Ухвала

від 03.08.2022 по справі 334/5863/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 03.08.2022

Справа № 334/5863/21

Провадження № 1-кс/334/718/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2022 місто Запоріжжя

Слідчий суддя Ленінського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_3 в порядку ст. 174 КПК України про скасування арешту майна в кримінальному провадженні №12021082050001247 від 07.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.190 КК України,

В С Т А Н О В И В :

11.07.2022 до Ленінського районного суду надійшла заява ОСОБА_3 в порядку ст. 174 КПК України про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 10.08.2021 у кримінальному провадженні №12021082050001247 від 07.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.190 КК України.

Клопотання обґрунтоване, зокрема, наступним: ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2021 року по справі № 1 - кс/334/1442/2021 накладено арешт з забороною розпорядження та користування на майно, що належить ОСОБА_3 , вилучене в ході проведення огляду місця подій м. Запоріжжя вул. Зестафонська буд. 12, автомобіль марки «Хюндай Акцент» в кузові сірого кольору з державним номером НОМЕР_1 , ключі до вказаного автомобіля, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 07.08.2021. Згідно з частиною першою статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Задовольняючи клопотання слідчий суддя районного суду дійшов до висновку, що існують достатні підстави для накладання арешту на майно. Оскільки воно є доказом скоєного кримінального правопорушення. Але. При вирішенні питання про арешт майна, для прийняття законного, обґрунтованого рішення, необхідно врахувати: існування обґрунтованої підозри та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Відповідні дані мають бути зазначені у клопотанні слідчого, який звертається до слідчого судді з проханням заарештувати майно, та, відповідно, в ухвалі слідчого судді. Однак такі данні не були зазначені. Зач.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди, або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в т.ч. предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Як вбачається з матеріалів справи судом помилково зроблено висновок про відповідність майна критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, оскільки прийнятого слідчим процесуального рішення про визнання вказаного майна речовим доказом матеріали кримінального провадження не містять. В даній кримінальній справі відсутній підозрюваний та відповідні процесуальні рішення передбачені ст.ст.276-279 КПК України. У п.2 розділу Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014 року,Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних, і кримінальних справ вказує, що арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. При цьому майно може перебувати, як у згаданих осіб, та і в інших фізичних або юридичних осіб. Навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним. Таким чином, ухвала слідчого судді прийнята з істотним порушенням вимог КПК України, та за недоведеністю арешту майна, який при викладених у клопотанні слідчого обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника гарантованих законодавством. Ч. 2 п.10ст. 170 КПК України наголошує на тому, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача. Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження. Разом з тим, в межах кримінального провадження не надано жодних документів що заявлено цивільний позов про відшкодування матеріальної та/чи моральної шкоди або можливість з`явлення такого позову, оскільки цивільний позов пред`являється, якщо кримінальним правопорушенням завдано майнову та/або моральну шкоду (ч. 1 ст. 128 КПК України), а у клопотанні, для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено: розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди. Згідно положень ч. 8 ст. 170 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою. Зокрема, для встановлення вартості майна, на яке накладається арешт, можна запросити спеціаліста, яким може бути товарознавець чи оцінщик, оскільки оцінка майна, майнових прав, це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, зокрема органом досудового розслідування на протязі більше ніж одного року і шести місяців не вчинено жодних дій, для встановлення вартості майна, що свідчить про нехтування положеннями вказаної статті. При вирішенні питання про арешт майна, слідчий суддя, відповідно до положень ч. 2 ст, 173 КПК України, повинен був враховувати наступне: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема збереження речових доказів. У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98цього Кодексу. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку, зокрема на рухоме майно. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Відповідно до ч. 1ст. 317ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.). Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.). Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невідємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу. Також зазначає, що 02.04.2022 разом з працівником ДВБ він відвідав штраф майданчик, на якому перебуває зазначений автомобіль, в результаті огляду якого було виявлено значне погіршення загального стану автомобіля, наявність слідів постійного використання.

Вважає, що в даному випадку суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про обмеження ОСОБА_3 користуватися даним автомобілем оскільки транспортний засіб зареєстровано у встановленому порядку та Держава і уповноважені органи визнають зареєстровані права. ОСОБА_3 у встановленому порядку придбав автомобіль, заборона використання авто та зберігання його на спец майданчику поліції , - суттєво обмежує право власника на користування транспортним засобом. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження; псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Незаконно було вилучено реєстраційні документи та ключі на авто.

В судове засідання заявник не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про отримання судової повістки від 22.07.2022 (а.с.15) та довідка про отримання SMS-повідомлення з датою судового засідання на номер телефону, зазначений у клопотанні заявником (а.с.18).

Слідчий та прокурор в судове засідання не з`явилися з невідомої суду причини, про дату час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили про що свідчать телефонограми від 22.07.2022 року (а.с.16-17).

Дослідивши заяву, слідчий суддя встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Встановлено, що заявник, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду скарги не з`явився у судове засідання. Суд розцінює таку позицію заявника як зловживання своїми правами та втрату інтересу до заяви.

Статтею 22КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Отже, однією із загальних засад кримінального провадження визначено змагальність сторін, яка передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, а суд лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Таким чином, саме сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити особисту явку та подання доказів.

Неявка заявника, відсутність заяв про причини неявки чи розгляд клопотання за відсутністю розцінюється судом як небажання підтримати викладені в клопотанні обставини і доводи, що дає підстави для відмови в задоволенні клопотання.

При цьому, слідчий суддя керується загальними засадами кримінального провадження, зокрема, забезпечення права на захист та доступ до правосуддя, роз`яснюючи право на можливість повторного звернення до слідчого судді із аналогічним клопотанням.

Керуючись ст. ст. 22, 132, 174 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_3 в порядку ст. 174 КПК України про скасування арешту майна в кримінальному провадженні №12021082050001247 від 07.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.190 КК України залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчийсуддя: ОСОБА_1