Постанова

від 26.01.2022 по справі 702/964/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 702/964/17

провадження № 61-685св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Монастирищенська міська рада Черкаської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Приватне підприємство Автотрейд-Сервіс ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Черкаської області від 4 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Пономаренка В. В., та касаційну скаргу Монастирищенської міської ради Черкаської області на постанову апеляційного суду Черкаської області

від 4 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Монастирищенської міської ради Черкаської області (далі - Монастирищенська міська рада), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 і Приватне підприємство Автотрейд-Сервіс , про скасування рішення органу місцевого самоврядування.

В обґрунтування позову вказувала, що Монастирищенською міською радою на Сьомій сесії 30 червня 2016 року за № 7-4 прийнято рішення, яким затверджено проект зміни цільового призначення земельної ділянки кадастровий номер 7123410100:01:001:1954 площею 0,1439 га, що знаходиться у власності

ОСОБА_2 , з цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.

Посилаючись на те, що 24 червня 2015 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбав житловий будинок АДРЕСА_1 , оформив у власність земельну ділянку площею 0,1 га за вказаною адресою з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та уклав договір оренди з Монастирищенською міською радою земельної ділянки площею 0,0439 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку.

7 жовтня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного

ОСОБА_2 та Монастирищенською міською радою, земельна ділянка площею 0,0439 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована

на АДРЕСА_1 , перейшла у власність ОСОБА_2 та згодом він об`єднав земельні ділянки в одну земельну ділянку з кадастровим номером 7123410100:01:001:1954 площею 0,1439 га

з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Після купівлі домоволодіння ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Монастирищенської міської ради від 29 липня 2015 року демонтував житловий будинок, розташований на зазначеній земельній ділянці, та самовільно, без відповідних дозволів побудував станцію технічного обслуговування автомобільного транспорту (далі - СТО).

Під час незаконного будівництва СТО вона та інші сусіди з запереченнями такого будівництва неодноразово зверталися до відповідача; неодноразово про факт незаконного будівництва та його припинення громада АДРЕСА_2 зверталась до органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади і на власника земельної ділянки складалися протоколи про адміністративні порушення, тому ОСОБА_2 у вересні 2015 року звернувся до сесії Монастирищенської міської ради із заявою про надання дозволу на зміну цільового призначення землі з цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і

споруд на цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.

16 вересня 2015 року на Тридцять другій сесії Монастирищенської міської ради розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову у наданні згоди ОСОБА_2 на зміну цільового призначення зазначеної земельної ділянки; крім того, на цій же сесії Монастирищенської міської ради надано дозвіл на продаж відповідачу земельної ділянки площею 0,0439 га, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та в подальшому укладено договір купівлі-продажу.

31 липня 2015 року рішенням № 31-6 сесії Монастирищенської міської ради надано дозвіл на розробку проекту Детального плану території, обмеженої АДРЕСА_2, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у місті Монастирище.

Рішенням № 110 виконкому Монастирищенської міської ради від 30 вересня 2015 року затверджено Детальний план території, обмеженої АДРЕСА_2, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у місті Монастирище; у пункті 4 цього рішення зазначено про необхідність його затвердження на черговій сесії Монастирищенської міської ради.

На жодній сесії Монастирищенської міської ради не розглядалось питання про затвердження рішення № 110 виконкому Монастирищенської міської ради

від 30 вересня 2015 року або самого Детального плану території, обмеженої АДРЕСА_2, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у місті Монастирище, тобто пункт 4 рішення № 110 виконкому Монастирищенської міської ради від 30 вересня 2015 року виконано не було.

Незважаючи на те, що Детальний план території, обмеженої АДРЕСА_2, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у місті Монастирище не затверджений на сесії Монастирищенської міської ради, всупереч приписам Законів України Про державний земельний кадастр , Про регулювання містобудівної діяльності та норм Земельного кодексу України,

30 червня 2016 року рішенням № 7-4 на Сьомій сесії Монастирищенської міської ради затверджено проект зміни цільового призначення земельної ділянки кадастровий номер 7123410100:01:001:1954 площею 0,1439 га, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 , з цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на цільове призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, тобто змінено цільове призначення земельної ділянки всупереч категорії землі, на якій розташована спірна земельна ділянка.

Зменшивши та уточнивши свої позовні вимоги, позивач просила визнати незаконним та скасувати рішення № 7-4 Сьомої сесії Монастирищенської міської ради від 30 червня 2016 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1439 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій в АДРЕСА_1 за рахунок приватизованої земельної ділянки та зміну категорії землі із землі громадської та житлової забудови на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення та цільове призначення із будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на цільове призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій земельної ділянки площею 0,1439 га на

АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7123410100:01:001:1954), яка перебуває у власності ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області

від 21 вересня 2018 року, ухваленим у складі судді Чорненької Д. С., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що, незважаючи на те, що на час розгляду спору по суті, правова підстава для прийняття рішення № 7-4 Сьомої сесією Монастирищенської міської ради від 30 червня 2016 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки та зміни її цільового призначення, відсутня, позов не підлягає задоволенню, так як позивачем та її представником не надано доказів порушення оскаржуваним рішенням цивільних прав та інтересів позивача, оскільки воно не зобов`язує останню вчинити дії чи утриматися від будь-яких дій, які вона вважає за необхідне вчиняти, та не стосується її власності. Всі твердження позивача щодо порушення її прав та законних інтересів, а саме права проживати в житловій зоні, права на безпечні умови проживання та інше, - це питання, які не є і не можуть бути наслідком зміни цільового призначення суміжної земельної ділянки. Дані обставини, якщо і мають місце, можуть бути наслідком здійснення будівельних робіт чи здійснення підприємницької діяльності, але аж ніяк не наслідком прийняття рішення органом місцевого самоврядування, яке не стосується категорії земельної ділянки, що перебуває у власності позивача.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що зміна цільового призначення земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою позивача, не порушує її права проживати у житловій зоні, оскільки даним рішенням не змінено цільове призначення її земельної ділянки на АДРЕСА_3 .

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 4 грудня 2018 року апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Якімова В. А. задоволена, рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 21 вересня 2018 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення № 7-4 Сьомої сесії Монастирищенської міської ради від 30 червня 2016 року

про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,1439 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій на

АДРЕСА_1 за рахунок приватизованої земельної ділянки та про зміну категорії землі із землі житлової та громадської забудови на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення , а цільове призначення із для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій земельної ділянки площею 0,1439 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7123410100:01:001:1954), що перебуває у власності

ОСОБА_2 ; стягнено з Монастирищенської міської ради на користь

ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 600 грн.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, вважав, що судом першої інстанції неправильно встановлені фактичні обставини справи і їм надана помилкова юридична оцінка.

Суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок суду про те, що оскаржуваним рішенням сесії Монастирищенської міської ради не порушені права або інтереси позивача, оскільки вказаним рішенням не зобов`язано її вчиняти певні дії або утриматись від них, а також, що оскаржуване рішення не стосується її власності, зазначивши, що на час розгляду справи були відсутні підстави для прийняття радою оскаржуваного рішення.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

2 січня 2019 року Монастирищенською міською радою Черкаської області, а

3 січня 2019 року - ОСОБА_2 подано до Верховного Суду касаційні скарги; посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заявники просять постанову апеляційного суду Черкаської області від 4 грудня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 21 вересня 2018 року.

Касаційна скарга Монастирищенської міської ради Черкаської області мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про існування правових підстав вважати порушеними права ОСОБА_1 оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування, оскільки жодних обставин щодо порушення суб`єктивного права ОСОБА_1 або її законного інтересу апеляційний суд не встановив.

Касаційна скарга ОСОБА_2 містить аналогічні доводи з посиланням на відсутність підстав вважати порушеними права ОСОБА_1 оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування.

Також ОСОБА_2 зазначив про неврахування судом апеляційної інстанцій того, що на земельній ділянці, яка перейшла йому у власність на підставі оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування, знаходяться будівлі та споруди, право власності на які зареєстровано за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому визнання незаконним та скасування оспорюваного у цій справі рішення призведе до протиправного позбавлення його нерухомого майна та порушить статтю 41 Конституції України і

статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ОСОБА_2 просить звернути увагу, що постановою апеляційного суду його як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, позбавлено права власності на належне йому майно.

Позиція інших учасників справи

У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Якімов В. А. надіслав до Верховного Суду відзив на касаційні скарги, у якому послався на безпідставність її доводів, просив касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Вважає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки висновків суду та доказів, які містять матеріали справи. Посилання відповідача та третьої особи на те, що рішенням суду вирішено питання про права ОСОБА_2 як власника земельної ділянки та власника виробничих будівель, є безпідставними, оскільки рішення суду апеляційної інстанції жодним чином не позбавляє ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, тим більше на виробничі будівлі, розміщені на ній. ОСОБА_2 має привести цільове призначення земельної ділянки площею 0,1439 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7123410100:01:001:1954) у відповідність до чинного законодавства України. Судом апеляційної інстанції на його думку, розглянуто всі обставини справи, їм надано об`єктивну оцінку, висновки суду відповідають нормам діючого законодавства.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами і ухвалою цього ж суду

від 10 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок (кадастровий номер 7123410100:01:001:0659 та 7123410100:01:001:0658) на АДРЕСА_3 площею 0,0686 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

24 червня 2015 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбав житловий будинок з господарськими спорудами на

АДРЕСА_1 та оформив у власність земельну ділянку площею 0,1 га за вказаною адресою з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Крім того, уклав договір оренди з Монастирищенською міською радою земельної ділянки площею 0,0439 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка межує із переданою у власність земельною ділянкою.

Земельна ділянка позивача межує із земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .

Рішенням Тридцять першої сесії Монастирищенської міської ради

від 31 липня 2015 № 31-6 надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку Детального плану території, обмеженої АДРЕСА_2

в місті Монастирище, з розміщення пункту технічного обслуговування автомобілів у місті Монастирище, замовником розроблення містобудівної документації визначено виконавчий комітет Монастирищенської міської ради; фінансування робіт з розроблення проекту Детального плану території, обмеженої АДРЕСА_2, для розміщення пункту технічного обслуговування автомобілів у місті Монастирище покладено на ОСОБА_2 .

Рішенням Тридцять другої сесії Монастирищенської міської ради від 16 вересня 2015 року № 32-5 за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 вирішено не змінювати цільове призначення земельної ділянки на

АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Монастирищенської міської ради № 110

від 30 вересня 2015 року затверджено Детальний план території, обмеженої АДРЕСА_2, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у місті Монастирище Черкаської області.

Рішенням Сьомої сесії Монастирищенської міської ради № 7-4 від 30 червня

2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,1439 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій на

АДРЕСА_1 за рахунок приватизованої земельної ділянки. Змінено категорію землі із землі житлової та громадської забудови , на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення та цільове призначення із для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій земельної ділянки площею 0,1439 га на

АДРЕСА_1 (кадастровий номер - 7123410100:01:001:1954), яка перебуває у власності ОСОБА_2 .

Підставою прийняття даного рішення був проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки на

АДРЕСА_1 план території, обмеженої АДРЕСА_2, з розміщенням на ній пункту технічного обслуговування автомобілів та заява ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою.

8 грудня 2016 року виготовлено технічний паспорт на виробничий будинок, пункт технічного обслуговування автомобілів на

АДРЕСА_1 , замовником якого був ОСОБА_2 , інвентаризаційна справа 72.

Зі змісту рішення Сьомої сесії Монастирищенської міської ради від 30 червня 2016 року суди встановили, що рішення прийнято з врахуванням Детального плану території, обмеженої АДРЕСА_2, з розміщенням на ній пункту технічного обслуговування автомобілів у місті Монастирище, який був затверджений рішенням виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 30 вересня 2015 року № 110.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня

2018 року у справі № 702/1384/16-а рішення виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 30 вересня 2015 року № 110

Про затвердження Детального плану території, обмеженої АДРЕСА_2, з розміщенням на ній пункту технічного обслуговування автомобілів у місті Монастирище скасовано. Постанова суду набрала законної сили.

