Постанова

від 15.02.2022 по справі 160/2155/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 лютого 2022 року

Київ

справа №160/2155/20

адміністративне провадження №К/9901/33791/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 160/2155/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року (головуючий суддя - Царікова О. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року (головуючий суддя - Щербак А. А., судді: Баранник Н. П., Малиш Н. І.),

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), у якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 7 лютого 2020 року №0006553306, №0006563306, №0006583306, №0006673306, №0006123306, №0006113306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 7 лютого 2020 року № 0006593306 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 7 лютого 2020 року № Ф -0006603306.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що прийняття оскаржених рішень обумовлено висновками посадових осіб ГУ ДПС про завищення позивачем у періоді, що перевірявся, документально підтверджених витрат, які враховуються для визначення чистого оподатковуваного доходу на суму 209204,86 грн та віднесення позивачем до складу витрат вартості утримання основних засобів подвійного призначення. Такі висновки перевіряючих позивач вважає хибними, оскільки всі витрати підтверджені первинними документами та здійснені у зв`язку з провадженням господарської діяльності. Зроблені контролюючим органом під час перевірки висновки про те, що залишок товару за даними перевірки відрізняється від залишків товару за даними платника є необґрунтованими, оскільки позивачем під час перевірки не надавалися документи щодо залишків товару, а посадовими особами відповідача не запитувалися документи щодо залишків товару по окремих позиціях. Окрім того, позивач вважає, що у нього відсутній обов`язок з подання податкової декларації за формою 20-ОПП, оскільки він не є власником майна, яке використовує в ході провадження своєї господарської діяльності.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 24 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року, позов задовольнив частково. Визнав протиправними і скасував податкові повідомлення-рішення від 7 лютого 2020 року №0006553306, №0006563306, №0006583306, №0006673306, №0006113306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 7 лютого 2020 року № 0006593306 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 7 лютого 2020 року № Ф -0006603306. У задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 7 лютого 2020 року №0006123306 про застосування штрафних санкцій в сумі 510,00 грн - відмовив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 26 жовтня 2009 року, на податковий облік взятий 27 жовтня 2009 року за №18541. Перебуває на загальній системі оподаткування та є платником ПДВ з 10 листопада 2009 року.

Видами діяльності позивача є: діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами (код КВЕД 46.13); оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (код КВЕД 46.69); оптова торгівля металами та металевими рудами (основний) (код КВЕД 46.72); неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90); вантажний автомобільний транспорт (код КВЕД 49.41); консультування з питань комерційної діяльності й керування (код КВЕД 70.22).

Посадові особи ГУ ДПС провели документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено акт від 2 січня 2020 року №15/04-36-33-06/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки).

Згідно з висновками Акта перевірки ФОП ОСОБА_1 допустив порушення:

- пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 101030,4 грн, в тому числі за періоди: 2016 рік - 12243,71 грн, 2017 рік - 49485,06 грн, 2018 рік - 39301,63 грн;

- пункту 4 частини першої статті 4, пункту 1 частини другої статті 6, пункту 2 частини першої статті 7, частини п`ятої статті 8 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI) в частині не донарахування єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) у загальній сумі 123481,58 грн, у т.ч. за періоди: 2016 рік - 14964,54 грн, 2017 рік - 60481,74 грн, 2018 рік - 48035,30 грн;

- підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено військовий збір на загальну суму 8419,20 грн, у т.ч. за періоди: 2016 рік - 1020,31 грн, 2017 рік - 4123,75 грн, 2018 рік - 3275,14 грн;

- пункту 198.5 статті 198, пункту 199.1 статті 199 ПК України, а саме: ФОП ОСОБА_1 не нарахував податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, не признав суму умовного продажу, не склав і не зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) 37895 грн, у т.ч. за грудень 2016 року на суму ПДВ - 11179,00 грн, за грудень 2017 року на суму ПДВ - 12598,00 грн, за грудень 2018 року на суму ПДВ - 14118,00 грн;

- пункту 201.1 статті 201 ПК України, а саме: порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН та не реєстрація податкових накладних в ЄРПН на загальну суму ПДВ 37895,00 грн, у т.ч. за грудень 2016 року на суму ПДВ - 11179,00 грн, за грудень 2017 року на суму ПДВ - 12598,00 грн, за грудень 2018 року на суму ПДВ - 14118,00 грн;

- підпункту 16.1.3. пункту 16.1. статті 16 ПК України, в частині не надання до контролюючих органів повної інформації щодо об`єктів оподаткування або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою 20-ОПП;

- пункту 51.1 статті 51. підпункту б пункту 176.2 статті 176 ПК України, розділу 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум, утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4 в частині подання з помилками податкових розрахунків про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків за III квартал 2017 року, І квартал 2018 року, II кв. 2018 року, IV квартал 2018 року та неподання розрахунку за IV квартал 2017 року.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши Акт перевірки, зазначили, що висновки контролюючого органу обумовлені таким.

У ході проведення перевірки контролюючим органом зроблено товарний баланс та встановлено, що залишок товару за даними перевірки по деяким позиціям відрізняється від залишків товару за даними платника податків. У зв`язку з означеним, посадовими особами відповідача зроблений висновок про те, що ФОП ОСОБА_1 в порушення пункту 177.4 статті 177 ПК України за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року безпідставно відніс до складу витрат, які враховуються при обчисленні чистого оподатковуваного доходу, витрати, які безпосередньо не пов`язані з отриманням доходу, а саме: витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ), які не були реалізовані у звітних періодах та за якими не було отримано дохід на загальну суму у розмірі 189476,11 грн. Також, ФОП ОСОБА_1 до складу інших витрат включив витрати на утримання транспортного засобу подвійного призначення, а саме: витрати на придбання запасних частин для транспортного засобу марки ГАЗ, модель 330210, 1996 року випуску на загальну суму 12078,75 грн (без ПДВ), а саме: за 2017 рік - 4864,89 грн, за 2018 рік - 7213,86 грн.

Таким чином, за висновками контролюючого органу, позивач порушив вимоги пункту 177.2, підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України та завищив документально підтверджені витрати за 2016 - 2018 роки на загальну суму - 209204,86 грн, у т.ч., за періоди: 2016 рік - на 55895 грн; 2017 рік - на 68857,08 грн; 2018 рік - на 84452,78 грн.

Також, за результатами перевірки контролюючий орган встановив заниження суми чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 561279,99 грн, в т.ч. за періоди: за 2016 рік - 68020,63 грн, за 2017 рік - 274916,99 грн, 2018 рік - 218342,37 грн, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування у період: з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 101030,40 грн, в тому числі: за 2016 рік на суму 12243,71 грн, за 2017 рік на суму 49485,06 грн, за 2018 рік на суму 39301,03 грн, відповідно, і до заниження ЄСВ на суму 123481,58 грн та військового збору на суму 8419,20 грн.

В ході проведення перевірки встановлено, що товар, придбаний для реалізації, використовувався позивачем в оподатковуваних операціях не в повному обсязі. Так, товар на загальну суму 55895 грн (крім того, ПДВ - 11179,00 грн), який був придбаний для здійснення підприємницької діяльності у 2016 році не використовувався протягом року у господарській діяльності та у залишках товару станом на 1 січня 2017 року не значиться. При цьому, ФОП ОСОБА_1 суму ПДВ у вартості придбаного для реалізації товару включив до складу податкового кредиту.

Товар на загальну суму 62992,00 грн (крім того, ПДВ - 12598,40 грн), який був придбаний для здійснення підприємницької діяльності у 2017 році не реалізовувався протягом року та у залишках товару станом на 1 січня 2018 року не значиться. При цьому, ФОП ОСОБА_1 суму ПДВ у вартості придбаного для реалізації товару включив до складу податкового кредиту.

Товар на загальну суму 70589,00 грн (крім того, ПДВ - 14117,80 грн), який був придбаний для здійснення підприємницької діяльності у 2018 році не реалізовувався протягом року та у залишках товару станом на 1 січня 2019 року не значиться. При цьому, ФОП ОСОБА_1 суму ПДВ у вартості придбаного для реалізації товару включив до складу податкового кредиту.

У порушення пункту 198.5 статті 198, пункту 199.1 статті 199 ПК України ФОП ОСОБА_1 не нарахував податкові пов`язання, виходячи з бази оподаткування, не визначив суму умовного продажу, не склав і не зареєстрував в ЄРПН податкові накладні в 2016 році на суму ПДВ - 11179,00 грн, в 2017 році на суму ПДВ - 12598,00 грн, в 2018 році на суму ПДВ - 14118,00 грн.

Отже, перевіркою своєчасності реєстрації податкових накладних ФОП ОСОБА_1 встановлено порушення пункту 201.1. статті 201 ПК України, в частині не складення податкових накладних з дотриманням умови щодо їх реєстрації у порядку, визначеному законодавством усього на суму ПДВ 37895,20 грн, у тому числі за періоди: грудень 2016 року - на 11179,00 грн, грудень 2017 року - на 12598,00 грн, грудень 2018 року - на 14118,00 грн.

ФОП ОСОБА_1 згідно з нотаріально засвідченим договором оренди (найму) автомобіля від 28 січня 2017 року у період з 2017 по 2018 роки нараховував і виплачував дохід ОСОБА_2 , яка не зареєстрована фізичною особою-підприємцем. ФОП ОСОБА_1 подав податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ до Правобережного управління у Новокодацькому районі м. Дніпра, з недостовірними даними, а саме: в податковому розрахунку за формою 1-ДФ зазначено виплачений дохід із ознакою 157 дохід, виплачений самозайнятій особі . Оскільки ОСОБА_2 не є фізичною особою-підприємцем, то у розрахунку за формою 1-ДФ виплачений дохід повинен бути відображений за ознакою доходу 106 надання майна в лізинг, оренду або в суборенду . Окрім того, ФОП ОСОБА_1 згідно з платіжним дорученням від 22 грудня 2017 року №1203 перерахував громадянці ОСОБА_2 кошти в сумі 3000,00 грн, але за 4 квартал 2017 року податковий рахунок за формою 1-ДФ не подав.

ФОП ОСОБА_1 у періоді, що перевірявся, для здійснення підприємницької діяльності використовував:

- частину складського майданчику відкритого типу з козловим краном, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , орендований у ТОВ Астра Трейдинг (код за ЄДРПОУ 36906553) згідно з договором відповідального зберігання від 18 лютого 2015 року № 1802/С. Термін дії договору з моменту підписання 12 місяців з можливістю авто пролонгації.

- автомобіль марки ГАЗ, модель 330210, 1996 року випуску, згідно з договором оренди (найму) автомобіля, нотаріально засвідченого 28 січня 2017 року, власником якого є громадянка ОСОБА_2 .

- у 2016 році орендував офісне приміщення згідно з договором оренди від 1 липня 2013 року №АЗ -60, укладеного з ПАО Електроважхимпроект (ЄДРПОУ 01416777).

Однак, в реєстраційних даних ІС Податковий блок по ФОП ОСОБА_1 відсутня інформація щодо об`єктів, які використовуються платником податків у господарській діяльності.

На підставі висновків Акта перевірки ГУ ДПС прийняло податкові повідомлення-рішення від 7 лютого 2020 року:

№0006553306, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результататми річного декларування на загальну суму 126288,00 грн, в тому числі за основним платежем - 101030,40 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 25257,60 грн;

№0006563306, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 10524,00 грн, в тому числі за основним платежем - 8419,2 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 2104, 80 грн;

№0006583306, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів ( робіт, послуг) на загальну суму 47368,75 грн, в тому числі за основним платежем - 37895,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 9473,75 грн;

№0006673306, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в сумі 18947,50 грн за відсутність складання та реєстрації податкових накладних в ЄРПН;

№ 0006123306, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в сумі 510,00 грн за подання з помилками/неподання податкових розрахунків про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків;

№0006113306, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в сумі 170,00 грн за ненадання до контролюючих органів повної інформації щодо об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП.

Також, ГУ ДПС 7 лютого 2020 року сформувало і направило позивачеві вимогу №Ф-0006603306 від 7 лютого 2020 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у розмірі 123481,60 грн та прийняло рішення №0006593306 про застосування штрафних санкцій у сумі 21389,24 грн за донарахування відповідним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з таких висновків:

1) Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів заниження позивачем доходу на суму 352075,15 грн, оскільки в Акті перевірки відсутній детальний опис порушення, а також не довів завищення витрат;

2) витрати на утримання основних засобів подвійного призначення та витрати на проведення ремонту основних засобів мають різний податковий облік. Підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України прямо передбачено включення витрат на проведення ремонту, реконструкції та модернізації та інших видів поліпшення основних засобів до складу витрат звітного періоду. А враховуючи підпункт 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України, фізична особа-підприємець не має права включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням його діяльності, витрати на утримання основних засобів подвійного призначення, як, наприклад, вантажних автомобілів. ПК України не містить визначення, що саме розуміється під терміном утримання основних засобів , а що вважається ремонтом .

Оскільки в ході перевірки не було досліджено та, відповідно, не відображено в Акті перевірки зв`язок витрат позивача з його фінансово-господарською діяльністю, тому саме по собі посилання контролюючого органу на норму Податкового кодексу України щодо витрат подвійного призначення, до яких законом віднесено придбання та утримання транспортних засобів не є обґрунтованим.

Таким чином, висновок про неправомірність включення позивачем витрат на придбання запчастин до витрат господарської діяльності є неправильним.

3) враховуючи безпідставність доводів податкового органу про заниження позивачем у періоді, що перевірявся, суми чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 561279,99 грн, це, в свою чергу, виключає правомірність донарахування відповідачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 123481,58 грн та військового збору на суму 8419,20 грн.

4) судом не встановлено, а відповідачем не доведено факту того, що товар, який був придбаний ФОП ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, використовувався позивачем в оподатковуваних операціях не в повному обсязі, наведене виключає правомірність збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 47368,75 грн та застосування штрафу за відсутність складання та реєстрації податкових накладних в ЄРПН на суму 18947,50 грн.

5) податкове законодавство пов`язує обов`язок з подання звітності про об`єкти оподаткування з наявністю обов`язку по сплаті податків щодо такого об`єкта. Офіс та складський майданчик, з якими контролюючий орган пов`язує необхідність подання повідомлення за формою №20-ОПП, використовувалися позивачем у господарській діяльності на підставі договору оренди (офіс) та договору відповідального зберігання (складський майданчик), у зв`язку з чим, за цими договорами у позивача не виникає обов`язку щодо сплати податків, оскільки означені об`єкти належать на праві власності іншим юридичним особам: ТОВ Астра Трейдинг та ПАО Електроважхимпроект .

Тобто, у позивача відсутні об`єкти нерухомого та рухомого майна, які в контексті приведених вище норм є об`єктами оподаткування саме для ФОП ОСОБА_1 .

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована таким:

1) В Акті перевірки зафіксовано, що ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог пункту 177.4 статті 177 ПК України безпідставно відніс до складу витрат, які враховуються при обчисленні чистого оподатковуваного доходу, витрати на придбання ТМЦ на загальну суму 189476,11 грн, які не були реалізовані у звітних періодах та дохід, за які не було отримано доходи. При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що спір виник внаслідок наявності/відсутності у позивача обов`язку вести облік товарних запасів. Висновки контролюючого органу, викладені в Акті перевірки, полягали в тому, що фізична особа-підприємець не може включати до складу витрат витрати на придбання ТМЦ, які були придбані у звітному періоді, однак, не реалізовані у цьому звітному періоді, оскільки такі витрати не пов`язані з отриманням доходу.

2) ФОП ОСОБА_1 включив до складу витрат вартість виконаних робіт/наданих послуг - оплату ФОП ОСОБА_3 курсів з вивчення іноземної мови на загальну суму 7650 грн. Однак, такі витрати не передбачені підпунктом 177.4 статті 177 ПК України.

3) ФОП ОСОБА_1 до складу витрат включив витрати на утримання транспортного засобу подвійного призначення, що однак, не відповідає підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України. При цьому, на переконання ГУ ДПС, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо не дослідження та не відображення в Акті перевірки зв`язку витрат позивача з його фінансово-господарською діяльністю, оскільки такі висновки не відповідають обставинам справи, зокрема, змісту Акта перевірки. Порушення, внаслідок яких прийняті податкові повідомлення-рішення №0006583306, №0006673306, №0006563306, а також вимога про сплату боргу (недоїмки) і рішення про застосування штрафних санкцій №0006593306 є похідними від порушень, внаслідок яких прийнято податкове повідомлення-рішення №0006553306

4) ФОП ОСОБА_1 при здійсненні господарської діяльності використовував частину складського майданчику відкритого типу з козловим краном, а у 2016 році орендував офісне приміщення, а тому висновок судів про відсутність об`єктів нерухомого та рухомого майна, що є об`єктом оподаткування, є помилковим. На переконання ГУ ДПС позивач зобов`язаний був подати повідомлення за формою №20-ОПП, а невиконання такого обов`язку тягне за собою накладення штрафу, передбаченого пунктом 177.1 статті 177 ПК України.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ГУ ДПС посилалося на те, що висновок Верховного Суду з питання застосування норм права у подібних правовідносинах відсутній, у зв`язку з чим Верховний Суд ухвалою від 9 лютого 2021 року відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Від ФОП ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Враховуючи реформування податкової системи і реорганізацію податкових органів, на час розгляду цієї справи органом, який виконує функції, зокрема у сфері реалізації державної податкової політики, є Державна податкова служба України та її територіальні органи. Отже, у цій справі наявні підстави для здійснення заміни сторони у справі в порядку, встановленому статтею 52 КАС України, шляхом заміни Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44118658), для якого усі дії, вчинені в адміністративному процесі, обов`язкові в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0006123306, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в сумі 510,00 грн за подання з помилками/неподання податкових розрахунків про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків, суд першої інстанції відмовив. Судове рішення в цій частині не було предметом оскарження в суді апеляційної інстанції та не є предметом цього касаційного перегляду, відповідно, не переглядається.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних у цій справі судових рішень в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів встановила, що вони відтворюють позицію ФОП ОСОБА_1 у спірних правовідносинах. При цьому, підставою для задоволення позовних вимог стали зазначені у позові пояснення позивача, однак, на підтвердження яких судами не досліджено належних і допустимих доказів.

Крім того, проаналізувавши висновки Акта перевірки та позицію ГУ ДПС під час судового розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не з`ясували ключові питання, які належало вирішити у цій справі, та не перевірили на підставі належних і допустимих доказів обставини, які входять до предмета доказування.

За правилами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За приписами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Верховний Суд, аналізуючи зазначені норми КАС України, неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, який був предметом дослідження судами попередніх інстанцій, висновки про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу ГУ ДПС пов`язувало з тим, що:

- у 2016 році позивач занизив доходи на 12125,63 грн та завищив витрати на 55895,04 грн (витрати на придбання ТМЦ, які не були реалізовані протягом звітного періоду, тобто не пов`язані із отриманням доходу);

- у 2017 році позивач занизив доходи на 206059,91 грн та завищив витрати на загальну суму 68857,08 грн (з яких 62992,19 грн - витрати на придбання ТМЦ, які не були реалізовані протягом звітного періоду, тобто не пов`язані із отриманням доходу; 1000 грн - витрати на курси з вивчення іноземної мови; 4864,89 грн - витрати на придбання запчастин для автомобіля марки ГАЗ);

- у 2018 році позивач занизив доходи на 133889,59 грн та завищив витрати на загальну суму 84452,78 грн (з яких 70588,92 грн - витрати на придбання ТМЦ, які не були реалізовані протягом звітного періоду, тобто не пов`язані із отриманням доходу; 6650 грн - витрати на курси з вивчення іноземної мови; 7213,86 грн - витрати на придбання запчастин для автомобіля марки ГАЗ).

Саме сукупність показників заниження доходу та завищення витрат у 2016 - 2018 роках і обумовила висновок про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб на 101030,40 грн у цей період.

Визначивши чистий оподатковуваний дохід позивача протягом зазначених періодів, відповідач дійшов висновку про заниження позивачем також військового збору та ЄСВ.

Встановивши відсутність залишків придбаних ТМЦ станом на 1 січня 2017 року, 1 січня 2018 року, 1 січня 2019 року та факту їх реалізації, відповідач дійшов висновку, що позивач протиправно не склав, не зареєстрував податкові накладні на суму ПДВ, сплачену вартості товарів, яка була включена до складу податкового кредиту. Тим самим, за позицією ГУ ДПС, позивач також занизив податкові зобов`язанні з ПДВ.

Встановивши, що під час провадження господарської діяльності позивач використовував нерухоме майно, але не подав повідомлення за формою №20-ОПП, контролюючий орган дійшов висновку про наявність підстав для застосування штрафних санкцій в сумі 170 грн.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що заявляючи вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень у повному обсязі, позивач обґрунтовував їх таким:

1) за змістом підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, а також документально не підтверджені витрати. Позивач наполягав на тому, що усі документи на підтвердження понесених витрат були надані до перевірки, знайшли своє відображення в Акті. Тобто, відповідач підтвердив надання позивачем усіх документів, крім книги обліку доходів і витрат.

2) позивач висловлював незгоду з висновками контролюючого органу про відсутність залишків ТМЦ станом на 1 січня 2017 року, 1 січня 2018 року, 1 січня 2019 року, оскільки надана ним інформація мала приблизний характер, а інвентаризація залишків не проводилася. Виведення ГУ ДПС товарного балансу зроблено без урахування специфіки діяльності позивача (торгівля металевими виробами), оскільки така діяльність передбачає, зокрема, але не виключно, можливість заміни деяких товарних позицій під час відвантаження продукції, з огляду на той факт, що деякі товарні позиції є схожими за своїми властивостями, тобто нестача деяких товарних позицій може кореспондувати з надлишками інших товарних позицій.

3) позивач вважав безпідставними висновки ГУ ДПС про протиправність включення витрат на утримання транспортного засобу до складу витрат, з тих підстав, що право власності на цей автомобіль зареєстровано за іншою особою, що виключає можливість вважати такий транспортний засіб основним засобом подвійного призначення для позивача.

4) ФОП ОСОБА_1 вважав відсутнім у нього обов`язку з подання повідомлення за формою №20-ОПП, оскільки таке повідомлення подається відносно об`єктів, які є об`єктом оподаткування. Також посилався на те, що передбачені пунктом 119.2 статті 199 ПК України штрафи не застосовуються у випадку, якщо помилки (недостовірні відомості) допущені у звітності не призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податків.

Отже, доводів про незгоду з висновками контролюючого органу про заниження ним доходу у періоді, що був предметом перевірки, а так само про завищення ним витрат в частині включення до їх складу витрат на курси іноземної мови, обґрунтування пов`язаності витрат на курси іноземної мови, понесених у звітному періоді, із отриманням доходу у такому звітному періоді, позовна заява не містила, однак, позивач просив скасувати усі прийняті за наслідками проведеної перевірки рішення у повному обсязі. Суди попередніх інстанцій таку суперечність між підставами позову та обсягом заявлених вимог не обговорили і не усунули.

Судові рішення також не містять обґрунтування протиправності висновків контролюючого органу в частині цих порушень, а формальне посилання суду першої інстанції про те, що Акт перевірки не містить детального опису порушення в частині заниження доходу на суму у розмірі 352075,15 грн, а так само в частині завищення витрат є таким, що суперечить змісту Акта перевірки. Протягом усього часу судового розгляду судами попередніх інстанцій не вжито заходів задля з`ясування позиції ФОП ОСОБА_1 в частині висновків контролюючого органу щодо заниження позивачем доходу у періоді, що був предметом перевірки, а так само про завищення ним витрат в частині включення до їх складу витрат на курси іноземної мови, або задля уточнення позовних вимог у випадку, якщо такі висновки не є предметом оскарження позивачем.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що судові рішення в частині задоволених позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 7 лютого 2020 року №0006553306 в частині збільшення грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 80938,15 грн (64750,52 грн - за основним платежем, 16187,63 грн - штрафні (фінансові) санкції) з розрахунку 18% від 359725,15 грн (352075,15 грн - сума заниженого доходу + 7650 грн - сума завищених витрат на курси іноземної мови), підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог.

Крім того, оскільки заниження доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується військовий збір і ЄСВ, та заниження сум військового збору і ЄСВ відбулось за рахунок заниження чистого оподатковуваного доходу в результаті заниження доходу на суму 352075,15 грн та завищення витрат на суму 7650 грн, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень №0006563306 в частині збільшення грошових зобов`язань з військового збору на загальну суму 6744,84 грн (5395,87 грн - за основним платежем, 1348,97 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями); вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0006603306 на загальну суму 79139,52 грн, а також рішення про застосування штрафних санкцій №0006593306 на загальну суму 13002,79 грн - також є передчасними і підлягають скасуванню як похідні з направленням справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0006553306 від 7 лютого 2020 року в частині збільшення грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 45349,85 грн (36279,88 грн - за основним платежем, 9069,97 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями), яке було предметом спору в межах заявленого позову і підстав, колегія суддів зазначає таке.

Порушення, з яким ГУ ДПС пов`язувало заниження зазначеного розміру податку, полягало у безпідставному віднесенні до складу витрат 189476,15 грн (55895,04 грн + 62992,19 грн + 70588,92 грн) на придбання ТМЦ, які не були реалізовані протягом звітного періоду, та 12078,75 грн (4864,89 грн + 7213,86 грн) на придбання запчастин для автомобіля марки ГАЗ. Загальна сума завищених за позицією ГУ ДПС витрат складає 201554,90 грн, а сума ПДФО (18%) - 36279,88 грн.

Надаючи правову оцінку висновкам ГУ ДПС про завищення позивачем витрат в сумі 189476,15 грн, понесених на придбання ТМЦ, які не були реалізовані протягом звітного періоду, колегія суддів виходить з такого.

З огляду на позицію ГУ ДПС, висновок про те, що придбані товари не були реалізовані протягом звітного періоду, але у залишках ТМЦ відсутні, став підставою для висновку про використання позивачем таких товарів не у господарській діяльності позивача, що зумовило збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем 37895,00 грн (20% від 189476,15 грн) та застосування штрафних санкцій в сумі 18947,50 грн за відсутність складання та реєстрації податкових накладних в ЄРПН, про що прийнято податкові повідомлення-рішення від 7 лютого 2020 року №0006583306, №0006673306.

Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 ПК України. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункти 177.1, 177.2 статті 177 ПК України).

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини другої статті 3 вказаного Закону на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином, первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку.

Колегія суддів враховує, що податкове законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають ідентифікуватись ті чи інші господарські операції. Однак, критерієм зменшення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу.

Згідно з пунктом 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Пунктом 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2013 року за №1686/24218 (далі - Порядок №481), передбачено, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу ІV Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Відповідно до пункту 6 означеного Порядку №481 у графі 9 Книги обліку доходів і витрат зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської діяльності (графи 6, 7, 8). Відповідно до підпункту 6 пункту 6 Порядку №481 у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня.

Верховний Суд у постанові від 9 липня 2020 року у справі № 440/3973/18 презюмував, що відповідно до положень пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України право підприємця на включення витрат до витрат звітного періоду виникає, коли вони відповідають таким вимогам: документально підтверджені належним чином оформленими первинними документами; пов`язані із господарською діяльністю підприємця; безпосередньо пов`язані з отриманням доходів; мають бути фактично сплачені; товари мають бути поставлені, а послуги - отримані.

У постанові від 21 травня 2020 року у справі № 824/257/18-а Верховний Суд зазначав, що положення статті 177 ПК України вказують на те, що об`єктом оподаткування ПДФО є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з отриманням доходу у межах здійснюваної фізичною особою-підприємцем господарською діяльністю. У податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

Під терміном господарська діяльність розуміється діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, основним критерієм визначення діяльності господарською у розумінні цієї норми є зв`язок з виробництвом чи операціями, спрямованими на отримання доходу.

Про те, що прямі матеріальні витрати (пов`язані з отриманим доходом) можуть бути обліковані фізичною особою-підприємцем виключно після того, як буде отримано дохід від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг зазначав Верховний Суд і в постановах від 2 липня 2020 року у справах № 809/381/17, № 560/389/19, від 15 квітня 2021 року у справі № 803/1766/16.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

При цьому, пункт 198.5 статті 198 ПК України також визначає, що у разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до підпункту 20.1.19 підпункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Отже, вимога щодо проведення інвентаризації поширюється на усіх платників податків, в тому числі і фізичних осіб-підприємців. При цьому проведення інвентаризації має здійснюватись саме платником, а контролюючий орган може лише вимагати її проведення. Водночас, нестача придбаних товарів має бути виявлена в результаті інвентаризації, яка здійснена під час проведення перевірки, в межах якої вона була призначена (ініційована).

За змістом наведених норм, платник податку зобов`язаний самостійно нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України, за товарами, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 6 лютого 2020 року у справі №807/1556/17.

Колегія суддів враховує, що касаційне провадження в цій частині було відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, однак, після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд вже викладав висновки з питання застосування пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, підпункту 20.1.19 підпункту 20.1 статті 20 ПК України. Проте повнота встановлених судами попередніх інстанцій обставин не дає можливості перевірити відповідність судових рішень зазначеним висновкам, що, відповідно, унеможливлює застосування пункту 4 частини першої статті 339 КАС України.

Як вбачається з Акта перевірки, відзиву по позов, апеляційної та касаційної скарг, позиція ГУ ДПС в цій частині полягала в тому, що у ході проведення перевірки згідно з первинними документами (видаткові накладні, акти виконаних робіт, рахунки, банківські виписки, пояснення фізичної особи-підприємця та інформаційної довідки залишків товару на складі в розрізі) в 2016-2018 роках було зроблено товарний баланс, відповідно до якого встановлено, що залишок товару за даними перевірки певного товару відрізняється від залишків товару за даними платника податків. Згідно з описом товарних залишків, який був наданий до перевірки ФОП ОСОБА_1 можна ідентифікувати і відрізнити кожну товарну позицію окремо і визначити залишок товару. Таким чином, ФОП ОСОБА_1 , в порушення пункту 177.4 статті 177 ПК України, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року безпідставно відніс до складу витрат, які враховуються при обчисленні чистого оподатковуваного доходу, витрати, які безпосередньо не пов`язані з отриманням доходу, та витрати на придбання ТМЦ, які не були реалізовані у звітних періодах та дохід з яких не було отримано на загальну суму 189476,11грн.

Також ГУ ДПС пов`язувало порушення позивачем норм ПК України в цій частині з тим, що придбані, але не реалізовані позивачем ТМЦ відсутні у залишках станом на 1 січня 2017 року, 1 січня 2018 року, 1 січня 2019 року, тобто, товар не використаний в оподатковуваних операціях. При цьому, ФОП ОСОБА_1 не нарахував податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, не визнав суму умовного продажу, не склав і не зареєстрував в ЄРПН податкові накладні на загальну суму ПДВ 37895,20 грн.

Тобто, висновок ГУ ДПС ґрунтувався на тому, що позивач підтвердив первинними документами факт придбання ТМЦ, однак, не підтвердив факту їх безпосередньої реалізації у звітному періоді як передумови для включення таких витрат до бази оподаткування ПДФО, а враховуючи, що такі ТМЦ за даними товарного балансу відсутні у залишках, ГУ ДПС вважало, що вибуття таких ТМЦ відбулося в операціях, не пов`язаних із господарською діяльністю платника податків, що відповідно, свідчить про відсутність у позивача права на їх включення до складу витрат підприємця та наявність обов`язку скласти і зареєструвати податкові накладні, тим самим зменшити податковий кредит, сформований за рахунок сум ПДВ, сплачених у вартості цього товару.

Позивач наполягав на тому, що до перевірки надані усі первинні документи, які підтверджують понесення витрат на придбання ТМЦ, пов`язаність витрат із господарською діяльністю та безпідставності висновків ГУ ДПС про відсутність їх у залишках.

Проаналізувавши позицію сторін, колегія суддів звертає увагу, що у цій справі ГУ ДПС не заперечувало факт понесення позивачем витрат в сумі 189476,15 грн на придбання ТМЦ, однак, заперечувало можливість їх включення до складу витрат при визначенні бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб відповідного періоду, оскільки, як встановило ГУ ДПС, позивач не отримав доходу від їх реалізації у відповідному звітному періоді, однак, такі доводи залишилися поза увагою та правовою оцінкою під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Слід зазначити, що на сторінці 16 Акта перевірки ГУ ДПС зазначає, що розрахунок згідно з товарним балансом та залишками додається до Акта перевірки, однак, такий в матеріалах справи відсутній, що дає підстави вважати, що суди попередніх інстанцій такий не досліджували, відповідно, не з`ясували, чи є розбіжності між обліком позивача та даними перевірки щодо товарних запасів, та в чому такі полягають.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не скористався наданим йому підпунктом 20.1.19 підпункту 20.1 статті 20 ПК України правом на зобов`язання платника податків провести інвентаризацію залишків ТМЦ, однак, безпосереднє встановлення наявності/відсутності таких ТМЦ у залишках позивача входило до предмета доказування в цій частині позовних вимог, виходячи з такого:

- при встановленні обставин наявності придбаних ТМЦ у залишках позивача станом на 1 січня 2017 року, 1 січня 2018 року, 1 січня 2019 року, поряд із наданням правової оцінки правомірності збільшення ГУ ДПС грошових зобов`язань з ПДВ та застосуванням штрафних санкцій за нереєстрацію відповідних податкових накладних, обов`язковій оцінці підлягають висновки контролюючого органу про те, що обов`язковою передумовою для включення витрат на придбання таких ТМЦ до складу витрат підприємця є їх безпосередня реалізація, тобто, отримання доходу;

- при встановленні обставин відсутності придбаних ТМЦ у залишках позивача станом на 1 січня 2017, 1 січня 2018 року, 1 січня 2019 року, істотним є встановлення обставин підстав вибуття таких ТМЦ з обліку позивача, а саме: чи було їх реалізовано та отримано дохід протягом саме того звітного періоду, у якому включено витрати на їх придбання; чи було їх використано не в межах господарської діяльності, що може мати вплив на оцінку правомірності рішення ГУ ДПС про збільшення грошових зобов`язань з ПДВ та застосуванням штрафних санкцій за нереєстрацію відповідних податкових накладних.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що згідно з вимогами Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 2 жовтня 2015 року №859, у графі 5 Додатка Ф4 у складі витрат зазначається вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції, тоді як у графі 7 - інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг. Слід зазначити, що форма додатка Ф4 передбачає, що при зазначенні як відповідних сум доходу, так і витрат має бути вказаний відповідний вид економічної діяльності, за здійснення якого одержано дохід. Така вимога кореспондує з положеннями статті 177 ПК України, яка вказує на те, що до складу витрат у звітному періоді включаються лише документально підтверджені витрати, пов`язані з отриманням доходу у межах здійснюваної фізичною особою-підприємцем господарської діяльності.

Однак, у матеріалах справи відсутні як Декларації про майновий стан і доходи за 2016 -2018 роки, так і відповідні додатки до неї, що свідчить про те, що суди попередніх інстанцій не перевіряли, у яких графах розділу І Додатка Ф4 до Декларації та у яких саме розмірах були відображені ФОП ОСОБА_1 витрати, понесені ним у 2016 - 2018 роках на придбання ТМЦ. При цьому графи 5-7 Додатка Ф4 заповнюються на підставі відомостей Книги обліку доходів і витрат. Суди не вжили заходів щодо витребування та дослідження означених документів, а у разі неможливості надання певних із них, не з`ясували причину.

Отже, встановлення таких обставин є істотним для правильного вирішення справи в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0006553306 від 7 лютого 2020 року в частині збільшення грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 42632,12 грн (34105,70 грн - за основним платежем, 8526,42 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями), з розрахунку 18% від 189476,15 грн, а також в частині позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 7 лютого 2020 року №0006583306, №0006673306.

Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій частині, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

З урахування викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судові рішення в частині задоволених позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 7 лютого 2020 року №0006583306, №0006673306, а також податкового повідомлення-рішення №0006553306 від 7 лютого 2020 року в частині збільшення грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 42632,12 грн (34105,70 грн - за основним платежем, 8526,42 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями), з розрахунку 18% від 189476,15 грн, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог.

Крім того, оскільки заниження доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується військовий збір і ЄСВ, та заниження сум військового збору і ЄСВ відбулось за рахунок заниження чистого оподатковуваного доходу в результаті завищення витрат, пов`язаних з отриманням доходу, у зв`язку з віднесенням позивачем до складу витрат в сумі 189476,15 грн на придбання ТМЦ, які не були реалізовані протягом звітного періоду, висновки судів попередніх інстанцій про протиправність збільшення контролюючим органом військового збору на загальну суму 3552,68 грн (2842,14 грн (189476,15 грн х 1,5%) за основним платежем, 710,54 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями) і ЄСВ від здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за 2016-2018 роки в сумі 41684,75 грн (189476,15 грн х 22%), а також застосування штрафних санкцій за донарахування контролюючим органом ЄСВ в сумі 8013,69 грн (3689,07 грн за 2016 рік, 2771,66 грн за 2017 рік, 1552,96 грн за 2018 рік) також є передчасними, і підлягають скасуванню як похідні з направленням справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог

Перевіряючи висновки контролюючого органу про завищення позивачем витрат в сумі 12078,75 грн (4864,89 грн + 7213,86 грн), понесених у зв`язку із придбанням запчастин для автомобіля марки ГАЗ, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ГУ ДПС не перевіряло зв`язок зазначених витрат із господарською діяльністю позивача.

Однак, з огляду на позицію сторін у цій справі, зв`язок понесених витрат на придбання запасних частин із господарською діяльністю позивача не був предметом спору між сторонами, які визнавали наявність такого зв`язку.

ГУ ДПС заперечувало можливість включення цих витрат до складу інших витрат господарської діяльності в силу прямої норми - підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Водночас суд першої інстанції звернув увагу на те, що підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України прямо передбачено включення витрат на проведення ремонту, реконструкції та модернізації та інших видів поліпшення основних засобів до складу витрат звітного періоду. Також суд зауважив, що ПК України не надає чіткого визначення терміну утримання .

Позиція ФОП ОСОБА_1 в цій частині полягала в тому, що орендований автомобіль не може бути визнаний основним засобом подвійного призначення, оскільки визнання його основним для підприємця безумно пов`язується із наявністю у нього зареєстрованого права власності, а тому витрати на придбання запасних частин на такий автомобіль, правомірно включені ним до складу витрат.

Отже, спору між сторонами про те, що автомобіль марки ГАЗ, модель 330210, 1996 року випуску, відноситься до вантажних автомобілів немає. За встановленими судами обставинами, які сторонами не заперечуються, власником зазначеного автомобіля є громадянка ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , а позивач використовує цей автомобіль для здійснення підприємницької діяльності відповідно до договору оренди (найму) автомобіля від 28 січня 2017 року.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про неправомірність висновків контролюючого органу в цій частині, виходячи з такого.

Законом України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні , який набрав чинності з 1 січня 2017 року, пункт 177.4 статті 177 ПК України доповнено, зокрема, підпунктами 177.4.5-177.4.6, згідно з якими не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати (підпункт 177.4.5).

Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів. Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості). Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі (підпункт 177.4.6).

Отже, основними засобами подвійного призначення в розумінні наведених норм є: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Наявність зареєстрованого права власності за підприємцем, який здійснює господарську діяльність, на вантажний автомобіль не є обставиною, з якою пункт 177.4 статті 177 ПК України пов`язує правила формування витрат підприємця. Крім того, правила бухгалтерського обліку також не визначають можливість віднесення засобів до основних виключно за умови наявності зареєстрованого права власності на такий засіб за підприємцем/підприємством.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками контролюючого органу про безпідставність включення позивачем до складу витрат фізичної особи-підприємця витрат на утримання основних засобів подвійного призначення в сумі 12078,75 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правомірним збільшення позивачеві податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 2717,71 грн (2174,17 грн (12078,75 грн х 18%) - за основним платежем, 543,54 грн - штрафні (фінансові) санкції), а тому підстави для скасування податкового повідомлення-рішення в цій частині відсутні.

Оскільки заниження доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується військовий збір і ЄСВ, та заниження сум військового збору і ЄСВ відбулось за рахунок заниження чистого оподатковуваного доходу в результаті завищення витрат, пов`язаних з отриманням доходу, у зв`язку з віднесенням позивачем до складу витрат витрати на утримання основних засобів подвійного призначення, які в розумінні підпунктів 177.4.5 і 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України не підлягають включенню до складу витрат підприємця, податковим органом правомірно донараховано військовий збір на загальну суму 226,48 грн (181,18 грн (12078,75 грн х 1,5%) за основним платежем, 45,30 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями), ЄСВ від здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за 2017-2018 роки в сумі 2657,33 грн (12078,75 грн х 22%), а також застосовано штрафні санкції за донарахування контролюючим органом ЄСВ в сумі 372,76 грн (214,06 грн за 2017 рік, 158,70 грн за 2018 рік).

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи, що в цій частині позовних вимог суди попередніх інстанцій у повному обсязі встановили обставини справи, однак, ухвалили судове рішення з неправильним застосуванням норм права, колегія суддів вважає, що судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0006113306 від 7 лютого 2020 року, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в сумі 170,00 грн за ненадання до контролюючих органів повної інформації щодо об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП, колегія суддів зазначає таке.

Скасовуючи зазначене податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податкове законодавство пов`язує обов`язок з подання звітності про об`єкти оподаткування з наявністю обов`язку по сплаті податків щодо такого об`єкта.

Колегія суддів вважає такий висновок судів помилковим, оскільки відповідно до пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України одним із способів податкового контролю є контроль за місцем розташування як платника податків, так і об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Об`єктом оподаткування, згідно з пунктом 22.1 статті 22 ПК України, можуть бути майно, товари, доход (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, із наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Для здійснення такого податкового контролю застосовується Порядок обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 9 грудня 2011 року №1588 із змінами та доповненнями (далі - Порядок №1588).

Згідно з пунктом 8.1 Порядку №1588 платник податків зобов`язаний повідомляти про об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням до контролюючих органів за основним місцем обліку.

Положеннями пункту 8.2 Порядку №1588 визначено, що об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.

Повідомлення за формою №20-ОПП (додаток 10 до Порядку) повинні подавати всі платники податків - як юридичні, так і фізичні особи - підприємці в разі наявності, виникнення, зміни типу об`єкта оподаткування.

Основною метою запровадження форми №20-ОПП є отримання від платників податків інформації про всі наявні в них об`єкти майна, їх місцезнаходження, переміщення та стан, у якому вони фактично перебувають (використовуються, тимчасово не використовуються, не використовуються тощо).

Повідомлення про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП, подається до органу доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дати оформлення договору купівлі-продажу, оренди чи іншого документа на право володіння, користування або розпорядження об`єктом оподаткування.

Згідно з пунктом 8.4 Порядку №1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП (додаток 10 до Порядку) подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Тобто, повідомлення про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за ф. №20-ОПП, подається до контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дати оформлення договору купівлі-продажу, оренди чи іншого документа на право володіння, користування або розпорядження об`єктом оподаткування. Довідник об`єктів оподаткування розміщено на офіційному сайті ДПС України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі №560/3008/19, яка враховується судом касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 341 КАС України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_1 у періоді, що перевірявся, для здійснення підприємницької діяльності використовував:

- частину складського майданчику відкритого типу з козловим краном, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , орендований у ТОВ Астра Трейдинг (код за ЄДРПОУ 36906553) згідно з договором відповідального зберігання від 18 лютого 2015 року № 1802/С. Термін дії договору з моменту підписання 12 місяців з можливістю авто пролонгації.

- автомобіль марки ГАЗ, модель 330210, 1996 року випуску, згідно з договором оренди (найму) автомобіля, нотаріально засвідченого 28 січня 2017 року, власником якого є громадянка ОСОБА_2 .

- у 2016 році орендував офісне приміщення згідно з договором оренди від 1 липня 2013 року №АЗ -60, укладеного з ПАО Електроважхимпроект (ЄДРПОУ 01416777).

Однак, повідомлення за формою № 20-ОПП про об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, позивач не подав.

Пунктом 117.1 статті 117 ПК України передбачено, що неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність - 510 гривень.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відповідач правомірно застосував до позивача штраф у розмірі 170 грн, а тому підстави для скасування повідомлення-рішення №0006113306 від 7 лютого 2020 року відсутні.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи, що в цій частині позовних вимог суди попередніх інстанцій у повному обсязі встановили обставини справи, однак, ухвалили судове рішення з неправильним застосуванням норм права, колегія суддів вважає, що судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Отже, за наслідками касаційного розгляду, колегія суддів дійшли висновку про наявність підстав для скасування судових рішень в частині задоволених позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 7 лютого 2020 року №0006113306, яким застосовано штрафні санкції в сумі 170,00 грн; №0006553306 в частині збільшення грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 2717,71 грн (2174,17 грн - за основним платежем, 543,54 грн - штрафні (фінансові) санкції), №0006563306 в частині збільшення грошових зобов`язань з військового збору на загальну суму 226,48 грн (181,18 грн за основним платежем, 45,30 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями), вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0006603306 на загальну суму 2657,33 грн, а також рішення про застосування штрафних санкцій №0006593306 на загальну суму 372,76 грн (214,06 грн за 2017 рік, 158,70 грн за 2018 рік), з ухваленням нового рішення про відмову у їх задоволенні.

Водночас суд дійшов висновку про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 7 лютого 2020 року №0006583306, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 47368,75 грн, №0006673306, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в сумі 18947,50 грн за відсутність складання та реєстрації податкових накладних в ЄРПН, №0006553306 від 7 лютого 2020 року в частині збільшення грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 123570,27 (98856,22 грн - за основним платежем, 24714,05 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями) №0006563306 в частині збільшення грошових зобов`язань з військового збору на загальну суму 10297,52 грн (8238,01 грн за основним платежем, 2059,51 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями), вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0006603306 на загальну суму 120824,27 грн, а також рішення про застосування штрафних санкцій №0006593306 на загальну суму 21016,48 грн та необхідність направлення справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд у визначеній частині позовних вимог до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування в частині вимог, які направляються на новий розгляд, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат відповідно до частини шостої статті 139 КАС України не здійснюється. Питання розподілу судових витрат залежить від кінцевого рішення, яким буде вирішено позовні вимоги, а отже, має бути здійснений за наслідками нового розгляду у судовому рішенні по суті спору або, у випадках визначених статтями 143 і 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення. З огляду на викладене судові рішення в частині розподілу судових витрат також підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 341, 345, 351, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року у справі № 160/2155/20 в частині задоволених позовних вимог, а також в частині здійсненого розподілу судових витрат скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про скасування податкових повідомлень-рішень від 7 лютого 2020 року №0006113306, яким застосовано штрафні санкції в сумі 170,00 грн; №0006553306 в частині збільшення грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 2717,71 грн (2174,17 грн - за основним платежем, 543,54 грн - штрафні (фінансові) санкції), №0006563306 в частині збільшення грошових зобов`язань з військового збору на загальну суму 226,48 грн (181,18 грн за основним платежем, 45,30 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями), вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0006603306 на загальну суму 2657,33 грн, а також рішення про застосування штрафних санкцій №0006593306 на загальну суму 372,76 грн (214,06 грн за 2017 рік, 158,70 грн за 2018 рік).

Справу № 160/2155/20 в іншій частині позовних вимог, які були задоволені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року, направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року у справі № 160/2155/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0006123306, яким до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в сумі 510,00 грн залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон Є.А. Усенко М.М. Яковенко