. Скаржник не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій зазначаючи, що судами було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.

10. Відповідач зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували приписи статей 15, 33 Закону України "Про оренду землі" та дійшли помилкового висновку про відсутність заперечень відповідача проти поновлення спірного договору оренди землі.

11. Також скаржник зазначає, що долученим до позовної заяви проєктом додаткової угоди до спірного договору оренди землі позивач пропонує внести зміни до договору у редакції, яка суперечить вимогам чинного законодавства.

12. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 911/3225/17, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 01.08.2019 у справі № 615/593/18, від 16.09.2019 у справі № 908/2314/18, від 18.03.2019 у справі № 908/1163/17, від 28.02.2020 у справі № 913/169/18 та постановах Верховного Суду України 18.05.2016 у справі № 6-325цс16, від 02.03.2016 у справі № 3-476гс15, від 11.05.2016 у справі № 6-824цс-16, від 02.12.2014 у справі № 21-274а14 та від 07.10.2015 у справі № 3-481гс15.

Позиція інших учасників справи

13. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення і постанову залишити без змін.

14. Позивач зазначає про безпідставність посилань скаржника на помилковість висновку судів попередніх інстанцій щодо відсутності заперечень відповідача проти поновлення спірного договору оренди землі, оскільки такі висновки судами зроблені на підставі дослідження наявних у справі доказів, зокрема листів відповідача, у яких останнім зазначається про необхідність надання додаткових документів для продовження строку дії договору та відсутності відповідних заперечень проти продовження спірного договору у зазначених листах.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. 02.08.2010 між Львівською міською радою (орендодавцем) та Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" (орендар) укладено договір оренди землі, зареєстрований 02.08.2010 у Львівській міській раді за № С-1757, про що в книзі записів договорів оренди землі С-3 вчинено запис, а також в Управлінні Держкомзему у місті Львові, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.10.2012 за № 461010004001076.

16. Відповідно до пункту 1 договору оренди, орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради № 899 від 07.06.2007 "Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові" та ухвали Львівської міської ради № 2224 від 06.11.2008 "Про користування ВАТ "Укрнафта" земельною ділянкою на вул. Г. Хоткевича, 11 у місті Львові" передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у місті Львові на вул. Г. Хоткевича, 11 для обслуговування автозаправної станції.

17. Згідно пункту 2 договору, в оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 4610136800:08:003:0005, загальною площею 0,0700 га, у т. ч. під забудовою 0,0065 га, під твердим покриттям 0,0419 га, під озелененням 0,0187 га, інше 0,0029 га.

18. В пункті 3 договору зазначено, що на земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна нежитлова будівля.

19. Відповідно до пункту 5 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 254989,00 грн.

20. Згідно пункту 9 договору, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 25498,90 грн в рік, що становить 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

21. Пунктом 8 договору встановлено, що договір укладено на 10 (десять) років до 06.11.2018. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

22. Як вбачається з матеріалів справи, з метою продовження дії договору, 01.08.2018 позивач надіслав на адресу відповідача лист № 01/01/12/01/03/19-323, відповідно до якого просив поновити договір на той самий строк і на тих самих умовах, у відповідності до вимог та в строки, передбачені частиною п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" та просив прийняти відповідне рішення (ухвалу).

23. До листа позивачем долучено проєкт додаткової угоди № 2 до договору оренди землі від 02.08.2010 в трьох примірниках, копію договору оренди землі від 02.08.2010, довіреності на право підписання додаткової угоди та виписки з ЄДРПОУ.

24. Листом від 09.08.2018 № 2403-4197 Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради повідомило позивача про необхідність подання пакету документів для продовження терміну оренди земельної ділянки, відповідно до ухвали Львівської міської ради від 14.09.2017 № 2372 "Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада", а саме: заяви на ім`я голови ЛМР, плану земельної ділянки, кадастрового плану земельної ділянки, висновку Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування про наявність містобудівних обмежень щодо користування земельною ділянкою та копії висновку Управління архітектури, на підставі якого земельна ділянка надавалась в оренду, копій правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно, копії технічного паспорта на об`єкти нерухомого майна, довідки про справляння плати за землю за останні 2 роки, що передують даті подання заяви на оформлення землекористування, копії договору оренди землі з додатками, копій установчих документів підприємства, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

25. Позивач повторно звернувся до Львівської міської ради листом від 12.09.2018 № 01/01/12/01/03/19-388 з проханням поновити договір оренди на новий строк, в якому наголосив, зокрема, на незаконності вимог управління земельних ресурсів щодо подання документів, не передбачених нормами закону, на необхідності безумовного виконання відповідачем вимог закону. Також цим листом позивач просив поновити договір оренди землі від 02.08.2010 на той самий строк (на 10 років) та на тих самих умовах та прийняти відповідне рішення (ухвалу) Львівської міської ради про поновлення договору.

26. У відповідь на зазначене звернення Департамент містобудування Львівської міської ради у своєму листі від 04.10.2018 № 2403-5027 зазначив, що згідно ухвали Львівської міської ради від 30.06.2016 № 631 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Львова", введено в дію з 01.01.2017 нову нормативну грошову оцінку земель м. Львова, а відповідно річний розмір орендної плати визначається на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі. Також, згідно "Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові", затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 25.05.2017 № 1995, підставою для укладення договору оренди земельної ділянки є ухвала міської ради про передачу ділянки в оренду, а орендна плата за земельні ділянки, надані для обслуговування автозаправних станцій встановлюється у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Окрім наведеного, відповідачем у листі зазначено про необхідність подання для продовження терміну оренди документів відповідно до ухвали Львівської міської ради від 14.09.2017 № 2372 "Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада".

27. Також суди встановили, що в подальшому Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" неодноразово зверталося до Львівської міської ради з листами від 08.10.2018 № 01/01/12/01/03/19-425, від 07.11.2018 № 01/01/12/01/03/19-489, від 21.11.2018 № 01/01/12/01/03/19-552, від 18.12.2018 № 01/01/12/01/03/19-617, від 02.01.2019 № 01/01/12/01/03/19-2, від 06.02.2019 № 01/01/12/01/03/19-70, від 13.03.2019 № 01/01/12/01/03/19-149 в яких, зокрема просило продовжити дію договору та укласти (підписати) додаткову угоду.

28. У відповідь, Львівською міською радою надіслано позивачеві листи про необхідність подання вище вказаних документів та вказівкою про те, що підставою для укладення договору оренди земельної ділянки слугує ухвала міської ради про передачу земельної ділянки в оренду (листи Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 10.09.2018 № 2403-вих-4616, від 15.11.2018 № 2403-5680, від 10.12.2018 № 2403-6104, від 15.03.2019 № 2403-1030, від 18.04.2019 № 2403-1657).

РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ

29. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 31.01.2022 у зв`язку з перебуванням судді Волковицької Н. О. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 914/1216/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Случ О. В. (головуючий), судді: Міщенко І. С., Могил С. К.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

30. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

31. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

32. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2. якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

33. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у судовому рішенні, яке оскаржується.

34. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування положень статей 15, 33 Закону України "Про оренду землі", викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, постановах Верховного Суду та постановах Верховного Суду України (пункт 12 цієї ухвали).

35. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 914/1216/19 з огляду на таке.

36. Так, предметом позову у даній справі є вимоги позивача до Львівської міської ради про визнання договору оренди землі від 02.08.2010 поновленим та визнання додаткової угоди укладеною.

37. Як зазначалося у пункті 4 цієї ухвали, підставами для задоволення позову слугувало те, що на виконання вимог Закону України "Про оренду землі", до закінчення строку дії Договору оренди, позивач звернувся до відповідача з повідомленням про поновлення договору оренди, до якого було додано проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, що свідчить про повідомлення позивачем (орендарем) відповідача (орендодавця) про намір скористатися правом на поновлення Договору оренди з надсиланням проєкту Додаткової угоди, отже виникнення підстав для поновлення Договору. Відповідач, в свою чергу, не приймав рішення про відмову у наданні земельної ділянки позивачу, а також в місячний термін не повідомляв письмово позивача про будь-які заперечення щодо продовження Договору оренди землі, заявлявши тільки про необхідність надання додаткових документів для вирішення питання про продовження дії договору. При цьому, після закінчення строку дії Договору, позивач продовжував користуватись земельною ділянкою, чого не заперечував й відповідач, який протягом місяця після закінчення строку дії Договору, не направляв позивачу листа-повідомлення з запереченнями на поновлення Договору оренди землі.

38. Суди також відхилили доводи відповідача (пункти 5-7 цієї ухвали) щодо ненадання орендарем документів, які зазначались у листах відповідача, оскільки вимоги орендодавця про надання додаткових документів для продовження дії договору не відповідають приписам статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка не передбачає надання орендарем в обов`язковому порядку документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, окрім проєкту додаткової угоди. Стосовно доводів відповідача про невідповідність розміру орендної плати суди зазначили, що зміна нормативно-грошової оцінки земель є підставою для перегляду розміру орендної плати в процесі узгодження з орендарем усіх істотних умов договору, а не підставою для відмови у поновленні договору оренди землі, а також за відсутності погодження між сторонами зміни такого розміру, може бути окремою підставою для звернення до суду. Також судами відхилено доводи відповідача про те, що підставою для поновлення договору оренди земельної ділянки слугує ухвала міської ради про передачу ділянки в оренду, оскільки частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачає умови і процедуру укладення і підписання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі без прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

39. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет)

40. За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

41. Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

42. При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь - які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

43. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

44. Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

45. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

46. Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) скаржник повинен довести неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

47. Так, у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія центр" звернулося до суду з позовом до фізичної особи та Товариства з обмеженою відповідальністю "Борщівська аграрна компанія" про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ "Мрія центр", суди виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проєктом додаткової угоди, та з урахуванням вищезазначених вимог закону дійшли правильного висновку (як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018), що позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.

48. На відміну від наведеної справи у справі, яка переглядається суди першої та апеляційної інстанції установили факт своєчасного направлення орендарем повідомлення про поновлення спірного договору оренди землі разом з проєктом додаткової угоди. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 594/376/17-ц та справі, яка переглядається.

49. У справі № 911/3225/17 предметом розгляду були вимоги ТОВ "ПГ Інвест" до Петропавлівсько-борщагівської сільської ради про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки на той самий строк (10 років) і на тих самих умовах. Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову посилаючись на те, що рішення відповідача про продовження договору оренди позивачем не виконано та відповідна додаткова угода про продовження строку дії договору на інший строк між сторонами не укладена, що свідчить про втрату позивачем переважного права на поновлення договору в порядку частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та припинення його дії. Крім того, суд зазначив: (1) про відсутність доказів, які б підтверджували належне виконання позивачем умов договору (зокрема щодо сплати орендної плати) після припинення його дії; (2) позивачем до жодного з його листів-звернень не було долучено проєктів відповідних додаткових угод про продовження дії договору.

50. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив зазначивши, що позивач ще за 5 місяців до закінчення строку дії договору звернувся до відповідача з заявою про продовження дії договору, проте останній хоча і прийняв відповідне рішення про продовження договору оренди, проте не довів його до відома позивача, як і не заперечив проти продовження договору. У подальшому протягом місяця після закінчення строку дії договору позивач продовжив користуватись земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, а від відповідача протягом місяця не надходило заперечень у поновленні договору оренди, внаслідок чого в силу частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" договір вважається поновленим на новий строк на тих самих умовах.

51. Верховний Суд постановою від 13.02.2019 скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення місцевого господарського суду, проте інших мотивів. Так колегія суддів у наведеній постанові зазначила, що належним способом захисту порушеного права у випадку застосування положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" є позов про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на той самий строк та на тих же умовах, оскільки сама по собі вимога про визнання поновленим договору оренди землі не може забезпечити реального захисту порушеного права, так як договір є поновленим в силу закону, а також в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді (частина 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). Позивачем при зверненні до суду з цим позовом проєкту додаткової угоди про поновлення договору не викладено, тому суд виключає можливість задоволення позову.

