Постанова

від 09.02.2022 по справі 487/1585/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 487/1585/19

провадження № 61-19175св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів : Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - адвокат Іванова Наталя Михайлівна,

третя особа - Міська лікарня № 4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Міська лікарня № 4, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на майно

за касаційними скаргами першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2020 року у складі судді Нікітіна Д . Г. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Лівінського І. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року перший заступник прокурора Миколаївської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на майно від 02 грудня 2011 року серії НОМЕР_1 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22 листопада 2011 року № 1239 за ОСОБА_1 оформлено право власності на нежитлову будівлю - бюро ритуальних послуг літ. Б5 площею 86,3 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_2 (адреса була змінена з АДРЕСА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28 жовтня 2011 року № 1122). 02 грудня 2011 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на вказане приміщення (серія НОМЕР_1 ).

На думку прокурора, зазначені рішення органу місцевого самоврядування щодо оформлення на ім`я фізичної особи ОСОБА_2 права власності на самовільно збудоване нерухоме майно - бюро ритуальних послуг на території Міської лікарні № 4 та свідоцтво про право власності на це майно є незаконними, оскільки згідно з вимогами чинного на той час законодавства, оформлення права власності на новозбудовані об`єкти нерухомого майна могло проводитися органами місцевого самоврядування лише за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку. З метою незаконного оформлення права власності на нерухоме майно - бюро ритуальних послуг на території Міської лікарні № 4 на АДРЕСА_2 ОСОБА_2 подав до виконавчого комітету Миколаївської міської ради відповідну заяву, договір про оренду комунального майна від 11 листопада 2009 року № 112 та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 02 листопада 2011 року МК 14211068985. При цьому будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку за цією адресою ОСОБА_1 до заяви не долучив.

За інформацією Миколаївської міської ради від 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 як суб`єкту господарювання чи фізичній особі земельна ділянка на АДРЕСА_3 для будівництва приміщення бюро ритуальних послуг не надавалась. Будівництво здійснено на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Міської лікарні № 4 на підставі державного акта № 000435 II-МК. Адміністрація Міської лікарні № 4 згоди на вилучення з користування земельної ділянки для здійснення будівництва відповідної прибудови ОСОБА_1 не надавала.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20 серпня 2012 року № 864 попереднє рішення цього ж органу від 21 листопада 2011 року № 1239 у частині пункту 298 про оформлення за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю - бюро ритуальних послуг на АДРЕСА_1 скасоване з тих підстав, що будівля бюро ритуальних послуг (літ. Б5 ) є прибудовою до будівлі літ. Б на АДРЕСА_2 , яка належить до об`єктів комунальної власності та перебуває в управлінні Міської лікарні № 4; фактично бюро ритуальних послуг передано Міською лікарнею № 4 ОСОБА_1 в оренду згідно з договором від 11 листопада 2009 року № 112. Цим же рішенням доручено Управлінню з використання та розвитку комунальної власності міської ради та Комунальному підприємству Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації (далі - КП ММБТІ ) здійснити заходи щодо скасування права власності та внесення змін до запису у відповідному реєстрі прав власності на вказане нерухоме майно.

Водночас ОСОБА_1 , користуючись бездіяльністю органів місцевого самоврядування, 02 листопада 2016 року зареєстрував право власності на підставі незаконного свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю - бюро ритуальних послуг за вказаною адресою в Державному реєстрі прав та їх обтяжень. Незважаючи на протиправне оформлення за фізичною особою права власності на вказане майно, Миколаївська міська рада не вчиняла будь-яких дій щодо визнання недійсним та скасування свідоцтва на майно, що свідчить про неналежне виконання міською радою як уповноваженим органом своїх обов`язків у сфері управління власністю територіальної громади міста. У зв`язку з цим прокурор просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 18 березня 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що прокурор неправильно визначив особу, інтереси якої порушено та яка уповноважена на звернення до суду в цих правовідносинах, оскільки такою особою є не Миколаївська міська рада, а Міська лікарня № 4, яка є власником спірного майна, тому саме лікарня зацікавлена у поверненні майна та визнанні свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на це майно. недійсним.

Крім цього, як на підставу відмови у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на пропущення позовної давності, оскільки із листа ОСОБА_1 від 27 грудня 2012 року міській раді було відомо про наявність спірного свідоцтва та його незаконність, проте протягом більше п`яти років на захист порушеного права звернення до суду подано не було.

Апеляційний суд справу розглядав неодноразово.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 21 жовтня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнив. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2020 року скасував та ухвалив нове судове рішення. Позов задовольнив. Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право власності від 02 грудня 2011 року, серія та номер НОМЕР_1 , на нежитлову будівлю - бюро ритуальних послуг, розташовану на АДРЕСА_1. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що компетентний орган рішення про виділ ОСОБА_2 земельної ділянки під будівництво не приймав. Факт незаконного оформлення права власності на спірне нерухоме майно в подальшому визнане Миколаївською міською радою, у зв`язку з чим, рішенням виконкому міської ради від 20 серпня 2012 року № 864 Про внесення змін до рішення виконкому Миколаївської міської ради від 22 листопада 2011 року № 1239 пункт 298 цього рішення про оформлення за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю - бюро ритуальних послуг на АДРЕСА_1 виключено. Зазначеним рішенням доручено Управлінню з використання та розвитку комунальної власності міської ради та КП ММБТІ здійснити заходи щодо скасування та внесення змін до запису у реєстрі прав власності на спірне нерухоме майно. Зі змісту вказаного рішення відомо, що підставою його прийняття стала інформація КП ММБТІ про те, що збудована будівля бюро ритуальних послуг за літ. Б5 є прибудовою до будівлі за літ. Б на АДРЕСА_2 , яка належить до об`єктів комунальної власності міста та перебуває в управлінні Міської лікарні № 4. Вказане рішення набрало законної сили, не оскаржено та не скасовано. Таким чином, правова підстава, на якій ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності, скасована. Оскільки прокурор звернувся до суду з цим позовом 27 лютого 2019 року, то немає підстав для застосування позовної давності.

Верховний Суд постановою від 26 травня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іванової Н. М. задовольнив. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що земельна ділянка, яка перебуває в постійному користуванні Міської лікарні № 4, є власністю територіальної громади, і відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування , право на розпорядження нею належить територіальній громаді в особі міської ради та її органів. Таким чином, саме Миколаївська міська рада уповноважена на здійснення відповідних функцій власника від імені територіальної громади щодо розпорядження землями комунальної власності. Отже, власнику належить право захисту свого права власності, яким є земельна ділянка комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради. Водночас апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не встановив, коли саме Миколаївській міській раді стало відомо про порушення її прав з урахуванням доводів ОСОБА_1 про те, що про наявність свідоцтва про право власності від 02 грудня 2011 року, серія НОМЕР_1 , Миколаївській міській раді стало відомо з листа ОСОБА_1 від 27 грудня 2012 року.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Миколаївський апеляційний суд останньою постановою від 26 жовтня 2021 року апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнив частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2020 року змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання судом недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 02 грудня 2011 року серії НОМЕР_1 на майно на АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_1 .

При цьому прокурор в такий спосіб бажає захистити інтереси держави та територіальної громади, оскільки протиправне оформлення права власності на об`єкт нерухомості нівелює принцип ефективного та законного використання комунальної власності громадою, підриває авторитет держави та органів місцевого самоврядування. Підставою позову прокурор зазначив незаконне набуття ОСОБА_1 права власності на спірний об`єкт у зв`язку з неправомірним оформленням права власності на нерухоме майно, оскільки рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 20 серпня 2012 року № 864 з рішення від 22 листопада 2011 року № 1239 виключено пункт про оформлення права власності на нежитлову будівлю та доручено Управлінню з використання та розвитку комунальної власності здійснити заходи з унесення змін до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Отже, між учасниками цієї справи фактично існує спір щодо відсутності або наявності права власності на зазначену будівлю, яка, як зазначено в рішенні виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20 серпня 2012 року № 864, є прибудовою до будівлі за літ. Б на АДРЕСА_2 , що належить до об`єктів комунальної власності міста та перебуває в управлінні Міської лікарні № 4.

У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання судом недійсним та скасування свідоцтва про право власності є неефективним для захисту прав позивача, а належним способом захисту позивача буде звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права власності відповідача та про визнання права позивача.

Короткий зміст касаційних скарг та її узагальнені аргументи

26 листопада та 01 грудня 2021 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора.

