Постанова

від 16.02.2022 по справі 712/15056/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/326/22Головуючий по 1 інстанції Справа № 712/15056/19 Категорія: 304070000 Борєйко О. М. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіГончар Н.І., Сіренко Ю.В.

учасники справи:

позивач - КП Черкасиводоканал Черкаської міської ради,

відповідач (скаржник) - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29.09.2021 (повний текст складено 29.09.2021, суддя в суді першої інстанції Борєйко О.М.) у цивільній справі за позовом Комунального підприємства Черкасиводоканал Черкаської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення,

в с т а н о в и в :

КП Черкасиводоканал звернулося до суду у листопаді 2019 року з даним позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення станом на 01.11.2019 в сумі 4593,66 грн., 28,69 грн. інфляційних, 360,33 грн. 3% річних, а всього 4982,68 грн., мотивуючи про те, що позивач надає населенню міста Черкаси послуги з водопостачання та водовідведення, однак відповідач за надані послуги не розрахувався, що призвело до виникнення заборгованості, на яку позивач нарахував на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати. Вимоги про стягнення вказаних коштів є предметом розгляду в цій справі.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 29.09.2021 позовні вимоги задоволено. Суд вказав, що позивачем наявну у відповідача заборгованість підтверджено наданими доказами.

На вказане рішення відповідач подав 05.01.2022 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вказано на те, що суд не мав права відкривати провадження у справі, адже позовну заяву підписано юрисконсультом, яка за наданою довіреністю не мала права на підписання позовних заяв. Позовна заява не відповідає вимогам процесуального законодавства, оскільки позивачем до неї не було долучено довідку ЄДРПОУ чи статут щодо наявності в нього повноважень надавати населенню міста Черкаси відповідні послуги; доказів розмірів тарифів; ліцензії на здійснення відповідного виду господарської діяльності. Позивач не вказав період заборгованості, а в розрахунку зазначив борг, нарахований з 01.04.2008 по листопад 2016 року щодо якого сплив строк позовної давності, про що заявив відповідач. Заборгованість мала розпочинатися з нуля, а не з якихось сум, як помилково вказав позивач. Позивач мав вжити обов`язкових заходів досудового врегулювання спору, що відповідало б приписам ст. 12 ЗУ Про житлово-комунальні послуги за якими надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Долучені до позову докази, подані в копіях, не засвідчені належним чином. Позивач не надав доказів укладення договору про надання послуг відповідачу, який не був укладений з вини саме позивача. Суд послався на ст. 13 ЗУ Про житлово-комунальні послуги в редакції, яка втратила чинність з 01.05.2019. Споживач не звільняється від оплати наданих послуг, отриманих до укладення договору, за умови пролонгації попереднього договору (що в цій справі не мало місця), чого суд не врахував. Відповідач не проживав та не був зареєстрований за адресою, за якою надавалися послуги позивачем. Постанова КМУ від 21.07.2005 №630, застосована судом, не могла бути використана при вирішенні спору у справі, адже не була зареєстрована в Міністерстві юстиції України. Позивач надає послуги на підставі постанови НКРЕКП від 18.09.2018 №994, яку також не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України. НКРЕКП після створення в 2016 році нового складу КМУ не мала права вносити зміни по постанов НКРЕКП, які було прийнято її попереднім складом. Позивач не мав ліцензії на здійснення господарської діяльності щодо надання послуг з водопостачання та водовідведення. Суд прийняв документи позивача, подані з порушенням процесуальних строків та частина з яких попередньо відповідачу не надсилалася. Суд не вказав, який саме з розрахунків заборгованості, наданий позивачем, він взяв до уваги, а всього у справі наявні шість таких розрахунків. Суд мав відмовити у позові у зв`язку зі спливом строків позовної давності, чим було порушено правові висновки ВС. Суд невірно вказав на наявність проплат з боку відповідача, які переривають строк позовної давності, оскільки кошти вносила ОСОБА_2 та не в якості погашення боргу, а як поточну оплату наданих послуг. Суд не проаналізував рішення міської ради по результатам розгляду звернення позивача про затвердження лімітів та нормативів питного водопостачання для населення міста.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості по оплаті наданих послуг в сумі 4982,68 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що згідно довідки відділу реєстрації місця проживання Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №203026817 від 05.03.2020 власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом ЧМНО Плаха Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 4845 від 25.08.2008, являється ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Згідно довідки Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради від 29.11.2019 відповідач ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстрований.

Між позивачем КП Черкасиводоканал та відповідачем ОСОБА_1 договір про надання послуг водопостачання та водовідведення за вказаною адресою відсутній.

Позивач у справі вказує, що ним за адресою квартири, яка належить позивачу, було надано послуги з водопостачання та водовідведення, однак відповідач, як власник вказаної нерухомості, зазначені послуги не оплатив, що призвело до виникнення заборгованості, на яку позивачем на підставі ст. 625 ЦК України було нараховано 3% річних та інфляційні втрати. Вимоги про стягнення вказаних сум є предметом розгляду в цій справі.

При цьому відповідач звернувся до суду з клопотанням про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог.

Такими є фактичні обставини справи. Правовідносини сторін, що виникли на їх підставі, регламентуються такими правовим нормами.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються ЗУ Про житлово-комунальні послуги .

Згідно ч.1 ст.6 ЗУ Про житлово-комунальні послуги учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 ЗУ Про житлово-комунальні послуги індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Пунктом 5 частини 2 статті 7 ЗУ Про житлово-комунальні послуги передбачено обов`язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно ч.1 ст.9 ЗУ Про житлово-комунальні послуги споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, що спростовує посилання скаржника у справі на відсутність відповідного договору з позивачем.

Статтею 13 ЗУ Про житлово-комунальні послуги передбачено, що до житлово-комунальних послуг входять, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Також відповідно до ст. 162 ЖК Української РСР плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Згідно ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений термін.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п.18, 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення , затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 №630, у разі відсутності у квартирі та на вводах в багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії, плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання на одну зареєстровану особу. Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

З урахуванням вказаного нормативно-правового регулювання та встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин щодо факту надання позивачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою квартири, що належить на праві приватної власності відповідачу ( АДРЕСА_1 ) та відсутністю з боку споживача (власника квартири) оплати за такі послуги в повному обсязі та в належні строки, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції в цій справі про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по оплаті зазначених послуг на яку згідно положень ст. 625 ЦК України нараховані 3% річних та інфляційні втрати.

Апеляційний суд вважає необґрунтованим посилання скаржника у справі на сплив строків позовної давності щодо позовних вимог з урахуванням такого.

Так відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами 1, 3 статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; ст. 266 ЦК України - зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Позивачем протягом зазначеного в позовній заяві періоду наявності заборгованості добровільно вносилась оплата за надані послуги з водопостачання та водовідведення, що підтверджується наданими позивачем доказами (платіжними документами, письмовими поясненнями, які містяться в матеріалах справи, виписками з особового рахунку відповідача тощо), що свідчить про переривання перебігу відповідного строку позовної давності.

Вказівка скаржника, що позивач включив до позовних вимог заборгованість, яка існувала ще до листопада 2016 року та щодо якої сплив строк позовної давності, враховуючи здійснену відповідачем у грудні 2016 року оплату в розмірі 178,06 грн. (т.1 а.с.3), яка перервала перебіг строку позовної давності, не свідчить про стягнення судом боргу, щодо якого вказаний строк сплив.

Посилання скаржника на те, що заборгованість мала розпочинатися з нуля, а не з якихось сум, апеляційний суд відхиляє, адже часткові оплати за надані послуги з боку відповідача переривали строки позовної давності щодо заборгованості в консолідованих за попередні періоди сумах, що унеможливило облік боргу з нульових значень.

Крім того, апеляційний суд оцінює критично доводи скаржника про те, що часткову поточну оплату послуг здійснювала третя особа у справі, а не відповідач, адже не має правового значення хто саме фактично здійснює оплату послуг чи їх споживає, адже відповідний обов`язок лежить або на власнику нерухомого майна, за адресою якого надаються комунальні послуги, на наймачеві такого майна або на особі, визначеній в договорі про надання послуг.

Апеляційні доводи про те, що суд не мав права відкривати провадження у справі, адже позовну заяву підписано юрисконсультом, яка за наданою довіреністю не мала права на підписання позовних заяв, враховуючи наявність в довіреності від 17.10.2019 (т.1 а.с.9) в ОСОБА_3 права представляти інтереси підприємства в усіх установах, до якого входить і право на подачі заяв та скарг, є необґрунтованими.

Апеляційні доводи про те, що позовна заява не відповідає вимогам процесуального законодавства, оскільки позивачем до неї не було долучено довідку ЄДРПОУ чи статут щодо наявності в нього повноважень надавати населенню міста Черкаси відповідні послуги; доказів розмірів тарифів; ліцензії на здійснення відповідного виду господарської діяльності та ін., на правильність вирішення спору у справі не впливають, адже не свідчать про те, що вказані обставини перешкодили суду з`ясувати дійсний зміст правовідносин сторін у справі в обсязі, необхідному для прийняття обґрунтованого рішення щодо спору про стягнення заборгованості по оплаті за надані комунальні послуги.

Посилання скаржника на те, що позивач мав вжити обов`язкових заходів досудового врегулювання спору, що відповідало б приписам ст. 12 ЗУ Про житлово-комунальні послуги за якими надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах, не мають під собою правового підґрунтя адже жодними нормами законодавства, в тому числі і вказаної статтею ЗУ Про житлово-комунальні послуги , не передбачено наявність досудового врегулювання спору як передумови для захисту відповідного права в суді, про що помилково вказує скаржник.

Зазначення скаржником того, що долучені до позову докази, подані в копіях, які не засвідчені належним чином, апеляційним судом відхиляється, адже суд мав змогу дослідити відповідні докази в оригіналах у разі, якщо якась зі сторін поставила під сумнів достовірність поданої копії, що, однак, при розгляді цієї справи в суді першої інстанції місця не мало.

Апеляційні посилання скаржника на те, що суд послався на ст. 13 ЗУ Про житлово-комунальні послуги в редакції, яка втратила чинність з 01.05.2019, на правильність вирішення спору не впливають, адже не свідчать про те, що в основу висновків суду покладено нечинний нормативно-правовий акт. При цьому судом було застосовано норми профільного законодавства в редакціях на час вирішення позовних вимог в суді та на час надання позивачем послуг, оплату яких в належному розмірі відповідач не здійснив.

Міркування скаржника про те, що споживач не звільняється від оплати наданих послуг, отриманих до укладення договору, лише за умови пролонгації попереднього договору, нормами законодавства у сфері надання комунальних послуг не підтверджуються.

Посилання скаржника на те, що відповідач не проживав та не був зареєстрований за адресою, за якою надавалися послуги позивачем, мають бути відхилені, адже в даному випадку відповідач має їх оплатити, як власник квартири в якій такі послуги надавалися незалежно від того чи він сам там проживав, що відповідає приписам п.6 ч.1 ст.1 ЗУ Про житлово-комунальні послуги про те, що індивідуальний споживач це, в тому числі, фізична особа, яка є власником нерухомого майна.

Посилання скаржника на те, що, на його думку, постанова КМУ від 21.07.2005 №630, постанова НКРЕКП від 18.09.2018 №994 чи інші нормативно-правові акти, застосовані судом, не були належним чином зареєстровані в Міністерстві юстиції України, не залежно від їх обґрунтованості, не свідчать про відсутність у споживача визначеного законом обов`язку по оплаті відповідних послуг.

Апеляційні доводи скаржника про те, що суд не вказав, який саме з розрахунків заборгованості, наданий позивачем, він взяв до уваги, враховуючи системний аналіз всіх наявних у справі доказів, який здійснив суд при ухваленні рішення по суті спору в справі, не можуть свідчити про помилковість відповідних висновків суду.

При цьому скаржником не вказано на помилковість розрахунків з боку позивача чи не врахування здійснених споживачем проплат при визначенні суми заборгованості, стягнення якої є предметом розгляду в цій справі.

Апеляційний суд окремо звертає увагу скаржника на те, що всі його доводи щодо відсутності договору з надавачем послуг у зв`язку з тими чи іншими обставинами, відсутності в позивача ліцензії на надання послуг, відсутність аналізу з боку суду рішення міської ради про затвердження лімітів та нормативів питного водопостачання для населення міста, необґрунтованість посилань позивача щодо обсягів надання послуг та їх вартості (неналежне встановлення тарифів) тощо, за наявності факту надання послуг та відсутності у споживача (відповідача) жодних заперечень при їх споживанні, з посиланням на вищевказані доводи, не скасовують обов`язку споживача оплатити отримані послуги.

Крім того, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №200 від 16.02.2017 переоформлено Ліцензію на централізоване водопостачання та водовідведення КП Черкасиводоканал безстрокову.

Як вказав ВС в постанові від 22.05.2019 у справі №234/3341/15-ц добросовісність (п.6 с.3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - nonconcedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

Отже слід зробити висновок про недобросовісність дій особи, яка спочатку споживає надані послуги без зауважень щодо їх вартості, обсягів надання, права їх надавати та ін., а після виставлення рахунків на їх оплату вважає, що такі послуги було надано з порушенням тих чи інших правил та вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29.09.2021 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід віднести на рахунок державного бюджету, оскільки скаржника звільнено від його сплати згідно п.9 ч.1 ст.5 ЗУ Про судовий збір , як особу з інвалідністю ІІ групи.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29.09.2021 у цивільній справі за позовом Комунального підприємства Черкасиводоканал Черкаської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення - залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді віднести на рахунок державного бюджету.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 16.02. 2022.

Суддя - доповідач

Судді