Рішення

від 07.02.2022 по справі 922/4385/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4385/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова (61099, бул. Богдана Хмельницького, 36-А) в інтересах держави, в особі Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Берізка" (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2, кв. 43, код ЄДРПОУ 22716259) про стягнення коштів за участю представників:

прокурора - Клейн Л.В. (посвідчення №057300)

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

03.11.20221 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради (Позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Берізка" на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки площею 479 кв.м. (0,0479 га), кадастровий номер 6310138500:07:008:0014 за адресою м. Харків, бул. Богдана Хмельницького, 8, у період з 01.01.2020 по 31.12.2020 в сумі 270 038,89 грн та з 01.01.2021 по 31.05.2021 в сумі 122 744,95 грн, усього 392 783,84 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2021, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 Велика Палата ВС визначила, що словосполучення з приводу нерухомого майна у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередній об`єкт спірних правовідносин.

Позиція Великої Палати ВС ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових.

Таким чином, ухвалою суду від 05.11.2021 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового засідання.

Про розгляд справи сторони були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві .

Проте ухвала суду, яка направлялася на адресу відповідача, повернута без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "адресат відсутній".

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження відповідача - м. Київ, вул. М. Грушевського, 28/2, кв. 43, та саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а прокурором позовну заяву.

Відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Представник Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 07.02.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців товариство з обмеженою відповідальністю Берізка (далі - ТОВ Берізка ) зареєстроване з 11.11.1996. Основний вид діяльності товариства - неспеціалізована оптова торгівля.

Як встановлено з матеріалів справи, нежитлові приміщення підвалу №1,2,3,4 площею 50,7 кв.м., першого поверху №1-17 площею 268,6 кв.м. в літ. А-1 , загальною площею 319,3 кв.м., розташовані по бульвару Богдана Хмельницького, 8, у м. Харкові, належали ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на праві приватної власності з 07.11.2018 по 15.06.2021 на підставі договору купівлі-продажу від 07.11.2018, а з 15.06.2021 належать ОСОБА_2 (код НОМЕР_2 ) на праві приватної власності на підставі договору дарування від 15.06.2021.

Так, ОСОБА_1 10.12.2018 укладено з ТОВ БЕРІЗКА (код ЄДРПОУ 22716259) договір довірчого управління вищевказаним нерухомим майном строком до 18.06.2021.

Відповідно до п.п. 3.3.5, 3.3.6 вказаного договору довірчий управитель (ТОВ БЕРІЗКА ) зобов`язаний за власний рахунок здійснювати оплату відповідних комунальних послуг, в тому числі податку на землю, орендної плати за землю тощо.

Довірчий управитель зобов`язаний за власний рахунок оформити договір оренди земельної ділянки площею 0,0479 га, з кадастровим номером 6310138500:07:008:0014, за адресою: м. Харків, бульвар Богдана Хмельницького, 8, з відповідним управлінням Харківської міської ради в строк, визначений діючим законодавством.

Встановлено, що 11.09.2003 укладено між Харківською міською радою та ТОВ БЕРІЗКА договір оренди земельної ділянки площею 0,0479 га, за

адресою: м. Харків, бульвар Богдана Хмельницького, 8.

Водночас, 29.12.2018 укладено між Харківською міською радою та ТОВ БЕРІЗКА угоду про розірвання вищевказаного договору оренди землі.

Відповідно до даних Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку під вищевказаним об`єктом нерухомого майна за ТОВ БЕРІЗКА не зареєстровано.

Водночас, земельна ділянка, площею 0,0479 га, з кадастровим номером 6310138500:07:008:0014, що розташована на території Немишлянського району м. Харкова за адресою: м. Харків, бульвар Богдана Хмельницького, 8, сформована та здійснено 22.10.2003 державну реєстрацію, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Так, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, від 29.05.2020 у справі №922/2843/19.

Крім того, відповідно до інформації ГУ ДПС у Харківській області від 23.09.2021 встановлено, що ТОВ БЕРІЗКА обліковується платником орендної плати з юридичних осіб за земельну ділянку площею 0,0479 га, з кадастровим номером 6310138500:07:008:0014, за адресою: м. Харків, бульвар Богдана Хмельницького, 8, на підставі договору оренди землі від 11.09.2003, який втратив чинність відповідно до угоди від 29.12.2018 про розірвання вищевказаного договору оренди землі, інформація щодо сплати ТОВ БЕРІЗКА орендної плати відсутня.

Таким чином, ТОВ БЕРІЗКА з часу укладення з ОСОБА_1 договору довірчого управління майном (нежитловими приміщеннями) та подальшого відчуження вказаного нерухомого майна ОСОБА_2 не виконувало покладені на нього обов`язки щодо сплати коштів за використання вищевказаної земельної ділянки, згідно із встановленим законодавчими актами розміром, на якій знаходяться вказані нежитлові приміщення.

Право користування земельною ділянкою за вищевказаною адресою до цього часу вищевказаним суб`єктом не оформлено.

На підставі вищевказаних документів, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено розрахунок безпідставно збережених ТОВ БЕРІЗКА коштів у розмірі орендної плати за використання вищезазначеної земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Так, розрахунок безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки площею 479 кв.м. (0,0479 га), кадастровий номер 6310138500:07:008:0014, у період з 01.01.2020 по 31.12.2020 складає 270 038,89 грн., з 01.01.2021 по 31.05.2021 складає 122 744,95 грн., усього 392 783,84 грн.

Зазначений розрахунок здійснено на підставі Витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Таким чином, TOB БЕРІЗКА у період з 01.01.2020 по 31.05.2021 не сплачено за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 392 783,84 грн., внаслідок чого останнє зберегло у себе майно-грошові кошти.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст.ст. 125,126 ЗК України та ст. 182 ЦК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин від 17.05.2011 № 6, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу (ЗК) України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Податковим кодексом (ПК) України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.36, 14.1.125, 288.5 Податкового кодексу України).

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 3 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88ц-13, постанова ВПВС у справі №587/430/16-у, 629/4628/16-ц від 23.05.2018, №922/3412/17 від 20.11.2018, №917/1739/17 від 04.12.2019).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Під безпідставно збереженим майном мається на увазі грошові кошти в розумінні ст.ст. 179,190 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанова Великої Палата Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, постановах Великої Палата Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17, постанов Верховного Суду від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15, від 21.01.2019 у справі №902/794/17).

Таким чином, ТОВ БЕРІЗКА безпідставно використовувало спірну земельну ділянку та зберегло кошти, не сплачуючи орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі, за відсутності укладеного договору, а Харківська міська рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати).

Тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати ТОВ БЕРІЗКА за рахунок Харківської міської ради.

Внаслідок використання вищевказаною земельною ділянкою без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради була позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси Харківської міської ради щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.

Аналогічна правова позиція узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, постановами Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15 та від 12.04.2017 у справі № 922/207/15.

Відповідно до ст. 131і Конституції України в Україні діє прокуратура.

Згідно п. З ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Стаття 53 Господарського процесуального Кодексу України (далі - ГПК України) передбачає право прокурора звертатися до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави. Прокурор, звертаючись до суду, у позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 зазначив, що із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовують в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначають орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ВСУ від 21.02.2018 у справі №553/3280/16-а).

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Згідно зі ст. ст. 7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Територіальна громада має право

самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон) однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад, сіл селищ, міст через міські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Як визначено ст. 10 Закону міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст. 26, ст. 33 Закону та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 5 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної земельної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

У зв`язку з викладеним, Харківська міська рада є належним позивачем у вказаній справі.

Факт протиправного та безоплатного використання земель комунальної власності порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради, як їх власника щодо реалізації передбаченого ч. 1 ст. 319 ЦК України права вільно, у встановленому законом порядку, розпоряджатися ними через уповноважений орган місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями ст. 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх

обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, (ст. 62 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ),

Відповідно до положень ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Згідно зі ст.ст. 10, 265 Податкового кодексу України плата за землю є місцевим податком. Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України вона зараховується до бюджетів місцевого самоврядування, а отже бюджет Харківської міської ради недоотримав значну суму коштів за використання земельної ділянки без укладання договору оренди.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.

Недоотриманням безпідставно збережених коштів місцевим бюджетом порушує визначальні матеріальні потреби суспільства, територіальної громади м. Харкова як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави в цілому, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку.

Таким чином, безоплатне використання землі ослаблює економічні основи територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

Разом з цим, Харківською міською радою не вживаються заходи захисту прав територіальної громади щодо стягнення з ТОВ БЕРІЗКА безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати та відповідний позов до останнього з цим же предметом та з цих же підстав до судів не пред`являвся.

Так, прокуратурою скеровано 30.09.2021 до Департаменту територіального контролю Харківської міської ради листа щодо виявлених порушень з боку ТОВ БЕРІЗКА під час користування вищевказаною земельною ділянкою, на якій знаходяться вищевказані об`єкти нерухомості.

Згідно інформації Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради від 13.10.2021 щодо використання земельної ділянки площею 0,0479 га за адресою: м. Харків, бульвар Богдана Хмельницького, 8, надано розрахунки безпідставно збережених ТОВ БЕРІЗКА коштів у вигляді орендної плати за період з 01.01.2020 по 31.05.2021.

Встановлено, що міською радою не вживалися заходи щодо звернення до суду до ТОВ БЕРІЗКА про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування вищевказаною земельною ділянкою.

У постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Інших судових витрат учасниками справи заявлено не було.

Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Берізка" (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2, кв. 43, код ЄДРПОУ 22716259) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243, код класифікації доходів бюджету - 24062200, номер рахунку - UА 698999980314090611000020649, МФО - 899998, код отримувача (ЄДРПОУ) 37874947, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), отримувач - ГУК Харків обл./МТГ Харків) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 392 783,84 грн.

Судові витрати покласти на відповідача.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Берізка" (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2, кв. 43, код ЄДРПОУ 22716259) на користь Харківської обласної прокуратури (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) - 5 891,76 грн судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Учасники справи:

Прокурор, яким подано позов - Керівник Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова (61099, бул. Богдана Хмельницького, 36-А)

Прокуратура, що здійснює представництво в суді - Харківська обласна прокуратура (61050, м. Харків, вул.. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108).

Позивач - Харківська міська рада (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Берізка" (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2, кв. 43, код ЄДРПОУ 22716259).

Повне рішення складено "15" лютого 2022 р.

Суддя С.А. Прохоров