Як підставу касаційного оскарження вказував, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 08 вересня 2020 року у справі № 915/844/18, від 11 березня 2021 року у справі № 717/1041/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1415/19.

Касаційні скарги мотивовані неврахуванням апеляційним судом того, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, а видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Враховуючи, що у спірних правовідносинах підстава, на якій відповідач отримав оспорюване свідоцтво про право власності, є нечинною, оскільки рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20 серпня 2012 року № 864 рішення про видачу свідоцтва скасовано, а тому зазначене свідоцтво також втратило чинність. Водночас відповідач на підставі цього свідоцтва зареєстрував право власності на бюро ритуальних послуг, і це перешкоджає територіальній громаді як фактичному власнику цього об`єкта та земельної ділянки на якій він розташований вільно розпоряджатись цим майном, тому обраний прокурором спосіб захисту є ефективним і таким, що забезпечить поновлення порушених прав.

Крім того, об`єктивна можливість дізнатись про незаконне оформлення права власності на будівлю бюро ритуальних послуг, а отже, і порушення інтересів громади у Миколаївської міської ради, виникла з 02 листопада 2016 року, тобто з моменту реєстрації за ОСОБА_1 права власності на приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином прокурор, звернувшись з цим позовом 27 лютого 2019 року, не пропустив позовну давність.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

31 грудня 2021 року справа № 487/1585/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Апеляційний суд встановив, що Міська лікарня № 4 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа та діє згідно зі статутом, затвердженим розпорядженням Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради від 13 травня 2010 року, який було перереєстровано в новій редакції 22 грудня 2016 року.

Пунктом 1.2 статуту визначено, що власником установи є територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

Згідно з державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право постійного користування землею 10 липня 2001 року за № 431, виданим Міській лікарні № 4, Миколаївська міська рада надала у постійне користування земельну ділянку площею 2,0896 га та у спільне сумісне постійне користування - 1 015 кв. м в межах згідно з планом землекористування для обслуговування Міської лікарні № 4 на АДРЕСА_2 відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 28 лютого 2001 року № 28/7.

29 липня 2009 року до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 звернувся головний лікар Міської лікарні № 4 з листом, в якому зазначено, що: За проханням рідних та близьких померлих в лікарні виділити окреме приміщення для прощання з померлими, просимо Вас надати благодійну допомогу з будування такого приміщення на території лікарні .

11 листопада 2009 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 як орендарем та Міською лікарнею № 4 в особі головного лікаря ОСОБА_3 як орендодавцем укладено договір оренди № 112, згідно з пунктом 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення, розташоване у будівлі харчоблоку із котельнею та наземною частиною переходу Міської лікарні № 4 зі збільшеною площею до 105,9 кв. м на підставі розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради від 11 листопада 2009 року № 465-р за адресою: АДРЕСА_2 .

Аналогічний договір оренди № 112 сторони уклали 11 листопада 2010 року зі строком дії до 11 листопада 2013 року.

У подальшому строк дії зазначеного договору оренди неодноразово продовжувався додатковими угодами. Останньою додатковою угодою від 13 січня 2017 року строк дії договору оренди від 11 листопада 2010 року № 112 продовжено на один рік з 13 січня 2017 року по 13 січня 2018 року.

11 листопада 2010 року на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна Міська лікарня № 4 в особі головного лікаря ОСОБА_3 передала приватному підприємцю ОСОБА_1 в особі ОСОБА_1 нерухоме майно площею 86,7 кв. м (за договором оренди № 112 зі змінами від 11 листопада 2010 року - загальною площею 105,9 кв. м) для обладнання приміщення з надання ритуальних послуг, що розташоване у будівлі харчоблоку із котельнею та наземною частиною переходу Міської лікарні № 4.

Отже, з наведеного випливає, що в оренду ОСОБА_1 було передано як частину приміщень Міської лікарні № 4, так і приміщення у збільшеній частині (договір підряду між ОСОБА_1 і TOB СК Модуль-Миколаїв ) за рахунок благодійних внесків ОСОБА_1 , про що його просив головний лікар в листі від 29 липня 2009 року.

Водночас 05 березня 2010 року між ОСОБА_1 і TOB СК Модуль-Миколаїв було укладено Договір генерального підряду № 05/03-10 на виконання будівельних робіт.

Пунктом 1.1. цього договору визначено, що замовник в особі ОСОБА_1 отримує, а підрядник приймає на себе обов`язок з будівництва бюро ритуальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 ; територія Міської лікарні № 4.

Наступного року інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області зареєструвала декларацію про початок виконання будівельних робіт від 12 жовтня 2011 року № МК 08211059371 Розміщення бюро ритуальних послуг на території Міської лікарні № 4 за адресою: АДРЕСА_2.

У розділі 14 декларації зазначено місце розташування об`єкта - АДРЕСА_2 , форма власності або користування земельною ділянкою, на якій здійснювались будівельні роботи, - постійне користування, а документ, що посвідчує право замовника на земельну ділянку - державний акт на право постійного користування землею від 10 липня 2001 року № 431, виданий Миколаївською міською радою, замовником робіт визначено ОСОБА_1 . Однак у судовому засіданні встановлено, що вказаний державний акт на землю видано Міській лікарні № 4, а ОСОБА_1 такого правовстановлюючого документа не отримував.

Незважаючи на наведені розбіжності в декларації про початок виконання будівельних робіт, через декілька днів, в саме 28 жовтня 2011 року, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1122 нежитловій будівлі на АДРЕСА_4 , 2, 3 заг. площ. 86,3 кв. м) як такій, що належить громадянину ОСОБА_1 , надано нову адресу: АДРЕСА_1 .

На якій підставі виконавчий комітет Миколаївської міської ради дійшов висновку, що вказані приміщення належать ОСОБА_1 на час прийняття вказаного рішення, не зазначено.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22 листопада 2011 року № 1239 за ОСОБА_1 фактично визнано право власності на нежитлову будівлю - бюро ритуальних послуг, із зазначенням нової адреси цієї будівлі, а саме: АДРЕСА_1 .

У цьому рішенні міститься посилання на договір оренди від 11 листопада 2009 року, що вказує на належність цих приміщень саме Міській лікарні № 4, які вона передала в оренду, а не у власність відповідачу, водночас відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації вказаний об`єкт зазначено як такий, що належить ОСОБА_1 , проте інформації щодо власника цієї земельної ділянки це рішення не містить.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 02 грудня 2011 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю.

Згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 13 грудня 2011 року № 32456889 право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю було зареєстровано КП ММБТІ на підставі вказаного свідоцтва про право власності.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20 серпня 2012 року № 864 виключено пункт рішення від 22 листопада 2011 року № 1239 про оформлення права власності за ОСОБА_1 . Цим же рішенням Управлінню з використання та розвитку комунальної власності міської ради доручено здійснити заходи щодо скасування та внесення змін до запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Проте згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлову будівлю - бюро ритуальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263- 265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова відповідає не повною мірою.

Звернувшись до суду із позовом у цій справі, прокурор, зокрема, посилався на те, що оспорюване свідоцтво про право власності на майно є недійсним, оскільки рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого воно видане, в подальшому було скасовано. Незважаючи на цю обставину відповідач зареєстрував право власності на об`єкт нерухомого майна. Крім того, спірний об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці, яка є власністю територіальної громади м. Миколаєва, і ця ділянка відповідачу не виділялася.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду, зазначив про правильність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, однак вказав про обрання позивачем неефективного способу захисту.

Такий висновок апеляційного суду є помилковим.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження 14-364цс19 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19 (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20).

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, яке посвідчує право власності, і на підставі яких згідно із Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , проводиться державна реєстрація права.

Зареєструвавши право власності на підставі оспорюваного свідоцтва в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі на приміщення лікарні, без виділення земельної ділянки, відповідач порушив право власності територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, а тому позовні вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на майно є ефективним способом порушеного права.

Скасовуючи постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року Верховний Суд, зокрема, посилався на те, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не встановив, коли саме Миколаївській міській раді стало відомо про порушення її прав з урахуванням доводів ОСОБА_1 про те, що про наявність свідоцтва про право власності від 02 грудня 2011 року Миколаївській міській раді стало відомо з листа ОСОБА_1 від 27 грудня 2012 року.

Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що у позові слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Таким чином, суд апеляційної інстанції в порушення вимог частини першої статті 417 ЦПК України не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 26 травня 2021 року, щодо необхідності з`ясування усіх обставин, пов`язаних із об`єктивною можливістю Миколаївської міської ради бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду цієї справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України) дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов