Рішення

від 16.02.2022 по справі 620/18637/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2022 року Чернігів Справа № 620/18637/21

Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Закопадь до Чернігівської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Закопадь (далі - ТОВ Закопадь ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Чернігівської митниці, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Чернігівської митниці від 26.11.2021 №00000401119, від 26.11.2021 №00000391119 про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю Закопадь грошових зобов`язань зі сплати ввізного мита і податку на додану вартість.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення суперечать чинному законодавству, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 20.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.

Відповідач, у встановлений судом строк, подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що за результатами перевірки з урахуванням інформації та копій документів, отриманих від уповноваженого органу іноземної держави, встановлено, що спірний товар не відповідає визначенням в підпункті (b) пункту 1 статті 2 Доповнення 1 Визначення поняття походження товарів і методів адміністративного співробітництва до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, тому він не може вважатися таким, що походить з Європейського Союзу та не підлягає митному оформленню із застосування преференційної ставки ввізного мита - 10%. Встановлене порушення призвело до заниження податкових зобов`язань зі сплати митних платежів, а саме: по сплаті ввізного мита на загальну суму 34617,17 грн, по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 6923,43 грн. У зв`язку з вищезазначеним митницею відносно позивача складені податкові повідомлення-рішення. Відповідач вважає, що діяв у відповідності до норм чинного законодавства України.

10.01.2022 до суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, обґрунтоване складністю даної справи, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи наявні підстави для розгляду даної справи з викликом (повідомленням) у судове засідання сторін.

Ухвалою суду від 14.01.2022 у задоволенні клопотання Чернігівської митниці про проведення розгляду справи №620/18637/21 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Так судом встановлено, що наказом Чернігівської митниці від 20.10.2021 №234 проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ТОВ Закопадь (код ЄДРПОУ - 35194969) вимог законодавства України з питань митної справи у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією від 11.09.2020 № UA102030/2020/638154 (а.с.71).

За результатами документальної невиїзної перевірки складено акт від 11.11.2021 № 22/7.11-19-12/35194969 (а.с.72-78), згідно висновків якого, встановлено неумисне порушення:

- вимог підпункту (а) пункту 1 статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, ратифіковано Законом України від 08.11.2017 №2187-VІІІ Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження ; частин 1,3 статті 43, частин 4, 5 статті 280, частини 1 статті 281 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання зі сплати ввізного мита за митною декларацією від 11.09.2020 № UA102030/2020/638154, на загальну суму 34617,17 грн;

- вимог пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією від 11.09.2020 № UA102030/2020/638154, на загальну суму 6923,43 грн.

На запит Північної митниці Держмитслужби листом від 03.09.2021 № Р007-29/27.4.1/11512 Державна податкова служба Латвійської Республіки повідомила, що сертифікат перевезення товару EUR.1 № DА 027808 є справжнім і був виданий митними органами Латвії на підставі декларації постачальника, проте транспортний засіб, зазначений у сертифікаті на перевезення товару, не має статусу преференційного походження (а.с.89).

На підставі вказаного акту відповідачем було винесено:

- податкове повідомлення-рішення від 26.11.2021 №00000401119, яким збільшено суму грошового забезпечення за платежем ввізне мито на суму 34617,17 грн (а.с.10);

- податкове повідомлення-рішення від 26.11.2021 №00000391119, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів на суму 7615,77 грн, у тому числі 6923,43 грн за податковими зобов`язаннями та 692,34 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.8).

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 257 Митного кодексу України (далі - МК України, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Частина 1 статті 266 МК України передбачає, що декларант зобов`язаний, зокрема, здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 295 МК України митні платежі нараховуються декларантом або іншими особами, на яких покладено обов`язок із сплати митних платежів, самостійно, крім випадків, якщо обов`язок щодо нарахування митних платежів відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України та інших законів України покладається на митні органи.

Згідно статті 278 МК України датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

Ввізне мито, відповідно до положень статті 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Стаття 276 МК України визначає платників мита, з-поміж яких: 1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом; 2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях; 3) особа, на яку покладається обов`язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; 4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу); 5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом; 6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 277 МК України об`єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Аналіз такого правового регулювання дає підстави для висновку, що платники податків, визначені статтею 272 МК України, при ввезені відповідного товару (який є об`єктом оподаткування відповідно до частини першої статі 277 МК України) на митну територію України зобов`язані сплачувати ввізне мито.

Відповідно до частини 1 статті 300 МК України умови надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування митними платежами визначаються цим Кодексом, Податковим кодексом України, іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Згідно з п.п. "в" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податку на додану вартість є ввезення товарів на митну територію України.

Пункт 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з ПДВ у разі ввезення товарів на митну територію України визначає дату подання митної декларації для митного оформлення.

Згідно з пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Отже у разі ввезення товару на митну територію України виникає податковий обов`язок зі сплати ввізного мита, а також податку на додану вартість, розмір яких залежить від митної вартості товару. Частиною першою статті 280 МК України передбачено, що в Україні застосовуються такі види ставок мита: 1) адвалорна - у відсотках до встановленої статтею 279 цього Кодексу бази оподаткування; 2) специфічна - у грошовому розмірі на одиницю бази оподаткування, встановлену статтею 279 цього Кодексу; 3) комбінована, що складається з адвалорної та специфічної ставок мита.

Відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті ставки мита, крім сезонного та особливих видів мита, встановлюються виключно законами України з питань оподаткування. Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

За змістом частини п`ятої статті 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

При цьому, відповідно до частин 1, 5 статті 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

У разі якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом частини другої статті 36 МК України країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 36 МК України положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Статтею 43 МК України передбачено, що документами, які підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару. У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат. Засвідчена декларація про походження товару - це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями. Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару. Сертифікат про регіональне найменування товару - це документ, який підтверджує, що товари відповідають визначенню, характерному для відповідного регіону країни, та виданий компетентним органом відповідно до законодавства країни вивезення товару.

За змістом частин восьмої та дев`ятої цієї статті у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості. Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Стаття 44 МК України визначає порядок підтвердження країни походження товару.

За змістом частин першої, другої статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару заявляється (декларується) митному органу в обов`язковому порядку лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в митного органу є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

З 1 січня 2016 року застосуванню підлягає Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, вчинена 21 березня 2014 року та 27 червня 2014 року в м. Брюсселі (ратифікована Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію), розділом IV "Торгівля і питання, пов`язані з торгівлею" якої встановлено порядок здійснення торгівлі товарами, що походять з територій Сторін.

Відповідно до статті 26 розділу IV Угоди про асоціацію положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами 1, що походять з територій Сторін.

Для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва").

Згідно зі статтею 27 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави "мито" включає будь-яке мито або інший платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару, зокрема будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару.

Кожна Сторона, виходячи із положень частини першої статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію, зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Відповідно до статті 2 розділу II "Визначення концепції "походження товарів" Протоколу І до Угоди про асоціацію з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Частиною першою статті 16 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію. Згідно з положеннями цієї статті сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони, зокрема, повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

У статті 1 Правила походження, що застосовуються Протоколу вказано: З метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення I і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Конвенція). Усі посилання на відповідну угоду в Доповненні I й у відповідних положеннях Доповнення II до Конвенції тлумачаться у значенні цієї Угоди.

Відповідно до статті 2 Загальні вимоги розділу II Визначення поняття походження товарів Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, дата приєднання України - 08.11.2017; дата набрання чинності для України 01.02.2018, з метою імплементації відповідної Угоди наступні продукти вважаються такими, що вироблені в Договірній Стороні при експорті в іншу Договірну Сторону: (a) товари цілком вироблені в певній країні відповідно до Статті 4; (b) товари, отримані в Договірній Стороні, включаючи товари, які не були повністю там вироблені, за умови, що ці матеріали пройшли достатню обробку та переробку в цих Договірних Сторонах відповідно до Статті 5; (c) майно, що виробляється в Європейському Економічному Просторі (ЄЕП) в рамках значення Протоколу 4 до Угоди про Європейський економічний простір. Такі товари повинні розглядатися, як вироблені в Європейському Союзі, Ісландії, Ліхтенштейні чи Норвегії (сторони ЄЕП), при експорті відповідно з Європейського Союзу, Ісландії, Ліхтенштейну чи Норвегії до договірної країни, крім учасників ЄЕП.

Стаття 15 Загальні вимоги розділу V Підтвердження походження Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, дата приєднання України - 08.11.2017; дата набрання чинності для України 01.02.2018, передбачає таке: товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження, зокрема, (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку III b; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься декларацією походження або декларацією походження EUR-MED ), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV a і b.

Аналіз наведених норм міжнародного законодавства та законодавства України дає підстави для висновку, що однією із передумов для використання переваг, передбачених Угодою про асоціацію, є надання документа, що підтверджує походження товару, зокрема, сертифіката з перевезення товару EUR.1.

Отже серед переліку документів, які можуть підтвердити країну походження товару, сертифікат є документом, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску таких відповідно до заявленого митного режиму.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові №813/5141/13-а від 11.06.2019.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах необхідно визначити основну мету підтвердження походження - ідентифікації товарів.

Цілями асоціації України та ЄС є у тому числі запровадження умови для посилених економічних та торгівельних відносин, які вестимуть до поступової інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС, у тому числі, завдяки створенню поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі, як це визначено у Розділі IV ("Торгівля і питання, пов`язані з торгівлею") Угоди, та підтримувати зусилля України стосовно завершення переходу до діючої ринкової економіки, у тому числі шляхом поступової адаптації її законодавства до acquis ЄС.

Преференційними правилами походження, які запроваджені згідно із Главою 1 Розділу IV Угоди про асоціацію визначено, що сторони поступово створюють зону вільної торгівлі протягом перехідного періоду, що не перевищує 10 років починаючи з дати набрання чинності Угодою-1, відповідно до положень цієї Угоди. Зона вільної торгівлі означає, що товари ЄС та України ввозитимуться на території ЄС та України без обтяжень по сплаті митних платежів. Важливим є лише підтвердження походження цих товарів з відповідних територій.

Суд зазначає, що згідно із статтею 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Відповідно до статті 32 Перевірка підтверджень походження Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, дата приєднання України - 08.11.2017 року; дата набрання чинності для України 01.02.2018 року: подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції.

Частинами 5-6 статті 32 (Перевірка підтверджень походження) Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження регламентовано: митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієї Конвенції. Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару.

Північною митницею Держмитслужби з метою перевірки автентичності Сертифікату EUR.1 та встановлення статусу походження товару в системі преференцій Угоди відповідно до статті 32 Доповнення І Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження до Угоди, направлено запит до Державної митної служби України для подальшого направлення уповноваженим органам Латвійської Республіки (лист Північної митниці Держмитслужби від 23.12.2020 №7.11-2/7.11-15-01/15/4/11420) щодо перевірки автентичності Сертифікату EUR.1 та встановлення статусу походження товару в рамках Угоди (а.с.85-86).

Листом від 03.09.2021 № Р007-29/27.4.1/11512 Державна податкова служба Латвійської Республіки повідомила, що сертифікат перевезення товару EUR.1 № DА 027808 є справжнім і був виданий митними органами Латвії на підставі декларації постачальника. Проведено перевірку декларації постачальника і її результати свідчать, що транспортний засіб, зазначений у сертифікаті на перевезення товару, не має статусу преференційного походження (а.с.89).

Отже суд вважає, що офіційна відповідь уповноваженого органу Латвійської Республіки від 03.09.2021 № Р007-29/27.4.1/11512 підтверджує, що сертифікат перевезення товару EUR.1 № DА 027808 є справжнім, а товар, зазначений у даному сертифікаті є невизначеного походження.

Отже документальною перевіркою вірно встановлено, що вищезазначений сертифікат з перевезення товару форми EUR.1 не містить достовірних відомостей щодо преференційного походження товару, який задекларовано ТОВ Закопадь митною декларацією від 11.09.2020 № UA102030/2020/638154 (а.с.19).

З огляду на зазначене товар, оформлений за наведеною митною декларацією, не може розглядатися як товар преференційного походження.

Таким чином за результатами перевірки обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, з урахуванням інформації зазначеній у листі уповноваженого органу Латвійської Республіки, відповідно до частини 14 статті 354 Митного кодексу України, під час перевірки підстав для звільнення від оподаткування відповідач дійшов вірних висновків про встановлення неправомірності застосування ТОВ Закопадь преференційного режиму для товару, ввезеного за митною декларацією від 11.09.2020 № UA102030/2020/638154.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про правомірність винесення Чернігівською митницею спірних податкових повідомлень-рішень від 26.11.2021 №00000401119, від 26.11.2021 №00000391119 про донарахування ТОВ Закопадь грошових зобов`язань зі сплати ввізного мита і податку на додану вартість.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 460/2786/19.

Суд відхиляє посилання позивача на безпідставність проведення документальної невиїзної перевірки з наступних підстав.

Згідно пункту 2 частини 5 статті 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску.

Пунктом 1 частини 3 статті 345 МК України встановлено, що митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо, зокрема, правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Відповідно до частини 1 статті 345 МК України документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Частинами 1 та 2 статті 351 МК України встановлено, що предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі, зокрема, надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Згідно частини 1 статті 352 МК України посадовими особами митних органів під час проведення перевірок можуть бути використані, зокрема, отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення.

Інші доводи та аргументи позивача не спростовують висновків суду.

При цьому судом враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням зазначеного суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що у задоволенні позову ТОВ Закопадь необхідно відмовити повністю.

Враховуючи відмову у задоволенні позову відсутні підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Закопадь до Чернігівської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Закопадь (вул. Михайло-Коцюбинське шосе, 1, м. Чернігів, 14011, код ЄДРПОУ - 35194969).

Відповідач: Чернігівська митниця (пр-т Перемоги, 6, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ - 43985581).

Суддя В.В. Падій