Ухвала

від 15.02.2022 по справі 440/18411/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

15 лютого 2022 року м. ПолтаваСправа №440/18411/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши у письмовому провадженні заперечення представника відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" надійшов позов ОСОБА_1 , поданий адвокатом Неверчаком Євгеном Борисовичем, до Головного управління ДПС у Полтавській області, у якому позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.12.2021 №0815101-2411-1624 про нарахування податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 35737,57 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у порядку письмового провадження).

Відповідач надав відзив на позов, у якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.

Ознайомившись з матеріалами справи та позицією сторін, суд дійшов висновку про неможливість ухвалення законного та обґрунтованого рішення у цій справі без витребування додаткових доказів.

Так, відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З метою дотримання цього конституційного принципу в частині третій статті 2 та статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Крім того, в силу положень частини четвертої статті 77 КАС України суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

При цьому, як визначено статтею 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Верховний Суд у постанові від 22.07.2019 у справі №815/5632/16 зазначив, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Так, предметом цього спору є правомірність податкового повідомлення-рішення від 07.12.2021 №0815101-2411-1624, яким ОСОБА_1 нарахуване податкове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 35737,57 грн.

Стверджуючи про правомірність цього податкового повідомлення-рішення відповідач зазначив, що у власності позивача перебуває нерухоме майно - телятник площею 856,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас позивач, наполягаючи на протиправності зазначеного рішення податкового органу, звертав увагу на те, що згадане нежитлове приміщення відноситься до будівель сільськогосподарського призначення, а він є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки має у власності земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

На цій підставі позивач вважав, що він звільнений від сплати податку у силу підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Верховний Суд у постанові від 16.12.2021 у справі №160/9061/20 зазначив, що відповідно до підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в редакції Закону України від 23.11.2018 №2628-VIII, який набрав чинності з 01.01.2019, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналізуючи наведені вище приписи норми підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України суд дійшов висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Залежно від періоду застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Оцінюючи доводи позивача про те, що він є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки має у власності земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, суд зауважує, що відповідно до статті 4 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисті селянські господарства підлягають обліку. Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики.

Крім того, у абзаці одинадцятому статті 1 Закону України від 18.01.2001 №2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001- 2004 років" із змінами та доповненнями визначено, що сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

А у силу статті 1 Закону України від 23.09.2008 №575-VI "Про сільськогосподарський перепис" із змінами та доповненнями до виробників сільськогосподарської продукції відносять юридичних осіб, фізичних осіб (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності (далі - КВЕД), мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Однак, матеріали справи не містять доказів ведення позивачем особистого селянського господарства, безпосереднього вирощування (виробництва) сільськогосподарської продукції тощо, тобто того, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником для цілей звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у силу підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України у редакції Закону України від 23.11.2018 №2628-VIII.

Окрім того, у матеріалах справи відсутні відомості про реєстрацію права власності позивача на земельну ділянку площею 0,7203 га на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №103642.

Зазначені докази мають визначальне значення для вирішення цього спору, адже виходячи з вищеописаних обставин проблемою спору у справі є питання того, чи є позивач, як фізична особа, сільськогосподарським товаровиробником, на якого поширюється пільга, передбачена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Згідно з частиною третьою статті 80 КАС України про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

З урахуванням наведеного, суд вважає за доцільне витребувати від позивача додаткові письмові докази у справі задля повного та всебічного встановлення фактичних обставин спору.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 80, 248, 256, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Витребувати від ОСОБА_1 докази реєстрації та ведення особистого селянського господарства, безпосереднього вирощування (виробництва) сільськогосподарської продукції (довідку органу місцевого самоврядування тощо); відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,7203 га на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №103642.

Встановити позивачу строк для виконання вимог ухвали суду упродовж п`яти календарних днів з дня отримання її копії.

Роз`яснити відповідальній особі, що відповідно до частини сьомої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та окремо не оскаржується.

Суддя О.О. Кукоба