Рішення

від 09.02.2022 по справі 120/10246/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 лютого 2022 р. Справа № 120/10246/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Маслоід О.С.,

за участю:

секретаря судового засідання: Карпінської Т.В.

представника позивача: Бойка А.М.

відповідача: Ференець Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_9 ( АДРЕСА_8 ), ОСОБА_10 ( АДРЕСА_9 ), ОСОБА_11 ( АДРЕСА_10 )

до: Державного кадастрового реєстратора відділу у Калинівському районі Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ференець Н.А. (вул. В.Нестерчука, б. 43а, м.Калинівка, Вінницька обл., 22400)

про: визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (далі - позивачі) до Державного кадастрового реєстратора відділу у Калинівському районі Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ференець Н.А. (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування відмови відповідача від 16.08.2021 року № № РВ-0502130952021, № РВ-0502130882021, № РВ-0502130892021, № РВ-0502130902021, № РВ-0502130932021, № РВ-0502130942021, № РВ-0502130832021, № РВ-0502130812021, № РВ-0502130802021, № РВ-0502130792021, № РВ-0502130822021; зобов`язання відповідача внести відомості про земельні ділянки позивачів на підставі розробленого ФОП « ОСОБА_12 » проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Мирненської сільської ради Калинівського р-ну Вінницької обл., та стягнення моральної шкоди у сумі 22 000 грн. 00 коп..

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивачів зазначає, що після виготовлення документації із землеустрою, розробником документації через Електронні сервіси Державного земельного кадастру були подані документи для внесення відомостей про земельні ділянки до Державного земельного кадастру. 16.08.2021 року відповідач рішеннями № РВ-0502130952021, № РВ-0502130882021, № РВ-0502130892021, № РВ-0502130902021, № РВ-0502130932021, № РВ-0502130942021, № РВ-0502130832021, № РВ-0502130812021, № РВ-0502130802021, № РВ-0502130792021, № РВ-0502130822021 відмовив у внесені відомостей до Державного земельного кадастру. Підставою відмови зазначено те, що 15.04.2021 року була зареєстрована комунальна власність за Калинівською міською радою, проте в представленому проекті землеустрою щодо відведення заява (повідомлення) про розроблення документації за принципом мовчазної згоди відсутня та згідно даних Національної кадастрової системи земельна ділянка з кадастровим номером 0521683100:08:000:0103 внесена на підставі Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, 17.10.2017 року ФОП ОСОБА_13 , ОСОБА_13 та наказу ГУД у Вінницькій області № 2-2998/20-15-сг від 1908.2015 року для ведення лісового господарства та пов`язаних з ним послуг . Вважаючи таку відмову незаконною, позивачі через свого представника звернулися до суду з даним позовом.

Ухвалою від 31.08.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві 10-денний строк, з моменту отримання ухвали, для усунення недоліків.

10.09.2021 року за вх. № 56856/21 позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 31.08.2021 року строк усунення недоліків позовної заяви продовжено.

18.11.2021 року за вх. № 77153 позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 29.11.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 21.12.2021 року.

У судове засідання 21.12.2021 року відповідач не з`явився. Про судове засідання повідомлений належним чином. Причин неявки не повідомив. Представник позивача у судовому засіданні у зв`язку з неявкою відповідача, вважав за необхідне відкласти судове засідання. Судове засідання відкладено на 12.01.2022 року.

22.12.2021 року за вх. № 88610/21 відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву. За змістом поданого відзиву відповідач позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Вказує, що при перевірці поданої позивачами документаціє встановлено, що:

-документація із землеустрою не відповідає вимогам п.5 тимчасового порядку взаємодії між державними кадастровими реєстраторами територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на період реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності в державній реєстрації земельних ділянок який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №455 від 03.06.2020 року "Деякі питання реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності в державній реєстрації земельних ділянок" в частині вимог до виготовлення документації із землеустрою в електронній формі, а саме: низька роздільна здатність зображення. Низька роздільна здатність зображення не дає змогу прочитати текст документів та однозначно тлумачити його зміст;

-документація була розроблена ФОП ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_1 ), кваліфікаційний сертифікат №011891 від 13.03.2015 року. Згідно статті 66-1 Закону України Про землеустрій , у державному реєстрі сертифікованих інженерів-землевпорядників, який оприлюднений на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за посиланням Ьцр8://1апс1.цоу.иа/іпбех.р1ір/ореп-баіа/ у сертифікованого інженера землевпорядника, ОСОБА_12 була зазначена інформація щодо кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника від 13.03.2015 року №011891, який було анульовано наказом Держгеокадастру від 21.05.2021 року №246. Відомості про анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера- землевпорядника дають підставу стверджувати, що ФОП ОСОБА_12 (РНОКГТП НОМЕР_1 ) не може бути розробником документації із землеустрою, та відомості в документації є недостовірними;

-дана документація містить договір субпідряду на виконання землевпорядних робіт від 31.05.2021 року між ФОП ОСОБА_12 (РНОКГТП НОМЕР_1 ) та ФОП ОСОБА_14 (РНОКПП НОМЕР_2 ). Даний договір субпідряду вважаю недійсним та таким що суперечить Цивільному кодексу України, так як підрядник (ФОП ОСОБА_12 ) не мав законних підстав для укладання договору субпідряду. Згідно договору № 349-2020 на виконання землевпорядних робіт від 01.12.2020 року, замовники документації (група громадян 11 чоловік) замовляли у виконавця (ФОП ОСОБА_12 ) землевпорядні роботи. Але є незрозумілим пі.1. договору, його предмет- проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Мирненської сільської ради Калинівського району Вінницької області . Адже предметом договору, судячи навіть з його назви є різні землевпорядні роботи, в т.ч. по виготовленню даного проекту, його погодженню, подачі на реєстрацію і т.д. П. 3.6 даного договору суперечить п. 110-2 Порядку ведення Державного земельного кадастру, де вказано що подання сертифікованим інженером-землевпорядником заяви про державну реєстрацію земельної ділянки в електронній формі разом з доданими документами сертифікованим інженером- землевпорядником не тягне за собою збільшення вартості робіт за договором на розроблення документації із землеустрою. В п 6.3.3. вказано обов`язок виконавця (ФОП ОСОБА_12 ) не передавати без згоди замовників технічну документацію третім особам, що не відповідає предмету договору (яким є проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки). П. 8.4 договору містить дублювання частини тексту з п. 8.3 договору. В п. 9.1.2 договору зазначено наявність додатку 2вЂ� Завдання на виконання робіт , хоча в документації відсутній додаток 2 до договору Завдання на виконання робіт . В тексті договору відсутня інформація про передачу договірних зобов`язань виконавця третім особам та можливість укладання виконавцем договору субпідряду з третіми сторонами. Всі ці обставини дають підстави стверджувати, що договір №349-2020 на виконання землевпорядних робіт від 01.12.2020 року містить помилки та суперечності, що дає змогу вважати договір субпідряду недійсним;

-документація розроблялась за принципом мовчазної згоди . Вважаю, що в цьому випадку не було дотримано принципу мовчазної згоди, так-як в документації відсутні відомості про успішне отримання Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області повідомлення про застосування принципу мовчазної згоди . А отже, так-як не був встановлений факт отримання Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області повідомлення про застосування принципу мовчазної згоди , було порушено порядок та принцип застосування мовчазної згоди

Встановлення усіх даних обставин, щодо неналежної якості документації із землеустрою, щодо особи розробника документації, щодо недійсності договору субпідряду, щодо помилок в договорі на виконання землевпорядних робіт, щодо недотримання принципу мовчазної згоди , керуючись п.1 ст. 22 ЗУ Про Державний земельний кадастр , було встановлено що документація, яка є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, не відповідає вимогам законодавства.

У судовому засіданні 12.01.2022 року представниками сторін надано пояснення щодо заявлених позовних вимог. Судове засідання відкладено на 26.01.2022 року.

20.01.2022 року за вх. № 5547/22 представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому останній підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, з мотивів, викладених у позовній заяві.

25.01.2022 року за вх. № 6686/22 відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, в якому остання доводи, викладені у відзиві підтримала та просила їх врахувати при прийнятті рішення у даній справі.

25.01.2022 року за вх. № 7044/22 представником позивачів подано заяву про розгляд справи без участі. Позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

У судовому засіданні 26.01.2022 року представниками сторін надано пояснення по суті спірних правовідносин. Судове засідання відкладено на 09.02.2022 року.

У судовому засіданні 09.02.2022 року судом було здійснено дослідження доказів по справі.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, заслухавши представника позивача та відповідача, суд встановив наступне.

13.10.2020 року позивачі звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотаннями щодо надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства.

01.12.2020 року позивачами був укладений договір № 349-2020 на виконання землевпорядних робіт.

29.12.2020 року позивачами на адресу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області було направлено повідомлення про застосування принципу мовчазної згоди та додано договір на виконання землевпорядних робіт.

Після виготовлення документації із землеустрою, розробником документації через Електронні сервіси Державного земельного кадастру були подані документи для внесення відомостей про земельні ділянки до Державного земельного кадастру.

Відповідач, за наслідками розгляду поданої документації, рішеннями від 28.07.2021 року відмовив у внесенні таких відомостей.

Позивачі повторно звернулись до відповідача із заявами про внесення відомостей про земельні ділянки до Державного земельного кадастру.

Відповідач, за наслідками розгляду поданої документації, рішеннями від 16.08.2021 року № РВ-0502130952021, № РВ-0502130882021, № РВ-0502130892021, № РВ-0502130902021, № РВ-0502130932021, № РВ-0502130942021 повторно відмовив у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав того, що: електронний документ не відповідає установленим вимогам, про що зазначено у протоколі проведення перевірки електронного документа; невідповідність поданих документів законодавству, а саме: п. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) заяви про розроблення проекту за принципом мовчазної згоди в проекті не представлено; ст. 198 п. 2 ЗК України - зйомка включає погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; п. 6 ст. 118 ЗК України - звернення до відповідного органу із клопотанням та рішеннями № РВ-0502130832021, № РВ-0502130812021, № РВ-0502130802021, № РВ-0502130792021, № РВ-0502130822021 відмовив у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав того, що електронний документ не відповідає установленим вимогам, про що зазначено у протоколі проведення перевірки електронного документа; невідповідність поданих документів законодавству, а саме: згідно даних НКС земельна ділянка 0521683100:08:000:0103 внесена на підставі проект землеустрою 17.10.2017 року ФОП ОСОБА_13 та наказу ГУД у Вінницькій області № 2-2998/20-15-СГ від 19.08.2015 року для ведення лісового господарства.

Вважаючи такі рішення - відмови незаконними, позивачі звернулися до суду з даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями ч. 3 ст. 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Ч. 1 ст. 123 ЗК України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

В свою чергу, положеннями ч. 7 ст. 118 ЗК України, редакції на момент звернення до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, окрім іншого встановлено, що відповідний орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко- економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно- територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже, абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України запроваджено принцип «мовчазної згоди» на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у випадку бездіяльності суб`єкта владних повноважень, внаслідок якої протягом місяця не розглянута заява про надання дозволу на виготовлення проектної документації, заявник має право здійснити замовлення проекту відведення земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 28.11.2019 року у справі № 826/18669/15 та від 24.09.2020 року у справі № 576/945/17.

Враховуючи вищенаведені правові норми, та зважаючи на те, що ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області на протязі місяця з дати отримання (13.10.2020 року) клопотань позивачів будь-якого з рішень, передбачених положеннями ст. 118 ЗК України, не прийняв, відповідно позивачі на законних підставах застосували, передбачений абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України, принцип «мовчазної згоди» та самостійно уклали відповідний договір із розробником документації із землеустрою - ФОП ОСОБА_12 виготовлення (розроблення) зазначеного проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Мирненської сільської ради Калинівського р-ну Вінницької обл., про що 29.12.2020 року повідомили ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області цінним листом із описом вкладення, що підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-яких зауважень щодо застосування позивачами принципу мовчазної згоди останнім не висловлено.

Крім цього, вказані норми не вказують на належне отримання відповідним органом письмового повідомлення про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу.

Відтак, з огляду на встановлені фактичні обставини справи слід констатувати, що позивачами повністю дотримано процедуру отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок та дотримано процедуру реалізації права на виготовлення відповідного проекту з урахуванням приписів абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Надаючи оцінку наступним, наведеним в оскаржуваних рішеннях, підставам, за яких позивачам було відмовлено у позитивному вирішенні їхніх заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок, відповідно до п. 1 ч. 2 вказаної статті ЗК України, здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

У свою чергу, правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлені Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 року «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» (далі - Порядок № 1051).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Державна реєстрація земельної ділянки, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Так, ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Таким чином, єдиним суб`єктом, на який покладено обов`язок, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, є відповідні Державні кадастрові реєстратори.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельних ділянок здійснюється, серед іншого, за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

У свою чергу, підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, згідно абз. 2 ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» є документація із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні.

Згідно абз. 4 пп. 1 п. 2 Порядку № 1051 зверненням щодо внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру або користування відповідними відомостями є заява про державну реєстрацію земельної ділянки.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку (п. 107 Порядку № 1051).

Внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється за заявою (у паперовій або електронній формі) згідно з додатком 12 розробника документації із землеустрою та оцінки земель від імені замовника, якщо інше не передбачено договором на виконання відповідних робіт (п. 69 Порядку № 1051 ).

Пп. 1, 2 п. ІІІ Порядку № 1051 встановлено, що державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє: відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку; електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

За результатами перевірки, згідно абз. 2 підп. 2 п. ІІІ Порядку № 1051 державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій: здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77-85 цього Порядку.

При цьому, рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до п. 70, 73, 77-85 цього Порядку, приймається в разі: невідповідності поданих документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, вимогам, зазначеним у підпунктах 1 і 2 цього пункту.

Слід зазначити, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки, відповідно до ч. 6 ст. 24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» є:

розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;

подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі;

невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Як встановлено судом, оскаржувані рішення відповідача від 16.08.2021 року винесені за наявності однієї з таких підстав як: невідповідність електронного документу установленим вимогам, про що зазначено в протоколі проведення перевірки електронного документу.

При цьому, суд враховує, що оскаржувані рішення не містять належних посилань про те, в чому саме полягає невідповідність електронного документу установленим вимогам проведення перевірки такого документа.

Крім цього, в протоколах не зазначено, в чому саме полягає невідповідність електронного документу наявним даним Державного земельного кадастру (геодезичній та картографічній основам, даним індексних кадастрових карт (планів), відомостям про інші об`єкти Державного земельного кадастру, їх кількісним, якісним характеристикам та відомостям про значення оцінки земельної ділянки.

Лише у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що подана документація була низької роздільної здатності зображення.

Відповідно до п. 218 Порядку №1051 у разі коли заявнику відмовлено у задоволенні звернення щодо внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру або користування відповідними відомостями, на офіційному веб-сайті Держгеокадастру у відритому доступі щодо відповідного звернення разом з відомостями, що передбачені пунктом 217 цього Порядку, зазначаються: підстава (підстави) для відмови у задоволенні звернення; обґрунтування відмови у задоволенні звернення та/або рекомендації заявнику в разі його повторного звернення, зазначення яких у відповіді заявнику передбачено пунктами 70, 74-1, 149 і 168 цього Порядку.

Відповідно механізм доведення до заявника виявлених недоліків спрямований на забезпечення права заявника на вчасне усунення таких недоліків або надання пояснень щодо причин, за яких такі недоліки не можуть бути усунуті.

Як вже зазначалось, зі змісту оскаржуваних рішень, а також доданих до рішень протоколах проведення перевірки електронного документа, відповідач не наводить в чому саме полягає така невідповідність із посиланням на відповідний пункт Порядку №1051, який не було дотримано позивачами.

Отже, щодо цієї підстави для відмови у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру оскаржувані рішення відповідача не є належним чином вмотивованими, тобто характеризують такі рішення як необґрунтованими.

Наступною підставою відмови у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру зазначено згідно даних НКС земельна ділянка 0521683100:08:000:0103 внесена на підставі проект землеустрою 17.10.2017 року ФОП ОСОБА_13 та наказу ГУД у Вінницькій області № 2-2998/20-15-СГ від 19.08.2015 року для ведення лісового господарства .

Відповідно до ЗУ Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні Вінницька обласна рада рішенням від 03.02.2017 року перейменувала Кіровську сільську раду на Мирненську.

З цього приводу суд, дослідивши матеріали справи, зазначає, що ВОКС ЛП Віноблагроліс було адресовано лист до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 27.05.2020 року № 198 з проханням внесення змін до наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-2998/20-15-СГ від 19.08.2015 року шляхом виключення з додатку позицію Кіровська сільська рада, 10.50 га та внести відповідні зміни в частині площі до п. 1 даного наказу.

Крім того, згідно даних Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 0521683100:08:000:0103 відноситься до земель запасу земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) землі запасу. Тип власності не визначено.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів щодо наявності зареєстрованого права користування чи власності вказаною земельною ділянкою.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що ВОКС ЛП Віноблагроліс є користувачем або власником даної земельної ділянки.

Стосовно підстави відмови - п. 2 ст. 198 ЗК України, суд зазначає наступне.

Згідно вимог вказаної норми кадастрова зйомка включає, зокрема, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

З цього приводу суд вказує, що вказаний проект землеустрою містить акти приймання-передачі межових знаків, однак погодження меж із суміжними власниками та землекористувачами здійснюється вже після затвердження вказаного проекту. Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною.

Вказана норма лише вказує, що є складовими кадастрових зйомок. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акту погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки не може слугувати підставою для відмови у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 455/856/18-а, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, Верховним Судом у постановах від 05.05.2020 року у справі № 404/3048/18, від 22.10.2020 року у справі № 454/805/13-а, від 27.01.2021 року у справі № 818/2225/17.

Стосовно решти доводів відповідача в обґрунтування правомірності прийнятих рішень, суд не вбачає підстав для їх дослідження та детального аналізу, оскільки вони відсутні (не вказані) в оскаржуваних рішеннях в якості причин їх прийняття.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що вона не мала фізичної можливості вказати усі підстави для відмови у спірних рішеннях у зв`язку із недостатністю в електронному документі вільного поля в частині викладання підстав та обмеженою кількістю можливого застосування символів, з огляду на наступне.

Аналіз спірних рішень на предмет наявності вільного поля щодо викладання підстав для відмови доводить наступне.

Відповідачем у частині спірних рішень щодо викладання підстав відмови, вказано, як вже зазначалось, лише дві підстави і дійсно надалі відсутнє вільне поле для їх подальшого викладання.

Але надалі в частині рекомендую відповідачем були процитовані правові норми п. 2 ст. 198, п. 6, 7 ст. 118 ЗК України та вказано про те, що 15.04.2021 року за Калинівською міською радою зареєстрована комунальна власність.

Під час судового розгляду справи відповідач надала пояснення, що у цьому розділі також намагалась викласти підстави для відмови.

Суд зазначає, що інформація, вказана у частині рекомендую фактично не стосується рекомендацій суб`єкта владних повноважень. Крім цього, наявність вказаної частини рішення та вільного поля в ній, були достатніми для повного викладання відповідачем підстав, за яких була надана відмова позивачам у внесенні відомостей щодо земельних ділянок, замість простого цитування відповідачем правових норм ЗК України.

Крім того, суд також зважає на приписи ст. 77 КАС України, якими визначені правила доказування в адміністративному процесі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Від так, законодавцем передбачено обмеження щодо можливості посилання суб`єкта владних повноважень на ті докази, які не були враховані ним при прийнятті рішення про відмову, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до відповідного прийняття рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В контексті спірних правовідносин доцільно зазначити, що вирішуючи будь-які питання, наслідком яких може стати втручання у права людини або обмеження існуючого права, держава повинна дотримуватись балансу інтересів, який у вигляді сформованого принципу відображений у практиці Європейського суду з прав людини.

У рішенні по справі "Тетяна Жданок проти Латвії" (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що "для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип "демократії, здатної себе захистити" для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого" (рішення Великої палати, 2006 р.).

Беручи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що рішення - відмови відповідача від 16.08.2021 року № № РВ-0502130952021, № РВ-0502130882021, № РВ-0502130892021, № РВ-0502130902021, № РВ-0502130932021, № РВ-0502130942021, № РВ-0502130832021, № РВ-0502130812021, № РВ-0502130802021, № РВ-0502130792021, № РВ-0502130822021 не відповідають критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, вимогам ст. 19 Конституції України, ЗК України та інших законів, а тому є протиправними, відповідно позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно скасування рішень - відмов відповідача від 16.08.2021 року № № РВ-0502130952021, № РВ-0502130882021, № РВ-0502130892021, № РВ-0502130902021, № РВ-0502130932021, № РВ-0502130942021, № РВ-0502130832021, № РВ-0502130812021, № РВ-0502130802021, № РВ-0502130792021, № РВ-0502130822021, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок визнання протиправним акту індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання акту індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.

З огляду на те, що суд задовольнив позовну вимогу про визнання протиправними рішень-відмов відповідача від 16.08.2021 року № № РВ-0502130952021, № РВ-0502130882021, № РВ-0502130892021, № РВ-0502130902021, № РВ-0502130932021, № РВ-0502130942021, № РВ-0502130832021, № РВ-0502130812021, № РВ-0502130802021, № РВ-0502130792021, № РВ-0502130822021, відповідно позовна вимога щодо їх скасування також підлягає задоволенню, як похідна.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача внести відомості про земельні ділянки позивачів, на підставі розробленого ФОП « ОСОБА_12 » проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Мирненської сільської ради Калинівського р-ну Вінницької обл., суд зазначає наступне.

Кожна особа, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно ч. 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Крім цього, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, водночас, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Як вже зазначалось, ч. 4 ст. 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Судом встановлено, що відповідачем безпідставно прийняті рішення про відмову позивачам у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

В даному випадку, звернувшись до відповідача із відповідними заявами про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру позивачі мали «законне сподівання» на реалізацію свого права в межах процедури отримання у власність земельних ділянок. При цьому, вдаючись до оцінки дій відповідача, як суб`єкта владних повноважень, через призму публічно-правового характеру та тих критеріїв, які визначені у ч.2 ст. 2 КАС України, слід дійти висновку, що вони повинні бути юридично визначеними, послідовними та логічними, відповідати принципам «доброго врядування» і «належної адміністрації» , обґрунтованими, добросовісними, розсудливими, пропорційними та своєчасними.

Натомість, в межах обставин цієї справи, суд з`ясував, що відповідач двічі, фактично з подібних підстав, відмовив позивачам у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, що вказує на те, що єдиним належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачів, який забезпечить позитивне вирішення питань без невиправданих зволікань, є саме зобов`язання відповідача внести відомості до Державного земельного кадастру про земельні ділянки позивачів на підставі розробленого ФОП « ОСОБА_12 » проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Мирненської сільської ради Калинівського р-ну Вінницької обл.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень і докази, надані позивачами, суд приходить до переконання про наявність підстав також для задоволення позовних вимог у цій частині.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди у сумі 22 000 грн. 00 коп., суд виходив з такого.

Ст. 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України (далі ЦК України).

Ч. 1,2 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2,3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачами не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у їх житті. Як і не доведені самі негативні зміни у житті. Окрім того, позивачами не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 22 000 грн. та не підтверджено її документально.

За сукупністю наведених обставин, підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач є посадовою особою Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, суд вбачає за необхідне стягнути судовий збір частково саме з останнього у сумі 605 грн. 33 коп. на користь кожного з позивачів окремо.

Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України, ЗУ «Про Державний земельний кадастр» , постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 року «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до Державного кадастрового реєстратора відділу у Калинівському районі Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ференець Н.А. задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати відмови Державного кадастрового реєстратора відділу у Калинівському районі Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ференець Н.А. від 16.08.2021 року № № РВ-0502130952021, № РВ-0502130882021, № РВ-0502130892021, № РВ-0502130902021, № РВ-0502130932021, № РВ-0502130942021, № РВ-0502130832021, № РВ-0502130812021, № РВ-0502130802021, № РВ-0502130792021, № РВ-0502130822021.

Зобов`язати Державного кадастрового реєстратора відділу у Калинівському районі Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ференець Н.А. внести відомості про земельні ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на підставі розробленого ФОП ОСОБА_12 проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Мирненської сільської ради Калинівського р-ну Вінницької обл..

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 судовий збір у сумі 605 грн. 33 коп. кожному окремо.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачі - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_9 ( АДРЕСА_8 ), ОСОБА_10 ( АДРЕСА_9 ), ОСОБА_11 ( АДРЕСА_10 )

Відповідач - Державний кадастровий реєстратор відділу у Калинівському районі Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ференець Н.А. (вул. В.Нестерчука, б. 43а , м.Калинівка, Вінницька обл., 22400)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 14.02.2022 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна