Постанова

від 16.02.2022 по справі 280/4829/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 280/4829/19

адміністративне провадження № К/9901/33021/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у складі судді Сіпаки А.В. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Кругового О.О., Прокопчук Т.С., Шлай А.В. у справі № 280/4829/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальність Торговий Дім Олександрівськ до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Товариство з обмеженою відповідальність Торговий Дім Олександрівськ (надалі - позивач, ТОВ Торговий Дім Олександрівськ ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі по тексту також - відповідач, ГУ ДФС у Запорізькій області), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми Р від 11 вересня 2019 року № 0000690509 та № 0000700509.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними та скасувано податкові повідомлення-рішення від 11 вересня 2019 року форми Р № 0000690509, № 0000700509.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Олександрівськ судовий збір у розмірі 4 288,50 грн.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що право позивача на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджено документами первинного бухгалтерського обліку, а відповідачем до суду не надано належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські відносини позивача з його контрагентами не були спрямовані на реальне настання наслідків ними обумовлених.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

У період з 09 серпня 2019 року по 15 серпня 2019 року Головним управлінням ДФС у Запорізькій області, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку діяльності позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток за 2018 рік та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Кавіста (далі - ТОВ Кавіста ).

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт документальної позапланової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи від 22 серпня 2019 року № 508/08-01-14-09/40526107.

Так, за наслідками вказаної вище перевірки встановлено наступні порушення:

- статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пунктів 2.1, 2.2, 2.4, 2.13, 2.16 статей 1, 2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року за № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704, пункту 6 П(С)БО 16 Витрати затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року за № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19 січня 2000 року за № 27/4248, пункту 44.1, підпунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2018 рік в сумі 108 339 грн;

- підпунктів 14 1.36, 14.1.181, 4.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу Україні, у результаті чого занижено податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за листопад 2018 року в сумі 120 377 грн.

Не погоджуючись із указаними висновками акта перевірки, позивачем на адресу відповідача направлено заперечення за вих. № 08/27-1 від 27 серпня 2019 року.

За наслідками розгляду вказаних заперечень, відповідачем на адресу позивача направлено відповідь вих. № 642/10/08-01-05-09-11 від 06 вересня 2019 року, згідно з якою відповідач уважає висновки, викладені в пункту 1 розділі IV акту перевірки, правомірними та залишає їх без змін, у зв`язку із чим, відповідачем складено податкові повідомлення - рішення форми Р від 11 вересня 2019 року № 0000690509, № 0000700509.

Не погодившись з вищевказаними рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на тому, що судами безпідставно не були враховані доводи фіскального органу стосовно нереальності господарських взаємовідносин позивача у перевіряємий період з його контрагентами. Посилається на те, що господарські операції з контрагентами носили фіктивний характер. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Крім того, скаржник указав, що судами попередніх інстанцій не були враховані правові позиції Верховного Суду, викладені у справах № 826/16776/18, № 810/4434/16, № 809/117/13, № 804/5444/16, щодо застосування положень статей 14, 198, 200 Податкового кодексу України.

З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У відзиві на касаційну скаргу, позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, як такі, що є законними та обгрунтованими.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено: витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Згідно з положеннями пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Положеннями пункту 198.3 статті 198 ПК України врегульовано, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

-придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

-ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності з пунктом 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статті 44 ПК України. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Крім того, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (надалі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує наведеній нормі Податкового кодексу України.

Так, згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Зміни до податкової звітності можуть бути внесені за наявності підстав, визначених абзацу 3 пункту 44.1 статті 41 ПК України, а саме у разі недійсності правочинів, операції за якими було відображено в бухгалтерському обліку, у випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України.

Таким чином, господарські операції для визначення об`єкта оподаткування мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ ТД Олександрівськ з ТОВ Кавіста було укладено договір поставки № 135 від 01 листопада 2018 року.

02 листопада 2018 року на підставі замовлення позивача та укладеного договору поставки № 135 від 01 листопада 2018 року ТОВ Кавіста було сформовано рахунок-фактуру № 08/11 та проведено поставку товару труби зварної 325*6 на суму 238 017, 42 грн, у т.ч. ПДВ на суму 39 669,57 грн.

Відвантаження товару на адресу позивача підтверджується видатковою накладною № КА-0000012 від 02 листопада 2018 року.

Указаного дня, ТОВ Кавіста було сформовано та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну за №12 від 02 листопада 2018 року на суму 238 017, 42 грн, у тому числі ПДВ на суму 39 669,57 грн.

З метою забезпечення транспортування придбаного товару позивачем укладено з ФОП ОСОБА_1 договір про перевезення товару.

Як обгрунтовано встановлено судами попередніх інстанцій, факт перевезення товару підтверджено товарно-транспортною накладною № 02/11 від 02 листопада 2018 року, а також актом приймання виконаних робіт № 021118 від 02 листопада 2018 року. Транспортування було здійснено до місця проведення господарської діяльності ТОВ ТД Олександрівськ .

Крім того, матеріалами адміністративної справи також підтверджено, що оплату за відвантажений товар проведено в безготівковій формі, що підтверджується наданою позивачем копією платіжного доручення № 1830 від 21 листопада 2018 року.

Разом із тим, судами попередніх інстанцій також встановлено, що 16 листопада 2018 року на підставі замовлення позивача та укладеного договору поставки № 135 від 01 листопада 2018 року ТОВ Кавіста було сформовано рахунок-фактуру №102/11 від 16 листопада 2018 року та здійснено поставку товару труби зварної 325*6 на суму 236 302, 43 грн, у т.ч. ПДВ 39 383, 74 грн.

Відвантаження товару на адресу позивача підтверджено копією видаткової накладної № КА-0000040 від 16 листопада 2018 року.

16 листопада 2018 року ТОВ Кавіста було сформовано та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну за № 12 від 02 листопада 2018 року на суму 236 302, 43 грн, у т.ч. ПДВ 39 383, 74 грн.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, факт перевезення товару підтверджується товарно-транспортною накладною № 16/11 від 16 листопада 2018 року, а також актом приймання виконаних робіт № 161118 від 16 листопада 2018 року. Транспортування було здійснено до місця проведення господарської діяльності ТОВ ТД Олександрівськ .

Разом із тим, оплату за відвантажений товар проведено в безготівковій формі, що підтверджується наданою позивачем копією платіжного доручення № 1834 від 23 листопада 2018 року.

При цьому, матеріалами адміністративної справи також підтверджено, що 29 листопада 2018 року на підставі замовлення позивача та укладеного договору поставки № 135 від 01 листопада 2018 року ТОВ Кавіста було сформовано рахунок-фактуру № 203/11 від 29 листопада 2018 року та здійснено поставку товару труби зварної 325*6 на суму 247 940, 04 грн, у т.ч. ПДВ 41 323, 34 грн.

Відвантаження товару на адресу позивача підтверджено копією видаткової накладної № КА-0000077 від 29 листопада 2018 року.

29 листопада 2018 року ТОВ Кавіста було сформовано та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну за № 77 від 29 листопада 2018 року на суму 247 940, 04 грн, у т.ч. ПДВ 41 323, 34 грн.

Як обгрунтовано встановлено судами попреденіх інстанцій, факт перевезення товару підтверджено товарно-транспортною накладною № 29/11 від 29 листопада 2018 року, а також актом приймання виконаних робіт № 291118 від 29 листопада 2018 року. Транспортування було здійснено до місця проведення господарської діяльності ТОВ ТД Олександрівськ .

Разом з тим, матеріалами адміністратиної справи підтверджено, що оплату за відвантажений товар проведено в безготівковій формі, що підтверджується наданою позивачем копією платіжного доручення № 1856 від 29 листопада 2018 року.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем до матеріалів справи долучені первинні документи з урахуванням вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , які містять передбачені законодавством істотні умови поставки відповідних товарів та відповідні реквізити, тобто фіксують факти здійснення господарських операцій (отримання товару позивачем та його подальшу реалізацію), встановлення договірних відносин поставки, є підставою для виникнення обов`язку позивача щодо здійснення розрахунків за товар, а отже відповідні документи є підставою для формування відповідних показників податкової звітності, при цьому доказів (фактичних обставин) протилежного відповідачем в акті перевірки не зазначено.

При цьому, скаржник в поданій касаційній скарзі вказує на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень у справі правових позицій, викладених Верховним Судом у справах № 826/16776/18, № 810/4434/16, № 809/117/13, № 804/5444/16 щодо застосування положень статей 14, 198, 200 Податкового кодексу України.

Колегія суддів зауважує, що наведені позиції Верховного Суду у зазначених справах сформовані Судом за результатом розгляду вказаних справ, зважаючи на обсяг наданих позивачами доказів в підтвердження реальності здійснення господарських операцій. При цьому, така позиція Суду не стосується порядку застосування певних норм права, що мала би враховуватись судами попередніх інстанцій при розгляді аналогічних спорів, а є висновком за результатом оцінки наданих учасниками справи доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а підстави, наведені скаржником для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, не є такими, що відповідають вимогам пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України

Згідно з частиною першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у Запорізькій області не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 280/4829/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальність Торговий Дім Олександрівськ до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко