Постанова

від 08.02.2022 по справі 903/225/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 903/225/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Смиковського Д. П. (адвокат),

відповідача-3 - не з`явилися,

відповідача-4 - не з`явилися,

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

прокуратури - Голуба Є. В. (посвідчення від 11.01.2020 № 054750),

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2021 (суддя Якушева І. О.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 (головуючий - Мельник О. В., судді Гудак А. В., Петухов М. Г.) у справі

за позовом заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області,

2) Фермерського господарства "Стельмащук",

3) Луцької районної державної адміністрації,

4) Копачівської сільської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Рожищеагроліс",

2) Луцької районної ради Волинської області,

про визнання незаконними та скасування розпорядження, наказів, рішення, визнання недійсними договорів оренди землі та скасування записів про проведену державну реєстрацію права власності.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У березні 2019 року заступник прокурора Волинської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), процесуальним правонаступником якого з 27.05.2021 є Волинська обласна державна адміністрація (далі - Волинська ОДА, Облдержадміністрація), до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області, Управління, Орендодавець), Фермерського господарства "Стельмащук" (далі - ФГ "Стельмащук", Орендар), Рожищенської районної державної адміністрації (далі - Рожищенська РДА, Райдержадміністрація), процесуальним правонаступником якої є Луцька районна державна адміністрація, та Копачівської сільської ради Рожищенського району Волинської області (далі - Копачівська сільрада, Сільрада) про: 1) визнання незаконним та скасування розпорядження голови Рожищенської РДА від 10.12.2013 № 334 (далі - розпорядження Рожищенської РДА від 10.12.2013, оспорюване розпорядження) у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Городинівської та Уляниківської сільських рад Рожищенського району Волинської області (далі - Городинівська та Уляниківська сільради відповідно) площею 39,8903 га та 37,4903 га (далі - спірні земельні ділянки); 2) визнання незаконними та скасування пунктів 1.3, 1.4, 2.1.3, 2.1.4 наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 29.07.2015 № 21 "Про затвердження документації із землеустрою" (далі - наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 29.07.2015 № 21); 3) визнання недійсним договору оренди землі від 20.11.2015 (далі - договір оренди № 1), укладеного між ГУ Держгеокадастру у Волинській області та ФГ "Стельмащук" щодо земельної ділянки площею 39,8903 га, кадастровий номер 0724581400:01:003:1032, розташованої на території Городинівської сільради; 4) визнання недійсним договору оренди землі від 20.11.2015 (далі - договір оренди № 2), укладеного між ГУ Держгеокадастру у Волинській області та ФГ "Стельмащук" щодо земельної ділянки площею 37,4903 га, кадастровий номер 0724587100:01:003:0353, розташованої на території Копачівської сільради; 5) скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності ГУ Держгеокадастру у Волинській області на земельну ділянку площею 39,8903 га, кадастровий номер 0724581400:01:003:1032, розташовану на території Городинівської сільради; 6) скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності Копачівської сільради на земельну ділянку площею 37,4903 га, кадастровий номер 0724587100:01:003:0353, розташовану на території Сільради; 7) визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1355/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" (далі - наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1355/15-18-СГ) у частині передачі земельної ділянки площею 37,4903 га, кадастровий номер 0724587100:01:003:0353, розташованої на території Копачівської сільради, у власність Копачівської сільради; 8) визнання незаконним і скасування рішення Копачівської сільради від 29.01.2019 № 43/6 "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Копачівської сільради об`єднаної територіальної громади" (далі - рішення Копачівської сільради від 29.01.2019 № 43/6) в частині прийняття у комунальну власність земельної ділянки площею 37,4903 га, кадастровий номер 0724587100:01:003:0353, що зазначена у додатку до цього рішення під № 48, з посиланням на положення статей 16, 21, 203, 215, 261, 267, 321, 328, 386, 393 ЦК України, статей 20, 21, 55, 57, 84, 122, 149, 152, 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 7, 8, 45, 47, 48, 54, 57 та пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статті 28 1 Закону України "Про державний земельний кадастр", статей 2, 6, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) оспорювані правові акти індивідуальної дії та оспорювані договори не відповідають вимогам земельного та лісового законодавства, оскільки частина спірних земельних ділянок належить до земель лісового фонду та накладається на землі лісогосподарського призначення, що розташовані в окремих кварталах Стирненського лісництва Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Рожищеагроліс" (далі - ДП "Рожищеагроліс", Підприємство); 2) Рожищенська РДА без вилучення спірних земельних ділянок із державного лісового фонду змінила їх цільове призначення на сільськогосподарські угіддя, що у подальшому призвело до їх незаконної передачі Управлінням у користування ФГ "Стельмащук" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та свідчить про перевищення Райдержадміністрацією та ГУ Держгеокадастру у Волинській області наданих законом повноважень; 3) зміна цільового призначення спірних земельних ділянок та їх передача у користування суб`єкту господарювання без належних на те законодавчих підстав порушує права та інтереси держави в особі КМУ як органу державної влади, уповноваженого державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення; 4) незаконна зміна цільового призначення та вибуття земель лісового фонду з державної власності становить суспільний інтерес.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Волинської області від 24.07.2019 (суддя Войціховський В. А.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2019 (Василишин А. Р. - головуючий, судді Олексюк Г. Є., Бучинська Г. Б.), позов задоволено повністю.

Рішення та постанова аргументовані обґрунтованістю позовних вимог, оскільки: 1) частина спірних земельних ділянок накладається на землі лісового фонду ДП "Рожищеагроліс", а жодних погоджень та рішень щодо їх вилучення уповноважений орган держави в порядку статей 142, 149 ЗК України не надавав і не приймав; 2) Рожищенська РДА без вилучення спірних земельних ділянок із державного лісового фонду змінила їх цільове призначення на сільськогосподарські угіддя, що у подальшому призвело до незаконної передачі земельних ділянок Управлінням у користування ФГ "Стельмащук" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та свідчить про перевищення Райдержадміністрацією та ГУ Держгеокадастру у Волинській області наданих законом повноважень; 3) прокурором підтверджено підстави представництва інтересів держави у цій справі; 4) позовну давність при зверненні з цим позовом не пропущено, позаяк КМУ як органу, уповноваженому державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, стало відомо про порушення прав держави лише із запиту від 21.02.2019, а прокурору - 04.02.2019 після проведення судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 167/130/19, тоді як обставин щодо можливої обізнаності позивача про порушення прав держави у спірних правовідносинах раніше зазначеної дати відповідачі не довели.

3. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2020 (головуючий - Дроботова Т. Б., судді Пільков К. М., Чумак Ю. Я.) скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2019 та рішення Господарського суду Волинської області від 24.07.2019 у справі № 903/225/19 з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Зазначена постанова мотивована тим, що: 1) суди попередніх інстанцій належним чином не надали оцінки належності та ефективності обраних прокурором у наведеному випадку способів захисту порушених прав (визнання незаконними та скасування актів органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, визнання недійсними договорів оренди землі та скасування записів про проведену державну реєстрацію права власності), не дослідили та не перевірили, чи зможуть такі способи захисту в практичному аспекті забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже, чи спроможні надати особі ефективний захист її прав, тобто чи призведе задоволення вимог заявленого позову до відновлення володіння спірними земельними ділянками без необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту; 2) при новому розгляді справи суду слід урахувати, що з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не передбачає, а наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи відповідно до положень частини 3 статті 26 цього Закону є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, при цьому ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

4. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Волинської області від 08.04.2021 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Волинської обласної прокуратури на користь ГУ Держгеокадастру у Волинській області 30736 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору за подання касаційної скарги, та 23052 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення аргументоване посиланням на положення статей 15, 16, 387, 388 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 46, 173, 236, 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суд першої інстанції дійшов висновку про те, що: 1) обраний прокурором спосіб захисту порушених прав (визнання незаконними та скасування актів органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, визнання недійсними договорів оренди землі та скасування записів про проведену державну реєстрацію права власності) не є належним та ефективним, оскільки такі способи захисту в практичному аспекті не забезпечать позивачу відновлення порушеного права, а отже, не спроможні надати ефективний захист прав, тобто задоволення вимог заявленого позову не призведе до відновлення володіння спірними земельними ділянками без необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Обрання позивачем неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові; 2) однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 3) у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за позивачем.

5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2021 змінено в частині розподілу судових витрат шляхом викладення пунктів 2, 3 його резолютивної частини в такій редакції: "Стягнути з Волинської обласної державної адміністрації (43027, Волинська обл., м. Луцьк, майдан Київський, буд. 9, ЄДРПОУ 13366926) на користь Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, буд. 67, код ЄДРПОУ 39767861) 30736 грн (тридцять тисяч сімсот тридцять шість гривень) витрат, пов`язаних з оплатою судового збору за подачу касаційної скарги. Стягнути з Волинської обласної державної адміністрації (43027, Волинська обл., м. Луцьк, майдан Київський, буд. 9, ЄДРПОУ 13366926) на користь Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, буд. 67, код ЄДРПОУ 39767861) 23052 грн (двадцять три тисячі п`ятдесят дві гривні) витрат, пов`язаних з оплатою судового збору за подачу апеляційної скарги". В решті рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2021 у цій справі залишено без змін.

Постанова мотивована посиланням на положення статей 20, 55, 57, 122, 149 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 1, 5 та пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України, статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020), застосовуючи які апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про неналежність і неефективність обраного прокурором способу захисту прав держави як власника спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, тоді як з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 і від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача могло би бути звернення з віндикаційним позовом. При цьому з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, виходячи зі змісту статей 53, 123, 129 ГПК України, судові витрати, понесені відповідачем-1 під час розгляду цієї справи, мають покладатися саме на Волинську ОДА як позивача у справі, а не на Волинську обласну прокуратуру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Рівненської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи, що: 1) судами не враховано висновків щодо застосування норм статей 15, 203, 215 ЦК України, статті 20 ГК України, статей 21, 155 ЗК України, статті 1 ЛК України, статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 911/3293/16, від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19 та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 465/249/15-а; 2) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 387, 388 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме у випадках витребування одночасно на користь двох законних власників - Волинської ОДА та органу місцевого самоврядування земельних ділянок, які наразі не сформовані як об`єкти цивільних прав .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

8. ГУ Держгеокадастру у Волинській області у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 у справі № 903/225/19 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 08.02.2022.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. Розпорядженням голови Волинської ОДА від 11.08.2010 № 267 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" надано ДП "Рожищеагроліс" дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для ведення лісового господарства, які розташовані на території Городинівської та Уляниківської сільрад, площа земельних ділянок становить 356 га та 270 га відповідно.

11. Розпорядженням голови Волинської ОДА від 28.04.2012 № 179 "Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 11.08.2010 № 267" внесено зміни до попереднього розпорядження шляхом збільшення площі наданих Підприємству в користування земельних ділянок: із 356 га на території Городинівської сільради до 473,9 га; з 270 га на території Уляниківської сільради до 352,7338 га.

12. Розпорядженням Рожищенської РДА від 10.12.2013 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Рожищенського району, зокрема, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею 39,8903 га і 37,4903 га, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городинівської сільради та Уляниківської сільради відповідно.

На підставі цієї землевпорядної документації згідно з наказом Головного управління Держземагенства у Волинській області від 21.01.2015 № 6-а "Про здійснення добору земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних торгах" спірні земельні ділянки включено до переліку земельних ділянок для підготовки лотів до проведення земельних торгів.

13. Відповідно до пунктів 1.3- 1.4, 2.1.3- 2.1.4 наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 29.07.2015 № 21 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), право оренди на які пропонується для продажу на земельних торгах, щодо земельної ділянки площею 39,8903 га, кадастровий номер 0724581400:01:003:1032, розташованої за межами населених пунктів Городинівської сільради, та щодо земельної ділянки площею 37,4903 га, кадастровий номер 0724581400:01:003:1032, розташованої за межами населених пунктів Уляниківської сільради (наказу), а також зазначено про забезпечення державної реєстрації права державної власності в особі ГУ Держгеокадастру/Держземагенства у Волинській області, зокрема на спірні земельні ділянки.

На підставі цього наказу 30.09.2015 реєстраційна служба Рожищенського районного управління юстиції Волинської області здійснила державну реєстрацію права державної власності за Головним управлінням Держземагенства у Волинській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Волинській області, на земельну ділянку площею 39,8903 га, кадастровий номер 0724581400:01:003:1032, що розташована за межами населених пунктів Городинівської сільради, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

29.09.2015 зареєстровано за ГУ Держгеокадастру у Волинській області право державної власності на земельну ділянку площею 37,4903 га, кадастровий номер 0724587100:01:003:0353.

14. За результатами проведення земельних торгів 20.11.2015 між ГУ Держгеокадастру у Волинській області (Орендодавець) та ФГ "Стельмащук" (Орендар) було укладено договір оренди № 1, за умовами пунктів 1.1, 2.1- 2.4 якого Орендодавець на підставі протоколу земельних торгів від 20.11.2015 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Городинівської сільради. В оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 39,8903 га, в тому числі: рілля - 17,0415 га, пасовища - 22,8488 га. Кадастровий номер земельної ділянки: 0724581400:01:003:1032. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А.01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зазначений договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.12.2016.

15. 20.11.2015 між ГУ Держгеокадастру у Волинській області (Орендодавець) та ФГ "Стельмащук" (Орендар) було укладено договір оренди № 2, за умовами пунктів 1.1, 2.1- 2.4 якого Орендодавець на підставі протоколу земельних торгів від 20.11.2015 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Уляниківської сільради. В оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 37,4903 га, в тому числі пасовища - 37,4903 га. Кадастровий номер земельної ділянки: 0724587100:01:003:0353. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А.01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зазначений договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.12.2016.

16. ДП "Рожищеагроліс" у листі від 29.01.2018 № 18 зазначило, що частина спірних земельних ділянок розташована у виділах 21, 22 та 44 кварталу 45, що знаходяться на території Городинівської сільради, та у виділах 6, 7, 8, 9, 10 та 23 кварталу 65, що знаходяться на території Уляниківської сільради та належать до земель лісового фонду.

17. Як вбачається з інформаційної довідки Виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 15.11.2018 № 558, частину спірних земельних ділянок відведено у 2015 році в оренду ФГ "Стельмащук" за рахунок земель лісогосподарського призначення ДП "Рожищеагроліс", що підтверджується матеріалами лісовпорядкування 2010 року.

18. На підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1355/15-18-СГ і рішення Копачівської сільради від 29.01.2019 № 43/6 земельну ділянку площею 37,4903 га, кадастровий номер 0724587100:01:003:0353, передано у комунальну власність Сільради.

06.02.2019 державним реєстратором Рожищенської РДА зареєстровано право власності Копачівської сільради на зазначену земельну ділянку.

19. Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Експерт" від 04.02.2019 у цивільній справі № 167/130/19, провадження № 1-кс/167/456/19 (за клопотанням прокурора Рожищенського відділу місцевої прокуратури у кримінальному провадженні від 22.08.2016 № 42016031160000030 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України) встановлено наявність накладання земельної ділянки площею 37,4903 га, кадастровий номер 0724587100:01:003:0353, і земельної ділянки площею 39,8903 га, кадастровий номер 0724581400:01:003:1032, розташованих за межами населених пунктів Уляниківської та Городинівської сільрад відповідно, на земельні ділянки лісового кварталу № 65 і частини лісового кварталу № 45 Стирненського лісництва ДП "Рожищеагроліс" (межі та площі накладення показані на плані в додатку до експертного дослідження). Так, на вирішення цієї експертизи було поставлено питання: чи має місце накладання земельної ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) площею 39,8903 га, кадастровий номер 0724581400:01:003:1032, розташованої на території Городинівської сільради, та земельної ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) площею 37,4903 га, кадастровий номер земельної ділянки 0724587100:01:003:0353, розташованої на території Уляниківської сільради, на земельні ділянки лісового фонду, які перебувають у користуванні ДП "Рожищеагроліс", згідно з даними документації із землеустрою на зазначені земельні ділянки сільськогосподарського призначення та Перспективного плану організації і ведення лісового господарства ДП "Рожищеагроліс", розробленого ВО "Укрдержліспроект", у паперовому та електронному виді? Якщо так, то вказати площі земельних ділянок (лісових кварталів), на яких наявні накладання, із зазначенням кварталів і виділів.

20. Спір у цій справі виник у зв`язку з прийняттям відповідачем-3 і відповідачем-1 незаконних, на думку Прокурора, оспорюваних розпорядження, наказів і рішення, спрямованих на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок лісового фонду, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів, з їх переведенням до категорії земель сільськогосподарського призначення, що у подальшому призвело до їх передачі в оренду ФГ "Стельмащук" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та вибуття однієї земельної ділянки (кадастровий номер 0724587100:01:003:0353) з державної власності в комунальну власність Копачівської сільради.

Позиція Верховного Суду

21. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

22. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного господарського суду про обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту права державної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення з огляду на те, що задоволення позовних вимог про визнання незаконними та скасування актів органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, визнання недійсними договорів оренди землі та скасування записів про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки) не забезпечить ефективного захисту прав держави та не призведе до відновлення порушеного права, а саме до відновлення володіння спірними земельними ділянками без необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, тоді як належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача могло би бути звернення з віндикаційним позовом (схожий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 і від 02.02.2021 у справі № 925/642/19). Крім того, з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

23. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (пункт 46) та від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

24. Товариство у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме:

якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

25. Колегія суддів не погоджується з твердженням скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме з огляду на одночасне посилання апеляційного суду на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.

26. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним . Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

27. Відповідно до статті 387 ЦК України, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування якої у подібних правовідносинах посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

28. Згідно з частинами 1, 3 статті 388 ЦК України, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких у подібних правовідносинах посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

29 . У пункті 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (предмет позову - витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння фізичної особи у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації) міститься висновок про те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

30. У пунктах 49, 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 сформульовано такий правовий висновок щодо питання застосування статей 387, 388 ЦК України:

"Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Родниківської сільської ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення Уманської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав".

31. У свою чергу, в пунктах 56, 63, 64, 70, 72, 109, 146- 148, 150, 168 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зі спору, що виник з подібних правовідносин (розглядався позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ про витребування на користь держави з незаконного володіння фізичних осіб земельних ділянок лісогосподарського призначення) наведено такі висновки щодо питання застосування статей 387, 388 ЦК України:

" Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена,. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду знов нагадує, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95- 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). І такі вимоги позивачем пред`явлені.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України , є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Тому відмова в задоволенні віндикаційного позову з тих підстав, що підстави набуття відповідачами права власності на земельні ділянки не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається, а висновок, що зазначене свідчить про відсутність права власності позивача, є помилковим. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність права власності позивача на спірні земельні ділянки".

32. Верховний Суд зауважує, що за змістом частин 4, 8 статті 122 ЗК України (в редакції, чинній як на час звернення з позовом в цій справі, так і в редакції, чинній з 27.05.2021) повноваження з передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності належать виключно центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам, чим спростовується безпідставне твердження скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 387, 388 ЦК України у випадках витребування одночасно на користь двох законних власників - Волинської ОДА та органу місцевого самоврядування спірних земельних ділянок лісогосподарського та сільськогосподарського призначення, які наразі не сформовані як об`єкти цивільних прав. Тим більше, що судами попередніх інстанцій встановлено факт формування двох спірних земельних ділянок шляхом присвоєння їм кадастрових номерів 0724581400:01:003:1032, 0724587100:01:003:0353, як це передбачено частиною 4 статті 79 1 ЗК України.

33. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі , або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

34. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки на теперішній час є висновок Верховного Суду щодо застосування норм статей 387, 388 ЦК України у подібних правовідносинах, який (висновок) викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, а з матеріалів цієї справи вбачається, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до такого правового висновку, що з урахуванням положень пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

35. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

36. Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 15, 203, 215 ЦК України, статті 20 ГК України, статей 21, 155 ЗК України, статті 1 ЛК України, статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 911/3293/16, від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19 та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 465/249/15-а, з огляду на таке.

37. Задовольняючи позовні вимоги керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про визнання недійсними рішення Іванківської сільської ради Бориспільського району (далі - Іванківська сільрада) від 28.12.2007 № 771-20-5 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах довгострокової оренди (строком на 49 років) ТОВ "База відпочинку "Борисфен" під розміщення бази відпочинку в межах с. Іванків Бориспільського району Київської області" та договору оренди земельної ділянки від 21.04.2008, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи № 911/3293/16, з висновками яких частково погодився Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 11.08.2021, виходили доведеності прокурором належними та допустимим доказами тих обставин, що земельна ділянка, кадастровий номер 32208840001:01:043:0020, площею 2,0022 га накладається на землі лісгоспу площею 0,5799 га. Таким чином, при передачі в оренду спірної земельної ділянки Іванківською сільрадою змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення, у зв`язку з чим рішення сільради № 71-20-5 від 28.12.2007 прийняте, а договір оренди земельної ділянки укладено всупереч нормам ЗК України та ЛК України.

38. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

При цьому в пункті 73 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зі спору, що виник з подібних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду уточнила, що відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати).

39. У пунктах 56, 148, 150, 168 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц сформульовано уточнюючий висновок щодо питання застосування положень статей 387, 388 ЦК України, а саме:

"Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України , є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Тому відмова в задоволенні віндикаційного позову з тих підстав, що підстави набуття відповідачами права власності на земельні ділянки не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається, а висновок, що зазначене свідчить про відсутність права власності позивача, є помилковим".

40. За таких обставин колегія суддів вважає, що наразі під час касаційного перегляду постанови у цій справі врахуванню підлягає остання правова позиція щодо неналежності та неефективності такого способу захисту права державної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, як задоволення позовних вимог про визнання незаконними та скасування актів органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, визнання недійсними договорів оренди землі, тоді як належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є звернення з віндикаційним позовом, яку (правову позицію) сформульовано в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, чим спростовуються доводи скаржника, які ґрунтуються на врахуванні попередньої правової позиції, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 911/3293/16.

41. Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 465/249/15-а, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

Так, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 465/249/15-а (предметом позову є скасування розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 09.12.2014 № 563 "Про демонтаж самочинно встановлених дерев`яних павільйонів та літніх майданчиків в паркові зоні на вул. Є. Коновальця-вул. Житомирській") взагалі не міститься та не може міститися висновку щодо застосування норми статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020), позаяк переглянуту в касаційному порядку постанову Львівського апеляційного адміністративного суду ухвалено 09.10.2017, тобто задовго до внесення змін до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що виключає регулювання спірних публічно-правових відносин зазначеною нормою законодавства.

42. Крім того, неподібність спірних правовідносин у цій господарській справі з правовідносинами у справі № 465/249/15-а, в якій Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду було ухвалено постанову від 27.01.2020 та викладено висновок про те, що скасування законних підстав набуття права власності на споруду як нерухоме майно, позбавляє запис про державну реєстрацію права власності самостійного правового значення, зумовлена тим, що у вказаній справі виник спір про демонтаж самочинно встановленої тимчасової споруди, а саме павільйону, який не має статусу нерухомого майна, оскільки державну реєстрацію права власності на вказану споруду було здійснено на підставі судового рішення, скасованого в подальшому за результатами апеляційного перегляду.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність спірних правовідносин у господарській справі, що розглядається, та адміністративній справі, на постанову Верховного Суду в якій посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

43. Разом з тим колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на неврахування висновку щодо застосування норми статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, оскільки, дотримуючись вказівок касаційної інстанції, вміщених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2020, суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи дійшов висновку про те, що з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, що є підставою для відмови в задоволенні відповідного позову.

Вказаний висновок апеляційного суду цілком відповідає аналогічному правовому висновку, викладеному в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, на неврахуванні якого (висновку) безпідставно наполягає скаржник.

44. Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, однак наразі виключається можливість закриття касаційного провадження з огляду на те, що: 1) необхідно враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, а не висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2019 у справі № 359/8381/16-ц, який не є релевантним спірним правовідносинам; 2) суд апеляційної інстанції переглянув рішення відповідно до висновку щодо застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.

45. Отже, суди попередніх інстанцій, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зважаючи на обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту прав держави як власника спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

46. З мотивів, наведених раніше у цій постанові, Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами відповідача-1, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

48. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

49. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про відмову в позові, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

50. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

51. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій про відмову задоволення позову, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

52. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження у справі № 903/225/19 за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 у справі № 903/225/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай