Рішення

від 01.12.2021 по справі 913/444/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.12.2021Справа № 913/444/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , при секретарі судового засідання Стеренчук М.О. , розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом заступника керівника Луганської обласної прокуратури (вул. Б. Ліщини, 27, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93408, код ЄДРПОУ 02909921)

в інтересах держави

до: 1 . Луганської обласної державної адміністрації обласної військово-цивільної адміністрації (проспект Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93405, код ЄДРПОУ 00022450)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська рибна компанія" (вул. Канатна, 58, м. Лисичанськ, Луганська область, 93100, код ЄДРПОУ 40897739)

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди водного об`єкту та зобов`язання повернути орендоване майно

Представники сторін:

прокурор: Винник О.О.;

від відповідача 1: Лавренова А.В. - довіреність № 29 від 07.12.2020 року;від відповідача 2: Постельга І.В. - ордер № 1034106 від 28.02.2021 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Луганської області звернувся до Господарського суду Луганської області в інтересах держави з вказаним позовом до Луганської обласної державної адміністрації - обласної військово-цивільної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська рибна компанія", в якому заявив вимоги про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації №972 від 04.12.2019 року "Про надання в оренду земельної ділянки у комплексі з водним об`єктом Товариству з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська рибна компанія";

- визнання недійсним договору оренди водного об`єкту №1 від 03.02.2020 року, укладеного між Луганською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська рибна компанія";

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська рибна компанія" повернути Луганській обласній державній адміністрації водний об`єкт та земельну ділянку під водним об`єктом площею 121,2281 га (кадастровий номер 4422583300:14:004:0004), розташовані за межами населених пунктів на території, Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на той факт, що Луганською обласною державною адміністрацією в порушення вимог ст. 134 Земельного кодексу України, ст. 51 Водного кодексу України, без обов`язкового проведення земельних торгів надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська рибна компанія" земельну ділянку у комплексі з водним об`єктом площею 121,2281 га (кадастровий номер 4422583300:14:004:0004), розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними земельного кадастру враховується в Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області. При цьому вказано, що прийняття розпорядження та укладення договору оренди водного об`єкту відбулося всупереч встановленим умовам використання, оскільки об`єкт оренди передано для цілей, які суперечать його призначенню. У зв`язку з чим розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово цивільної адміністрації №972 від 04.12.2019 року підлягає визнанню незаконним та скасуванню, договір оренди водного об`єкту №1 від 03.02.2020 року - визнанню недійсним, а об`єкт оренди поверненню на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Крім цього прокурор, наводячи наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді зазначає, що порушення інтересів держави полягає у нераціональному використанні водного об`єкту, що має прояв як в економічному, так і в екологічному аспектах; порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями та водними ресурсами, що перебувають у державній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для звернення органів прокуратури з позовами до суду в інтересах держави. При цьому вказує, що у даному випадку відсутній орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим є підстави для набуття прокурором статусу позивача відповідно до приписів ч. 5 ст. 53 ГПК України.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 22.09.2020 року у справі № 913/444/20 задоволено позов заступника прокурора Луганської області до Луганської обласної державної адміністрації обласної військово-цивільної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська рибна компанія" про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди водного об`єкту та зобов`язання повернути орендоване майно. Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 04.12.2019 року №972 "Про надання в оренду земельної ділянки у комплексі з водним об`єктом Товариству з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська рибна компанія". Визнано недійсним договір оренди водного об`єкту від 03.02.2020 року №1, укладений між Луганською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська рибна компанія". Зобов`язано Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська рибна компанія" (ідентифікаційний код 40897739) повернути Луганській обласній державній адміністрації обласній військово-цивільній адміністрації (ідентифікаційний код 00022450) водний об`єкт та земельну ділянку під водним об`єктом площею 121,2281 га (кадастровий номер 4422583300:14:004:0004), розташовані за межами населених пунктів на території Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області.

Стягнуто з відповідачів: Луганської обласної державної адміністрації обласної військово-цивільної адміністрації (ідентифікаційний код 00022450) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська рибна компанія" (ідентифікаційний код 40897739) на користь прокуратури Луганської області (ідентифікаційний код юридичної особи 02909921) у рівних частинах судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 36 629,90 грн., а саме: з кожного по 18 314,95 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 року у справі № 913/444/20 за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська рибна компанія" рішення Господарського суду Луганської області від 22.09.2020 року у справі №913/444/20 скасовано, справу №913/444/20 направлено для розгляду до Господарського суду міста Києва за встановленою підсудністю на підставі ч. 5 ст. 30, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2021 року справу № 913/444/20 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2021 року позовну заяву 913/444/20 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 913/444/20, вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче провадження на 11.03.2021 року.

Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 01.03.2021 року та 04.03.2021 року від відповідача 2 надійшов відзив б/н від 01.03.2021 року на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу сторін, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія заперечує проти позовних вимог, посилаючись на наявність у товариства дозволу на спеціальне водокористування від 14.12.2017 року № 9/ЛГ/49д-17, відтак, на переконання відповідача 2, спірний водний об`єкт із земельною ділянкою не підлягав переданню на конкурентних засадах (земельних торгах), що підтверджує правомірність як виданого відповідачем 1 розпорядження, так і укладення договору оренди водного об`єкту.

Відповідач 2 зазначає, що голова Луганської обласної державної адміністрації - керівник обласної військово-цивільної адміністрації під час прийняття спірного розпорядження від 04.12.2019 року №972 діяв у межах передбачених законом повноважень згідно визначеного цільового призначення земельної ділянки за даними Держземкадастру та на підставі цього розпорядження між відповідачами укладений договір оренди водного об`єкту та земельної ділянки від 03.02.2020 року №1 для рибогосподарських потреб, погоджений уповноваженим державою органом на здійснення функцій у сфері водних ресурсів Держводагенством України, що, на думку відповідача 2, підтверджує правомірність дій Луганської ОДА під час укладення вказаного договору.

