Постанова

від 09.02.2022 по справі 136/180/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа 136/180/18

провадження № 61-3534 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі : відділ освіти Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, Департамент освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації, Липовецький колегіум ім. Василя Липківського, Липовецька районна рада Вінницької області, фінансове управління Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області;

третя особа - Липовецька міська рада Вінницької області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 08 жовтня 2020 року, додаткове рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Берегового О. Ю., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу освіти Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, Департаменту освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації, Липовецького колегіуму ім. Василя Липківського, Липовецької районної ради Вінницької області, фінансового управління Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, третя особа - Липовецька міська рада Вінницької області, про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до наказу від 12 листопада 1988 року за № 77 його призначено на посаду директора Липовецької середньої школи № 1, назву якої в подальшому змінено на Липовецький колегіум імені В. Липківського.

На виконання наказу управління народної освіти Вінницького облвиконкому від 28 березня 1990 року та рішення виконавчого комітету Липовецької районної ради від 16 квітня 1990 року, у порядку експерименту, Липовецька середня школа за № 1 була передана у власність та управління Липовецькій селищній раді (після зміни назва органу місцевого самоврядування - Липовецька міська рада Вінницької області).

Згідно із статутом Липовецького колегіуму імені В. Липківського його засновником є Липовецька міська рада Вінницької області, яка здійснює ним управління, а безпосереднє керівництво закладом освіти здійснюють органи самоврядування та директор, який призначається і звільняється з посади засновником з дотриманням чинного законодавства.

Рішенням 4 сесії 23 скликання Липовецької селищної ради від 30 січня 1998 року Про відповідність займаній посаді директора Липовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 ОСОБА_1 вирішено залишити на посаді директора.

09 січня 2018 року наказом відділу освіти Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області № 1-К його було звільнено із посади директора Липовецького колегіуму імені В. Липківського за систематичне порушення трудової дисципліни та систематичне перевищення повноважень, незаконне перебування у відпустці, порушення вимог щодо ведення ділової документації, порушення законодавства у сфері техногенної безпеки.

Вказаний наказ він вважав незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він прийнятий особою неповноважною на його прийняття. Водночас, його було звільнено в період перебування у відпустці, а у день звільнення не було проведено розрахунок та не видано трудову книжку, що є грубим порушенням законодавства про працю.

Крім того, зазначав, що незаконні дії Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області порушили його законні права та інтереси і завдали йому моральної шкоди, яка полягає у спричинені тяжкого психологічного стресу, пов`язаного з втратою нормального повсякденного звичного життя та зв`язків з оточуючими, втратою значної суми грошових коштів. Незаконне звільнення з посади зобов`язувало докладати додаткових зусиль для відновлення справедливості, захисту своїх прав та інтересів шляхом звернення до уповноважених органів.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 09 січня 2018 року № 1-К Про звільнення директора Липовецького колегіуму імені В. Липківського ОСОБА_1 ; поновити його на займаній посаді директора, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення та 200 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 08 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення від 09 січня 2018 року № 1-К Про звільнення директора Липовецького колегіуму ім. Василя Липківського ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивача було звільнено з посади директора з 09 січня 2018 року № 1-К згідно із наказом відділу освіти Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, тобто особою, яка не є засновником колегіуму, що суперечить вимогам Закону України Про загальну середню освіту та Закону України Про освіту , тому вказаний наказ про звільнення з моменту його вчинення є незаконним та не змінює і не припиняє цивільні права та обов`язки особи стосовно якої його було ухвалено. Відтак, вимоги про поновлення на роботі, задоволенню не підлягають. Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від інших вимог у разі встановлення порушення власником законних прав працівника, а, відповідно, жоден з відповідачів власником чи уповноваженим органом на управління Липовецьким колегіумом імені В. Липківського не є, тобто є неналежними відповідачами за такими позовними вимогами.

Додатковим рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2020 року стягнуто з відділу освіти Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області в дохід держави судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 840,80 грн та таку ж суму судового збору компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У стягненні решти судових витрат відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи був відсутній, а позивачем та його представником у визначений судом строк не був наданий детальний опис робіт (наданих послуг) адвокатом Корнійчук С. А. за договором про надання правничої (правової) допомоги від 01 лютого 2018 року, відсутній опис виконаних адвокатом робіт у самому договорі, не обумовлено порядок обчислення гонорару адвоката, не вказано, які роботи (послуги) були необхідні та були проведені адвокатом для надання правничої допомоги з урахуванням категорії та складності такої справи, тощо, а тому відсутні підстави для стягнення витрат, понесених позивачем на правничу (правову) допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 лютого 2021 рокуапеляційні скарги відділу освіти Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області та ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 08 жовтня 2020 року та додаткове рішення цього суду від 23 жовтня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про поновлення на займаній посаді директора Липовецького колегіуму імені В. Липківського, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки оскаржуваний наказ не мав наслідком припинення трудових відносин, а такі вимоги є похідними від вимог у разі встановлення порушення власником законних прав працівника, водночас відповідачі не є власниками чи уповноваженими органами на управління Липовецьким колегіумом імені В. Липківського, тобто є неналежними відповідачами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні його позову скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким його позов задовольнити .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16, постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 243/8356/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 17 липня 2019 року у справі № 461/4863/16 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 136/180/18 із Липовецького районного суду Вінницької області.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, скасовуючи наказ про його звільнення, не вжили заходів щодо його поновлення на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

Позивача не було допущено до виконання своїх обов`язків, що призвело до вимушеного прогулу.

Зважаючи на це, згідно зі статтею 113 КЗпП України необхідно було ухвалити рішення про оплату часу простою не з вини працівника з розрахунку від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (ставки). Судом встановлено неправомірність дій відповідачів, тому відмова у задоволенні його вимог про відшкодування моральної шкоди є помилковим.

Відмовляючи у стягненні адвокатських витрат суд першої інстанції не врахував, що в договорі вказано фіксовану суму витрат, яку він узгодив з адвокатом на час підписання договору. До суду було подано акт приймання-виконання адвокатських послуг, квитанцію та копію договору. У вказаному договорі вказано фіксовану суму гонорару, а в акті детально описано надані послуги, які ним від адвоката прийняті, що засвідчується мої підписом. Детальний опис наданих послуг це вимагається, оскільки в договорі вказана фіксована сума гонорару, на що суди уваги не звернули.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

В іншій частині судове рішення апеляційного суду не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 12 листопада 1988 року був призначений на посаду директора Липовецької середньої школи № 1.

Рішенням 13 сесії 5 скликання Липовецької міської ради Вінницької області від 12 жовтня 2007 року № 219 Липовецьку середню школу № 1 перейменовано на Липовецьку загальноосвітню школу-колегіум І-ІІІ ступенів № 1 імені В. Липківського, а рішенням 55 сесії 6 скликання Липовецької міської ради від 10 жовтня 2013 року № 630 Липовецьку загальноосвітню школу-колегіум І-ІІІ ступенів № 1 імені В. Липківського перейменовано на Липовецький колегіум імені В. Липківського (а. с. 7-8, т. 1).

Рішенням 23 сесії 7 скликання Липовецької міської ради Вінницької області від 19 грудня 2016 року за № 202 затверджено статут Липовецького колегіуму імені В. Липківського (далі - Статут) (а.с. 17-25, т. 1).

У пункті 1 Статуту зазначено, що Липовецький колегіум здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, чинного законодавства, у тому числі Закону України Про освіту , Положення про загальноосвітній навчальний заклад, власного Статуту. Засновником закладу освіти є Липовецька міська рада Вінницької області.

У пункті 46 Статуту вказано, що управління закладом освіти здійснюється його засновником Липовецькою міською радою Вінницької області. Безпосереднє керівництво закладом освіти здійснює його директор та органи самоврядування. Директор призначається та звільняється засновником з дотриманням чинного законодавства.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року у справі № 802/755/17-а, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, визнано протиправним та скасоване рішення від 07 квітня 2017 року № 272 Липовецької міської ради Липовецького району Вінницької області, яким зареєстровано за Липовецькою міською радою Липовецького району Вінницької області майно, яке відображено у бухгалтерському обліку Липовецького колегіуму ім. В. Липківського та в інвентаризаційній справі від 07 грудня 2016 року № 351-16-ТП, та рішення державного реєстратора Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області Чубатюк О. Р. про державну реєстрацію права власності на будівлю загальною площею 4780,3 кв. м, що знаходиться за адресою вул. Шкільна, 2 у м. Липовець Вінницької області, індексний номер 34830430 від 19 квітня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1228313805222 (а. с. 78-81, т. 1).

Задовольняючи адміністративний позов, суд дійшов висновку, що Липовецька міська рада Вінницької області не мала повноважень розпоряджатися комунальним майном, яке перебуває у спільній комунальній власності територіальних громад Липовецького району Вінницької області.

З вказаного рішення вбачається, що рішенням 22 сесії 6 скликання Липовецької міської ради Липовецького району Вінницької області від 21 грудня 2001 року № 219 передано Липовецьку загальноосвітню школу-колегіум І-ІІІ ступенів № 1 ім. В. Липківського до спільної комунальної власності територіальних громад Липовецького району та передано будівлю Липовецької загальноосвітньої школи-колегіуму І-ІІІ ступенів № 1 ім. В. Липківського до спільної комунальної власності територіальних громад Липовецького району Вінницької області.

Рішенням Липовецької міської ради Липовецького району Вінницької області від 19 грудня 2016 року № 203 на підставі статей 26, 60 Закону України Про місцеве самоврядування вирішено передати будівлі Липовецького колегіуму ім. В. Липківського І-ІІІ ступенів, Липовецької загальноосвітньої школи 1-3 ступенів № 2, Липовецької загальноосвітньої школи № 3 з комунальної власності територіальної громади м. Липовець до спільної комунальної власності територіальних громад Липовецького району Вінницької області.

Рішенням 10 сесії 7 скликання Липовецької районної ради Вінницької області від 23 грудня 2016 року № 166 Про приймання закладів освіти у спільну комунальну власність територіальних громад району відповідно до пункту 20 статті 43, статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні", статті 319 ЦК України, статті 103-2 БК України та враховуючи рішення міської, селищної, сільських рад Липовецького району, клопотання відділу освіти Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області від 20 грудня 2016 року № 1359, висновок постійної комісії районної ради з питань бюджету, вирішено прийняти до 01 січня 2017 року право власника на юридичну особу до спільної власності територіальних громад району на баланс відділу освіти Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, зокрема Липовецький колегіум ім. В. Липківського з майновим комплексом, змінивши його назву на Липовецький колегіум ім. В. Липківського Липовецької районної ради Вінницької області. (а. с. 106-109, т. 2).

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у справі № 802/2137/17-а залишено без розгляду позовну заяву відділу освіти Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області до державного реєстратора Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області Хавхалюка І. С., треті особи: Липовецька міська рада Липовецького району Вінницької області, Липовецький колегіум імені В. Липківського, у якій позивач просив визнати протиправними реєстраційні дії державного реєстратора, якими внесено записи від 16 жовтня 2013 року № 11561050004000320 та від 26 грудня 2016 року № 11561050009000320 про державну реєстрацію змін до установчих документів та скасувати записи № 11561050004000320 від 16 жовтня 2013 року та №11561050009000320 від 26 грудня 2016 року про державну реєстрацію змін установчих документів юридичної особи Липовецького колегіуму імені В. Липківського (а. с. 149-150, т. 1).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 21 грудня 2017 року засновником Липовецького колегіуму імені В. Липківського є Липовецька міська рада Липовецького району Вінницької області (а. с. 29-31, т. 1).

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що внесені державним реєстратором Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області Хавхалюк І. С. зміни до установчих документів, записи від 16 жовтня 2013 року № 11561050004000320 та від 26 грудня 2016 року № 11561050009000320, скасовані.

09 січня 2018 року наказом відділу освіти Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області № 1-К, на підставі пункту 3 частини першої статті 40, статті 149 КЗпП України, ОСОБА_1 звільнено із посади директора Липовецького колегіуму імені В. Липківського за систематичне порушення трудової дисципліни та систематичне перевищення повноважень, незаконне перебування у відпустці, порушення вимог щодо ведення ділової документації (трудових книжок) та інше, порушення законодавства у сфері техногенної безпеки в будівлі Липовецького колегіуму імені В. Липківського (а. с. 11, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають не в повній мірі.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України Про освіту (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) засновник закладу освіти є орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника.

Згідно зі статтею 11 Закону України Про загальну середню освіту (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) закладу загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності приймає його засновник (засновники).

Відповідно до статті 24 Закону України Про освіту система управління закладами освіти визначається законом та установчими документами. Установчі документи закладу освіти повинні передбачати розмежування компетенції засновника (засновників), інших органів управління закладу освіти та його структурних підрозділів відповідно до законодавства. Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють: засновник (засновники); керівник закладу освіти; колегіальний орган управління закладу освіти; колегіальний орган громадського самоврядування; інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти.

За змістом статті 25 Закону України Про освіту права і обов`язки засновника щодо управління закладом освіти визначаються цим Законом та іншими законами України, установчими документами закладу освіти. Засновник закладу освіти або уповноважена ним особа: затверджує установчі документи закладу освіти, їх нову редакцію та зміни до них; укладає строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти, обраним (призначеним) у порядку, встановленому законодавством та установчими документами закладу освіти; розриває строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти з підстав та у порядку, визначених законодавством та установчими документами закладу освіти. Засновник або уповноважена ним особа може делегувати окремі свої повноваження органу управління закладу освіти та/або наглядовій (піклувальній) раді закладу освіти. Засновник має право створювати заклад освіти, що здійснює освітню діяльність на кількох рівнях освіти.

Згідно зі статтею 26 Закону України Про освіту керівник закладу освіти призначається засновником у порядку, визначеному законами та установчими документами, з числа претендентів, які вільно володіють державною мовою і мають вищу освіту. Додаткові кваліфікаційні вимоги до керівника та порядок його обрання (призначення) визначаються спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.

За змістом статті 26 Закону України Про загальну середню освіту трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України Про освіту , цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Керівник закладу загальної середньої освіти призначається на посаду та звільняється з посади рішенням засновника (засновників) закладу або уповноваженого ним (ними) органу.

Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України Про загальну середню освіту місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у галузі загальної середньої освіти в межах їх компетенції: забезпечують реалізацію державної політики у сфері загальної середньої освіти на відповідній території; виконують функції засновника закладів загальної середньої освіти на відповідній території; створюють умови для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти; створюють умови для розвитку закладів освіти усіх форм власності; у разі ліквідації в установленому законодавством порядку комунального закладу загальної середньої освіти вживають заходів щодо влаштування учнів (вихованців) до інших закладів загальної середньої освіти; організовують нормативне, програмне, матеріальне, науково-методичне забезпечення, перепідготовку, підвищення кваліфікації, атестацію педагогічних працівників; забезпечують педагогічних працівників підручниками, посібниками, методичною літературою; сприяють проведенню інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти; забезпечують соціальний захист педагогічних працівників, спеціалістів, які беруть участь в освітньому процесі, учнів (вихованців); здійснюють інші повноваження відповідно до Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим, законів України Про місцеве самоврядування в Україні , Про освіту та положень про них.

У пункті 46 Статуту колегіуму вказано, що управління закладом освіти здійснюється його засновником - Липовецькою міською радою Вінницької області. Безпосереднє керівництво закладом освіти здійснює його директор та органи самоврядування. Директор призначається та звільняється засновником з дотриманням чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, суди виходили з того, що позивача було звільнено з посади директора з 09 січня 2018 року № 1-К згідно із наказом відділу освіти Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, тобто особою, яка не є засновником колегіуму або уповноваженим ним органом, що суперечить вимогам Закону України Про загальну середню освіту та Закону України Про освіту , тому вказаний наказ про звільнення з моменту його вчинення є незаконним та не змінює і не припиняє трудові права та обов`язки особи, стосовно якої його було ухвалено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, оскільки доказів делегування повноважень засновника (органу місцевого самоврядування) щодо призначення та звільнення директора закладу освіти відділу освіти Липовецької районної державної адміністрації матеріали справи не містять.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, так як оскаржуваний наказ про звільнення не мав наслідком припинення трудових відносин, оскільки винесений органом, неуповноваженим на призначення та звільнення керівника закладу освіти.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача суд вирішує у підготовчому засіданні (пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог. Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки міська рада, яка є засновником колегіуму і уповноважена вирішувати питання про призначення та звільнення керівника закладу освіту, залучена третьою особою у справі.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із висновками судів в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 01 лютого 2018 року (а.с. 225-227, т. 3).

Згідно зі статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Встановлено, що пунктами 1.1, 1.2, 2.1 договору про надання правничої (правової) допомоги від 01 лютого 2018 року визначено перелік послуг, які адвокат надає клієнту на виконання укладеного договору, зокрема,: надання консультацій, пред`явлення позову, ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідно до пункту 2.4 договору про надання правничої (правової) допомоги від 01 лютого 2018 року передбачено, що на підтвердження факту надання адвокатом клієнту правничої (правової) допомоги відповідно до умов цього договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг і направляється клієнту.

На виконання цього пункту договору між сторонами було підписано акт приймання-передачі частини адвокатських послуг, а саме: консультація, визначення позиції захисту, підготовка та подання позовної заяви до суду, ознайомлення з матеріалами справи, підготовка та подання клопотань, інших процесуальних документів по справі, участь у судових засіданнях (а.с. 229, т. 3).

Посилання судів на відсутність розрахунку витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, оскільки в договорі про надання правової допомоги від 01 лютого 2019 року передбачено порядок оплати за надані послуги у вигляді фіксованої суми (гонорару), а зміст наданих послуг розкрито в акті приймання-передачі частини адвокатських послуг від 08 жовтня 2020 року, які були сплачені позивачем (а.с.230, т. 3).

За таких обставин, клопотання касаційної скарги про розподіл витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи часткове задоволення позову ОСОБА_1 , з відділу освіти Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області підлягають стягненню понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 1/4 частини від їх вартості, а саме в сумі 3 750 грн.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, судові рішення в частині розподілу судових витрат - зміні, а в іншій частині - залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Резолютивну частину додаткового рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2020 року змінити, доповнивши абзацом наступного змісту: Стягнути з відділу освіти Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 3 750 грн .

В іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович