Постанова

від 05.12.2022 по справі 440/18411/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2022 р. Справа № 440/18411/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.04.2022, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, по справі № 440/18411/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі ГУ ДПС у Полтавській області, відповідач), у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код ВП: 44057192) від 07.12.2021 № 0815101-2411-1624 зі сплати податку у розмірі 35737 грн 57 коп на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2019 рік;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код ВП: 44057192) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 908 грн.

В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 07.12.2021 № 0815101-2411-1624, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік, щодо нежитлової будівлі (телятника), яка належить йому на праві приватної власності відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 245970609 та в силу положень підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування, оскільки використовується у сільськогосподарській діяльності та за своїми технічними характеристиками відноситься до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, а тому у ГУ ДПС у Полтавській області відсутні підстави для визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 по справі № 440/18411/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 07 грудня 2021 року № 0815101-2411-1624.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень).

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 у справі № 440/18411/21 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги наполягав на правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 07.12.2021 № 0815101-2411-1624 та наявності у ГУ ДПС у Полтавській області правових підстав, передбачених ст. 266 ПК України, для його винесення, оскільки позивач як фізична особа власник об`єкта нежитлової нерухомості площею 856,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що є об`єктом оподаткування, зобов`язаний сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік. Зазначив, що розмір податку відповідачем розраховано з дотриманням вимог пп. 266.5.1. п. 266.5 ст. 266 ПК України та відповідно до рішення Щербанівської сільської ради від 21.06.2018, яким визначено ставку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 % від мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного податкового року.

Повідомив, що ОСОБА_1 протягом 2019-2020 років не звертався з письмовою заявою до ГУ ДПС у Полтавській області для проведення звірки щодо права на користування пільгою із сплати податку об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у його власності відповідно до п.п. 266.7.3 ст. 266 ПК України.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено докази та невірно встановлено обставини справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення.

Позивач, в надісланих до суду апеляційної інстанції запереченнях на апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності підтверджується довідкою Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21.02.2022 № 568 про те, що ОСОБА_1 дійсно веде особисте господарство за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: кури, свині та гуси.

Також зазначив, що розпорядженням Голови РДА від 11.11.2011 №1088 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.7203 га у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства та передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 5324087700:00:029:0047 на якій розміщено нежитлове приміщення (телятника). При цьому відповідно до статті 125, частини 1 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції станом на 29.03.2012), частини 3 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та пункту 136 Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021, право власності позивача на земельну ділянку оформлено та підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №103642, який зареєстровано в Книзі записів реєстрацій державних актів на право власності на землю та прав постійного користування земельною ділянкою за №532400001003460 Полтавської районної державної адміністрації від 29.03.2012, про що стоїть запис в вищезазначеному акті. Позивач використовує земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення (телятника), за її цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, в оренду чи лізинг у 2019 році приміщення не передавав, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №292288796 від 23.12.2021. Згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року № 507, нежитлове приміщення телятника віднесено до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271), що додатково також підтверджує неправомірність прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що залученими до матеріалів справи копіями витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.02.2021 № 245970609 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.12.2021 № 292288796 підтверджено, що позивач є власником нежитлового приміщення (будівлі): телятника площею 856,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 7-8/.

07.12.2021 Головним управлінням ДПС у Полтавській області на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України сформовано податкове повідомлення-рішення № 0815101-2411-1624 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік у розмірі 35735,57 грн /а.с. 6/.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням № 0815101-2411-1624 від 07.12.2021, позивач оскаржив його до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та протиправності податкового повідомлення-рішення № 0815101-2411-1624 від 07.12.2021, оскільки нерухоме майно (телятник), розташоване за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 856,4 кв.м., що належить на праві приватної власності позивачу, фактично є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника та за своїми технічними характеристиками відноситься до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, а отже підпадає під визначення об`єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України.

За висновками суду першої інстанції позивач має ознаки "сільськогосподарського товаровиробника" з огляду на те, що займається розведенням свійських тварин (кури, свині, гуси), використовує належні йому на праві власності землі та будівлю телятника в особистому селянському господарстві в порядку, визначеному Законом України «Про особисте селянське господарство», що підтверджено наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли з приводу різного тлумачення сторонами підстав, за наявності яких платник податку звільняється від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що віднесене до будівель сільськогосподарського призначення, та можливості застосування до спірних правовідносин положень підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо звільнення цього майна від оподаткування.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані ПК України.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки запроваджений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка. Об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо).

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

Тобто, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Приписами підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України).

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПКУ).

За визначенням пункту 30.2 статті 30 ПК України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Відповідно до підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність таких умов: 1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; 2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником; 3) за технічними характеристиками нерухомість має відповідати класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; 4) відсутність обтяжень у вигляді оренди, лізингу, позички.

Колегією суддів встановлено, що відповідач, приймаючи спірне податкове-повідомлення рішення вважав, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні положень податкового законодавства, однак не врахував при цьому наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу Спрощена система оподаткування, облік та звітність, тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно).

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, поняття сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття виробники сільськогосподарської продукції.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України Про сільськогосподарський перепис: виробники сільськогосподарської продукції це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати помилковим висновок ГУ ДПС у Полтавській області про те, що позивач не може підпадати під визначення сільськогосподарського товаровиробника. Наведені вище поняття сільськогосподарський товаровиробник не суперечать його визначенню, наведеному у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2020 року (справа №560/168/19).

Більш того, на користь висновку про те, що положення пункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і редакція вказаної норми, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, в якій законодавець уточнив, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду від 04.03.2021 по справі № 500/2782/18.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 127 "Будівлі нежитлові інші" клас 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства").

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи : 1271.1 будівлі для тваринництва, 1271.2 будівлі для птахівництва, 1271.3 будівлі для зберігання зерна, 1271.4 будівлі силосні та сінажні, 1271.5 будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства, 1271.6 будівлі для тепличного господарства, 1271.7 будівлі рибного господарства, 1271.8 будівлі підприємств лісівництва і звірівництва, 1271.9 будівлі сільськогосподарського призначення інші.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" належить клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

Продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг (стаття 1 Закону України Про сільськогосподарський перепис).

Тобто, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування згідно з пунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04.03.2021 у справі № 500/2782/18.

Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.02.2021 №245970609 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.12.2021 №292288796 позивач є власником нежитлового приміщення (будівлі): телятника площею 856,4 кв.м., розташованого за адресою: вул. Фермівська, 7, с. Гора, Полтавський район, Полтавська область.

Колегією суддів взято до уваги, що за технічними характеристиками належна позивачу на праві приватної власності будівля телятника відповідає класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства, отже, підпадає під визначення об`єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведеному у підпункті "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Колегія суддів зазначає, що здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності підтверджується довідкою Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21.02.2022 № 568, відповідно до якої ОСОБА_1 веде особисте господарство за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: кури, свині та гуси.

Крім того, з дослідженими копіями розпорядження Голови РДА від 11.11.2011 №1088 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.7203 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства та передачу у власність земельну ділянку з кадастровим номером 5324087700:00:029:0047, на якій розміщено нежитлове приміщення (телятника), Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №103642, зареєстрованого в Книзі записів реєстрацій державних актів на право власності на землю та прав постійного користування земельною ділянкою за № 532400001003460 Полтавської районної державної адміністрації від 29.03.2012, які містяться в матеріалах справи, підтверджується наявність у власності позивача земель сільськогосподарського призначення.

Вирішуючи питання щодо правомірності використання позивачем пільги, передбаченої пунктом ж підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 наділений статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, використовує спірну нежитлову будівлю (телятник) як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб для ведення особистого селянського господарства на земельній ділянці з відповідним цільовим призначенням, та договорів позички, лізингу або оренди щодо нежитлової будівлі (телятника) ОСОБА_1 не укладав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 07.12.2021 № 0815101-2411-1624 на суму 35737,57 грн, яким визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, отже, наявні підстави для скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 по справі № 440/18411/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій О.А. Спаскін