Також відповідач 2 вважає, що прокурором помилково ототожнюються такі поняття як мета водокористування та цільове призначення земельної ділянки з водним об`єктом, оскільки надання у користування земельної ділянки з водним об`єктом для зрошення не передбачено чинним законодавством як ціль використання водного об`єкта оренди, а є лише окремим видом спеціального водокористування, а тому наявність такого дозволу надає право на укладення договору оренди водного об`єкта для задоволення відповідних потреб, перелік яких визначений законом, у тому числі для потреб риборозведення як виду сільськогосподарської діяльності. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Через канцелярію суду від відповідача 2 надійшли 01.03.2021 року та 04.03.2021 року клопотання про перенесення розгляду справи; від прокурора 10.03.2021 року надійшло клопотання № 15/1вих. 21 від 10.03.2021 року про зміну найменування, а також 10.03.2021 року - відповідь № 15/1-178 від 10.03.2021 року на відзив відповідача 2 на позовну заяву, в якому прокурор не погоджується з доводами товариства та звертає увагу, зокрема, що наявність погодження договору оренди водного об`єкту з територіальним органом Держводагенства не є доказом правомірності дій Луганської ОДА. Також прокурор зазначає про правомірність набуття прокурором статусу позивача відповідно до ч. 5 ст. 53 ГПК України, оскільки саме органом, до повноважень якого ст. 122 Земельного кодексу України віднесено розпорядження спірною земельною ділянкою, допущено порушення вимог закону під час прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення договору оренди, а Держгеокадастр не наділений правом звернення до суду з вимогами, заявленими у цій справі. Документи судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 року відкладено підготовче засідання на 15.04.2021 року.

Через канцелярію суду до початку судового засідання 11.03.2021 року від відповідача 1 надійшов відзив б/н від 09.03.2021 року на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу прокурора та відповідача 2, в якому Луганська обласна державна адміністрація не визнає позов та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на хибність висновків прокурора щодо відсутності компетентного органу, який має право захищати інтереси держави в даному випадку, а також наголошуючи, що з урахуванням визначеного цільового призначення земельної ділянки та затвердженого проекту землеустрою - для рибогосподарських потреб, у облдержадміністрації були відсутні законні підстави та повноваження надати земельну ділянку для іншого, нецільового призначення. Додатково відповідач 1 зазначає про відсутність наданих прокурором доказів порушень природоохоронного законодавства та/або режиму використання водного об`єкту та земельної ділянки. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу через канцелярію суду 12.03.2021 року від прокурора надійшла відповідь № 15/1-178 вих-21 від 10.03.2021 року на відзив відповідача 1 на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу відповідачів, в якому прокурор не погоджується з доводами відповідача 1 та зазначає, зокрема, про відсутність необхідності надання доказів порушення режиму використання водного об`єкту та земельної ділянки, оскільки такі обставини не були покладені в основу даного позову. Відповідь на відзив долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі № 913/444/20 та постановлено про початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 26.05.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 року розгляд справи відкладено на 07.07.2021 року.

У судовому засіданні 07.07.2021, 28.07.2021 року протокольно оголошено перерви на 28.07.2021 та 01.09.2021 року відповідно.

Засобами електронного зв`язку 27.08.2021 року від відповідача 2 надійшли: клопотання б/н від 26.08.2021 року про долучення до матеріалів справи копії отриманого ТОВ Східноукраїнська рибна компанія 20.08.2021 року дозволу на спеціальне водокористування № 12/ЛГ/49д-21 строком дії з 20.08.2021 року по 20.08.2027 року, мета рибокористування - рибогосподарські потреби - поповнення за рахунок фільтрації та випаровування, фактичне місце здійснення діяльності - Кабичівське водосховище площею 121,2281 га; заява б/н від 26.08.2021 року про відшкодування судових витрат в розмірі 54944,70 грн. судового збору, сплаченого товариством за звернення до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Луганської області від 22.09.2020 року у справі № 913/444/20.

Через канцелярію суду від відповідача 1 - Луганської ОДА 13.09.2021 року надійшли пояснення б/н від 10.09.2021 року, в яких останній зазначає про неможливість отримання дозволу на спеціальне водокористування, зокрема, для рибогосподарських потреб, без укладеного договору оренди водного об`єкту, а також про отримання відповідачем 2 дозволу від 20.08.2021 року на спеціальне водокористування для потреб риборозведення вже після укладення договору оренди водного об`єкту для відповідних потреб. Пояснення разом з доданою до них копією дозволу на спеціальне водокористування долучені судом до матеріалів справи.

Проте, у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання, призначене на 01.09.2021 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 року розгляд справи призначено на 10.11.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 року, оскільки призначене на 10.11.2021 року судове засідання не відбулось, розгляд справи призначено на 01.12.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 17.11.2021 року задоволено заяву Луганської ОДА та ухвалено проведення судового засідання 01.12.2021 року в режимі відеоконференції за допомогою додатку Easycon.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, прокурором та відповідачами 1 і 2 на час розгляду справи по суті 01.12.2021 року суду не надано.

У судове засіданні з розгляду справи по суті 26.05.2021 року з`явились прокурор та уповноважений представник відповідача 1, представник відповідача 2 - не з`явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач 2 повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0105479915284.

У судові засідання з розгляду справи по суті 07.07.2021 року, 28.07.2021 року та 01.12.2021 року з`явились прокурор та представники відповідачів 1, 2.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 07.07.2021 року, 28.07.2021 року та 01.12.2021 року прокурор підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяви та просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судових засіданнях з розгляду справи по суті 07.07.2021 року, 28.07.2021 року та 01.12.2021 року проти позовних вимог заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 01.12.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення прокурора та представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В свою чергу водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.

За визначенням ст. 1 Водного кодексу України рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

Згідно ст. 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Технологічна водойма - штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв; рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей (ст. 1 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Тобто, чинним законодавством передбачена можливість надання у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водосховищ.

При цьому, надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта (ч. 5 ст. 51 Водного кодексу України).

Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Відтак законодавство виділяє два види водокористування: загальне та спеціальне, в межах яких можливе використання водних об`єктів для відповідних потреб.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, пов`язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо.

За приписами п. 9 та п. 11 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов`язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу та своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства.

Таким чином, цільове призначення, за яким спірні водні об`єкти передаються відповідачеві 2 - ТОВ Східноукраїнська рибка компанія , включає діяльність з риборозведення, яка відповідно до частини другої статті 48 Водного кодексу України є спеціальним водокористуванням, оскільки є рибогосподарською діяльністю.

Збори за спеціальне водокористування справляються з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включають збір за спеціальне використання води та екологічний податок за скиди забруднюючих речовин у водні об`єкти, які встановлюються Податковим кодексом України (ст. 30 Водного кодексу України).

Згідно з ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Спеціальне водокористування є платним.

Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №321 затверджено Порядок видачі дозволів на спеціальне водокористування (далі - Порядок).

Так, згідно п. 3 вказаного Порядку дозволи видаються на підставі заяви водокористувача, в якій зазначаються: найменування органу, що видає дозвіл; дані водокористувача (фізичної або юридичної особи); мета отримання дозволу або реквізити дозволу, який анулюється; місце здійснення спеціального водокористування (назва басейну річки, водного об`єкта і його місцезнаходження); згода на оброблення персональних даних; підпис та печатка (за наявності) замовника.

До заяви додаються такі документи: обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування і водовідведення; опис та схема місць забору води та скидання зворотних вод; нормативи гранично допустимого скидання (ГДС) забруднюючих речовин у водні об`єкти із зворотними водами (з розрахунком на кожний випуск (скид) окремо); затверджені індивідуальні технологічні нормативи використання питної води (для підприємств та організацій житлово-комунального господарства, суб`єктів господарювання, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення); копія правовстановлюючих документів на водні об`єкти (для орендарів водних об`єктів).

Відповідно до наявного в матеріалах справи копії паспорту водного об`єкту Кабичівського водосховища площею 121,2281 га, розташованого за межами населених пунктів на території Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області, погодженого Державним агентством водних ресурсів України 03.08.2017 року, за яким даний водний об`єкт відповідно до проекту будівництва призначений для зрошення, Товариству з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія Державним агентством водних ресурсів України видано Дозвіл № 9/ЛГ/49д-17 від 14.12.2017 року на спеціальне водокористування таким водосховищем для зрошення, а також зазначено назву та код джерела водопостачання або водокористувача, із системи водопостачання (водовідведення) якого отримано воду - 40/АЗО/ДОН/01218/0273/0138, строк дії дозволу з 14.12.2017 року до 14.12.2022 року. Копія вказаного Дозволу наявна в матеріалах справи.

В силу положень статті 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права, користування ним встановлюється земельним законодавством.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства (ст. 51 Водного кодексу України).

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду для рибогосподарських потреб, належать до компетенції Луганської обласної державної адміністрації.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі у разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону.

Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Поряд із цим відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 51 Водного кодексу України водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Тобто договір оренди водного об`єкта містить істотні умови договору оренди землі, що є підставою для одночасного набуття права користування водним об`єктом (його частиною) та земельною ділянкою водного об`єкту під ним. У зв`язку з чим необхідно враховувати, що договір оренди водного об`єкта укладається виключно у разі, якщо об`єктом оренди є не тільки земельна ділянка водного фонду, а й безпосередньо водний об`єкт, розташований на ній. В іншому випадку право оренди земельної ділянки виникає на підставі договору оренди землі.

Наразі, Типова форма договору оренди водних об`єктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 420 від 29.05.2013 року.

Згідно даних положень обов`язковою умовою надання водних об`єктів у комплексі із земельною ділянкою за договором оренди земель водного фонду є проведення земельних торгів.

При цьому, дана норма ст. 51 Водного кодексу України має бланкетний характер та відсилає до положень Земельного кодексу України.

В силу приписів ч.ч. 1,2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

У відповідності до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.

З наведеного вбачається, що водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою. При цьому, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім встановлених ч.ч. 1,3 ст. 134 Земельного кодексу України випадків. Одним з таких випадків є спеціальне водокористування водним об`єктом відповідно до отриманого дозволу.

Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено прокурором в позовній заяві, що за заявою Товариства з обмеженою відповідальності Східноукраїнська рибна компанія від 12.11.2019 року (зареєстрована Луганською ОДА за вхідним номером 26/8861 від 13.11.2019 року) Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 04.12.2019 року №972 Про надання в оренду земельної ділянки у комплексі з водним об`єктом Товариству з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія зобов`язано надати Товариству з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія (код ЄДРПОУ 40897739) в оренду строком на 25 років земельну ділянку у комплексі з водним об`єктом площею 121,2281 га (кадастровий номер 4422583300:14:004:0004), розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області, для рибогосподарських потреб.

Зазначеним Розпорядженням (п.2) встановлено річний розмір орендної плати за земельну ділянку в розмірі 4% від її нормативної грошової оцінки; (п. 3) Директору Департаменту комунальної власності, земельних та майнових відносин облдержадміністрації доручено від імені облдержадміністрації укласти з ТОВ Східноукраїнська рибна компанія договір оренди водного об`єкта та здійснити заходи щодо погодження державної реєстрації цього договору в установленому чинним законодавством порядку.

Як свідчать матеріали справи, на виконання вказаного розпорядження № 972 від 04.12.2019 року між Луганською обласною державною адміністрацією (орендодавець за договором, відповідач 1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія (орендар за договором, відповідач 2 у справі) укладено Договір №1 оренди водного об`єкту (далі - Договір), за умовами п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб (Кабичівське водосховище площею 121,2281 га), який розташовується за межами населених пунктів на території Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області на річці Лізна, басейну річки Деркул, басейну річки Сіверський Донець.

За змістом п. 2 Договору об`єктом оренди за цим договором є:

- вода (водний простір) водного об`єкта 2333,1 тис. куб. м, 121,2281 га;

- земельна ділянка під водним об`єктом 121,2281 га, кадастровий номер 4422583300:14:004:0004.

За умовами п. 14 вказаного Договору об`єкт оренди передається для рибогосподарських потреб.

Умови збереження стану об`єкта оренди: використання за цільовим призначенням та у відповідності до вимог природоохоронного законодавства, здійснення заходів щодо поліпшення стану водного об`єкту, непогашення якості води, живих біоресурсів (п. 15 Договору).

Передача об`єкта оренди в оренду здійснюється з розробленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Передача об`єкта в оренду здійснюється за наявності паспорту водного об`єкта (п. 16 Договору).

Згідно п. 8 Договору вказаний договір укладено строком на 25 років.

Договір набуває чинності після його державної реєстрації (п. 45 вказаного Договору).

Зазначений Договір підписаний представниками орендаря та орендодавця та скріплений печатками сторін, а також погоджений з Державним агентством водних ресурсів України 18.02.2020 року.

У відповідності до ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ч. 4 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Так, 26.02.2020 року проведено державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія на вказану земельну ділянку площею 121,2281 га (кадастровий номер 4422583300:14:004:0004) та права оренди водного об`єкту (водосховище площею 121,2281 га, вода (водний простір) водного об`єкту 2333,1 тис. куб. м) для рибогосподарських потреб, що підтверджується долученою до матеріалів справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.07.2020 року №218337924.

Судом встановлено, що укладений між відповідачами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Як визначено частиною 1 ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Суд зазначає, що статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною другою статті 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземця та особам без громадянства, іноземних юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.

Аналіз норм Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України Про оренду землі свідчить, що обов`язковою передумовою укладання, зміни або розірвання договору оренди землі є волевиявлення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Як встановлено судом та зазначалось вище, Договір оренди з відповідачем 2 укладено на виконання розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово - цивільної адміністрації "Про надання в оренду ТОВ Східноукраїнська рибна компанія земельної ділянки у комплексі з водним об`єктом" № 972 від 04.12.2019 року, відповідно до ст. 51 Водного кодексу України, ст.ст. 17, 93, ч. 5 ст. 122, абз. 3 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України та ч. 1 ст. 13, п.2 ч. 21, ст. 41 Закону України Про місцеві державні адміністрації .

Зокрема, згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цільовим призначенням спірної земельної ділянки кадастровий номер 4422583300:14:004:0004 площею 121,2281 га та витягу № 81/0/196-20 від 17.03.2020 року з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель району зазначено - для рибогосподарських потреб.

Окрім цього земельна ділянка за кадастровим номером 4422583300:14:004:0004 загальною площею 121,2281 га була сформована на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для рибогосподарських потреб, розташованої за межами населених пунктів на території Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області, за рахунок земель водного фонду, який погоджений Державним агентством водних ресурсів України (висновок № 1128/хр/30-17 від 22.11.2017 року) та затверджений розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово - цивільної адміністрації № 952 від 23.11.2018 року. Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4402650322018 від 02.11.2018 року вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель водного фонду, вид використання земельної ділянки - для рибогосподарських потреб.

Наразі, за матеріалами справи судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що у відповідності до вказаного розпоряджень голови Луганської ОДА - керівника Луганської обласної військово - цивільної адміністрації за наслідками досягнення згоди по всіх істотних умовах правочину, відповідачем 1 виконано прийняті на себе зобов`язання по наданню в оренду земельної ділянки водного фону, обумовленої Договором оренди, а відповідачем 2, у свою чергу, прийнято вказану земельну ділянку без будь - яких зауважень, на підтвердження чого прокурором надано копію відповідного Акту приймання - передачі об`єкта оренди від 03.02.2020 року, підписаного без зауважень орендарем та орендодавцем.

Тобто, уклавши відповідний Договір оренди Товариство з обмеженою відповідальністю „Східноукраїнська рибна компанія" набуло право здійснювати свою господарську діяльність на орендованій земельній ділянці, в тому числі розташованому на ній водосховищі, згідно їх цільового призначення, вказаного в Договорі, а саме для рибогосподарських потреб.

В свою чергу, не погоджуючись із вказаним розпорядженням голови облдержадміністрації - керівника обласної військово - цільної адміністрації від 04.12.2019 року № 972 та вважаючи, що останнє суперечить вимогам статті 124, 134 Земельного Кодексу України та ст. 51 Водного Кодексу України, оскільки облдержадміністрацією - обласною військово - цивільною адміністрацією було недотримано процедури передання в оренду земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб за відсутності проведення земельних торгів та відповідного дозволу на спеціальне водокористування, прокурор звернувся до суду з позовними вимогами про визнання незаконним та скасування вказаного розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово - цивільної адміністрації № 972 від 04.12.2019 року про надання Товариству з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія у користування (оренду) земельної ділянки площею 121,2281 га у комплексі з водним об`єктом.

Окрім цього прокурор звернувся у даній справі з позовними вимогами про визнання недійсним відповідного Договору оренди водного об`єкту № 1 від 03.02.2020 року та про зобов`язання відповідача 2 повернути орендодавцю об`єкти оренди - земельну ділянку та водний об`єкт.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд наголошує, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Враховуючи вищевказане суд зазначає, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

У розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Наразі, у даній справі позов подано заступником прокурора в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин, а позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 1 передав в оренду земельну ділянку відповідачу 2 без проведення земельних торгів, чим порушив приписи земельного законодавства.

Як зазначено прокурором, його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності набуття права оренди на земельні ділянки водного фонду державної власності, яке проведене з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, як зазначено прокурором, прийняття рішення про передачу земель державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, а також передачею у користування із порушенням встановленого законом порядку становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка передана в користування, такому суспільному інтересу не відповідає.

Таким чином, передача водного об`єкту та земель водного фонду в оренду поза проведенням відритих торгів, за наслідками яких визначається найвища плата за користування ними, свідчить про нераціональне використання об`єктів права власності Українського народу, що створює загрозу негативного впливу на дохідну частину бюджету, а відтак є порушенням економічних інтересів держави.

Враховуючи викладені обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, оскільки звернення прокурора до суду у цих спірних правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності надання прав на земельні ділянки водного фонду, суд дійшов висновку, що заступником прокурора належним чином обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру подано позовну заяву в інтересах держави у даній справі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008 неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

В той же час, за приписами статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1). Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.2).

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління - це індивідуальний юридичний акт, який розв`язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має державновладний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку, одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Як зазначено в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Тобто, у зв`язку з прийняттям такого ненормативного акту виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акту на земельну ділянку та, як в даному випадку, укладення договору оренди.

При цьому підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів держави. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Окрім цього суд наголошує, що згідно з принципом належного урядування ризик будь - якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що розгляд позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово - цивільної адміністрації від № 972 від 04.12.2019 року вплине на законність всіх правочинів та документів, які укладено на підставі оспорюваного розпорядження, зокрема, Договору оренди водного об`єкту, оскільки згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, та відновить порушені права.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Відповідно до пунктів 2, 7 частини 1 статті 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань соціально-економічного розвитку відповідних територій, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про військово-цивільні адміністрації" військово-цивільні адміністрації утворюються у разі потреби за рішенням Президента України.

Так, Указом Президента України від 05.03.2015 року № 123/2015 "Про утворення військово-цивільних адміністрацій" утворено Луганську обласну військово-цивільну адміністрацію (стаття 1 Указу). У зв`язку з утворенням обласних, районних військово-цивільних адміністрацій, зазначених у статті 1 цього Указу, Донецька та Луганська обласні державні адміністрації набувають статусу відповідно Донецької та Луганської обласних військово-цивільних адміністрацій, а голови Донецької та Луганської обласних державних адміністрацій - статусу керівників відповідно Донецької та Луганської обласних військово-цивільних адміністрацій.

Луганська обласна державна адміністрація - обласна військово-цивільна адміністрація відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" і статті 118 Конституції України є місцевим органом виконавчої влади та входить до системи органів виконавчої влади, не є суб`єктом підприємницької діяльності та діє на підставі законів України "Про місцеві державні адміністрації", "Про військово-цивільні адміністрації", що підтверджується відомостями, зазначеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про військово-цивільні адміністрації" визначено перелік повноважень, що здійснюють обласні військово-цивільні адміністрації поряд із здійсненням повноважень місцевих державних адміністрацій на відповідній території.

Приписами статті 1 Закону України "Про військово-цивільні адміністрації" унормовано, що для виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених цим Законом, в районі відсічі збройної агресії Російської Федерації, зокрема, в районі проведення антитерористичної операції, можуть утворюватися військово-цивільні адміністрації. Військово-цивільні адміністрації району, області - це тимчасові державні органи, що здійснюють на відповідній території повноваження районних, обласних рад, державних адміністрацій та інші повноваження, визначені цим Законом, є юридичними особами публічного права і наділяються цим та іншими законами повноваженнями, у межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону, а також набувають прав та обов`язків з дня внесення запису про їх державну реєстрацію як юридичних осіб до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Районні та обласні державні адміністрації, що набули статусу військово-цивільних адміністрацій, не потребують внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та в офіційній назві цих органів може застосовуватися поряд з назвою відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань додаткова назва "військово-цивільна адміністрація", що вказує на їхній тимчасовий статус із додатковими повноваженнями.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що відповідач 1 - Луганська обласна державна адміністрація - Луганська обласна військово-цивільна адміністрація, наділений повноваженнями здійснювати на відповідній території повноваження обласної ради, зокрема, вирішення в установленому порядку питань надання в користування земельних ділянок, в тому числі в комплексі з водними об`єктами.

Як унормовано статтею 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Частиною 3 ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня, в судовому порядку.

Отже, в контексті рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 прийняте Головою Луганської обласної державної адміністрації - керівником обласної військово - цивільної адміністрації розпорядження від 04.12.2019 року № 972, яким відповідачу 2 - ТОВ "Східноукраїнська рибна компанія" надано в оренду земельну ділянку, є ненормативним актом суб`єкта владних повноважень.

Наразі, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Правовий аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що для визнання недійсним оскаржуваного розпорядження господарському суду перш за все необхідно встановити порушення цивільних прав або інтересів власника у зв`язку з його прийняттям та можливість розв`язати спір щодо користування земельними ділянками.

Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Окрім цього суд наголошує, що згідно з принципом належного урядування ризик будь - якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

За таких обставин, беручи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово - цивільної організації недійсним повинно бути доведено невідповідність такого рішення (розпорядження) нормам чинного законодавства, а вимоги про визнання недійсними Договору оренди водного об`єкту потребують доказування наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі №910/1956/18.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про аквакультуру аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг; рибницький ставок - рибогосподарський водний об`єкт, призначений для розведення, утримання та/або вирощування об`єктів аквакультури;

У ст. 11 Закону України Про аквакультуру зазначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері аквакультури належать: участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних програм розвитку аквакультури; надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України; здійснення інших повноважень відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України Про аквакультуру рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду). При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди. Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства.

У ч. 3 ст. 14 Закону України Про аквакультуру зазначено, що об`єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі. Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

Таким чином в основі користування водним об`єктом лежить користування певною земельною ділянкою, що зайнята водою (землі водного фонду).

Згідно з ч. 1 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Судом прийнято до уваги лист Державного агентства водних ресурсів України № 04/1561 від 27.12.2017 року, в якому зазначено, що з урахуванням статті 51 Водного кодексу України право оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності під водним об`єктом може бути оформлено без проведення земельних торгів у випадку коли зазначена земельна ділянка використовується у комплексі із водним об`єктом (водосховищем, ставком, озером, замкненою природною водоймою), який є об`єктом спеціального водокористування відповідно до дозволу на спеціальне водокористування.

З наведеного вбачається, що водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою. В свою чергу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім встановлених ч.ч. 1,3 ст. 134 Земельного кодексу України випадків, одним з яких є спеціальне водокористування водним об`єктом відповідно до отриманого дозволу.

Питання видачі дозволів на спеціальне водокористування регламентується Порядком видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 13.03.2002 року (далі - Порядок), відповідно п. 3 якого видача дозволів здійснюється на підставі заяви водокористувача, в якій, серед іншого, зазначається мета отримання дозволу та місце здійснення спеціального водокористування.

Зазначена норма Порядку містить перелік документів, що додаються до заяви водокористувача, серед яких - обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування та водовідведення та копії правовстановлюючих документів на водні об`єкти (для орендарів водних об`єктів).

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 23.06.2017 року № 234 затверджено форму нормативного розрахунку водокористування і водовідведення (обґрунтування потреби в воді), згідно з якою водокористувач, самостійно заповнюючи вказаний документ зазначає, серед іншого, мету водокористування, а також надає інформацію про узгодження водокористувачем з орендарем водного об`єкту можливості здійснення спеціального водокористування (ст. 51 Водного кодексу України).

Тобто аналіз норм чинного законодавства свідчить, що однією з необхідних умов отримання дозволу на спеціальне водокористування є інформація про узгодження водокористувачем можливості здійснення спеціального водокористування, зокрема, наявність договору оренди відповідних водних об`єктів, що, як зазначено прокурором, обумовлює неможливість отримання дозволу на спеціальне водокористування для здійснення рибогосподарської діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на водний об`єкт.

З урахуванням вказаного суд зазначає, що наявні нормативні обмеження ставлять суб`єкт водокористування в залежність від наявності договору оренди земельної ділянки як підстави для отримання спеціального водокористування та, поряд із цим, приписи Земельного кодексу України передбачають можливість отримання земельної ділянки на поза конкурсній основі лише у разі наявності дозволу на спеціальне водокористування, тобто вбачається конкуренція норм, що регулюють порядок отримання земельних ділянок в комплексі з водними об`єктами в оренду з метою спеціального водокористування, зокрема, для рибогосподарських потреб.

При цьому судом враховано, що будь-який припис права має бути доступним і передбачуваним (рішення ЄСПЛ у справах Achour v. France , заява № 67335/01, п. 42; Kononov v. Latvia [ВП], заява № 36376/04, п 185).

Отже, суд виходить з того, що перешкоди для дієвого виконання приписів актів права можуть виникати не лише внаслідок незаконної чи недбалої дії з боку органів влади, але й через те, що якість законодавства унеможливлює таке виконання.

Згідно з частинами 1-4 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відтак, діючи з урахуванням наявності виданого Державним агентством водних ресурсів України паспорту водного об`єкту, а також землевпорядних документів, а саме проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, з визначеним цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, у Луганської облдержадміністрації були відсутні підстави та повноваження для надання земельної ділянки в оренду з іншим цільовим призначенням.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як встановлено судом та зазначалось вище, серед документів, наданих облдержадміністрації на обґрунтування наявності підстав для отримання водного об`єкту в оренду відповідачем 2 було надано копію виданого Державним агентством водних ресурсів України чинного дозволу на спеціальне водокористування № 9/ЛГ/49д-17 від 14.12.2017 року строком дії з 14.12.2017 року до 14.12.2022 року з метою водокористування - зрошення, за змістом якого встановлені ліміти забору, ліміти використання та ліміти скидання стічних вод в межах отриманого дозволу.

Суд зазначає, що згідно з ч. 6 ст. 49 Водного кодексу України на орендарів водних об`єктів, які звертаються до компетентних органів з заявою для одержання дозволу на спеціальне водокористування, покладається обов`язок додання до неї копій правовстановлюючих документів на водні об`єкти, тобто особи, які використовують водний об`єкт на умовах оренди також повинні отримувати дозволи на спеціальне водокористування для відповідних потреб.

У свою чергу, слід зауважити, що в силу ст. 151 Господарського кодексу України суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Суб`єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов`язаний використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності (ч. 1 ст. 153 Господарського кодексу України).

В силу положень статей 151 та 153 Господарського кодексу України використання природних ресурсів без отримання спеціальних дозволів державних органів не допускається.

Таким чином, користування водним об`єктом на умовах оренди, зокрема, для рибогосподарських потреб може здійснюватися тільки у межах спеціального виду водокористування, так як здійснюється конкретним суб`єктом та для задоволення саме господарської потреби.

Судом враховано, що за наявності дозволу від 14.12.2017 року №9/ЛГ/49-д-17 на спеціальне водокористування з метою зрошення та укладеного з відповідачем 1 Договору оренди водного об`єкту, умовами якого передбачені зобов`язання орендаря, зокрема, щодо оформлення дозволу на спеціальне водокористування та надання звітів про водокористування організаціям, що належать до сфери управління Держводагентства України, у визначені строки та за встановленими формами (звіт 2ТП- водгосп (річна)) (п. 17), використання земельної ділянки водного фонду та водний об`єкт за цільовим призначенням та у межах відведеної земельної ділянки, здійснення спеціального водокористування лише за наявності дозволу, своєчасного внесення орендної плати з урахуванням коефіцієнта індексації (п. 33), відповідачем 2 не надано суду доказів звернення до Державного агентства водних ресурсів України з метою одержання дозволу на спеціальне водокористування - для рибогосподарських потреб, як того вимагають законодавчі приписи та умови укладеного Договору, ні станом на момент звернення прокурора до суду з даним позовом 31.07.2020 року (згідно поштового конверту), ні на час закриття підготовчого провадження у даній справі ухвалою від 15.04.2021 року та перехід до розгляду справи по суті.

При цьому судом враховано, що Порядком видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 13.03.2002 року, не передбачено переоформлення дозволу на спеціальне водокористування, а відтак видача нового дозволу на спеціальне водокористування за наявності діючого документу дозвільного характеру законом не заборонена.

Наразі, як свідчать матеріали справи, виключно на вимогу суду щодо надання доказів здійснення процедури отримання дозволу на спеціальне водокористування у відповідності до цільового призначення земельної ділянки, про що зафіксовано в протоколі судового засідання 28.07.2021 року, відповідачем 2 було надано суду копію виданого Державним агентством водних ресурсів України Дозволу на спеціальне водокористування № 12/ЛГ/49д-21 від 20.08.2021 року, згідно якого мета водокористування: на рибогосподарські потреби - поповнення за рахунок фільтрації та випаровування, строком дії з 20.08.2021 року по 20.08.2027 року.

Тобто, протягом півтора року з моменту укладення Договору оренди водного об`єкту 03.02.2020 року відповідачем 2 як орендарем всупереч приписам чинного законодавства, умовам Договору та викладеним самим відповідачем 2 в заяві від 12.11.2019 року намірам про надання облдержадміністрацією спірної земельної ділянки в оренду строком на 25 років для рибогосподарських потреб, не вживались жодні заходи з метою виконання своїх обов`язків щодо отримання дозволу на спеціальне водокористування - для рибогосподарських потреб та реалізації такого водокористування.

Судом також враховано, що відповідно до Методики визначення розміру плати за надані в оренду водні об`єкти, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 28.05.2013 року №236 (далі - Методика), розрахунок розміру орендної плати за надані в оренду водні об`єкти здійснюється за встановленою формулою в якій враховується коефіцієнт, з урахуванням цілі використання водного об`єкта, а саме лікувальні, рекреаційні, рибогосподарські потреби тощо. Згідно п.5 Методики при наданні водного об`єкта для двох або більше цілей під час розрахунку розміру плати застосовується найбільше значення коефіцієнта.

При цьому під час укладення Договору оренди водного об`єкту обчислення розміру орендної плати за водний об`єкт здійснено, відповідно до вимог ст. 51 Водного кодексу України, на підставі Методики, а за земельну ділянку здійснено з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 року № 1724 Про деякі питання оренди земель , за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

В свою чергу на противагу доводам прокурора про порушення інтересів держави внаслідок недодержання відповідачами 1 та 2 порядку передачі та одержання для водокористування водних об`єктів у комплексі з земельною ділянкою на умовах оренди, зокрема, без одержання відповідного дозволу на використання спірного водного об`єкту для рибогосподарських потреб та без попереднього проведення земельних торгів, під час розгляду справи відповідачами 1 та 2 також не надано доказів сплати орендної плати за користування спірними земельною ділянкою та водним об`єктом в період з дати укладення Договору.

Окремо суд зауважує, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

Крім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст.ст. 15, ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Частина 1 статті 316 ЦК України визначає право власності загалом як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб".

Суд зазначає, що з метою відмежування права власності на землю від інших речових прав, право власності на землю (земельну ділянку) доцільно визначати як право особи на землю (земельну ділянку), що полягає у можливості найбільш повного панування над нею, з обмеженнями, встановленими законом або договором, і яке особа здійснює за власною волею, незалежно від волі інших осіб. Адже право власності відрізняється від інших речових прав саме своїм обсягом - найбільш повним.

Разом із тим суд наголошує, що основний зміст права власності складає сукупність повноважень із володіння, користування та розпорядження, в тому числі земельною ділянкою в сукупності з водним об`єктом, що підтверджується також приписами ст. 317 Цивільного кодексу України та ст. 134 Господарського кодексу України.

За визначенням ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

У відповідності до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Зокрема, відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відтак, наведене в сукупності свідчить про наявність підстав для тверджень про настання правових наслідків у вигляді заподіяння шкоди економічним інтересам держави, позаяк укладення Луганською облдержадміністрацією - обласною військово - цивільною адміністрацією як місцевим органом виконавчої влади спірного Договору оренди водного об`єкту № 1 від 03.02.2020 року з відповідачем 2 - ТОВ Східноукраїнська рибна компанія було спрямоване, в першу чергу, на отримання відповідачем 1 надходжень до бюджету за наслідками сплати орендарем плати за користування орендованою земельною ділянкою в сукупності з водним об`єктом та раціонального використання водного об`єкту.

Отже, враховуючи встановлену судом недобросовісність виконання відповідачем 2 обов`язків водо - та землекористувача, попри наявну конкуренцію законодавчих конструкцій, суд погоджується з наведеними в позовній заяві доводами прокурора щодо порушення інтересів держави за наслідками прийнятого відповідачем 1 розпорядження № 972 від 04.12.2019 року про надання земельної ділянки в оренду та подальшого укладення Договору оренди водного об`єкту.

Поряд із цим суд звертає увагу, що ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України передбачено виключення коли не потрібно проводити земельні торги, а саме у разі коли земельна ділянка передається користувачу для потреб передбачених спеціальними дозволами, тобто для настання такого виключення необхідне наступне, а саме майбутній користувач має спеціальний дозвіл з певним видом водокористування, а земельна ділянка має бути передана такому користувачу саме для потреб, визначених у спеціальному дозволі, який має такий майбутній користувач.

З огляду на викладене, оскільки з вимог ч. 2, ст. 134 Земельного кодексу України чітко вбачається передача земельної ділянки у користування для потреб, саме визначених спеціальним дозволом, а не будь-яких відмінних від спеціального дозволу, суд вважає помилковим твердження відповідачів, що законодавцем передбачено наявність дозволу на спеціальне водокористування з метою реалізації права оренди водного об`єкту без проведення торгів.

Суд зазначає, що відповідач 2 на час прийняття розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника Луганської обласної військово-цивільної адміністрації № 972 від 04.12.2019 року та укладання Договору оренди водного об`єкту № 1 від 03.02.2020 року для рибогосподарських потреб не мав іншого дозволу на спеціальне водокористування, аніж як для зрошення, що по суті є іншим дозволом, який є необхідним в даному випадку для передачі спірного водного об`єкту відповідачу 2 без проведення торгів.

При цьому, суд не бере до уваги наявний в матеріалах справи Дозвіл на спеціальне водокористування від 20.08.2021 року №12/ЛГ/49д-21, яким серед іншого визначено мету водокористування - рибогосподарські потреби, оскільки такий дозвіл, як зазначалось судом вище, отриманий через півтора року після прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення договору.

Виходячи з вищенаведених приписів законодавства та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги покладені в підставу позову обґрунтування, доводи і твердження прокурора, зважаючи на факт порушення встановленої законом процедури надання та отримання для водокористування водного об`єкту у комплексі з земельною ділянкою під ним, оскільки на час прийняття оскаржуваного розпорядження відповідач 2 не мав спеціального дозволу для рибогосподарських потреб, проте як землі йому надані саме для рибогосподарських потреб та відповідний дозвіл отримано набагато пізніше, господарський суд доходить висновку, що розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації №972 від 04.12.2019 року є таким, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства та суперечить інтересам суспільства та держави в цілому, позаяк обмежує правомочності власника - Українського народу щодо розпорядження вказаними об`єктами оренди, а обраний прокурором спосіб захисту у вигляді визнання незаконним та скасування розпорядження №972 від 04.12.2019 року відповідає передбаченим цивільним законодавствам способам захисту, узгоджується зі змістом відповідного права, характером його порушення та спричиненим розпорядженням наслідкам, а також у даному випадку забезпечує ефективний, реальний, а не ілюзорний захист прав власника.

Суд зазначає, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) (його частини) необхідно встановити, що правочин (його частина) не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому, зміст правочину відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Тобто, виходячи з наведених приписів прокурор, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Статтями 203 та 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним.

За висновками суду укладений між сторонами Договір суперечить вимогам Водного кодексу України та Земельного кодексу України і порушує встановлений законом порядок одержання для водокористування водних об`єктів у комплексі з земельною ділянкою на умовах оренди, зокрема, без одержання відповідного дозволу на використання спірного водного об`єкту для рибогосподарських потреб та без попереднього проведення земельних торгів.

В контексті вищенаведеного, враховуючи, що укладений 03.02.2020 року Договір оренди водного об`єкту № 1 у комплексі із земельною ділянкою є похідним від оскаржуваного розпорядження Луганської ОДА, відносно якого суд дійшов висновку про його неправомірність, та враховуючи заявлені прокурором підстави для визнання недійсним правочину, суд зазначає про наявність підстав для визнання недійним Договору оренди водного об`єкту № 1 від 03.02.2020 року, позаяк саме вказане розпорядження було підставою для укладення спірного договору, а тому зважаючи на факт скасування розпорядження спірний договір оренди водного об`єкту підлягає визнанню недійсним.

При цьому, розглядаючи заявлену прокурором вимогу про зобов`язання відповідача 2 як орендаря повернути водний об`єкт та земельну ділянку під ним орендодавцеві суд враховує, що статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину, згідно яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а за приписами статті 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Зміст права власності викладено в ч.1 ст. 317 ЦК України, згідно якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

В силу положень ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частинами 2 та 3 ст. 326 ЦК України передбачено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно приписів ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави.

Отже, відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Крім того, главою 83 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

За змістом ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України.

Отже, сутність зобов`язання із набуття, збереженням майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи-набувача частини її майна, що набуте поза межами правої підстави, у випадку, якщо правова підстава переходу відпала згодом або взагалі без неї якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Таким чином, зважаючи на факт визнання судом укладеного між сторонами Договору оренди водного об`єкту № 1 від 03.02.2020 року недійсним та враховуючи наведені приписи законодавства, господарський суд, виходячи з мети відновлення прав власника на водний об`єкт та земельну ділянку під ним, вважає необхідним та доцільним зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія як орендаря спірного Договору повернути Луганській обласній державній адміністрації водний об`єкт та земельну ділянку під водним об`єктом площею 121,2281 га (кадастровий номер 4422583300:14:004:0004), розташовані за межами населених пунктів на території, Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що прокурор довів в розумінні статті 74 ГПК України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, за умови не спростування таких обставин відповідачами належними та допустимими доказами, суд доходить висновку, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів 1 та 2 в рівних частинах.

При цьому судом враховано, що у разі коли позов немайнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 53, 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати Розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації №972 від 04.12.2019 року Про надання в оренду земельної ділянки у комплексі з водним об`єктом Товариству з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія .

3. Визнати недійсним Договір оренди водного об`єкту №1 від 03.02.2020 року, укладений між Луганською обласною державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 00022450) та Товариством з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія (код ЄДРПОУ 40897739).

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія (вул. Канатна, 58, м. Лисичанськ, Луганська область, 93100, код ЄДРПОУ 40897739) повернути Луганській обласній державній адміністрації (просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93405, код ЄДРПОУ 00022450) водний об`єкт (простір водного об`єкта 2333,1 тис.куб.м) та земельну ділянку під водним об`єктом площею 121,2281 га (кадастровий номер 4422583300:14:004:0004), розташовані за межами населених пунктів на території Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області.

5. Стягнути з відповідача 1 - Луганської обласної державної адміністрації (просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93405, код ЄДРПОУ 00022450) на користь прокуратури Луганської області (93408, м. Сєвєродонецьк, вулиця Богдана Ліщини, 27, код ЄДРПОУ 02909921) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 18 314,95 грн. (вісімнадцять тисяч триста чотирнадцять грн. 95 коп.).

6. Стягнути з відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія (вул. Канатна, 58, м. Лисичанськ, Луганська область, 93100, код ЄДРПОУ 40897739) на користь прокуратури Луганської області (93408, м. Сєвєродонецьк, вулиця Богдана Ліщини, 27, код ЄДРПОУ 02909921) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 18 314,95 грн. (вісімнадцять тисяч триста чотирнадцять грн. 95 коп.).

7. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 15 лютого 2022 року.

Суддя А.М. Селівон