Постанова

від 02.02.2022 по справі 367/3615/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 367/3615/15-ц

провадження № 61-12688св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Гостомельська селищна рада, ОСОБА_1 ,

треті особи: Комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство , ОСОБА_2 , Управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року у складі судді Карабаза Н. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У червні 2015 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради, ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство (далі - КП Святошинське ЛСГ ), ОСОБА_2 , Управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області про визнання недійсним рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-У Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЛ № 217558 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009, площею 0, 1500 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

28 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009, площею 0,1500 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами проведеної прокуратурою Київської області перевірки законності розпорядження землями лісогосподарського призначення, встановлено, що рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-У у приватну власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель, її відведення здійснено за рахунок земель запасу, проте згідно з державною статистичною звітністю у період з 01 січня 2009 року до 01 січня 2011 року на території Гостомельської селищної ради площа земель запасу не змінювалася.

Згідно з відомостями, отриманих від КП Святошинське ЛСГ , Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект спірна земельна ділянка на момент її відведення ОСОБА_2 відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилася у кварталі № 12 Київського лісництва і перебувала у постійному користуванні КП Святошинське ЛСГ . Погодження на вилучення з постійного користування земельної ділянки та зміну її цільового призначення КП Святошинське ЛСГ не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.

Відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , територію парку розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання земельного будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд , у тому числі за рахунок земельних ділянок лісогосподарського призначення, які перебували у користуванні КП Святошинське ЛСП (квартал № 12, у межах якого знаходиться спірна земельна ділянка), а отже спірна земельна ділянка на момент звернення з позовом до суду є територією національного природного парку Голосіївський та відноситься до земель природно-заповідного фонду.

Посилаючись на порушення вимог земельного законодавства, зокрема передачу земельної ділянки неповноважним органом, без припинення права користування та її вилучення у попереднього землекористувача - КП Святошинське ЛСП , порушення встановленого порядку зміни цільового призначення землі, перший заступник прокурора Київської області, просив суд:

- визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1500 га;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217558, виданого ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009, площею 0,1500 га, з наявною у ньому відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 ;

- витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009, площею 0, 1500 га, вартістю 94 352, 00 грн.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1500 га.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217558, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009, площею 0,1500 га, з наявною у ньому відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009, площею 0,1500 га, вартістю 94 352, 00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Гостомельської селищної ради Київської області задоволено частково, рішення Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, Верховний Суд вказав на передчасність висновків апеляційного суду про те, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами селища Гостомель Київської області, оскільки суд не врахував наявні в матеріалах справи рішення виконавчого комітету Київської обласної ради трудящих від 22 липня 1967 року № 566, відповідно до якого в межі селища Гостомель включено село Мостище, а також рішення Гостомельської селищної ради від 21 вересня 2006 року № 159-08-V, яким затверджено проект генерального плану селища Мостище та затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2015 року №1206-р Перспективний план формування територій громад Київської області. Суд не дослідив у чиєму розпорядженні перебувала спірна земельна ділянка на момент її відведення у приватну власність ОСОБА_2 , чи мав Кабінет Міністрів України право розпоряджатися нею, та чи порушені права держави в особі Кабінету Міністрів України. Суд також залишив поза увагою ту обставину, що відведення земельної ділянки ОСОБА_2 погоджено органами виконавчої влади з питань лісового господарства з дотриманням вимог законодавства щодо обов`язкової державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Верховний Суд також зазначив, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що перебіг позовної давності розпочався з моменту, коли прокурор дізнався про порушене право чи спірні правовідносин, суд не встановив, коли Кабінету Міністрів України, в інтересах якого подано позов, дізнався чи міг дізнатися про порушення його прав, а отже не встановив момент початку перебігу позовної давності, та не вирішив питання про наявність чи відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до спірних правовідносин.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що прокурор в порушення вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру подав позов до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, не з`ясувавши обізнаність органу, до повноважень якого належить контроль у сфері земельних відносин, про порушення інтересів держави. Суд також зауважив, що прокурор є неналежним позивачем у справі, оскільки є орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави при розпорядженні земель лісогосподарського призначення.

Установивши, що ОСОБА_1 на спірній земельній ділянці побудувала житловий будинок, який належить їй на праві приватної власності та є її єдиним житлом, тоді як прокуратурі, починаючи з 2012 року було відомо про рішення Гостомельської селищної ради про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 , а згодом про набуття її у власність за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 , суд погодився із висновком суду першої інстанції про добросовісність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку та наявність підстав для відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності, про застосування якої заявляли відповідачі у суді першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга першого заступника прокурора Київської області, в якій він просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року поновлено першому заступнику прокурора Київської області строк на касаційне оскарження рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 травня 2015 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року. Касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги. На виконання ухвали Верховного Суду від 12 липня 2019 року заявник надіслав оригінал платіжного доручення про сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Касаційна скарга обґрунтована посиланнями на таке:

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму статті 23 Закону України Про прокуратуру , в редакції яка не була чинною на момент звернення першого заступника прокурора з позовом до суду, а тому дійшов помилкового висновку про порушення прокурором вимог Закону України Про прокуратуру в частині представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України;

- суд апеляційної інстанції не урахував обов`язкового для нього висновкуВерховного Суду, викладеного у постанові від 16 січня 2019 року, та залишив поза увагою наявні у справі докази перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні КП Святошинське ЛПГ , як правонаступника Державного комунального підприємства Святошинське ЛПГ , якому землі передавалися державою в постійне користування без їх вилучення із земель держлісфонду України, що підтверджує перебування земельної ділянки площею 0, 1500 га, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009, у державній власності. Суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до статті 8 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право державної власності реалізується державою в тому числі в особі Кабінету Міністрів України, якому надані повноваження вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллі, багаторічних насаджень для несільськогосподарських потреб, земельних ділянок природоохоронного призначення;

- суд апеляційної інстанції не врахував, що в обґрунтування підстав звернення з позовом до суду перший заступник прокурора Київської області посилався на перевищення органом місцевого самоврядування повноважень, визначених статтями 122 , 149 ЗК України щодо розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, оскільки вона розташована поза межами населених пунктів - селища Гостомель та села Мостище, та входить до природно-заповідного фонду України відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року №446/2014 , що підтверджується наявними у справі доказами, яким суд апеляційної інстанції не надав відповідної оцінки;

- відмовляючи в задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи першого заступника прокурора Київської області про те, що Кабінету Міністрів України, як позивачеві, стало відомо про вказані порушення законодавства лише після отримання позовної заяви прокурора, а тому помилковим є висновок апеляційного суду про початок перебігу позовної давності з моменту, коли про порушене право дізнався прокурор. Суд також не звернув увагу, що звернення ОСОБА_1 із заявами до прокуратури Київської області у 2012 році стосувалися виключно питань правомірності дій працівників відділу Держкомзему у м. Ірпені щодо відмови у реєстрації за нею права власності на земельну ділянку, а не перевірки законності відведення земельної ділянки у приватну власність, а отже прокурор звернувся з позовом до суду в межах позовної давності.

Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 20 вересня 2019 року.

Ухвалю Верховного Суду від 01 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання першого заступника прокурора Київської області про розгляд справи за участю прокурора Генеральної прокуратури України та призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.

Відзиву на касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від інших учасників процесу не надходило.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга подана у серпні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, визначеному ЦПК України, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Рішенням Гостомельської селищної ради від 21 вересня 2006 року № 159-08-V затверджено проект генерального плану селища Гостомель, що розроблявся в складі Генерального плану Ірпінського регіону. Відповідно до затвердженої містобудівної документації та згідно з викопіюванням з бази даних державного земельного кадастру ПК АС Ведення чергового кадастрового плану селища Гостомель території на вулицях Київській та Щорса входять до складу території Гостомельської селищної ради і межують із селищем Коцюбинське.

Рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-У Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0, 1500 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування, ОСОБА_2 виданий державний акт серії ЯЛ № 217558 на право власності на земельну ділянку площею 0, 1500 га, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

28 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0, 1500 га, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , на якій ОСОБА_3 побудувала житловий будинок.

Згідно з інформацією КП Святошинське ЛГП та Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект спірна земельна ділянка на момент її відведення у приватну власність ОСОБА_2 перебувала у постійному користуванні КП Святошинське ЛГП та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 12 Київського лісництва.

Судами попередніх інстанцій установлено, що КП Святошинське ЛПГ є правонаступником Державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності, та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території. Згідно з постановою ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 за ДКП Святошинське ЛПГ закріплено підпорядковані Київській міській раді, без виключення з Держлісфонду, частина лісів загальною площею 32 359 га.

Указом Президента України від 01 травня 2014 року Про зміну меж національного природного парку Голосіївський змінено межі Національного природного парку Голосіївський шляхом розширення його території на 6 462, 62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд , що включаються до складу Національного природного парку Голосіївський без вилучення у землекористувача. Кабінет Міністрів України зобов`язано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу Національного природного парку Голосіївський без вилучення у землекористувача.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга першого заступника прокурора Київської області підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Щодо звернення з позовом прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ Про прокуратуру (далі - Закон № 1789-ХІІ), чинного на час звернення до суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 121 Конституції України (у редакції, на час звернення прокурора до суду) на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 36-1 Закону № 1789-ХІІ представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону № 1789-ХІІ).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

У випадку коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

У судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний її орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України , а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України (частина друга статті 3 ЗК України ).

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Пунктом а частини першої статті 13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності (пункт 5 частини першої статті 27 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, перший заступник прокурора в обґрунтування позовних вимог посилався на порушенням передбаченого законодавством порядку відведення у приватну власність ОСОБА_2 для несільськогосподарських цілей земельну ділянку площею 0, 1500 га, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із земель державної власності лісогосподарського призначення за межами населеного пункту, без її вилучення у постійного користувача, КП Святошинське ЛПГ , яка відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський включена до земель природно-заповідного фонду. Посилаючись на наведене, прокурор вказував на порушення права власності держави на спірну земельну ділянку в особі її розпорядника, яким відповідно до норм законодавства є Кабінет Міністрів України.

Ураховуючи наведене, а також те, що на час звернення з позовом до суду, повноваження прокурора визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ Про прокуратуру , який не передбачав вимоги попереднього повідомлення позивача про намір вжиття заходів представницького характеру, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість зазначених першим заступником прокурора мотивів та підстав для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

Щодо правового статусу спірної земельної ділянки

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Згідно з пунктом 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регулюють процедуру їх виготовлення.

Зважаючи на викладене при вирішенні питання щодо перебування земельної ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14 та від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14.

Урахувавши наявні у матеріалах справи довідку КП Святошинське ЛПГ від 21 листопада 2014 року № 873, інформації з картографічних матеріалів, наданих Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням Укрдержліспроект від 27 лютого 2015 року № 57, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку по доведеність віднесення земельної ділянки площею 0, 1500 га, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на момент її відведення у приватну власність ОСОБА_2 , до категорії земель лісогосподарського призначення, яка з Держлісфонду не вилучалася та перебувала в постійному користуванні КП Святошинське ЛПГ .

Щодо оскарження рішення селищної ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та державного акта на право власності на земельну ділянку

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт ґ частини четвертої статті 84 ЗК України ).

Пунктом а частини першої статті 13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

За змістом частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України .

Аналогічне положення закріплено у статті 20 ЗК України .

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України ).

Установивши, що спірна земельна ділянка на момент її відведення у приватну власність ОСОБА_2 відносилася до земель державної власності лісогосподарського призначення, передана у власність без її вилучення в постійного користувача - КП Святошинське ЛПГ та з порушенням порядку зміни її цільового призначення, суди дійшли висновку про доведеність таких вимог прокурора, але відмовили у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Відповідно до частини першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі N 48/340 (провадження N 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі N 923/876/16 (провадження N 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі N 910/3009/18 (провадження N 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі N 916/1415/19 (провадження N 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі N 910/2861/18 (провадження N 12-140гс19, пункт 98).

Перший заступник прокурора Київської області обґрунтовував позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння, посилаючись на те, що вона вибула з володіння держави як її законного власника, поза його волею.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд вважає, що вимоги про визнання оскаржуваного рішення Гостомельської селищної ради недійсним та його скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не може призвести до реального захисту або відновлення порушеного речового права власника чи землекористувача.

Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про її витребування з чужого незаконного володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункт 94)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 січня 2021 року у справі N916/1415/19 (провадження N 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі N 925/642/19 (провадження N 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі N 200/606/18 (провадження N 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Зважаючи на наведене, оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог прокурора про визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217558 підлягають зміні з викладенням їх мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Щодо вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки

Згідно з частинами другою - шостою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини, інші юридичні факти (включаючи настання або ненастання певної події). Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 388 ЦК України встановлений перелік випадків, коли власник має право на витребування майна від добросовісного набувача.

Згідно з статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі

№ 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19, пункт 51) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 46.1).

Суди встановили, що рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-У Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки спірна земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_2 , який на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2011 року передав її у власність ОСОБА_1 , а отже вона є добросовісним її набувачем.

Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0, 1500 га, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 жовтня 2015 року.

Установивши, що Гостомельська селищна рада з перевищенням повноважень, передбачених чинним законодавством, без вилучення земельної ділянки з Державного лісового фонду України та припинення права користування попереднього землекористувача КП Святошинське ЛПГ прийняла рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що держава як власник земельної ділянки, волю на відчуження цієї ділянки не виявляла, а тому має право витребувати спірну земельну ділянку, яка вибула з володіння власника поза його волею, від добросовісного набувача ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України .

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачено чинним законодавством України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13 , частина сьома статті 41 , стаття 50 Конституції України ). Ці інтереси реалізуються, зокрема через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18 , 19 , пункт а частини першої статті 91 ЗК України ), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

У справі, що переглядається загальний інтерес суспільства у контролі за використанням земельної ділянки за її цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та захисту навколишнього середовища превалює над індивідуальним інтересом ОСОБА_1 у збереженні права власності на земельну ділянку, втручання у право заявниці на мирне володіння майном, передбачено законом та переслідувало легітимну мету контролю за використанням земельної ділянки лісогосподарського призначення в загальних інтересах суспільства, а отже було пропорційним.

Установивши, що оскаржуване рішення Гостомельської селищної ради про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 прийнято з перевищенням повноважень, передбачених чинним законодавством, без вилучення земельної ділянки з Державного лісового фонду України та припинення права користування попереднього землекористувача КП Святошинське ЛПГ , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави як її власника поза її волею, а тому вимоги прокурора про її витребування від добросовісного набувача ОСОБА_1 з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України є обґрунтованими та доведеними.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції заявила про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, зазначила, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушено, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушено, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Судами встановлено, що на адресу Гостомельської селищної ради прокурором м. Ірпеня прокуратури Київської області неодноразово направлялись вимоги про надання належним чином завірених копій рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок із наданням графічних матеріалів місця розташування земельних ділянок, а саме: вимога від 06 жовтня 2010 року № 8802 про надання матеріалів у зв`язку з проведенням прокуратурою м. Ірпеня перевірки оригіналів рішень Гостомельської селищної ради про надання у власність громадянам земельних ділянок в АДРЕСА_1 , а також повний пакет документів, на підставі яких приймалися вказані рішення; вимога від 13 січня 2011 року за № 312 - на виконання завдання прокуратури Київської області щодо законності надання радою земельних ділянок; вимога від 11 лютого 2011 року за № 1425 - за зверненням народного депутата України; від 04 липня 2011 року за № 5081 - на виконання завдання прокуратури Київської області та інші.

25 жовтня 2010 року оригінали рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок на АДРЕСА_1 , а також повний пакет документів, на підставі яких приймалися вказані рішення, були надані для вивчення прокурору м. Ірпеня.

Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані аргументи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій позовної давності, з огляду на таке.

З матеріалів справи убачається, що прокуратурою міста Ірпеня Київської області здійснювалася перевірка законності рішень Гостомельської селищної ради про надання у власність земельних ділянок ще у 2010 року. Крім того, з підставами набуття спірної земельної ділянки ОСОБА_1 було відомо з її звернення до прокуратури у 2012 році із заявами на неправомірні дії органу Держкомзему щодо відмови у реєстрації за нею права власності на спірну земельну ділянку, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що прокуратурі Київської області з 2012 року було відомо про оскаржуване рішення Гостомельської селищної ради про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 та про набуття її у власність ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, а тому обґрунтованою є заява відповідачів про застосування позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У контексті наведеного, Верховний Суд вважає необхідним звернути увагу на висновки ЄСПЛ, викладені у пункті 59 рішення ЄСПЛ у справі Фонд Батьківська турбота проти України від 09 жовтня 2018 року про те, що Навіть якщо припустити, що передане УПО майно дійсно належало державі та що держава знов намагалася відновити своє право власності на нього після придбання заявником його частини, Суд не розуміє, чому вона так довго чекала, щоб це зробити, тобто з моменту придбання заявником майна у 2002 році до подання прокурором позову у 2011 році. У зв`язку з цим Суд вважає несуттєвим, що прокурор нібито не знав про договір 2002 року до 2011 року (див. пункт 27). Дійсно, після укладення заявником договору у 2002 році державні органи зареєстрували право власності на придбане майно та ця інформація була доступною у відповідному реєстрі. Іншими словами, державі було відомо або мало бути відомо про договір 2002 року та реєстрацію права власності заявника на спірне майно задовго до 2011 року. Проте держава не реагувала наступні дев`ять років .

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга першого заступника прокурора Київської області підлягає задоволенню частково, мотивувальні частини рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ № 217558 необхідно змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови.

В частині вирішення вимоги першого заступника прокурора Київської області про витребування з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009, площею 0,1500 га, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року залишити без змін.

Щодо вирішення питання розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що Верховний Суд залишив без задоволення по суті вимоги касаційної скарги першого заступника прокурора Київської області, судові витрати за подання касаційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року змінити в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів Українипровизнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217558, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року в частині вирішення вимоги прокурора про витребування на користь держави з володіння ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 1500 га, кадастровий номер 3210945900:01:101:0009, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко