Постанова

від 15.02.2022 по справі 580/2473/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2473/21 Суддя (судді) першої інстанції: Марина БІЛОНОЖЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.

Грибан І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Золотоніської міської ради на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Золотоніської міської ради про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Золотоніської міської ради (далі - відповідач), в якій, в якій з урахуванням позовної заяви у редакції від 14.05.2021р. просив:

- визнати противоправним та скасувати рішення Золотоніської міської ради №5-91/VIII від 23 березня 2021 року про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Золотоніську міську раду прийняти рішення про затвердження погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 7121583100:29:001:0536 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності площею 2, 5626 га з кадастровим номером 7121583100:29:001:0534, розташованої в адміністративних межах Деньгівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що згідно норм Земельного кодексу України, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також не проведено обов`язкову державну експертизу у визначених законом випадках та відсутні відомості щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту. Позивачем вказано, що проект землеустрою було перевірено на відповідність вимогам земельного законодавства на стадії погодження та надано висновки про відсутність будь-яких зауважень чи недоліків, у зв`язку із чим у відповідача були відсутні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою, визначеними в ЗК України, у зв`язку із чим спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Крім того вказано, що відсутність дискреційності повноважень відповідача у даному випадку, оскільки у нього є лише один варіант правомірної поведінки з огляду на подання позивачем повного пакету документів - затвердити проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправним та скасовано рішення Золотоніської міської ради №5-91/VIII від 23 березня 2021 року про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ;

- зобов`язано Золотоніську міську раду (19700, Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Садовий Проїзд, буд. 8, код ЄДРПОУ - 26536152) прийняти рішення про затвердження ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 7121583100:29:001:0536 у власність ОСОБА_1 , із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності площею 2,5626 га з кадастровим номером 7121583100:29:001:0534, розташованої в адміністративних межах Деньгівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту та надання її у власність.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідачем подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що дана категорія справ підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, яке вичерпало свою дію. Також, апелянт зазначає, що судом першої інстанції рішенням суду втрутилося в дискреційні повноваження відповідача, що суперечить вимогам законодавства.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 16.03.2020р. №23-2629/14-19-СГ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою", відповідно до замовлення позивача сертифікованим інженером-землевпорядником розроблено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності площею 2,5626 га з кадастровим номером 7121583100:29:001:0534, розташованої в адміністративних межах Деньгівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту.

Зазначений Проект складається з завдання на виконання робіт, пояснювальної записки, додатків до пояснювальної записки, заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наказу відповідача "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", інформаційної довідки, матеріали поділу земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельних ділянок в натуру (на місцевість), перелік обмежень у використанні земельних ділянок, матеріалів погодження проекту землеустрою (висновок експерта державної експертизи про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства від 02.10.2020р. №20380/82-20.

Згідно з висновком від 02.10.2020р. №20380/82-20 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, складеного експертом державної експертизи ОСОБА_2 , проект землеустрою погоджений.

Відповідно до п. 9 висновку зауваження та пропозиції до документації - відсутні. Пункт 8 - проект відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Рішенням Золотоніської міської ради від 23.03.2021р. №5-91/VIII, розглянувши заяву ОСОБА_1 (24.02.2021 №122) про затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, беручи до уваги документацію із землеустрою, відповідно до статей 12, 19, 40, 80, 81, 87, 91, 118, 120, 121, 122, 125, 126, 186 Земельного кодексу України, згідно пунктів 3, 7 Розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень "Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI, статті 16 Закону України "державний земельний кадастр", статтями 4, 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 179, частини 2 статті 183, статті 187 Цивільного кодексу України, керуючись пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міська рада відмовила ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03).

Позивач, вважаючи зазначене рішення протиправним, звернувся з даним позовом до суду, за захистом порушених прав та інтересів зі сторони суб`єкта владних повноважень.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на стадії отримання погодженого у встановленому порядку проекту землеустрою, Земельним кодексом України не передбачено повноважень щодо відмови у затвердженні такого проекту. Суд також вказав, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах стосовно прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою не є дискреційними. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (надалі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України, громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення, якими визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частинами 1-2 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування.

Пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з абзацами 1-3 частини 7 цієї статті ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною 9 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною 10 цієї статті встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

За змістом частини 4 статті 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб.

Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру як передбачено Положенням, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 №858-IV, документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно зі статтею 30 цього Закону, погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною 1 статті 186-1 ЗК України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частинами 3, 6 статті 186-1 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Зі змісту вказаних вище норм вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 року по справі №316/979/18, від 27.01.2021 року по справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 року по справі №560/1282/19, від 16 вересня 2021 року по справі №260/18/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України норми статті 118 ЗК України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Судом першої інстанції встановлено, що Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності площею 2, 5626 га з кадастровим номером 7121583100:29:001:0534, розташованої в адміністративних межах Деньгівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту, включає в себе всі складові щодо найменувань, які зазначені у ст. 50 Закону України "Про землеустрій".

Так, згідно з висновком від 02.10.2020р. №20380/82-20 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, складеного експертом державної експертизи ОСОБА_2 , проект землеустрою погоджений.

Відповідно до пункту 9 висновку зауваження та пропозиції до документації - відсутні. Пункт 8 - проект відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовуються сторонами, що на затвердження до Золотоніської міської ради позивачем поданий проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки погоджений висновком №02.10.2020р. №20380/82-20, у відповідності до вимог статті 186-1 ЗК України, отже підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою поданого позивачем, передбачених ст. 118 ЗК України, у відповідача не було.

Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції правомірно враховано правові висновки Верховного Суду, що висловлені у постанові від 18.03.2021 року по справі №280/4057/19, згідно яких, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, судом встановлено, що спірне рішення є необґрунтованим, оскільки відповідачем не визначено конкретних підстав прийнятого рішення (у спірному рішенні не визначено, які саме порушення вимог Закону були порушені при поданні документів).

З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Золотоніської міської ради від 23.03.2021р. №5-91/VIII та як наслідок про необхідність його скасування, у зв`язку із чим позов у цій частині позовних вимог слід задовольнити.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд врахував, що підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою позивача, передбачених ст. 118 ЗК України, у відповідача не було, натомість відповідач протиправно відмовив у затвердженні проекту, при цьому не зазначивши причин такої відмови.

Колегія суддів, також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердити проект землеустрою в даному випадку не буде втручанням суду в дискреційні повноваження відповідача.

Така позиція повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути не зобов`язання судом вчинити суб`єкта владних повноважень певні дії, а самостійне прийняття судом рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, затвердити проект землеустрою, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Дана правова позиція узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 15 червня 2021 року по справі №818/1905/17, від 16 вересня 2021 року по справі №260/18/19 правовідносини у якій є тотожними.

Щодо доводів апелянта на те, що вказаний спір не є публічно-правовим та підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 536/233/16-ц від 21 березня 2018 року, реалізуючи дискрецію при визначення предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Якщо особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Враховуючи, що даний спір виник за участю суб`єкта владних повноважень - органу виконавчої влади, що реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції, правомірність реалізації яких є предметом судового розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, твердження викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, а тому у її задоволенні слід відмовити.

Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду в постанові від 16 вересня 2021 року по справі №260/18/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність дій відповідача та наявність підстав для задоволення адміністративного позову у повному обсязі, з чим погоджується колегія суддів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також, колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі апелянт посилається виключно на норми права. При цьому не констатує конкретно, що порушено судом першої інстанції під час прийняття рішення.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Золотоніської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан