Постанова

від 06.09.2022 по справі 440/4559/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 440/4559/19

адміністративне провадження № К/990/1831/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шевцової Н.В.,

суддів: Данилевич Н.А., Уханенка С.А.,

розглянувши у попередньому судовому засідання як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 440/4559/19

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України, Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області,

про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Бойка С.С.,

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Курило Л.В., суддів: Мельнікової Л.В., Бегунца А.О.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач-1, Казначейство), Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області (далі - відповідач-2, Управляння Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області), у якому просила:

1.1. скасувати наказ Казначейства від 15 серпня 2019 року № 449-0 та наказ Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області від 16 серпня 2019 №32-0 про припинення проходження ОСОБА_1 державної служби і звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області;

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області.

2. На обґрунтування позову позивачка зазначила, що вважає своє звільнення незаконним та вказала на те, що оскільки раніше вона не притягувалася до дисциплінарної відповідальності, тому до неї застосовано непропорційне стягнення у вигляді звільнення з посади з підстав втрати нею права на державну службу із сутністю вчиненого нею правопорушення. На думку позивачки, набрання законної сили постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 червня 2019 року у справі №524/2584/19, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 липня 2019 року, щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення не має бути єдиною та безумовною підставою її звільнення зі служби. Також позивачка наполягала на існуванні, на її думку, колізії норм права, оскільки приписи частини другої статті 84 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIІI (далі - Закон № 889-VIІI) та частини другої статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закону № 1700-VII) не відповідають вимогам правової визначеності, що призвело до її незаконного звільнення з роботи. Своє звільнення позивачка вважає втручанням у її право на приватне життя.

3. Заперечуючи проти задоволення позову, Управляння Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області у відзиві на позовну заяву підкреслило, що жодних протиправних дій щодо позивачки не здійснювало та її законних прав не порушувало, оскільки на підставі постанови Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 червня 2019 року у справі №524/2584/19 про притягнення позивачки до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, яка набрала законної сили 05 липня 2019 року, керуючись пунктом 3 частини першої статті 84 Закон № 889-VIІI головою Казначейства видано наказ від 15 серпня 2019 року № 449-0, про що оголошено у наказі Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області від 16 серпня 2019 №32-0.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

4. 25 червня 2015 року наказом Казначейства № 574-0 та наказом Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області № 22-0 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів Управління Казначейства у Кременчуцькому районі.

5. 17 червня 2016 року наказом Казначейства № 374-0 та наказом Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області № 24-0 позивачку переведено без проведення конкурсу на рівнозначну посаду заступника начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків управління Казначейства України у Кременчуцькому районі Полтавської області.

6. Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 липня 2019 року, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, яке полягає у тому, що, обіймаючи посаду заступника начальника - начальника відділу доходів та видатків управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області, будучи відповідно до підпункту "в" пункту 1 частини першої статті 3 Закону 1700-VII суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією відповідно до примітки до статті 172-6 КУпАП, в порушення вимог частини першої статті 45 Закону 1700-VII, несвоєчасно, без поважних причин, а саме: 12 квітня 2018 року о 23 год 07 хв, подала на офіційний веб-сайт Національного агентства з питань запобігання корупції щорічну декларацію за 2017 рік, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 850 гривень на користь держави.

7. Наказом Казначейства від 15 серпня 2019 року № 449-0 припинено державну службу ОСОБА_1 та 16 серпня 2019 року звільнено її з посади заступника начальника управління начальника відділу надходжень та видатків Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення відповідно до пункту 3 частини першої статті 84 Закону № 889-VIІI. Підстава: постанова Автозаводського районного суду міста Кременчука від 04 червня 2019 року у справі № 524/2584/19 (провадження № 3/524/1178/19).

8. Згідно з наказом Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області від 16 серпня 2019 року № 32-0, відповідно до наказу Казначейства від 15 серпня 2019 року № 449-О «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » з посади заступника начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення відповідно до пункту 3 частини першої статті 84 Закону № 889-VIІI ОСОБА_1 вважається такою, що припинила державну службу та звільнена з посади заступника начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області 16 серпня 2019 року.

ІІІ. Історія справи

9. Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 29 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року, відмовив у задоволенні позову.

10. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 червня 2021 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року у справі №440/4559/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

11. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

12. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вчинення позивачкою правопорушення, пов`язаного з корупцією, встановлене рішенням суду, яке набрало законної сили, та яким її притягнуто до адміністративної відповідальності, є самостійною і достатньою правовою підставою для звільнення державного службовця згідно з пунктом 3 частини першої статті 84 Закон № 889-VIІI. При цьому, статтею 84 Закону № 889-VIІI чітко визначено порядок звільнення з посади державного службовця у зв`язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення, тобто в цьому випадку не передбачено проведення службового розслідування щодо наявності в діях позивачки дисциплінарного проступку, зокрема і відібрання будь-яких пояснень з цього приводу, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду, яким доведено вчинення особою адміністративного правопорушення, передбаченого частиною статті 172-6 КУпАП, що згідно із вимогами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства унеможливлює подальше перебування на державній службі. Покликаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 липня 2019 року у справі №140/1966/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №813/933/18 та від 12 лютого 2020 року у справі №809/1612/17, суд першої інстанції наголосив, що наявність такої підстави втрати права на державну службу як набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення не надає суб`єкту призначення (роботодавцю) права діяти на власний розсуд, а передбачає, винятково, звільнення згідно з вимогами статті 84 Закону №889-VIІI.

12.1. Суд першої інстанції визнав помилковими доводи позивачки про наявність підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності іншого виду, а не до найсуворішого - у вигляді звільнення, оскільки настання такого факту як втрата державним службовцем права на державну службу або його обмеження не є підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності у розумінні статті 65 Закону № 889-VIІI.

12.2. Посилання позивачки на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції» від 02 жовтня 2019 року № 140-IX внесено зміни до Закону № 889-VIІI щодо відсутності підстав для застосування стягнення у вигляді звільнення, суд першої інстанції не прийняв до уваги, оскільки вказані зміни набрали чинності лише 18 жовтня 2019 року, тобто після прийняття спірних наказів.

13. Розглядаючи апеляційну скаргу позивачки та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивачки щодо наявності колізії між приписами Законів № 889-VIІI та № 1700-VII і наголосив на тому, що при розв`язанні неузгодженостей (суперечливостей) між нормами права однакової юридичної сили застосовуються положення нормативно-правового акта, який прийнято пізніше або який є спеціальним. Закон № 889-VIІI прийнятий Верховною Радою України пізніше та є спеціальним у відношенні до Закону № 1700-VII в питаннях проходження і звільнення з державної служби. Покликаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 809/1612/17, суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлення законодавцем у Законі № 889-VIІI, зокрема, спеціальної підстави для припинення державної служби - у разі втрати права на державну службу або його обмеження (набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення), є змістовним продовженням відносно-визначеної бланкетної норми диспозиції частини четвертої статті 65 Закону № 1700-VII.

13.1. Відхиляючи доводи позивачки щодо незастосування судом першої інстанції, на підставі статті 58 Конституції України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції» від 02 жовтня 2019 року №140-ІХ, суд апеляційної інстанції наголосив, що позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Проаналізувавши положення статті 19 Конституції України на пункту 1 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції зазначив, що у разі, якщо чинна на момент прийняття спірних рішень норма визначала рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень як правомірні, то відсутні підстави визнавати їх у судовому порядку протиправними навіть, якщо на момент розгляду справи в суді відбулися зміни в законодавстві і такі рішення суб`єкта владних повноважень вже не відповідають вимогам закону. Тобто, при оцінці спірних рішень відповідачів, які були прийняті 15 серпня 2019 року та 16 серпня 2019 року, не підлягають застосуванню положення Закону № 889-VIІI в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції» від 02 жовтня 2019 року №140-ІХ, який набрав чинності 18 жовтня 2019 року.

ІV. Касаційне оскарження

14. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивачка подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 13 січня 2022 року.

15. 14 грудня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки у зв`язку із доведенням наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

16. Так, посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, позивачка у касаційній скарзі наголошує на необхідності відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду постановах від 17 липня 2019 року у справі №140/1966/18 та від 10 жовтня 2019 року у справі №813/933/18, від 10 лютого 2020 року у справі № 809/1612/17, який полягає у тому, що статтею 84 Закону № 889-VIІI чітко визначено порядок звільнення з посади державного службовця у зв`язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення, тобто в цьому випадку не передбачено проведення службового розслідування щодо наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, у тому числі і відібрання будь-яких пояснень з цього приводу, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду, яким доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, що, згідно з вимогами діючого законодавства, унеможливлює подальше проходження державної служби.

16.1. На переконання позивачки, з урахуванням необхідності оцінки співмірності, пропорційності, суворості і серйозності наслідків застосованого до неї припинення державної служби шляхом звільнення з посади на її "приватне життя" у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), є підстави для відступлення від наведеного правового висновку шляхом його уточнення щодо необхідності судам при вирішенні аналогічних справ в кожному конкретному випадку здійснювати оцінку співмірності, пропорційності, суворості та серйозності наслідків припинення державної служби на приватне життя звільненого державного службовця відповідно до статті 8 Конвенції з наслідками вчиненого ним адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією.

17. У касаційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

18. Касаційна скарга містить клопотання про здійснення розгляду справи без участі позивачки в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

19. Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу позивачки не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.

20. До Верховного Суду 30 березня 2022 року та 07 квітня 2022 року надійшов лист Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області про розгляду справи без участі його представника за наявними у справі матеріалами.

21. 01 серпня 2022 року справа № 440/4559/19 надійшла до Верховного Суду.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

22. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

24. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIІI (далі - Закон № 889-VIІI, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

25. Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця (частина перша статті 3 Закону № 889-VIІI).

26. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

27. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 84 Закону № 889-VIІI підставами для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

28. Частиною другою статті 84 Закону № 889-VIІI передбачено, що у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

29. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закону № 1700-VII, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

30. Згідно із частинами першою, другою та четвертою статті 65 Закону № 1700-VII за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

30.1. Особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

30.2. Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв`язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.

31. Главою 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено перелік адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією, до яких належить порушення вимог фінансового контролю у вигляді несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (частина перша статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

VІ. Позиція Верховного Суду

32. Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

32.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

33. Спір у цьому касаційному провадженні стосується правомірності наказу Казначейства від 15 серпня 2019 року №449-0 та наказу Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області від 16 серпня 2019 року №32-0, якими припинено проходження ОСОБА_1 державної служби та звільнено останню з посади заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області.

34. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

35. У світлі аргументів касаційної скарги позивачки слід зазначити, що питання застосування положень 84 Закону № 889-VIІI за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17 липня 2019 року у справі №140/1966/18 та від 10 жовтня 2019 року у справі №813/933/18, від 10 лютого 2020 року у справі № 809/1612/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 1340/3970/18, від 17 червня 2021 року у справі №813/4298/17.

36. У вказаних справах Верховний Суд дійшов висновку про те, що статтею 84 Закону № 889-VIІI чітко визначено порядок звільнення з посади державного службовця у зв`язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення, тобто в цьому випадку не передбачено проведення службового розслідування щодо наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, в тому числі і відібрання будь-яких пояснень з цього приводу, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду, яким доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, що, згідно із вимогами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, унеможливлює подальше перебування на державній службі.

37. Крім того, у постанові від 17 червня 2021 року у справі №813/4298/17 Верховний Суд наголосив на тому, що частина друга статті 84 Закону № 889-VIІI є імперативною нормою та зобов`язує суб`єкта призначення звільнити державного службовця за наявності підстав, визначених у пунктах 1-6 частини 1 цієї статті, зокрема у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення.

38. За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 липня 2019 року у справі №140/1966/18, наявність такої підстави втрати права на державну службу як набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення не надає суб`єкту призначення (роботодавцю) права діяти на власний розсуд, а передбачає, винятково, звільнення, згідно з вимогами статті 84 Закону № 889-VIІI.

39. Як установлено судами попередніх інстанцій, постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 липня 2019 року, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 850 гривень на користь держави.

40. У цій справі Верховний Суд також ураховує, що положення статті 84 Закону № 889-VIІI (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018) станом на час виникнення спірних правовідносин були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.

41. Таким чином, за наявності відповідного рішення рішенням суду, що набрало законної сили, щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення, передбачене частиною першою статті 172-6 КУпАП, відповідачі правомірно на підставі вказаної норми Закону № 889-VIІI видали спірні накази від 15 серпня 2019 року №449-0 та від 16 серпня 2019 року №32-0, якими припинено проходження ОСОБА_1 державної служби та звільнено останню з посади заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків Управління Казначейства у Кременчуцькому районі Полтавської області.

42. Відтак, у вимірі встановлених обставин цієї справи та зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень статті 84 Закону № 889-VIII, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

43. Щодо твердження касаційної скарги позивачки про необхідність відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладений у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №140/1966/18 та від 10 жовтня 2019 року у справі №813/933/18, від 10 лютого 2020 року у справі № 809/1612/17, щодо застосування положень статті 84 Закону № 889-VIII, колегія суддів зазначає таке.

44. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.

45. Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

46. Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

47. За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

48. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

49. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен бути очевидно застарілим внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

50. У цій справі Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування статті 84 Закону № 889-VIII у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №140/1966/18 та від 10 жовтня 2019 року у справі №813/933/18, від 10 лютого 2020 року у справі №809/1612/17.

51. Таким чином, Верховний Суд визнає безпідставними доводи касаційної скарги позивачки, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

52. Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

53. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

VІІ. Судові витрати

54. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №440/4559/19 залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіН.В. Шевцова Н.А. Данилевич С.А. Уханенко