Рішення

від 27.01.2022 по справі 274/1188/19

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 274/1188/19

Провадження № 2/0274/36/22

Рішення

Іменем України

27.01.2022 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Вдовиченко Т.М., за участю секретаря судового засідання Рудич М.О., прокурора Бердичівської окружної прокуратури Дем"янчука М.С., представників відповідачів Пригунова В.В., Лисюк Т.А. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом позовом керівника Бердичівської окружної ( місцевої) прокуратури в інтересах держави до Бердичівської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 про визнання незаконними і скасування розпорядження і наказу, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки, -

В с т а н о в и в :

В лютому 2019 року керівник Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом, відповідно до якого просить визнати незаконним та скасувати розпорядження Бердичівської районної державної адміністрації № 111 від 26.03.2012 року про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства в Житомирській області ( на даний час Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області) від 26.11.2013 № ЖТ 1820886800: 05: 000/00001216, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 загальною площею 16,9003 га. для ведення фермерського господарства, розташованої на території Терехівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, за межами населених пунктів; визнати недійсним договір оренди № 157/14 від 31.01.2014 року, що укладений між Головним управлінням Держземагенства в Житомирській області та ОСОБА_2 ; зобов"язати ОСОБА_2 повернути до земель запасу Терехівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області земельну ділянку площею 16,9003 га., яка знаходиться на території Терехівської сільської ради за межами населеного пункту, шляхом підписання акту прийому - передачі, кадастровий номер 1820886800:05:000:0001; стягнути з відповідача на користь прокуратури сплачений судовий збір.

Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що Бердичівською місцевою прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України " Про прокуратуру" вивчено інформацію щодо повноти та своєчасності застосування органами державної влади повноважень у сфері земельних правовідносин на території Бердичівського району Житомирської області при передачі громадянам у користування земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Встановлено, що розпорядження голови Бердичівської районної державної адміністрації від 26.03.2021 року № 111 та наказ Головного управління Держземагенства у Житомирській області від 26.11.2013 № ЖТ/1820886800:05:000/00001216 суперечать вимогам законодавства, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Так, відповідачі не пересвідчилися в дійсності волевиявлення ОСОБА_2 на створення фермерського господарства з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, чи буде досягнута законна мета оренди земельних ділянок, чи насправді виникли та існують законні сподівання на здійснення майнового права - оренду землі, чи є такі сподівання практичними в своїй реалізації.

Так, 23.01.2012 ОСОБА_2 звернулася із заявою до Бердичівської районної державної адміністрації про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 15га. для ведення фермерського господарства на території Терехівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області та до заяви додала статут про членство у фермерському господарстві " Кармеліт", яке засноване 02.06.2008. У поданій ОСОБА_2 заяві, в порушення ст. 7 Закону України " Про фермерське господарство"взагалі не вказано кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання одержання земельних ділянок у власність, не обґрунтовано розмір земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. До заяви не долучено документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Вказали, що ОСОБА_2 намірів займатися фермерським господарством не має, оскільки у неї немає ( достатньої кількості) сільськогосподарської техніки та інших засобів для обробітку земель. ОСОБА_2 уклавши договір оренди спірної земельної ділянки № 157/14 від 31.01.2014, зареєструвавши його, отримавши у користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, по сьогоднішній день не заснувала ( створила), як того вимагає ст. 8 Закону України " Про фермерське господарство" юридичну особу ( фермерське господарство". Крім того, ОСОБА_2 є засновником ФГ " Кармеліт", запис про реєстрацію якого вчинено 02.06.2008. Все це підтверджує, що спірні земельні ділянки отримувалися у користування ОСОБА_2 як громадянкою, з метою уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються ФГ " Кармеліт" для вирощування сільськогосподарських культур.

Таким чином при зверненні ОСОБА_2 до Бердичівської РДА та Головного управління Держземагенства у Житомирській області із клопотанням ( зверненням) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, його затвердження та надання земельної ділянки в оренду було порушено вимоги Закону України " Про фермерське господарство", а тому вищезазначене розпорядження Бердичівської РДА яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на території Терехівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області та наказ управління Держземагенства , яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та надано ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства спірну земельну ділянку, суперечить ст. 7 Закону України " Про фермерське господарство" ( у чинній на момент виникнення правовідносин редакції).

Також зазначили, що в даному випадку порушення державних інтересів полягає у незаконному ( не на конкурентних засадах), наданні в користування земельної ділянки. Такі дії Бердичівської РДА та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області не сприяють дотриманню раціонального використання та охорони земель, що в свою чергу загрожує сталому розвитку Бердичівського району з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, ослаблює соціально - економічні основи державної влади і створює соціальне напруження серед територіальної громади району. Надання в користування ОСОБА_2 земельної ділянки за відсутності проведеного аукціону та, як наслідок, ненадходження від його учасників грошових коштів в рахунок цінових пропозицій щодо купівлі прав на земельну ділянку призводить до не наповнення бюджету, розвитку місцевого бюджету, чим унеможливлюється повноцінне фінансування, а отже комплексне вирішення соціально - економічних та інших потреб громади. Внаслідок протиправних дій та рішень відповідачів спірна земельна ділянка площею 16,9 га вибула з володіння державою. В результаті чого державу позбавлено можливості здійснити реалізацію права оренди земельної ділянки на більш вигідних засадах в умовах конкурентного ринку та попередити неефективне використання землі.

18.03.2019 року ухвалою судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області відкрито провадження в даній цивільній справі ( а.с. 54-55 т.1).

10.05.2019 року представником Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просять відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення обґрунтовують тим, що ОСОБА_2 , як того вимагає ЗК України дійсно звернулася із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Нормами ЗК України чітко врегульовано підстави відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Вказали, що доводи позовної заяви стосовно того що земельні ділянки повинні були передаватися за результатами земельних торгів у зв"язку з тим що співвідповідач має фермерське господарство не підлягають увазі, у зв"язку з тим, що ОСОБА_2 зверталася до Головного управління Держгеокадасту як фізична особа, а не юридична. Так само ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Держгеокадстру у Житомирській області із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування. Проект був перевірений на відповідність нормам чинного законодавства та затверджений. Підтвердженням відповідності проекту землеустрою нормам чинного законодавства є наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про його затвердження. Вказали, що на день звернення ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області ЗУ України була встановлена пряма заборона щодо продажу земельних ділянок на конкурентних засадах ( земельних торгах) для ведення фермерського господарства. Що стосується твердження про відсутність у власності сільськогосподарської техніки, то законом не заборонено використовувати найману техніку та найманих працівників.

Зазначають, що право оскаржити нормативно - правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб"єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, також убачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується. У даному випадку має місце оскарження ненормативного правового акту індивідуального характеру, який вичерпав свою дію у момент видання, стосується він виключного особи, якій наданий.

Крім того вказали, що ГУ Держгеокадастру у Житомирській області має самостійне право на звернення до суду відповідно до наведених норм з позовними вимогами, які є предметом даного позову. Станом на час подачі позову прокурором таким правом було наділено і ГУ Держземагенства у Житомирській області, тобто наявність реального органу, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а також наявність у нього самостійного права звертатися до суду , тому прокурор у даній справі не може вважатися належним позивачем. Разом з тим прокурором також не доведено, який саме конкретний інтерес держави порушено, в чому саме таке порушення виявилося, так як саме задоволення позову призведе до його відновлення. Прокурором також не доведено того, що ГУ Держгеокадастру не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави, в чому саме це конкретно виявляється, та якими саме конкретними доказами це підтверджується ( а.с.65-70 т.1).

До відзиву Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області долучило заяву про застосування строку позовної давності. Відповідно до заяви зазначили, що прокуратура подала позов про визнання недійсними наказів, визнання недійсними договорів оренди які датовані ще у 2014 році, про що позивачу було відомо ще в 2014 році ( а.с.72-73 т.1).

13.05.2019 року керівником Бердичівської місцевої прокуратури подано відповідь на відзив. Зазначили, що про виявлені порушення прокуратурі стало відомо з листа Управління служби безпеки України в Житомирській області від 21.01.2019 № 57/20/137, який надійшов на адресу місцевої прокуратури 24.01.2019 року, тому місцевою прокуратурою не порушено сплив позовної давності ( а.с. 76-87 т.1).

03.06.2019 року відповідачкою ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд в задоволенні позову прокурору відмовити.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що доводи викладені в позовній заяві прокурора про можливість представництва інтересів держави в цій справі ж безпідставними і необґрунтованими. Крім того , як свідчать матеріали справи, розпорядження, яке є предметом оскарження, прийнято 26.03.2012 року, наказ Голови управління Держземагенства в Житомирській області виданий 26.11.2013 року, Договір оренди землі укладено 31.04.2014 року, в той же час прокурор звернувся до суду лише в лютому 2019 року, тобто поза межами строків позовної давності і про поважність причин пропуску строків не зазначає, що є підставою до відмови в задоволенні позову.

Зазначає, що є однією із засновниць ФГ " Кармеліт, тому лише цей факт свідчить про її намір у здійсненні фермерського господарства, направленого на вироблення сільськогосподарської продукції. Прокурор не вказав та не навів жодної обставини, яка б давала підставу до визнання недійсними Договору оренди землі від 31.01.2014 № 157/14, укладений між Головним управлінням Держземагенством в Житомирській області та нею ( а.с. 100-105 т.1).

07.06.2019 року головою Бердичівської РДА подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просять відмовити в позові з тих підстав, що ОСОБА_2 звернулася із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Нормами ЗК України чітко врегульовано підстави відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Доводи позивача стосовно того що земельні ділянки повинні були передаватися за результатами земельних торгів у зв"язку з тим, що співвідповідач має фермерське господарство є безпідставними, зважаючи на те, що ОСОБА_2 звернулася до Бердичівської РДА не як представник юридичної особи, а як фізична особа.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 ЗК України на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах ( земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Також звертають увагу на те, що право оскаржити нормативно - правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб"єктом правовідносин, у яких буде застосований цей акт, також вбачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується. В даному випадку має місце оскарження ненормативного правового акту індивідуального характеру, який вичерпав свою дію у момент видання, стосується він виключно особи, про яку в ньому йдеться. Скасування акту не не матиме жодних юридичних наслідків, оскільки він вже виконаний.

Прокурором не доведено, а в справі відсутні докази того, який саме конкретний інтерес держави порушено, в Прокурором також не доведено того, що Бердичівська РДА не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави, в чому саме це конкретно виявляється та якими саме конкретними доказами це підтверджується.

Крім того позивачем пропущено строк позовної давності встановлений законодавством ( а.с. 107-110 т.1).

21.06.2019 року керівником Бердичівської місцевої прокуратури подано відповідь на відзив ОСОБА_2 ( а.с. 112-117 т.1).

Протокольною ухвалою суду від 14.06.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні прокурор Бердичівської окружної прокуратури позовні вимоги підтримав з підстав зазначених в позовній заяві.

Представник Бердичівської РДА заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву, одночасно просить суд застосувати строки позовної давності.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Лисюк Т.А. заперечила проти задоволення позовних вимог з підстав зазначених у відзиві поданому відповідачкою ОСОБА_2 , одночасно просить суд застосувати строки позовної давності .

Представник Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області в судове засідання не з"явився, причину неявки суду не повідомлено.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

В лютому 2021 року в зв`язку з реорганізацією місцевих прокуратур Бердичівська місцева прокуратура Житомирської області реорганізована в Бердичівську окружну прокуратуру Житомирської області.

Судом встановлено, що 23.01.2012 року ОСОБА_2 звернулася до заступника голови Бердичівської РДА із заявою згідно якої просила надати їй земельну ділянку в оренду, площею 15 га., за межами Терехівської сільської ради, із земель резерву, для ведення фермерського господарства ( а.с.16).

Як вбачається з копії статуту ФГ " Кармеліт", зареєстрованого 02.06.2008 року, ОСОБА_2 станом на дату реєстрації даного господарства була його членом ( а.с.16-26 т.1).

26.03.2012 року розпорядженням голови Бердичівської РДА надано ОСОБА_2 - фермеру дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду із земель резерву сільськогосподарського призначення Терехівської сільської ради, за межами населених пунктів, орієнтовною площею 15,0 га для ведення фермерського господарства ( а.с.27 т.1).

В листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до начальника Головного управління Держземагентва у Житомирській області, відповідно до якої просила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі в оренду площею 16,90003 га, для ведення фермерського господарства, на території Терехівської сільської ради Бердичівського району ( а.с.28 т.1).

Наказом Головного управління Держземагенства у Житомирській області від 26.11.2013 року № ЖТ /18208868001:05:000/00001216 затверджено " Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_2 на території Бердичівського району, Терехівської сільської ради". Надано в оренду ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 16,9003 га ( кадастровий номер 18208868001:05:000:0001) для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Бердичівського району, Терехівської сільської ради ( а.с.29 т.1).

31.01.2014 року в м. Житомирі між Головним управлінням Держземагенства у Житомирській області та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі № 157/14, відповідно до якого в оренду надається земельна ділянка загальною площею 16,9003 га. Кадастровий номер 1820886800:05:000:0001. Договір укладено на 10 років. Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства ( а.с. 30-35 т.1).

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 станом на 2008 рік була засновником та членом ФГ " Кармеліт" ( а.с. 41-46 т.1).

Згідно відповіді Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області ( номер та дата нечитаємі) на ім"я керівника Бердичівської місцевої прокуратури, встановлено, що за ОСОБА_2 сільськогосподарська техніка не зареєстрована ( а.с.47 т.1).

21.04.2019 року начальником Управління Служби Безпеки України в Житомирській області на ім"я керівника Бердичівської місцевої прокуратури скеровано лист, відповідно до якого вказали, що в ході здійснення оперативно - службової діяльності отримано дані щодо можливого порушення вимог чинного законодавства в ході надання в оренду земельних масивів сільськогосподарського призначення державної форми власності ОСОБА_2 ( а.с.49-50 т.1).

Як вбачається з Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та статуту ФГ " ЯРЄЦ" , ОСОБА_2 є керівником ФГ " ЯРЄЦ", заснованого 13.08.2019 року ( а.с. 232-235 т.1 ).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що йому відомо, що було розпорядження Бердичівської РДА про виділення земельної ділянки ОСОБА_2 . З січня 2011 року по кінець жовтня 2014 року він працював на посаді керівника апарату Бердичівської РДА. Основні його посадові обов"язки полягали в тому, що він керував структурними підрозділами Бердичівської РДА, вони забезпечували всю роботу РДА. В загальному відділі РДА акумулювалася вся вхідна документація, що надходила до РДА та вихідна документація. Він як керівник апарату здійснював загальний контроль. Щомісячно Бердичівська РДА надавала розпорядження прийняті РДА прокуратурі для відома, в тому числі і щодо земельних питань. На письмову вимогу прокуратору надавали будь-який документи безперешкодно.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що в період з грудня 2011 року по грудень 2012 року вона дійсно працювала в апараті Бердичівської РДА на посаді начальника загального відділу. За письмовою вимогою прокуратури та вказівкою голови Бердичівської РДА Бердичівській прокуратурі надавалися всі документи, які приймалися Бердичівською РДА, ніяких виключень не було. Не пам"ятає чи приходили працівники Бердичівської прокуратури до Бердичівської РДА ознайомлюватися з документами, які приймалися Бердичівською РДА.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, на час видання спірного наказу органом виконавчої влади, що відповідно до закону мав право розпоряджатись земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в межах Житомирської області було ГУ Держземагенство у Житомирській області.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин. З огляду на положення статей 22, 31, 93 та 124 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Стаття 123 Земельного України регулює загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Отже, порядок передачі земельних ділянок в оренду громадянам для ведення фермерського господарства станом на час видання спірних наказів був врегульований ст. 123 ЗК, з урахуванням вимог Закону України "Про фермерське господарство".

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України "Про фермерське господарство". Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

аданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Частинами 2 та 4 статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже спеціальний Закон визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізнялися від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства слід зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Крім того цей Закон передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону "Про фермерське господарство" не містять імперативної вимоги про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Як вбачається з матеріалів справи, заява, надана ОСОБА_2 до Головного управління для отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, відповідає вимогам, що були передбачені законодавством, чинним на той час, що, в свою чергу, виключає можливість скасування оспорюваного наказу у зв`язку із відсутністю порушень Головним управлінням норм матеріального права.

Дана правова позиція викладена в ухвалі ВССУ від 01.07.2015 у справі № 6-14312св15.

На посилання прокурора на те, що ОСОБА_2 фактично отримала від управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки вона є засновником ФГ " Кармеліт" з 02.06.2008 року, а земельні ділянки отримала на поза конкурсній основі для розширення площ ФГ " Кармеліт" , суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійсненим ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Саме у господарських відносинах фізичні особи-підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців.

Як вбачається з матеріалів справи - Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 станом на 2014 рік була засновником та членом ФГ " Кармеліт" ( а.с. 41-46 т.1).

ОСОБА_2 , як фізичній особі надано в оренду земельну ділянку загальною площею 16,9003 га ( кадастровий номер 18208868001:05:000:0001) для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Бердичівського району, Терехівської сільської ради ( а.с.29 т.1).

ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку для створення фермерського господарства згідно з частиною 2 статті 134 Земельного кодексу без порушення чинного законодавства, яке діяло в часі.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, за якою право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької діяльності та іншої діяльності (в даному випадку як вбачається для ведення фермерського господарства).

31.01.2014 року в м. Житомирі між Головним управлінням Держземагенства у Житомирській області та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі № 157/14, відповідно до якого в оренду надається земельна ділянка загальною площею 16,9003 га. Кадастровий номер 1820886800:05:000:0001. Договір укладено на 10 років. Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства ( а.с. 30-35 т.1).

Аналізуючи вказане законодавство, суд дійшов висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства; державна реєстрація фермерського господарства.

Як передбачено ст.8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Разом з тим, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що с обов`язковою умовою державної реєстрації фермерського господарства (ст.8 Закону України "Про фермерське господарство").

Вказане вище свідчить про відсутність у діях відповідачки ОСОБА_2 порушень вимог законодавства, будь-яких порушень, інтересів держави у спірних правовідносинах, суперечність дій відповідачів моральним засадам суспільства.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про відсутність порушень вимог чинного земельного законодавства України ГУ Держгеокадастру у Житомирській області при видачі оспорюваного наказу та наданні у строкове користування ОСОБА_2 земельної ділянки.

Стосовно визнання недійсним договору оренди землі від 31.01.2014 року укладеного ГУ Держземагенства у Житомирській області та ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог чинного законодавства (на момент виникнення спірних правовідносин), що регулює земельні відносини, а саме: Закону "Про оренду землі" та вимог Земельного кодексу України укладені спірні договори для ведення фермерського господарства. Сторонами договору досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів оренди, здійснена державна реєстрація спірних договорів.

Земельні ділянки були надані ОСОБА_2 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 10 років.

Підставою визнання їх недійсними прокурор вказав на незаконність наказу Головного управління Держземагенства у Житомирській області на підставі якого він укладений.

При цьому, доводи позивача про те, що ОСОБА_2 фактично отримала від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки вона є суб`єктом підприємницької діяльності, а земельні ділянки отримала на поза конкурсній основі, є безпідставними, необґрунтованими та документально не доведеними.

До того ж відповідно до вимог статті 123 Земельного Кодексу України саме особа, яка зацікавлена в отриманні в користування земельної ділянки із земель державної власності повинна звернутися до органу, визначеного у статті 122 ЗК України, до повноважень якого належить передача земельних ділянок. Таким чином, ОСОБА_2 шляхом подання звернення до Головного управління стосовно отримання в користування на умовах оренди земельної ділянки реалізувала своє волевиявлення та намір отримати земельну ділянку в оренду для ведення фермерського господарства.

Крім цього, суд зазначає, що вимоги закону додержані і в частині цільового призначення землі. Так, з часу набуття права оренди землі ОСОБА_2 відповідно до ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство", створила відповідну юридичну особу - фермерське господарство "ЯРЕЦ".

Співставлення дат адміністративних актів - наказ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 26.11.2013 про надання земельної ділянки загальною площею 16,9003 га ( кадастровий номер 1820886800:05:000:0001) та рішення "Про утворення суб`єкта господарювання ФГ " ЯРЕЦ" (13.08.2019 ), зареєстроване 13.08.2019 , свідчить про те, що фермерське господарство було створене саме після отримання фізичною особою ОСОБА_2 земельної ділянки.

З викладеного вбачається, що ФГ "ЯРЕЦ " використовує для господарської діяльності саме спірну земельну ділянку .

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції чинній на моменту укладання договорів оренди землі) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом. Таким чином, до кола повноважень державного реєстратора входить дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження, а також встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно тощо.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Статтями 210 - 211 Земельного кодексу України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Статтями 203, 228 ЦК України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницькою та іншої діяльності.

Згідно з статтями 13, 14 Закону України „Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про оренду землі" орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Враховуючи чинність наказу Головного управління Держгеокадастру (Держземагентства) у Житомирській області про надання ОСОБА_2 в оренду земель сільськогосподарського призначення та недоведеність позивачем підстав для визнання недійсним спірного договору оренди, вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі задоволенню не підлягають.

Також не підлягає задоволенню вимога про повернення земельної ділянки загальною площею 16, 9003 га, як похідна від основної вимоги про визнання недійсним наказу.

Оремо суд звертає увагу сторони позивача на те, що відповідачка ОСОБА_2 наразі є неналежним відповідачем у даній цивільній справі.

Згідно із частинами першою та другою статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

За положеннями частини четвертої статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із, зокрема, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Згідно зі статтею 19 Закону № 973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону № 973-IV майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у статуті термін.

З наведених норм права вбачається, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою. Землі фермерського господарства складаються, у тому числі із земельних ділянок, що використовується ним на умовах оренди. Право користування такими земельними ділянками зазначається в його статуті, який має містити відомості про земельну ділянку, а також термін, на який передається це майнове право.

Отже, в силу наведених вище норм права після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Подібні висновки викладались Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19.

При цьому укладення фермерським господарством з орендодавцем додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20).

Матеріалами справи встановлено, що що спірні земельні ділянки були передані в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства.

13.08.2019 року ОСОБА_2 зареєстровано фермерське господарство ЯРЕЦ .

Відповідно до частини першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до ст. 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Як передбачено ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив ( ст. 55 ЦПК України).

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17).

Згідно із приписами статті 80 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю та може бути позивачем та відповідачем у суді.

У відповідності до положень статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

З урахуванням принципу диспозитивності, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Пленум Верховного Суду України у п.8 Постанови від 12червня 2009 року №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) у якій зроблено висновок, що "пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

При таких обставинах позивач не звернув уваги на те, що після укладення ОСОБА_2 оспорюваних договорів оренди земельних ділянок комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цією громадянкою у 2019 році фермерського господарства ЯРЕЦ права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі перейшли від вказаної фізичної особи до зазначеного фермерського господарства з дня проведення державної реєстрації останнього.

Дана обставина стала відома прокурору до закінчення підготовчого провадження.

Щодо клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Суд зазначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, оскільки судом не встановлено порушень законодавства з боку відповідачів, тож суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості, а не з підстав пропущення строку позовної давності.

Згідно положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення .

Враховуючи вище викладене суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судові витрати відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд покладає на позивача.

Керуючись ст. ст. 4,12- 13, 76-81, 258-261, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог керівника Бердичівської окружної ( місцевої) прокуратури в інтересах держави до Бердичівської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 про визнання незаконними і скасування розпорядження і наказу, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.М. Вдовиченко