52. Колегія суддів зазначає, що наведене у пунктах 49-51 цієї ухвали свідчить про неподібність правовідносин у справі № 911/3225/17 в порівнянні зі справою, яка переглядається, оскільки позивачем у цій справі заявлено вимогу про визнання додаткової угоди укладеною про поновлення договору оренди землі, а у прохальній частині позовної заяви викладено текст такої додаткової угоди.

53. У справі № 615/593/18 на постанову Верховного Суду від 01.08.2019 у якій посилається скаржник у касаційній скарзі, судами розглядалися вимоги про визнання недійсним договору користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, скасування його державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі та визнання укладеною додаткової угоди. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову та зазначив, що наявність заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору з попереднім орендарем дають підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, не порушено.

54. Зазначена постанова Верховного Суду ухвалена хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази та відмінних встановлених обставин справи (у справі, яка переглядається суди встановили відсутність заперечень орендодавця як до, так і після закінчення дії договору оренди землі), ніж у справі, що переглядається, тобто справи є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

55. Постанова Верховного Суду від 16.09.2019 у справі № 908/2314/18 ухвалена у спорі за позовом Селянського (фермерського) господарства "Узун" до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання незаконною відмови у поновленні договору оренди землі та укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

56. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 16.09.2019 зазначила, що саме лише визнання відмови орендодавця протиправною не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін договору.

57. При цьому, ключовою відмінністю правовідносин у наведеній постанові у порівнянні зі справою, яка переглядається є звернення позивача з вимогами про поновлення договору оренди в порядку частин першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" саме на змінених умовах, які були запропоновані орендарем, з огляду на відмову орендодавця поновити договір на цих умовах.

58. Натомість у цій справі, позивач звернувся до суду із вимогами про визнання договору оренди землі поновленим та визнання додаткової угоди укладеною на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", а саме на тих же умовах, які були встановлені у спірному договорі.

59. Так наведене у пунктах 55-58 цієї ухвали свідчить про неподібність правовідносин у наведеній справі в порівнянні зі справою, яка переглядається, зокрема з огляду на відмінність підстав позову, інших фактичних обставин та зібраних у справах доказів.

60. Постанова Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1163/17 ухвалена у спорі за позовом Фермерського господарства "Лучисте-2А" до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання договору оренди землі поновленим і визнання укладеною додаткової угоди до договору. Позовні вимоги у цій справі мотивовані посиланням на частину шосту статті 33 Закону України "Про оренду землі" із зазначенням, що після закінчення строку дії договору оренди орендар продовжував користуватись орендованою земельною ділянкою і належним чином виконував свої обов`язки за договором та орендодавець у місячний строк не повідомив орендаря про відмову у поновленні договору оренди на новий строк, а відтак договір автоматично продовжено на 49 років на тих самих умовах.

61. Так, місцевий господарський суд частково задовольнив позов, зазначивши, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору, належно виконуючи свої обов`язки, заперечень відповідача протягом одного місяця після закінчення строку дії договору згідно з положеннями частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" не надходило, тому цей договір є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. При цьому, частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд зазначив, що позивач не взяв до уваги умови частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", зокрема про поновлення договору на той самий строк і на тих же умовах, тому укладення додаткової угоди до договору оренди стосовно оренди землі на 49 років є неможливим з огляду на строк дії договору оренди - 10 років. Крім того, позивач безпідставно включив до редакції додаткової угоди положення про набрання нею чинності із дати державної реєстрації, оскільки це суперечить суті спору і прийнятому рішенню, у цьому випадку додаткова угода набирає чинності з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

62. Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив, зазначивши, що позивач не довів порушення його права на поновлення договору оренди на новий строк на підставі саме частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" станом на час подання позовної заяви, при цьому місцевий господарський суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог.

63. Верховний Суд постановою від 18.03.2019 залишив в силі постанову суду апеляційної інстанції, при цьому зазначив, що відповідно до вимог частин шостої, восьмої статті 33 Закону України "Про оренду землі" орендар, після закінчення строку договору оренди з метою його поновлення, не позбавлений права звернутися безпосередньо до суду із вимогою про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення з підстав обов`язковості її укладення сторонами в силу вимог закону. Право на звернення орендаря до суду у такому випадку виникає через місяць з дня закінчення строку договору оренди за умови користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і за відсутності протягом одного місяця листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору, що в свою чергу не позбавляє сторін такого договору права укласти додаткову угоду в добровільному порядку. При цьому, заявлення орендарем у порядку, передбаченому частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди про поновлення договору на умовах інших ніж ті, які сторони визначили у договорі оренди, не створює для іншої сторони договору обов`язку прийняти ці умови та укласти відповідну додаткову угоду або запропонувати у відповідь інші умови, а отже і унеможливлює задоволення такої вимоги у судовому порядку.

64. Таким чином, з огляду на фактичні встановлені обставини справи, Верховний Суд зазначив про те, що апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність у позивача права на поновлення договору оренди на 49 років і на визнання укладеною додаткової угоди про поновлення цього договору на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі".

65. Так, колегія суддів зазначає, що постанова Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1163/17 хоча і ухвалена у справі з подібним предметом позову, проте за відмінних фактичних обставин та зібраних у справах доказів (ключовою відмінністю є заявлення позивачем вимог про поновлення договору оренди землі в порядку частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", проте на змінених умовах ніж ті, що були передбачені договором оренди, а саме в частині зміни строку дії договору з 10 років на 49 років). У справі, що переглядається, обставини щодо змінених умов не встановлені (Суд обмежений положеннями статті 300 ГПК України у цій частині).

66. Разом з цим, враховуючи наведені вище, запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що наведені скаржником висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах № 913/169/18 (стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без укладення договору оренди землі), № 3-476гс15, № 6-325цс16 та № 3-481гс15 (внесення змін до договору оренди землі, в частині вартості орендної плати, у зв`язку зі зміною нормативно-грошової оцінки земельної ділянки), № 6-824цс16 (визнання недійсним та скасування розпорядження органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору оренди землі, у зв`язку з не проведенням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки на час укладення договору оренди та подальше неприведення умов договору у відповідність до нормативно-грошової оцінки землі), № 21-274а14 (адміністративний спір про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення) стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин, які склалися між учасниками справи № 914/1216/19, оскільки спір у наведених справах не стосується поновлення договорів оренди землі на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі". Правовідносини у наведених скаржником справах не відповідають терміну "подібність правовідносин" ні за змістовим (основним), ні за суб`єктним та об`єктним (додатковими) критеріями.

67. Також Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на постанову від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, оскільки у постановах від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність відступлення від висновку судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, а саме стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проєкту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020). Крім цього, Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на наведену постанову, оскільки у касаційній скарзі не наведено, який саме висновок та щодо якої норми права, на думку скаржника, не було враховано судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

68. Крім цього, аргумент скаржника про те, що позивач просив укласти додаткову угоду на "дещо змінених умовах" не приймається до уваги, оскільки як у листі від 01.08.2018 так і у проєкті додаткової угоди, доданому до вказаного листа, а також у тексті прохальної частини позову зазначено про продовження дії договору оренди земельної ділянки на тих же умовах і на той же строк. Водночас прохання читати в тексті договору і додаткових угодах "Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта"" як "Публічне акціонерне товариство "Укрнафта"" пов`язане зі зміною найменування юридичної особи.

69. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

70. Разом з цим, Верховний Суд звертає увагу, що висновки судів попередніх інстанцій, викладені у пунктах 4-7 цієї ухвали, відповідають останній правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18 та від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, яка має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів.

71. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші доводи касаційної скарги (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, (2) не доводять порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України), Суд на підставі частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 у справі № 914/1216/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 у справі № 914/1216/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді І.С. Міщенко

С. К. Могил