Постанова

від 30.05.2022 по справі 545/4079/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/4079/21 Номер провадження 22-ц/814/1239/22Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л.І. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Чумак О.В.,

суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,

розглянула у письмовому провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 лютого 2022 року, ухвалене суддею Стрюк Л.І., повний текст рішення складено 15.02.2022 р., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.

В обґрунтування позову вказував, що 02.10.2012 року передав відповідачці грошові кошти в сумі 125 921,80 гривень за земельну ділянку сільськогосподарського призначення (земельний пай) площею 4,84 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за кадастровим номером 5324084600:00:004:4800.

У зв`язку з тим, що відповідачка зазначену земельну ділянку не передала позивачу, а також не повернула йому отримані грошові кошти, просив стягнути на його користь кошти в розмірі 125 921,80 грн., які отримані відповідачем без достатніх правових підстав, посилаючись на ст. 1212 ЦК України, а також судові витрати по справі.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 09 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.

З цим рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , оскарживши його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що між сторонами договірні відносини не виникали, позивач передав відповідачу кошти без жодних на те правових підстав.

Крім цього, вказує, що у період передачі позивачем коштів відповідачу в Україні діяв мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення.

Вважає, що до правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 1212 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до суду 26.05.2022 р., адвокат Іванова О.І., яка представляє інтереси відповідачки ОСОБА_2 , прохає залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 та без змін рішення місцевого суду, яке вважає законним та обґрунтованим.

Крім цього, у відзиві представник відповідачки прохає стягнути з позивача на користь відповідачки понесені витрати на професійну правничу допомогу по розгляду справи у сумі 4000,00 грн., додавши до відзиву докази на підтвердження факту надання правничої допомоги відповідачці. Також до відзиву додана квитанція про направлення його копії засобами поштового зв`язку на адресу відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відповідно до положень ч. 1 ст. 369 цього Кодексу - без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення Полтавського районного суду від 27.12.2010 року №2-2505, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,8400 га кадастровий номер 5324084600:00:004:4800, яка розташована на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району та області (за межами населеного пункту ) (а.с.16).

Згідно із розпискою від 02.10.2012 року ОСОБА_2 одержала повністю оплату за свій земельний пай, Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №185146- 4,84 га від 27.12.2010 року, від ОСОБА_1 та жодних претензій в фінансових питаннях до нього не має (а.с.7).

У справі міститься вимога ОСОБА_1 від 28.10.2021 р. щодо повернення грошових коштів, яка направлена ОСОБА_2 та отримана нею 30.10.2021 р. (а.с. 15).

Відмовляючи у задоволенні позову,суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами не було укладено договору купівлі-продажу земельної ділянки, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, проте між ними існувала усна домовленість про укладення такого договору в майбутньому. Отже, між сторонами виникли договірні відносини, які виключають застосування ст.1212 ЦК України, як підставу стягнення з відповідача заявлених позивачем коштів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку ( квартири ) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереження майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, відповідно до якої особа , яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставіст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених ст.ст.11,600,601,604- 607,609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання).

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13.

Крім цього, Верховний Суд України у постанові від 24.09.2014 р. у справі №6-122цс14 зробив правовий висновок про те, що ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Таким чином, норми ст.ст.1212,1213 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Таким чином, наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, виключає можливість задоволення позову в порядку статті 1212 ЦК України. У такому випадку права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Положеннями статей 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При вирішенні цього спору суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами не було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який би за своєю формою і змістом відповідав вищенаведеним вимогам закону. Проте, між ними існувала усна домовленість про укладення такого договору в майбутньому. Отже, між сторонами виникли договірні відносини, які виключають застосування ст.1212 ЦК України як підставу стягнення з відповідача заявлених позивачем коштів.

Крім цього, розписка від 02.10.2012 р., що підписана відповідачкою, в якій зазначено про одержання від позивача в повному обсязі оплати за належний їй земельний пай, не містить розміру грошової суми, отриманої нею від позивача. Отже, не доводить факт передачі грошових коштів позивачем на користь відповідачки у сумі 125 921,80 грн., які є предметом позовних вимог.

Також суд першої інстанції правильно послався на те, що факт складання відповідачем заповіту на ім`я позивача, який в подальшому був анульований, не доводить наявність підстав для застосування до правовідносин положень ст.1212 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги позивача, які переважно дублюють обґрунтування позовних вимог, зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, тому на увагу колегії суддів не заслуговують.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегією суддів не встановлено.

Розподіл судових витрат проведено місцевим судом у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційна скарга залишається колегією суддів без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Згідно ст. 141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем за подання апеляційної скарги у сумі 1888,82 грн. (а.с. 78,84), покладаються на позивача.

Щодо розподілу витрат, понесених відповідачкою на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Як вказувалося вище, у відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 просила стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ст. 137 ЦПК України встановлено, що до складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16.

На підтвердження факту надання професійної правничої допомоги в апеляційному суді та понесених витрат відповідач надала ордер серії ВІ №1090457 від 20.05.2022 р., згідно якого її інтереси в Полтавському апеляційному суді представляє адвокат Іванова О.І., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт приймання-передачі № 1 до договору про надання правничої допомоги № 2101 від 21.01.2022 р., складений 24.05.2022 р., квитанції № 89 від 24.05.2022 р. про сплату відповідачкою адвокату Івановій О.І. 4000,00грн. за надані юридичні послуги.

Будь-яких клопотань від сторони позивача про неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката до апеляційного суду від позивача на час розгляду справи не надходили.

З огляду на наведені положення закону та надані відповідачкою докази на підтвердження факту надання професійної правничої допомоги та понесених витрат, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з позивача на користь відповідачки 1500,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на надання професійної правничої допомоги.

При цьому, колегія суддів враховує, що розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи, яка в апеляційному суді розглядалася в письмовому провадженні без проведення судового засідання та повідомлення сторін; виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, до яких входить лише складання адвокатом відзиву на апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 лютого 2022 рокузалишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1500,00 грн. (тисяча п`ятсот гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 09.06.2022 р.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді Ю.В.Дряниця

Л.І.Пилипчук