План зонування території або детальний план території після скасування рішення № 110 виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 30 вересня 2015 року щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 не розроблявся та не затверджувався. На час розгляду спору по суті правова підстава для прийняття рішення сесією 30 червня 2016 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки та зміни цільового призначення відсутня.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_2 є власником нерухомого майна -пункту технічного обслуговування, яке розташоване на

АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Черкаської області від 4 грудня 2018 року та касаційної скарги Монастирищенської міської ради на постанову апеляційного суду Черкаської області від 4 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг і відзиву на них, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 152 ЗК України в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Частиною третьою статті 152 ЗК України у вказаній редакції Кодексу визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи свої позовні вимоги,

ОСОБА_1 вказувала на порушення органом місцевого самоврядування її права як суміжного користувача земельної ділянки на АДРЕСА_3 .

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Частинами першою, другою статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Судами встановлено, що, в тому числі і на підставі рішення Сьомої сесії Монастирищенської міської ради № 7-4 від 30 червня 2016 року, державним реєстратором речових право на нерухоме майно прийнято рішення про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,1439 га з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій на

АДРЕСА_1 .

Таким чином, на момент пред`явлення позову ОСОБА_2 є власником вказаної земельної ділянки на АДРЕСА_1 , в тому числі, і на підставі оскаржуваного в цій справі рішення органу місцевого самоврядування.

У справі, що переглядається, існує спір між ОСОБА_3 та сторонами правовідносин - Монастирищенською міською радоюі ОСОБА_2 щодо правомірності передачі у власність останнього земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням.

Колегія суддів враховує, що скасування оспорюваного у цій справі рішення органу місцевого самоврядування вказуватиме про незаконність здійснення за ОСОБА_4 державної реєстрації права власності на земельну ділянку з відповідним цільовим призначенням, що вказує на оспорювання його права власності.

Відповідно належним відповідачем (співвідповідачем) у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється. Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 715/26/17 (провадження № 61-26458св18).

Апеляційний суд не врахував, що зміст і характер відносин між учасниками цієї справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини підтверджують виникнення у позивача спору, серед іншого, з ОСОБА_2 щодо порушення ним права власності позивача на земельну ділянку; наслідком ухвалення рішення може бути припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з відповідним цільовим призначенням. При цьому ОСОБА_2 залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Колегія суддів враховує, що права, визначені ЦПК України для третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і відповідача є різними за своїми правовим значенням та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Питання про залучення належного співвідповідача судом не вирішувалось, оскільки таке клопотання позивач не заявляла.

Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги як визначено частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги.

Оскільки позивач пред`явив позов не до всіх належних відповідачів, суд апеляційної інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши процесуальне право, дійшов помилкового висновку про існування правових підстав для задоволення позову, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 412 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Підставою для відмови у задоволенні позову у даній справі є пред`явлення його до неналежного відповідача.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, однак вказав неналежні мотиви та підстави для такого висновку, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у його мотивувальній частині.

Щодо судових витрат

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи скасування постанови апеляційного суду та зміну рішення суду першої інстанції, з ОСОБА_1 на користь Монастирищенської міської ради підлягає стягненню судовий збір, сплачений останньою за подання касаційної скарги, у розмірі 1 409,60 грн.

ОСОБА_2 звільнено від сплати судового збору за подання касаційної скарги у цій справі на підставі на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону

України Про судовий збір , тому у зв`язку із задоволенням його касаційної скарги судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_1 в дохід держави у розмірі 1 280 грн.

Керуючись статтями 400, 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу Монастирищенської міської ради Черкаської області задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Черкаської області від 4 грудня 2018 року скасувати. Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області

від 21 вересня 2018 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Монастирищенської міської ради Черкаської області 1 409,60 грн у відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 280 грн.

Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук