Ухвала

від 18.02.2022 по справі 947/24693/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/363/22

Номер справи місцевого суду: 947/24693/19 1-кс/947/5186/20

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючий - суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , діючого в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 30.04.2020 року про арешт майна, у кримінальному провадженні №12018160240003423 від 12.10.2018 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.364, ч.1 ст.366 КК України,

установив

Зміст оскаржуваного судового рішення

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 30.04.2020 року було задоволено клопотання прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_8 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12018160240003423 від 12.10.2018 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України та накладено арешт на земельні ділянки, які перелічені в резолютивній частині оскаржуваної ухвали.

Своє рішення про накладення арешту на майно, слідчий суддя мотивував тим, що існує необхідність в забезпеченні його збереження, а також з метою забезпечення повного, всебічного розслідування кримінального провадження, зокрема, для проведення ряду слідчих дій.

Зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 , діючого в інтересах ОСОБА_7 вважає ухвалу слідчого судді про арештмайна незаконною та такою, яка підлягає скасуванню.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що:

-майно на яке накладено арешт жодним чином не стосується предмету досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, оскільки земельні ділянки на які накладений арешт були надані у приватну власність фізичним особам ще у грудні 2014 року та жодним чином не пов`язані з детальними планами територій, розробленими у 2018 році;

-зазначені в оскаржуваній ухвалі земельні ділянки не визнані та не можуть бути речовим доказом у даному кримінальному провадженні;

-в судове засідання власник майна або його представник викликаний не був, на час розгляду клопотання не існувало жодної підозри стосовно причетності ОСОБА_7 у даному кримінальному провадженні;

- клопотання слідчого не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, оскільки в ньому відсутнє належне обґрунтування;

- вилучене майно не є знаряддям або об`єктом кримінального правопорушення.

На підставі цього, просить ухвалу слідчого судді від 30.04.2020 року про арешт майна скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора в частині накладення арешту на земельну ділянку загальною площею 0,0907 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0075) розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиції учасників апеляційного розгляду

У відповідності до положень ч.4 ст.107, ч.4 ст.405 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів, оскільки учасники судового провадження до апеляційного суду не з`явилися, про час місце та розгляд були повідомлені належним чином.

Адвокат ОСОБА_6 та прокурор ОСОБА_9 подали до апеляційного суду заяви, в яких просили провести апеляційний розгляд за їх відсутності, при цьому, захисник просив задовольнити апеляційну скаргу, прокурор ОСОБА_9 зазначив, що не заперечує проти задоволення апеляційної скарги, а тому у відповідності до приписів ч. 1 ст. 406 КПК, зазначене є підставою для ухвалення судового рішення в порядку письмового апеляційного провадження.

Заслухавши суддю-доповідача; обговоривши доводи апеляційної скарги; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції

Положеннями ст. ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

За змістом ст.170КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до ч. 2ст. 173 КПК Українипри вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:1) правову підставу для арешту майна;2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);31) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя районного суду не звернув уваги на невідповідність клопотання прокурора про накладення арешту на майно вимогам ст. 171 КПК України, в якому були наведені суперечливі доводи щодо мети та підстав накладення такого арешту.

Під час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді апеляційним судом встановлено, що до матеріалів клопотання прокурором, при зверненні з клопотанням до слідчого судді, не було долучено доказів, які обґрунтовують клопотання, зокрема доказів щодо того, що саме зазначені у клопотанні земельні ділянки є предметом злочинного посягання з боку службових осіб Затоківської селищної ради, що суперечить принципу визначеності судового рішення та не відповідає положенням п. 1 ч. 2 ст. 173 КПК України.

З огляду на загальні засади кримінального судочинства, а зокрема диспозитивність п. 19 ч.1 ст. 7 КПК України, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що майно на яке накладено арешт жодним чином не стосується предмету досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, оскільки земельні ділянки на які накладений арешт були надані у приватну власність фізичним особам ще у грудні 2014 року та жодним чином не пов`язані з детальними планами територій, розробленими у 2018 році, зазначені в оскаржуваній ухвалі земельні ділянки не визнані та не можуть бути речовим доказом у даному кримінальному провадженні, в судове засідання власник майна або його представник викликаний не був, на час розгляду клопотання не існувало жодної підозри стосовно причетності ОСОБА_7 у даному кримінальному провадженні, клопотання слідчого не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, оскільки в ньому відсутнє належне обґрунтування, земельні ділянки не є знаряддям або об`єктом кримінального правопорушення.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу що вищезазначені земельні ділянки не визнані речовим доказом у кримінальному провадженні, яке розслідується за зовсім іншим фактом та стосовно інших земельних ділянок.

За таких обставин, апеляційний суд констатує, що на день розгляду слідчим суддею клопотання та апеляційного перегляду ухвали слідчого судді, відсутні підстави для застосування щодо земельної ділянки загальною площею 0,0907 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0075) розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , обмежувальних заходів, а тому оскаржувана ухвала слідчого судді про накладення арешту на земельну ділянку в цій частині є необґрунтованою.

З огляду на зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню в частині накладення арешту на вищевказану земельну ділянку.

Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 376, 404, 405, 407,409, 419, 422, 532 КПК України, Одеській апеляційний суд,

постановив

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , діючого в інтересах ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 30.04.2020 року про арешт майна, у кримінальному провадженні №12018160240003423 від 12.10.2018 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.364, ч.1 ст.366 КК України - скасувати в частині накладення арешту на земельну ділянку загальною площею 0,0907 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0075) розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині ухвалу слідчого судді залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4