Ухвала

від 15.02.2022 по справі 440/4559/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 лютого 2022 року

Київ

справа №440/4559/19

адміністративне провадження №К/990/1831/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Данилевич Н.А., Уханенко С.А.

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №440/4559/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Державної казначейської служби України, Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області, у якому просила:

- скасувати наказ Державної казначейської служби України від 15 серпня 2019 року №449-0 та наказ управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області від 16 серпня 2019 року №32-0 про припинення проходження ОСОБА_1 державної служби і звільнення з посади заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області.

17 серпня 2021 року рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції позивачем подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 13 січня 2022 року.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд вважає зазначити наступне.

В касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 58 Конституції України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 19 грудня 2018 року у справі № 815/2081/17 та від 24 березня 2020 року у справі № 812/992/16 щодо зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадку коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

При цьому, скаржник акцентує увагу на зазначених постановах Верховного Суду, та не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у справах №815/2081/17, №812/992/16 є подібними.

Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.

Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також в касаційній скарзі представником позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження позивач зазначає, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій урахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 липня 2019 року у справі №140/1966/18 та від 10 жовтня 2019 року у справі №813/933/18, від 10 лютого 2020 року у справі № 809/1612/17, згідно з якими статтею 84 Закону України "Про державну службу" чітко визначено порядок звільнення з посади державного службовця у зв`язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення, тобто в даному випадку не передбачено проведення службового розслідування щодо наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, у тому числі і відібрання будь-яких пояснень з цього приводу, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду, яким доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, що, згідно з вимогами діючого законодавства, унеможливлює подальше проходження державної служби.

Проте, позивач уважає, що з урахуванням необхідності оцінки співмірності, пропорційності, суворості і серйозності наслідків застосованого до позивача припинення державної служби шляхом звільнення з посади на її "приватне життя" у розумінні статті 8 Конвенції, є підстави для відступлення від викладеного вище правового висновку шляхом його уточнення щодо необхідності судам при вирішенні аналогічних справ в кожному конкретному випадку здійснювати оцінку співмірності, пропорційності, суворості та серйозності наслідків припинення державної служби на приватне життя звільненого державного службовця відповідно до статті 8 Конвенції із наслідками вчиненого ним адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією.

Враховуючи викладене, Суд вважає доведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також в касаційній скарзі відповідачем зазначено про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Однак, доводи скаржника в цій частині не доведені у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України. Не зазначає скаржник і які саме норми процесуального права порушено судами, а посилання на те, що суди не надали належної оцінки обставинам справи не можуть бути самостійною підставою для відкриття касаційного провадження в цій частині.

Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для залишення касаційної скарги без руху, її повернення чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.

Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв`язку з відсутністю судді Шевцової Н.В. на робочому місці за листком тимчасової непрацездатності з 31.01.2022, розгляд цієї скарги відбувся після її виходу на роботу.

Керуючись статтями 328, 329, 330, 334, 335, 338, 340 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ :

Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №440/4559/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді.

Витребувати із Полтавського окружного адміністративного суду матеріали справи №440/4559/19.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів.

Встановити строк для подачі відзиву на касаційну скаргу - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали - та роз`яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій і доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова

Судді Н. А. Данилевич

С. А. Уханенко