Рішення

від 09.02.2022 по справі 545/4079/21

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/4079/21

Провадження № 2/545/371/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2022 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі :

головуючого судді Стрюк Л.І.

з участю секретаря Артеменко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, який обґрунтовується тим, що він 02.10.2012 року передав відповідачці грошові кошти в сумі 125 921,80 гривень за земельну ділянку сільськогосподарського призначення (земельний пай) площею 4,84 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за кадастровим номером 5324084600:00:004:4800. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 зазначену земельну ділянку не передала позивачу, а також не повернула ОСОБА_1 отримані грошові кошти, просив стягнути на його користь кошти в розмірі 125 921,80 грн., які отримані відповідачем без достатніх правових підстав, посилаючись на ст. 1212 ЦК України, а також судові витрати по справі.

Представник відповідача подала відзив на позов, у якому проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що відповідач не отримувала від позивача будь-яких грошових коштів, у т.ч. 125 921,80 грн. Зазначила, що станом на дату складання розписки -12.10.2012 року чинне земельне законодавство не дозволяло відчуження земель сільськогосподарського призначення, що фактично спростовує будь-які доводи позивача. Окрім того, розписка не містить ознак договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,84 га, передбачених ст. ст. 640,655,657 ЦК України.

У відповіді на відзив позивач зауважив, що для підтвердження серйозності своїх намірів ОСОБА_2 02.10.2012 року складала заповіт, відповідно до умов якого заповідала йому спірну земельну ділянку, проте невдовзі анулювала його, не повернувши при цьому ні грошових коштів, ні земельної ділянки.

Позивач та його представник ОСОБА_3 у судове засідання не з`явились, попередньо надали заяви про розгляд справи без їхньої участі, позов підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.

Відповідач та її представник ОСОБА_4 у судове засідання не з`явились, попередньо представник відповідача надала заяву про розгляд справи без їхньої участі; позицію, викладену у відзиві підтримала.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення Полтавського районного суду від 27.12.2010 року №2-2505, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,8400 га кадастровий номер 5324084600:00:004:4800, яка розташована на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району та області (за межами населеного пункту ) (а.с.16).

Згідно із розпискою від 02.10.2012 року ОСОБА_2 одержала повністю оплату за свій земельний пай, Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №185146- 4,84 га від 27.12.2010 року від ОСОБА_1 , жодних претензій в фінансових питаннях до нього не має(а.с.7).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку ( квартири ) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Отже, договір купівлі-продажу земельної ділянки, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, а лише існувала усна домовленість про укладення такого договору в майбутньому.

Таким чином, встановлені судом факти свідчать, що між сторонами виникли договірні відносини, які виключають застосування ст.1212 ЦК України як підставу стягнення з відповідача заявлених позивачем коштів.

Так, загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України .

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереження майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, відповідно до якої особа , яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України ).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених ст.ст. 11 , 600 , 601 , 604- 607 , 609 ЦК України , до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання).

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

При цьому, Верховний Суд України у постанові від 24.09.2014 р. №6-122цс14 зробив правовий висновок, зазначивши, що ст.1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст.1212 ЦК України , у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Таким чином, норми ст.ст. 1212 , 1213 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України .

Таким чином, наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, виключає можливість задоволення позову в порядку статті 1212 ЦК України . У такому випадку права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

Встановлені судом факти свідчать, що між сторонами виникли договірні відносини, які виключають застосування ст.1212 ЦК України як підставу стягнення з відповідача заявлених позивачем коштів.

Факт складання відповідачем заповіту на ім`я позивача(та надалі його анулювання) не спростовує висновків суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту його порушеного права.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Представник відповідача просила стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 3500 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України зазначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ст. 137 ЦПК України встановлено, що до складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16.

Представник відповідача на обґрунтування суми витрат на надання правничої допомоги, яка підлягає стягненню, надала квитанцію від 21.01.2022 року на суму 3500 грн., витяг із договору на надання правової допомоги №2101 від 21.01.2022 року, акт приймання-передачі №1 до Договору на надання правової допомоги №2101 від 21.01.2022 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Необхідно зауважити, що ч. 6 ст. 137 ЦПК України передбачає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Будь-яких клопотань від представника позивача про неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката, до суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат (витрати на правничу допомогу та судовий збір) у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12,13,81,259,263-265,352 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 3500 грн.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошенняшляхом подачі апеляційної скарги.

Повний текст рішення суду виготовлено 15.02.2022 року

Суддя: Л. І. Стрюк