Ухвала

від 15.02.2022 по справі 334/5863/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 15.02.2022

Справа № 334/5863/21

Провадження № 1-кс/334/203/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року місто Запоріжжя

Слідчий суддя Ленінського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_3 в порядку ст. 174 КПК України про скасування арешту майна в кримінальному провадженні №12021082050001247 від 07.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.190 КК України

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду міста Запоріжжя з заявою в порядку ст. 174 КПК України про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 10.08.2021 у кримінальному провадженні №12021082050001247 від 07.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.190 КК України.

Клопотання обґрунтоване, зокрема, наступним: ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2021 року по справі № 1 - кс/334/1442/2021 накладено арешт з забороною розпорядження та користування на майно, що належить ОСОБА_3 , вилучене в ході проведення огляду місця подій м. Запоріжжя вул. Зестафонська буд. 12, автомобіль марки «Хюндай Акцент» в кузові сірого кольору з державним номером НОМЕР_1 , ключі до вказаного автомобіля, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 07.08.2021. Згідно з частиною першою статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Задовольняючи клопотання слідчий суддя районного суду дійшов до висновку, що існують достатні підстави для накладання арешту на майно. Оскільки воно є доказом скоєного кримінального правопорушення. Але, при вирішенні питання про арешт майна, для прийняття законного, обґрунтованого рішення, необхідно врахувати: існування обґрунтованої підозри та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Відповідні дані мають бути зазначені у клопотанні слідчого, який звертається до слідчого судді з проханням заарештувати майно, та, відповідно, в ухвалі слідчого судді. Однак такі данні не були зазначені. За ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди, або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в т.ч. предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Як вбачається з матеріалів справи судом помилково зроблено висновок про відповідність майна критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, оскільки прийнятого слідчим процесуального рішення про визнання вказаного майна речовим доказом матеріали кримінального провадження не містять. В даній кримінальній справі відсутній підозрюваний та відповідні процесуальні рішення передбачені ст.ст.276-279 КПК України. У п.2 розділу Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014 року,Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних, і кримінальних справ вказує, що арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. При цьому майно може перебувати, як у згаданих осіб, та і в інших фізичних або юридичних осіб. Навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним. Таким чином, ухвала слідчого судді прийнята з істотним порушенням вимог КПК України, та за недоведеністю арешту майна, який при викладених у клопотанні слідчого обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника гарантованих законодавством. Ч. 2 п.10ст. 170 КПК України наголошує на тому, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача. Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження. Разом з тим, в межах кримінального провадження не надано жодних документів що заявлено цивільний позов про відшкодування матеріальної та/чи моральної шкоди або можливість з`явлення такого позову, оскільки цивільний позов пред`являється, якщо кримінальним правопорушенням завдано майнову та/або моральну шкоду (ч. 1 ст. 128 КПК України), а у клопотанні, для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено: розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди. Згідно положень ч. 8 ст. 170 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою. Зокрема, для встановлення вартості майна, на яке накладається арешт, можна запросити спеціаліста, яким може бути товарознавець чи оцінщик, оскільки оцінка майна, майнових прав, це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, зокрема органом досудового розслідування на протязі більше ніж одного року і шести місяців не вчинено жодних дій, для встановлення вартості майна, що свідчить про нехтування положеннями вказаної статті. При вирішенні питання про арешт майна, слідчий суддя, відповідно до положень ч. 2 ст, 173 КПК України, повинен був враховувати наступне: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема збереження речових доказів. У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98цього Кодексу. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку, зокрема на рухоме майно. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.). Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.). Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невідємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

В даному випадку суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про обмеження ОСОБА_4 користуватися даним автомобілем оскільки транспортний засіб зареєстровано у встановленому порядку та Держава і уповноважені органи визнають зареєстровані права. ОСОБА_3 у встановленому порядку придбав автомобіль, заборона використання авто та зберігання його на спец майданчику поліції , - суттєво обмежує право власника на користування транспортним засобом. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження; псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Незаконно було вилучено реєстраційні документи та ключі на авто.

У судове засідання заявник не з`явився з невідомої суду причини, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, з заявами про відкладення розгляду справи, розгляд заяви без його участі не звертався.

У судове засідання слідчий не з`явився, через канцелярію суду подав заяву, згідно якої просить розглядати питання про скасування арешту майна без його участі, проти задоволення заяви заперечує, оскільки на теперішній час не проведена авто товарознавча експертиза, яка призначена 29.11.2021.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановленосудом,10.08.2021на підставіухвали слідчогосудді Ленінськогорайонного судуміста Запоріжжянакладено арешт з забороною розпорядженнята користування на майно, яке належить ОСОБА_3 , вилучене в ході проведення огляду місця події за адресою м. Запоріжжя вул. Зестафонська біля б. 12, а саме: автомобіль марки «Хюндай Акцент» в кузові сірого кольору з державним номером НОМЕР_1 ; ключі до вказаного автомобіля; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 07.08.2021.

Ухвалу обґрунтовано тим, що з огляду на те, що вказані речі є доказами вчинення кримінального правопорушення, несуть доказову інформацію у даному кримінальному провадженні, тому незастосування заходів забезпечення кримінального провадження шляхом накладання арешту на майно може призвести до приховування спотворення або знищення речей, які в сукупності з іншими доказами нададуть органам досудового розслідування можливість прийняти законне процесуальне рішення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 05.10.2021 ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 10.08.2021 залишено без змін.

За змістом п.п. 1, 15 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Главою 10 розділу ІІ КПК України визначено заходи забезпечення кримінального провадження і підстави їх застосування. Згідно зі ст. 131 цього Кодексу одним із таких заходів, що застосовується з метою досягнення дієвості кримінального провадження, є арешт майна.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Частиною 2 ст. 168 КПК України, передбачає, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Згідно з ч. 7 ст. 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 174 КПК України встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Щодо обґрунтованості накладення арешту, слідчим суддею береться до уваги, що задовольняючи клопотання про арешт майна, слідчий суддя зазначив, що вилучені речі визнані речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні. З огляду на те, що вказаний речі є доказами вчинення кримінального правопорушення та несуть доказову інформацію у даному кримінальному провадженні, скасування заходів забезпечення кримінального провадження шляхом накладання арешту на майно може призвести до приховування спотворення або знищення речей, які в сукупності з іншими доказами нададуть органам досудового розслідування можливість прийняти законне процесуальне рішення.

При цьому слідчим суддею також враховується, що у кримінальному провадженні призначено судову автотоварознавчу експертизу. На дату проведення судового засідання результатів проведення експертного дослідження слідчому судді не надано.

Враховуючи наведене, слідчий суддя вважає, що матеріалами справи не доведено, що арешт накладено необґрунтовано, при цьому наразі не можна однозначно стверджувати про те, що наразі відпала потреба у відповідному арешті. Отже, слідчий суддя дійшов до висновку про передчасність заявленого клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 98, 167, 168, 170-174, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,-

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_3 в порядку ст. 174 КПК України про скасування арешту майна в кримінальному провадженні №12021082050001247 від 07.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.190 КК України залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1