Постанова

від 30.11.2022 по справі 620/18637/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Падій В.В. суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2022 року Справа № 620/18637/21

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Закопадь» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Закопадь»

до Чернігівської митниці Державної митної служби України

про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Закопадь» (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Чернігівської митниці Державної митної служби України (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Чернігівської митниці від 26.11.2021 № 00000401119 та № 00000391119 про донарахування ТОВ «Закопадь» грошових зобов`язань зі сплати ввізного мита і податку на додану вартість.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначив, що уповноваженим органом Латвії не заперечується автентичність сертифікату, на підставі якого Позивачем застосовано спірні преференційні правила щодо імпортованого товару, такий сертифікат не скасований та невизнаний недійсним, а отже є чинним.

Також Позивач вказав, що лист органу Латвії не має офіційного перекладу.

Разом з тим, на переконання Позивача, перевірка, за результатами якої Відповідачем прийняті спірні рішення, проведена за відсутності достатніх правових підстав.

Крім того Позивач вважає, що Відповідач самостійно визначив суму податкових зобов`язань без достатніх для цього підстав.

2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановляючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що офіційна відповідь уповноваженого органу Латвійської Республіки від 03.09.2021 № Р007-29/27.4.1/11512 підтверджує, що сертифікат перевезення товару EUR.1 № DА 027808 є справжнім, а товар, зазначений у цьому сертифікаті є невизначеного походження.

Разом з тим, суд зазначив, що документальною перевіркою правильно встановлено, що вищезазначений сертифікат з перевезення товару форми EUR.1 не містить достовірних відомостей щодо преференційного походження товару, який задекларовано ТОВ «Закопадь» митною декларацією від 11.09.2020 №/2020/638154.

3. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову повністю, наводячи доводи, аналогічні тим, що були викладені в його позові, та зазначаючи, що суд першої інстанції безпідставно залишив такі доводи поза увагою.

При цьому Апелянт наполягає на безпідставності проведення Відповідачем перевірки, за результатами якої винесені спірні рішення, оскільки станом на час винесення Відповідачем спірних рішень офіційний переклад цього листа був відсутній, а наданий Відповідачем переклад не легалізований у спосіб, установлений законодавством.

Також Апелянт стверджує, що суд безпідставно врахував лист органу Латвії і що станом на час декларування спірного товару поданий ним сертифікат EUR.1 був дійсним і на теперішній час не скасований.

Крім того, Апелянт зазначає, що відповідачем самостійно визначено суму податкових зобов`язань і що їх донарахування після завершення процедури митного оформлення можливо лише в разі умисного подання платником недостовірних документів або інформації під час митного оформлення.

В обґрунтування наведених доводів Апелянт посилається на практику Верховного Суду у справах №№ К/9901/593/17, 808/1341/14, К/9901/34100/18.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини справи, порушено норми матеріального і процесуального права, а тому просить скасувати таке рішення суду та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2022 та від 02.11.2022 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

5. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції.

Водночас у своєму відзиві Відповідач стверджує, що Позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин.

6. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

7. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Північною митницею Держмитслужби з метою перевірки автентичності Сертифікату EUR.1 та встановлення статусу походження товару в системі преференцій Угоди відповідно до статті 32 Доповнення І Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження до Угоди, направлено запит до Державної митної служби України для подальшого направлення уповноваженим органам Латвійської Республіки (лист Північної митниці Держмитслужби від 23.12.2020 №7.11-2/7.11-15-01/15/4/11420) щодо перевірки автентичності Сертифікату EUR.1 та встановлення статусу походження товару в рамках Угоди.

Листом від 03.09.2021 № Р007-29/27.4.1/11512 Державна податкова служба Латвійської Республіки повідомила, що сертифікат перевезення товару EUR.1 № DА 027808 є справжнім і був виданий митними органами Латвії на підставі декларації постачальника. Проведено перевірку декларації постачальника і її результати свідчать, що транспортний засіб, зазначений у сертифікаті на перевезення товару, не має статусу преференційного походження.

Наказом Чернігівської митниці від 20.10.2021 № 234 призначено документальну невиїзну перевірку дотримання ТОВ «Закопадь» (код ЄДРПОУ - 35194969) вимог законодавства України з питань митної справи у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією від 11.09.2020 № UA102030/2020/638154.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 11.11.2021 № 22/7.11-19-12/35194969, в якому встановлено неумисне порушення Позивачем:

- вимог підпункту (а) пункту 1 статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, ратифіковано Законом України від 08.11.2017 №2187-VІІІ «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження»; частин 1,3 статті 43, частин 4, 5 статті 280, частини 1 статті 281 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання зі сплати ввізного мита за митною декларацією від 11.09.2020 № UA102030/2020/638154, на загальну суму 34617,17 грн;

- вимог пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією від 11.09.2020 № UA102030/2020/638154, на загальну суму 6923,43 грн.

На підставі вказаного акту Відповідачем винесено:

- податкове повідомлення-рішення від 26.11.2021 № 00000401119, яким Позивачу збільшено суму грошового забезпечення за платежем ввізне мито на суму 34617,17 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 26.11.2021 №00000391119, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів на суму 7615,77 грн, у тому числі 6923,43 грн за податковими зобов`язаннями та 692,34 грн за штрафними (фінансовими) санкціями

8. Позивач, вважаючи такі рішення протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

9. Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Митним кодексом України (далі - МК України), Податковим кодексом України (далі - ПК України), Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, підписана 21.03.2014 та 27.06.2014 в м. Брюсселі (ратифікована Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» (далі - Угода про асоціацію).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пункті 25 частини першої статті 4 МК України митний режим - це комплекс взаємопов`язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення.

Відповідно до статті 262 МК України товари, що переміщуються через митний кордон України, декларуються органу доходів і зборів, який здійснює митне оформлення цих товарів.

Згідно з частиною першою статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Частиною п`ятою статті 265 МК України передбачено, що декларант може здійснювати декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення самостійно або уповноважувати інших осіб на здійснення декларування від свого імені.

Відповідно до частини першої статті 266 МК України декларант зобов`язаний: 1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; 2) на вимогу органу доходів і зборів пред`явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення; 3) надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей; 4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу; 5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів.

Частиною восьмою статті 257 МК України визначено перелік відомостей, які вносяться до митної декларації декларантом.

У частині восьмій статті 264 МК України визначено, що з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

Відповідно до частини 1 статті 295 МК України митні платежі нараховуються декларантом або іншими особами, на яких покладено обов`язок із сплати митних платежів, самостійно, крім випадків, якщо обов`язок щодо нарахування митних платежів відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України та інших законів України покладається на митні органи.

Згідно статті 278 МК України датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

Ввізне мито, відповідно до положень статті 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Стаття 276 МК України визначає платників мита, з-поміж яких: 1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом; 2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях; 3) особа, на яку покладається обов`язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; 4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу); 5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом; 6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 277 МК України об`єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 300 МК України умови надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування митними платежами визначаються цим Кодексом, Податковим кодексом України, іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Згідно з п.п. «в» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податку на додану вартість є ввезення товарів на митну територію України.

Пунктом 187.8 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з ПДВ у разі ввезення товарів на митну територію України визначає дату подання митної декларації для митного оформлення.

Згідно з пунктом 190.1 статті 190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті ставки мита, крім сезонного та особливих видів мита, встановлюються виключно законами України з питань оподаткування. Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Згідно з частиною п`ятою статті 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

У разі, якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції), не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини другої статті 36 МК України країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

У частині шостій статті 36 МК України закріплено, що положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Статтею 43 МК України передбачено, що документами, які підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат. Засвідчена декларація про походження товару - це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями. Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару. Сертифікат про регіональне найменування товару - це документ, який підтверджує, що товари відповідають визначенню, характерному для відповідного регіону країни, та виданий компетентним органом відповідно до законодавства країни вивезення товару.

За змістом частин восьмої та дев`ятої цієї статті у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості. Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Стаття 44 МК України визначає порядок підтвердження країни походження товару.

Відповідно до частин першої, другої статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару заявляється (декларується) митному органу в обов`язковому порядку лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в митного органу є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

З 01.01.2016 застосуванню підлягає Угода про асоціацію, розділом IV якої установлено порядок здійснення торгівлі товарами, що походять з територій Сторін.

Відповідно до статті 26 розділу IV Угоди про асоціацію положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами 1, що походять з територій Сторін.

Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди («Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва»).

Згідно зі статтею 27 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави "мито" включає будь-яке мито або інший платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару, зокрема будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару.

Кожна Сторона, виходячи із положень частини першої статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію, зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Відповідно до статті 2 розділу II «Визначення концепції «походження товарів» Протоколу І до Угоди про асоціацію з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Частиною першою статті 16 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 установлена статтею 17 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію. Згідно з положеннями цієї статті сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони, зокрема, повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

У статті 1 «Правила походження, що застосовуються» Протоколу вказано: «З метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення I і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Конвенція). Усі посилання на «відповідну угоду» в Доповненні I й у відповідних положеннях Доповнення II до Конвенції підлягають тлумаченню у значенні цієї Угоди.

Відповідно до статті 2 «Загальні вимоги» розділу II «Визначення поняття «походження товарів» Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, дата приєднання України - 08.11.2017; дата набрання чинності для України 01.02.2018, з метою імплементації відповідної Угоди наступні продукти вважаються такими, що вироблені в Договірній Стороні при експорті в іншу Договірну Сторону: (a) товари цілком вироблені в певній країні відповідно до Статті 4; (b) товари, отримані в Договірній Стороні, включаючи товари, які не були повністю там вироблені, за умови, що ці матеріали пройшли достатню обробку та переробку в цих Договірних Сторонах відповідно до Статті 5; (c) майно, що виробляється в Європейському Економічному Просторі (ЄЕП) в рамках значення Протоколу 4 до Угоди про Європейський економічний простір. Такі товари повинні розглядатися, як вироблені в Європейському Союзі, Ісландії, Ліхтенштейні чи Норвегії (сторони ЄЕП), при експорті відповідно з Європейського Союзу, Ісландії, Ліхтенштейну чи Норвегії до договірної країни, крім учасників ЄЕП.

Стаття 15 «Загальні вимоги» розділу V «Підтвердження походження» Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, дата приєднання України - 08.11.2017; дата набрання чинності для України 01.02.2018, передбачає таке: товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження, зокрема, (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку III b; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься «декларацією походження» або «декларацією походження EUR-MED»), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV a і b.

Згідно із статтею 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Частинами першою - третьою статті 351 МК України передбачено, що Предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:

1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;

2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу.

Відповідно до статті 32 «Перевірка підтверджень походження» Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, дата приєднання України - 08.11.2017 року; дата набрання чинності для України 01.02.2018 року: подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції.

Частинами 5-6 статті 32 (Перевірка підтверджень походження) Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження регламентовано: митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієї Конвенції. Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Згідно зі ст. 352 МК України посадовими особами митних органів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

Висновки суду апеляційної інстанції.

10. Отже, законодавством регламентовано повноваження митних органів у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій відповідної країни.

У свою чергу надходження від уповноважених органів іноземної держави інформації про не підтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, та/або недостовірність зазначених у них відомостей є правовою підставою для проведення документальної невиїзної перевірки.

Тобто норми міжнародного та національного законодавства у їх сукупності регламентовано чіткий алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, та порядок застосування наслідків у разі, якщо такі сумніви підтвердилися під час здійснення відповідної перевірки.

11. Водночас виявлення контролюючим митним органом безпідставного застосування суб`єктом господарювання до імпортованого товару ознаки преференційного походження товару та, як наслідок, декларування такого товару за пільговою пільгової ставкою мита і ПДВ є підставою для донарахування йому митницею самостійно відповідних зобов`язань та накладення штрафу шляхом прийняття податкових повідомлень-рішень.

12. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для звернення Відповідача із запитом до органу Латвійської Республіки стали обґрунтовані сумніви щодо преференційного походження товару, який був імпортований Позивачем. Такі дії контролюючого органу узгоджуються з вищевикладеними законодавчими приписами, зокрема ст. 45 МК України.

Водночас, як було встановлено вище, на такий запит митним органом було отримано офіційну відповідь митного органу Латвії про те, що сертифікат перевезення товару EUR.1 № DА 027808 (на підставі якого Позивачем здійснено проходження митних формальностей) є справжнім і був виданий митними органами Латвії на підставі декларації постачальника, але за результатами перевірки декларації постачальника встановлено, що транспортний засіб, зазначений у сертифікаті на перевезення товару, не має статусу преференційного походження.

Саме такі обставини стали підставою для призначення Відповідачем невиїзної перевірки ТОВ «Закопадь» щодо дотримання ним вимог законодавства з питань митної справи у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією від 11.09.2020 № UA102030/2020/638154.

За таких обставин, судова колегія вважає, що Відповідачем дотримано вимоги чинного міжнародного та національного законодавства щодо проведення вказаної перевірки Позивача, а тому доводи Апелянта щодо незаконності такої перевірки є безпідставними.

13. Твердження Апелянта про те, що станом на час винесення Відповідачем спірних рішень офіційний переклад листа митного органу Латвії був відсутній, а наданий Відповідачем переклад не легалізований у спосіб, установлений законодавством, колегія суддів частково приймає до уваги, але зазначає, що це не вплинуло на правильність висновків перевірки і правомірність рішень, винесених контролюючим органом на підставі її результатів.

Крім того, як зазначає сам Апелянт, у наступному митницею було здійснено переклад відповідного листа органу Латвії.

Разом з тим, виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття рішення необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття рішення, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект рішення робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж формальних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність рішення, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Отже, колегія суддів вважає, що вказані обставини, на які посилається Апелянт, не спростовують факту вчинення ним саме того порушення, за яке його притягнуто до відповідальності, та не впливають правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 1640/3394/18.

Крім того, аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. Скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості (рішення від 24.03.1988 по справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden).

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

12. Твердження Апелянта про те, що станом на час декларування спірного товару поданий ним сертифікат EUR.1 був дійсним і на теперішній час не скасований, колегія судова відхиляє, оскільки Позивача притягнуто до відповідальності не у зв`язку з декларуванням та розмитненням товару на підставі недійсного сертифікату, а через виявлення недостовірних відомостей щодо преференційного походження товару, вказаних у такому документів.

Тобто дійсність зазначеного сертифікату як такого не оспорюється, однак виявлено недостовірні відомості, що надали можливість декларанту безпідставно та неправомірно скористатися пільговою ставкою мита і ПДВ.

13. Доводи Апелянта про те, що відповідачем самостійно визначено суму податкових зобов`язань, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки вчинення контролюючим митним органом у разі виявлення саме таких дій передбачено в разі виявлення неправомірного розмитнення товару за пільговими ставками як преференційного, який насправді до такої категорії не належить.

14. Твердження Апелянта про те, що донарахування податкових та митних зобов`язань після завершення процедури митного оформлення можливо лише в разі умисного подання платником недостовірних документів або інформації під час митного оформлення, колегія суддів відхиляє, оскільки в цьому випадку порядок притягнення декларанта до фінансової відповідальності визначений МК України та ПК України, норми яких, зокрема ст.ст. 109, 123 ПК України, не ставлять у залежність від наявності вини нарахування відповідних санкцій.

15. Посилання Апелянта на практику Верховного Суду у справах №№ К/9901/593/17, 808/1341/14, К/9901/34100/18 судова колегія відхиляє, оскільки предметом судового розгляду у вказаних справах були зовсім інші обставини, ніж ті, що підлягали з`ясуванню судом у цій справі.

16. Аналізуючи доводи всіх учасників справи, колегія суддів також відхиляє доводи Відповідача, викладені в його відзиві, щодо пропуску Позивачем строку звернення з цією апеляційною скаргою та зазначає, що наведені Позивачем причини пропуску такого строку були визнані апеляційним судом поважними на стадії відкриття апеляційного провадження в цій справі і відповідний строк було поновлено ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2022, яка набрала законної сили.

17. Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

18. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі.

19. Таким чином, судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

20. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

21. Отже, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Закопадь» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року - без змін.

22. Розподіл судових витрат.

З огляду на результат розгляду цієї справи, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Закопадь» залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 30 листопада 2022 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: Л.В. Губська

О.В. Карпушова