Постанова

від 15.02.2022 по справі 460/2736/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 460/2736/18 пров. № А/857/21276/21

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

при секретарі судового засідання: Волошин М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 року (рішення ухвалене у м. Луцьку судом у складі головуючого судді Борискіна С.А., повне судове рішення складено 20.09.2021) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Волинь-Бетон" доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про збільшення позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 серпня 2018 року №0008051401, №0000271401, №0008061404, №0002011306, №0002021306, №0002001306, рішення №0000691306 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-41 від 15 серпня 2018 року.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що стосується податкового повідомлення-рішення №0008051401 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 609424,00 грн., то воно базується на висновках контролюючого органу щодо завищення податкового кредиту на суму 286527 грн. по придбанню мішків клапанних з огляду на те, що товариством до перевірки не представлено документів, які підтверджують використання мішків у власній господарській діяльності, щодо завищення податкового кредиту на суму 127912 грн. по придбанню паливно-мастильних матеріалів з огляду на те, що товариством не представлено документів, що свідчать про облік та використання придбаних ПММ у власній господарській діяльності, а також щодо завищення податкового кредиту на суму 73100 грн. по списаному металопрокату з огляду на те, що будь-яких документів щодо використання ТМЦ у власній господарській діяльності представлено не було. Разом з тим позивач доводить, що первинними документами в повній мірі підтверджується використання мішків клапанних, ПММ та металопрокату у власній господарській діяльності товариства, а тому висновки контролюючого органу про заниження податкових зобов`язань з ПДВ на суму 487539 грн. вважає безпідставними та надуманими. Що стосується податкового повідомлення-рішення №0008061404, яким застосовано штрафні санкції за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, в розмірі 1276036,25 грн., то позивач оспорює його з покликанням на норму частини першої статті 250 Господарського кодексу України, за якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш ніж через один рік з дня вчинення, окрім випадків, передбачених законом. Також, безпідставними позивач вважає висновки відповідача про порушення товариством термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН на загальну суму 6706,83 грн., оскільки несвоєчасна реєстрація відбулась через відсутність реєстраційного ліміту на електронному рахунку з адміністрування податку на додану вартість. Решта оспорюваних рішень базуються на висновках відповідача про те, що в ході проведення перевірки було встановлено, що у період з 03.04.2012 по 31.03.2018 існувати трудові відносини між підприємством та директором Гоменюком І. С. та ОСОБА_1 без укладення трудових договорів та без нарахування заробітної плати, внаслідок чого не утриманий і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та ЄСВ. В цій частині позивач доводить, що відносини, які виникають при виконанні засновниками функцій директора підприємства без укладання трудового договору є корпоративними, а отже відсутній обов`язок укладати трудовий договір, нараховувати та сплачувати заробітну плату. Просив позов задоволити.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2018 №Ю-41 в частині донарахування єдиного соціального внеску в розмірі 11594,03 грн. та рішення від 15.08.2018№0000691306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в частині донарахування штрафу в розмірі 5836,05 грн. У задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування: вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2018 №Ю-41 на суму 9037,19 грн., рішення від 15.08.2018 №0000691306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 4550,23 грн., податкового повідомлення-рішення від 15.08.2018 №0002011306 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, пені на загальну суму 26446,76 грн., податкового повідомлення-рішення від 15.08.2018 №0002021306 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 4862,61 грн., податкового повідомлення-рішення від 15.08.2018 №0002001306 про застосування штрафних санкцій в сумі 510,00 грн., - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржило Головне управління ДПС у Рівненській області. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно ст.75, 77, 82 Податкового кодексу України та на підставі наказу Головного управління ДФС у Рівненській області №1792 від 23.06.2018 і направлень №1408/17-00-14-01, №1409/17-00-14-01, №1411/17-00-14-01, №1410/17-00-14-01 та №1412/17-00-14-01 від 09.07.2018 посадовими особами Головного управління ДФС у Рівненській області у період з 10.07.2018 по 23.07.2018 проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "ВО Волинь-Бетон" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 по 31.03.2018. Результати перевірки оформлені актом №1818/17-00-14-01/36016172 від 30.07.2018 з додатками.

Згідно акту перевіркою встановлено наступні порушення, а саме:

- ст.24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" при взаємовідносинах з директором Гоменюком І.С. та директором Грицюком Р.М.;

- пп.14.1.180, п.14.1 ст.14, п.163.1 ст.163, пп.164.1.2, пп.164.2.1 п.164.1 ст.164, п.167.1 ст.167, пп.168.1.1, пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171, абз. "а" п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, внаслідок чого не утриманий і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 14235,60 грн.;

- пп.1.2, пп.1.3, пп.1.4, пп.1.5, пп.1.6 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого не утриманий і не перерахований до бюджету військовий збір в сумі 2626,52 грн.;

- ч.1 ст.4, п.1 ч.2 ст.6, ч.1 ст.7, ч.5, 7 ст.8, ч. 2, 8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 в порушення яких, не нараховано, не утримано та не сплачено єдиний соціальний внесок на загальну суму 20631,22 грн., в т.ч. 3,6% - 549,22 грн. та 37,26% - 5684,39 грн., 22% - 14946,83 грн.;

- пп.1.1, пп.1.2, пп.1.3, пп.1.4, пп.1.5, пп.1.6 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, за якими встановлена несплата (неперерахування) до бюджету податковим агентом сум належного до сплати військового збору, у випадках коли виплата доходу на користь платників податків передувала сплаті збору; неподання податковим агентом платіжних доручень на сплату належного до сплати військового збору під час виплати доходу на користь платників податків за граничними термінами сплати збору до бюджету, передбаченими п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України;

- п.51.1 ст.51 пп. "б" п.176.2 ст.176 розділу IV Податкового кодексу України - подання податкових розрахунків за формою 1 ДФ не в повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками за 3-4 кв.2015 року, 2016 рік, 2017 рік, 1 кв. 2018 року.

На підставі вказаних висновків 15.08.2018 Головне управління ДФС у Рівненській області прийняло:

- податкове повідомлення-рішення №0002011306, згідно якого ТОВ "ВО Волинь-Бетон" збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на загальну суму 26446,76 грн., в тому числі 13178,86 грн. - за податковим зобов`язанням, 9840,12 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та 3427,78 грн. за пенею (а.с.89-90 том 7);

- податкове повідомлення-рішення №0002021306, згідно якого ТОВ "ВО Волинь-Бетон" збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору, пені на загальну суму 4862,61 грн., в тому числі 2556,06 грн. - за податковим зобов`язанням, 2247,02 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та 59,53 грн. за пенею (а.с.91-92 том 7);

- податкове повідомлення-рішення №0002001306, згідно якого до ТОВ "ВО Волинь-Бетон" застосовано штрафні санкції за платежем: "податок на доходи" в сумі 510,00 грн. (а.с.93 том 7);

- рішення №0000691306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до ТОВ "ВО Волинь-Бетон" застосовано штрафні санкції в розмірі 10386,28 грн. (а.с.94 том 7);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-41, якою повідомлено, що станом на 30.07.2018 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 20936,38 грн.(а.с.95 том 7).

Згідно висновків контролюючого органу, що ТОВ "ВО Волинь-Бетон" порушено вимоги статті 24 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", підпункту 14.1.180, пункту 14.1 статті 14, пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2, підпункту 164.2.1 пункту 164.1 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.1 статті 171, абзацу "а" пункту 176.2 статті 176 ПК України, підпунктів 1.2, 1.3, 1.4,1.5, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, частини першої статті 4, пункту 1 частини другої статті 6, частини першої статті 7, частин 5,7 статті 8, частини другої та восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI; пункту 51.1 статті 51 підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 розділу IV Податкового кодексу України - подання податкових розрахунків за формою 1 ДФ не в повному обсязі, з недостовірними відомостями

Висновки відповідача про порушення наведених норм позивачем ґрунтуються на тому, що останній з 1 січня 2015 року по 31 березня 2018 року не нараховував та не виплачував заробітну плату керівникам даного підприємства.

В ході перевірки встановлено, що директором ТОВ "ВО Волинь-Бетон" був ОСОБА_1 , за період з 03.04.2012 (наказ на призначення №1 від 03.04.2012) відповідно до якого ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора підприємства з 03.04.2012 по 03.04.2017 (згідно протоколу №1 від 03.04.2017 та наказ на звільнення №15 від 03.04.2017) та ОСОБА_2 , за період з 03.04.2017 (згідно протоколу №1 від 03.04.2017 та наказу на призначення №16/1 від 03.04.2017) відповідно до якого ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора підприємства з 03.04.2017 по 18.05.2018 наказ на звільнення №9 від 18.05.2018).

До перевірки надано завірені копії Статуту підприємства 2014 року, зареєстрованого Здолбунівською міською радою 03.09.2008 №1768 та внесені зміни до статуту в 2014 році протоколом загальних зборів засновників №1 від 16.09.2014, та в 2017 році протоколом загальних зборів засновників №1 від 03.04.2017. В Статутах та Протоколах загальних зборів учасників не зазначено, що прийнято рішення про здійснення управління підприємством безпосередньо його учасником без нарахування заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем також долучено копію Статуту, затвердженого протоколом загальних зборів засновників від 15.05.2018 (а.с.44-57 том 10), положеннями якого також не передбачено здійснення управління підприємством безпосередньо його учасником без нарахування заробітної плати.

Згідно пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.

Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі також - Закон) платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 7 цього Закону визначено, що для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Таким чином, визначальною передумовою для сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску є наявність між суб`єктом господарювання та фізичною особою відносин, які фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця.

Згідно статті 94 Кодексу законів про працю за виконану ним роботу власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові заробітну плату - винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо ознак, притаманних трудовим правовідносинам.

За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року №327;

- обов`язок роботодавця надати робоче місце;

- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

В умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, встановлення дійсної сутності правовідносин між суб`єктом господарювання та фізичною особою має визначальне значення для вирішення спору.

Загальні положення щодо управління підприємством визначені статтею 65 Господарського кодексу України.

Частинами 1 та 2 цієї статті передбачено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу; власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Згідно частини 3 статті 65 Господарського кодексу України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Пунктом 4 статті 65 Господарського кодексу України у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

При укладенні з особою трудового договору (контракту) у порядку, передбаченому главою ІІІ Кодексу законів про працю (статті 21, 24), такий договір (контракт) регулюватиме трудові відносини за участю голови виконавчого органу як працівника господарського товариства.

Згідно ч.2, 3 ст. 145 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Відтак, у разі найму керівника із числа осіб, які не являються учасниками товариства з таким керівником в обов`язковому порядку укладається трудовий договір (контракт). Проте у випадку, коли керівником товариства призначається учасник (засновник) такого товариства в обов`язковому порядку з таким керівником окремий контракт не укладається і директор приступає до виконання обов`язків керівника на підставі рішення про обрання останнього директором та виданого наказу.

Згідно ч.2-4 ст. 62 Закону України Про господарські товариства (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Судовою колегією апеляційного суду встановлено, що між позивачем та його керівниками у період з 01.01.2015 по 31.03.2018 трудовий договір (контракт) у відповідності до вимог ст. 65 Господарського кодексу України не укладався.

У період з 01.01.2015 по 03.04.2017 ОСОБА_1 , а у період з 03.04.2017 по 18.05.2018 ОСОБА_2 виконували функції директора та одночасно були учасниками ТОВ "ВО Волинь-Бетон" укладення з ними контракту як з керівниками не було обов`язковим.

Вказані особи не просто виконували окремі функції директора, а здійснювали поточну діяльність Товариства, укладали договори як керівники від імені позивача, приймали на роботу працівників, здійснювали нарахування заробітної плати, складали податкову та фінансову звітність, підписували первинні документи, представляти інтереси Товариства у відносинах із третіми особами не як учасники такого Товариства, а як керівники.

Враховуючи те, що і ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 , систематично, протягом періоду з 01.01.2015 по 31.03.2018 здійснювали поточну діяльність Товариства, вказані правовідносини, які склались між позивачем та їх керівниками суд не може назвати корпоративними, а останні являються трудовими відносинами.

Та обставина, що вказані особи у відповідний проміжок часу були учасниками даного Товариства жодним чином не може змінити сутність відповідних правовідносин, так як ТОВ "ВО Волинь-Бетон" в охоплений перевіркою період вело активну господарську діяльність під постійним управлінням таких осіб, як директорів, а установчими документами Товариства не передбачено виконання функції директора засновником на безоплатній основі.

Матеріалами справи в повній мірі підтверджено, що ТОВ ВО Волинь-Бетон використовувало працю найманих осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без відповідної оплати трудових відносин між роботодавцем та найманими працівниками, суд погоджується з висновками податкового органу про те, що позивачем протиправно не утриманий і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та єдиний соціальний внесок на доходи у вигляді заробітної плати вказаних осіб.

У період з 01.01.2015 по 03.04.2017 ОСОБА_1 був фізичною особою-підприємцем, перебував на спрощеній системі оподаткування й відповідні суми єдиного соціального внеску сплачувались ним до Державного бюджету самостійно.

Дані обставини підтверджуються наданими позивачем письмовими доказами: випискою з ЄДР щодо ФОП ОСОБА_1 серія ААБ №298288, витягом №3098 з реєстру платників єдиного податку, витягом з електронного кабінету платника податків ФОП ОСОБА_1 про стан розрахунків з бюджетом за платежем 70 71040000 00 (ЄСВ) за 2016; довідкою з Пенсійного фонду України форма ОК-5 по ОСОБА_1 ; податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2018 рік; звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форма Д5 (річна) за 2018 рік; податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2017 рік; звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форма Д5 (річна) за 2015 рік; податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2017 рік, податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2016 рік, звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форма Д5 (річна) за 2016 рік.

Відповідно до пункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідне до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Відтак, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 у період з 01.01.2015 по 03.04.2017 р. також був фізичною особою-підприємцем та самостійно нараховував та сплачував відповідні суми єдиного соціального внеску до бюджету, то донарахування ТОВ "ВО Волинь-Бетон" суми єдиного соціального внеску за вказаний період у розмірі 11594,03 грн. суд вважає неправомірним.

Матеріали справи не містять відомостей про перебування ОСОБА_2 у статусі фізичної особи-підприємця, тому за період з 03.04.2017 по 31.03.2018 у позивача виник обов`язок нарахування єдиного соціального внеску із суми заробітної плати.

Перевіркою встановлено, а долученими до матеріалів справи податковими розрахунками ДФ (а.с.122-149 том 4) підтверджено, що за 2, 3, 4 кв. 2016 року, 1, 2, 3, 4 кв. 2017 року по розрахунку 1 ДФ позивачем не відображено доходи приватних підприємців за ознакою доходу "157": 3 кв. 2015 року ФОП ОСОБА_3 по РНОКПП НОМЕР_1 в сумі 3600,00грн., 3кв. 2015 року ФОП ОСОБА_4 по РНОКПП НОМЕР_2 в сумі 4100,00грн.; 4кв. 2015 року ФОП ОСОБА_4 по РНОКПП НОМЕР_2 в сумі 1781000,00 грн.; 1кв. 2016 року ФОП ОСОБА_4 по РНОКПП НОМЕР_2 в сумі 4100,00грн.; 2 кв. 2016 року ФОП ОСОБА_4 по РНОКПП НОМЕР_2 в сумі 4100,00 грн.; 3 кв. 2016 року ФОП ОСОБА_4 по РНОКПП НОМЕР_2 в сумі 4100,00 грн.; 4 кв. 2016 року ФОП ОСОБА_4 по РНОКПП НОМЕР_2 в сумі 4100,00грн.; 3 кв. 2017 року ФОП ОСОБА_5 по РНОКПП НОМЕР_3 в сумі 565,00 грн.; 1 кв. 2017 року ФОП ОСОБА_4 по РНОКПП НОМЕР_2 в сумі 4100,00 грн.; 2 кв. 2017 року ФОП ОСОБА_4 по РНОКПП НОМЕР_2 в сумі 4100,00 грн.; 3 кв. 2017 року ФОП ОСОБА_4 по РНОКПП НОМЕР_2 в сумі 4100,00грн.; 4 кв. 2017 року ФОП ОСОБА_4 по РНОКПП НОМЕР_2 в сумі 4100,00 грн.

Позивачем також жодними належними і допустимими доказами не спростовано встановлені перевіркою порушення, а саме в тій частині, що згідно листка непрацездатності Серія АГФ 608600, виданого ОСОБА_6 , нараховані декретні з 27.04.2016 по 30.08.2016 на загальну суму 5704,02 грн., та листка непрацездатності Серія АГФ 602023 - нараховані декретні (продовження) з 31.08.2016 по 13.09.2016 на загальну суму 633,78 грн., зокрема за квітень 2016 року 181,08 грн., травень 2016 року 1403,37 грн., червень 2016 року - 1358,10 грн., липень 2017 року 1403,37 грн., серпень 2016 року - 1403,37 грн., вересень 2016 року 588,51 грн., які виплачені вищезазначеній працівниці. У квітні 2016 року ОСОБА_6 нарахована заробітна плата в сумі 1181,14 грн. Оскільки в квітні, травні, червні, липні, серпні та вересні 2016 року у даної працівниці відсутні інші доходи, а тому базою для нарахування ЄСВ повинна бути мінімальна заробітна плата, встановлена законодавством. Оскільки роботодавець нарахував ЄСВ без урахування встановленої законом мінімальної заробітної плати, перевіркою встановлено заниження нарахування єдиного внеску на загальну суму 244,01 грн., в т. ч. за ставкою 22%.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ю-41 від 15.08.2018 в частині донарахування позивачу ЄСВ в розмірі 11594,03 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску№0000691306 від 15.08.2018 в частині застосування штрафу на суму 5836,05 грн. є протиправними та підлягають до скасування у вказаному розмірі, в іншій частині зазначені рішення, а також податкові повідомлення-рішення від 15.08.2018 №0002011306 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, пені на загальну суму 26446,76 грн., №0002021306 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору, №0002001306 про застосування штрафних санкцій в сумі 510,00 грн. є правомірними.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 року у справі №460/2736/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. З. Улицький судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 16.02.2022