Рішення

від 15.02.2022 по справі 600/7044/21-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/7044/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Аварійно - рятувального загону спеціального призначення Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області, про визнання протиправним та скасування наказів про покарання та звільнення, поновлення на службі,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ по особовому складу № 202 від 30.11.2021 року виданий начальником Управління ДСНС України у Чернівецькій області полковником служби цивільного захисту ОСОБА_2 , яким за порушення службової дисципліни, а саме - порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, невиконання наказів та розпоряджень начальника та систематичний невихід на службу, на ОСОБА_1 сержанта служби цивільного захисту, пожежного-рятувальника караулу групи пожежогасіння аварійно-рятувальної частини Аварійно - рятувального загону спеціального призначення, накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту та позбавлено частково премії за листопад 2021 року в розмірі 74% від встановленого розміру;

- визнати протиправним та скасувати наказ № 205 від 01.12.2021 року яким звільнено ОСОБА_1 сержанта служби цивільного захисту, пожежного-рятувальника караулу групи пожежогасіння аварійно-рятувальної частини Аварійно-рятувального загону спеціального призначення, зі служби у Запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 176 підпунктом 6 (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу) 2 грудня 2021 року;

- зобов`язати Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області поновити ОСОБА_1 на посаду пожежного-рятувальника караулу групи пожежогасіння аварійно-рятувальної частини АРЗСП у Чернівецькій області та виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2021 року;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління ДСНС України у Чернівецькій області на користь позивача витрати пов`язані на правову допомогу.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що у відповідності до оскаржуваних ним наказів до нього протиправно було застосовано дисциплінарні стягнення та протиправно звільнено зі служби в запас Збройних Сил України у відповідності до п.176 п.п. 6 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 року №593 (у зв`язку з систематичним не виконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу).

Фактично його звільнення, на думку позивача відбулося через те, що проходячи службу цивільного захисту, ним було укладено з Міністерством оборони України контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України.

Позивач вважає, що уклавши зазначений контракт на нього розповсюджуються гарантії визначені ч.3 ст.119 Кодексу Законів про працю України. Відтак, вважає звільнення таким, що не відповідає вимогам закону і порушує трудові права позивача, оскаржувані накази є незаконним і були видані передчасно, а тому підлягають скасуванню як протиправні.

2. Представник відповідача проти позову заперечив, подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що діяКЗпП Українине поширюється на позивача, оскільки він проходив службу на контрактних умовах і його правовий та соціальний статус врегульовано відповідними законами та підзаконними актами, зокрема, Кодексом цивільного захисту, Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, Законом України Про Дисциплінарний статут служби цивільного захисту.

На думку відповідача, позивачем здійснено грубе порушення положень нормативно-правових актів, які регулюють порядок проходження служби цивільного захисту, внаслідок одночасного проходження ним служби у Збройних Силах України та Державній службі України з надзвичайних ситуацій.

3. Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій наведені переважно подібні аргументи, які наведенні в позовній заяві.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

1. Ухвалою суду відкрито провадження в даній справі в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

2. Ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання відповідача, про зупинення провадження в даній справі до розгляду позовної заяви від 22.12.2021 року.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. 21 квітня 2019 року між позивачем та відповідачем в особі начальника управління ДСНС України в Чернівецькій області полковником служби цивільного захисту Михайлюком С.М. укладено контракт №40/19 про проходження служби цивільного захисту, строком на 3 роки.

2. Позивач звернувся із рапортами датованими 13 вересня 2021 року та 20 вересня 2021 року - до начальника управління ДСНС України в Чернівецькій області полковника служби цивільного захисту ОСОБА_2 , в якому просив увільнити його із займаної посади, у зв`язку з проходженням військової служби за контрактом у Збройних Силах України. Також, у своєму рапорті зазначив про те, що у відповідності до положень Кодексу законів про працю України за ним зберігається місце роботи (посада) та середній заробіток.

3. 28 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі начальника Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку ОСОБА_3 , укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, строком на 3 роки.

4. Відповідно до висновку службового розслідування від 11.11.2021 року, затвердженого начальником Головного управління ДСНС у Чернівецькій області за фактом укладення контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу сержантом служби цивільного захисту ОСОБА_1 , пожежним - рятувальником караулу групи пожежогасіння аварійно - рятувальної частини Аварійно - рятувального загону спеціального призначення, в період проходження ним служби цивільного захисту, встановлено порушення службової дисципліни, а саме - порушення вимог законів та інших нормативно - правових актів, які регламентують порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, невиконання наказів та розпорядження начальника, та систематичний невихід на службу сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 , пожежного - рятувальника караулу групи пожежогасіння аварійно - рятувальної частини Аварійно - рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Чернівецькій області. За результатами встановлених порушень, у зв`язку із триваючим грубим порушенням службової дисципліни, Комісією запропоновано притягнути до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , у вигляді звільнення зі служби у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту.

5. 30 листопада 2021 року Головним Управління ДСНС України у Чернівецькій області видано наказ "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 " № 202, яким за порушення службової дисципліни, а саме - порушення вимог законів та інших нормативно - правових актів, які регламентують порядок проходження служби цивільного захисту ОСОБА_1 , пожежного - рятувальника караулу групи пожежогасіння аварійно - рятувальної частини Аварійно - рятувального загону спеціального призначення, накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту, та позбавлено частково премії за листопад 2021 року в розмірі 74% від встановленого розміру (а.с.18).

6. 01 грудня 2021 року Головним управлінням ДСНС України в Чернівецькій області видано наказ "Про звільнення зі служби ОСОБА_1 " №205, на підставі якого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 , пожежного - рятувальника караулу групи пожежогасіння аварійно - рятувальної частини Аварійно - рятувального загону спеціального призначення, звільнено зі служби у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 176 підпунктом 6 (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу) 2 грудня 2021 року. (а.с.19)

7. Крім того, судом досліджена довідка АРЗ СП ГУДСНС України в Чернівецькій області, про доходи ОСОБА_1 за період січня 2021 року по грудень 2021 року.

8. Судом також встановлено, що відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області, Аварійно - рятувального загону спеціального призначення управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області, треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Новоселицький районний військовий комісаріат, Військова частина НОМЕР_1 , про визнання протиправними та скасування наказів і поновлення на роботі задоволено повністю.

Відповідно до зазначеного рішення визнано протиправними та скасовано, наступні накази:

- наказ № 146 від 23.09.2019 року начальника АРЗ СП управління ДСНС України у Чернівецькій області Федорчака О.В., про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, у вигляді догани;

- наказ № 213 від 24.09.2019 року начальника управління ДСНС України у Чернівецькій області Михайлюка С.М., про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани;

- наказ № 216 від 30.09.2019 року начальника управління ДСНС України у Чернівецькій області Михайлюка С.М., про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту;

- наказ № 217 від 30.09.2019 року начальника Управління ДСНС України у Чернівецькій області Михайлюка С.М., про звільнення зі служби ОСОБА_1 ;

Зобов`язано Управління ДСНС у Чернівецькій області поновити ОСОБА_1 на посаді пожежного - рятувальника караулу групи пожежогасіння аварійно - рятувальної частини АРЗСП у Чернівецькій області та виплатити середню заробітну плату в сумі - 27244,20 грн за час вимушеного прогулу з 30 вересня 2019 року;

Рішення набрало законної сили 06 жовтня 2020 року, після перегляду Сьомим апеляційним адміністративним судом.

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Порядок прийняття, проходження та звільнення зі служби цивільного захисту врегульовано Кодексом цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI (далі - КЦЗ України).

Відповідно до частини 1 статті 101 КЦЗ України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Пунктом 1 частини 1 статті 103 КЦЗ України передбачено, що з особою, яка призначається на посаду рядового або начальницького складу служби цивільного захисту укладається контракт про проходження служби цивільного захисту.

Згідно частини 3 статті 21 КЗпП України, контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 103 КЦЗ України, контракт щодо проходження служби цивільного захисту укладається з особою, яка призначається на посаду рядового або начальницького складу служби цивільного захисту на строк від трьох до п`яти років.

Частиною 4 статті 103 КЦЗ України визначено, що форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу.

2. Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 3 Положення особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу) є громадяни, які у добровільному порядку прийняті на службу цивільного захисту за контрактом і яким присвоєно відповідно до цього Положення спеціальні звання.

Пунктом 45 Положення передбачено, що контракт про проходження служби цивільного захисту - це письмова угода, що укладається на добровільній основі між громадянином та державою, від імені якої виступає ДСНС, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження такої служби.

Нормами пункту 173 Положення зазначено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу із служби цивільного захисту здійснюється у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) - якщо звільнені особи не досягли граничного віку перебування в запасі, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", і за станом здоров`я придатні до військової служби.

Згідно приписів пункту 176 Положення визначено ряд підстав при настанні яких дія контракту припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту.

3. Частинами 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає у тому числі: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу та проходження військової служби.

Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною 2 статті 15 Закону № 2232-XII передбачено, що громадяни призовного віку в добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Глава VII Закону № 2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Так, частиною 2 статті 39 Закону № 2232-XII визначено, зокрема, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Разом з тим, згідно частин 1 та 2 статті 119 КЗпП України, на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України Про військовий обов`язок і військову службу і Про альтернативну (невійськову) службу, Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Частиною 3 статті 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

З наведених вище положень слідує, що за громадянами, прийнятими на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві (установі) незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали.

4. Згідно матеріалів справи судом встановлено, що 21 квітня 2019 року між позивачем та відповідачем в особі начальника управління ДСНС України в Чернівецькій області полковником служби цивільного захисту Михайлюком С.М. укладено контракт №40/19 про проходження служби цивільного захисту строком на 3 роки.

Під час проходження служби цивільного захисту, 28.09.2021 року позивач уклав з Міністерством оборони України про добровільний вступ на військову службу за контрактом строком на 3 роки.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Пунктом 31 Положення визначено, зокрема, що особи рядового і начальницького складу зобов`язані доповідати своєму безпосередньому керівникові (начальникові) про події та обставини, що стосуються виконання службових обов`язків.

З метою інформування керівництва управління ДСНС України в Чернівецькій області про факт укладення контракту та перебування в місці несення військової служби, позивач двічі звернувся із рапортом до начальника управління ДСНС України в Чернівецькій області полковника служби цивільного захисту, вказані обставини і не заперечувались відповідачем.

Відтак, суд звертає увагу на те, що відповідачеві було відомо про місце перебування позивача та факт несення військової служби за контрактом.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Одночасно, положеннями статей 407 Кримінального кодексу України та 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлена відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби.

На підставі вказаного, суд дійшов висновку про поважність причин відсутності позивача за основним місцем роботи, та належного повідомлення безпосереднього керівника про настання певних подій, що унеможливлюють появу на робочому місці.

Схожого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.08.2020 справа №813/402/17, зазначивши, що законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, та прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.

Суд повторно зазначає, що позивач проінформував керівництво управління ДСНС України в Чернівецькій області про укладення контракту з Міністерством оборони України та просив увільнити його із займаної посади у зв`язку з проходженням військової служби у Збройних Силах України. Також, у своєму рапорті позивач зазначив про те, що у відповідності до положень Кодексу законів про працю України за ним зберігається місце роботи (посада) та середній заробіток.

Зокрема, частиною 3 статті 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві незалежно від підпорядкування та форми власності.

При цьому, рішенням Ради національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України" від 01.03.2014, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Тобто, з наведеного вище слідує, що в Україні з моменту прийняття Президентом України Указу від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію" настав особливий період, зокрема Збройні Сили України переведено на функціонування в умовах особливого періоду. 15 січня 2015 року Указом Президента України №113-VIII національну економіку переведено на функціонування в умовах особливого періоду.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президентом України не приймалося.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.06.2018 р. у справі № 631/1919/16 в постанові від 21.02.2018 р. у справі № 211/1546/16-ц, а також у листі ВС від 13.07.2018 р. № 60-1543/0/2-18, які відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує до спірних правовідносин.

5. Враховуючи наведене вище суд вважає, що відповідач повинен був увільнити позивача від виконання трудових обов`язків відповідно до положень статті 119 КЗпП України, згідно поданого ним рапорту, а не притягувати його до дисциплінарної відповідальності, та не звільняти зі служби цивільного захисту на підставі п.п.6 п.176 Положення, згідно спірного наказу.

Отже, позивач вступив на військову службу під час дії особливого періоду і гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України, власне і спрямовані (призначені) на те, щоб гарантувати, зокрема, права громадян на працю, які в цей складний для держави період повинні виконати (і виконують) свій конституційний обов`язок щодо військової служби з тим, щоб в умовах реальної загрози територіальній цілісності та національній безпеці країни надалі бути готовими до її захисту в лавах Збройних Сил України.

6. Суд вважає за необхідне зазначити й те, що позивач проходив службу цивільного захисту на контрактній основі. При цьому, проходження особою служби за контрактом є формою реалізації цією особою свого права на працю. Встановлені частиною 3 статті 119 КЗпП України гарантії поширюються на всіх осіб, що проходять військову службу за контрактом, укладеним на особливий період, незалежно від попередньо займаної посади (місця роботи).

Зі змісту частини 3 статті 119 КЗпП України слідує, що поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

За таких обставин, враховуючи те, що позивач проходить військову службу у Збройних Силах України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і він, як військовослужбовець несе службу під час дії в державі особливого періоду - тому на нього у повній мірі поширюються гарантії встановлені статтею 119 КЗпП України, щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 12.12.2018 р. у справі №818/437/17.

7. Щодо позиції відповідача про те, що чинним законодавством України не передбачено одночасне проходження як військової служби за контрактом, так і проходження служби цивільного захисту за контрактом - суд додатково звертає увагу на те, що нормами Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, Кодексу цивільного захисту України, Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, як і змістом укладених позивачем контрактів з ДСНС України та Міністерством оборони України не встановлено будь-яких заборон про проходження військової служби за контрактом, проходячи при цьому службу цивільного захисту.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Фактично положеннями даної статті закріплено принцип свободи - ключовою ідеєю якого є можливість вибору варіанту поведінки особою, яка обмежується лише правом, тобто дозволено все, що не заборонено законом.

Враховуючи відсутність заборон на законодавчому рівні щодо укладення контракту на добровільне проходження військової служби, проходячи при цьому службу цивільного захисту, суд вважає, що відповідачі приймаючи оскаржувані накази діяли не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, чим фактично порушили право позивача на працю.

8 Надаючи оцінку оскаржуваним наказам Головного управління ДСНС України в Чернівецькій області Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 від 30.11.2021 року №202 та Про звільнення зі служби ОСОБА_1 від 01.12.2021 року №205, суд зазначає наступне.

Фактично підставою їх прийняття став висновок службового розслідування від 11.11.2021 року про порушення позивачем на думку відповідача положень нормативно-правових актів, які регулюють порядок проходження служби цивільного захисту, внаслідок одночасного проходження служби у Збройних Силах України та Державній службі України з надзвичайних ситуацій, та те, що такі правопорушення не сумісні із перебуванням на службі цивільного захисту позивача.

Як вже було зазначено судом, чинним законодавством України не встановлено будь-яких заборон щодо укладення контракту на добровільне проходження військової служби в Збройних Силах України, перебуваючи при цьому на службі цивільного захисту.

Крім того, суд звертає увагу сторін на те, що позивач вступив на військову службу в Збройні Сили України під час дії особливого періоду, а відтак в силу положень ст. 119 КЗпП України на нього поширюються гарантії щодо збереження місця роботи.

Проходження позивачем служби цивільного захисту на контрактній основі є формою реалізації цією особою свого права на працю.

Встановлені наведеними вище нормамигарантії поширюються на всіх осіб, що проходять військову службу за контрактом, укладеним на особливий період, незалежно від попередньо займаної посади (місця роботи). Законодавець не ставить особу у залежність від виду такої посади та порядку і особливостей проходження служби, зокрема і служби з цивільного захисту.

Наведені вище висновки суду беззаперечно вказують на незаконне звільнення ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги заявлені позивачем в цій частині підлягають задоволенню повністю.

9. Звертаючись до суду, позивач також просив зобов`язати відповідача поновити його на посаді пожежного - рятувальника караулу групи пожежегасіння аварійно - рятувальної частини АРЗСП у Чернівецькій області позичаючи з 01 грудня 2021 року.

Оцінюючи вимоги позивача в зазначеній частині суд, виходить з наступного.

Як зазначалось вище, на підставі наказу № 205 від 01.12.2021 року позивача звільнено зі служби у Запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 176 підпунктом 6 (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу) 2 грудня 2021 року.

Відповідно до ст. 241-1 КЗпП строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Отже, працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення. Відтак, в даному випадку строк звільнення починається з 02 грудня 2021 року, наступний за ним день 03 грудня 2021 року.

Наведене також зазначається і в п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, згідно вимог якої встановлено, що "днем звільнення вважається останній день роботи". Тобто день звільнення це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Відповідно до статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Системний аналіз наведеного вище в контексті встановлених фактичних обставин в справі, дає підстави дійти висновку, про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, шляхом зобов`язання відповідача поновити позивача на посаді пожежного-рятувальника караулу групи пожежогасіння аварійно-рятувальної частини АРЗСП у Чернівецькій області з 03.12.2021 року (наступний день після дати звільнення).

10. Відповідно до частини 1 Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР від 24.03.1995 (далі - Закон № 108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1ст. 94 КЗпП України і ч. 1ст. 1 Закону № 108/95-ВР, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Згідно частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

11. Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі -Порядок №100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Вирішуючи спір у вказаній частині, судом також враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-511цс16, відповідно до якої виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин (в тому числі і в разі виплати вихідної допомоги, тощо).

Із змісту пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарних числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).

12. Відповідно до довідки АРЗ СП УДСНС України виданої ОСОБА_1 встановлено, що два календарні місяці, які передують звільненню позивача є жовтень та листопад 2021 року. За жовтень нараховано заробітну плату в сумі 12127,68 грн, та за листопад 12127,68 грн, загальна сума заробітної плати - 24255,36 грн, кількість робочих днів за жовтень та листопад 2021 року становить - 42 (робочих) дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 577,51 грн. (24255,36 грн / 42 днів = 577,51 грн/день).

Беручи до уваги викладене, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.12.2021 р. по 16.02.2022 р. (включно) у сумі 29453,01 грн. (577,51 грн./день х 51 днів р/д).

13. З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних наказів відповідачів про застосування дисциплінарного стягнення до позивача та про звільнення зі служби ОСОБА_1 та необхідність поновити позивача на службі цивільного захисту на посаді пожежного - рятувальника караулу групи пожежогасіння аварійно - рятувальної частини АРЗСП у Чернівецькій області і виплатити середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 03 грудня 2021 року в сумі 29453,01грн. (суму визначено без утримання податків та зборів).

14. Враховуючи висновки суду про протиправність та скасування оскаржуваних актів індивідуальної дії, а також беручи до уваги вимоги частини 1 статті 235 КЗпП України, позивача необхідно поновити на посаді пожежного - рятувальника караулу групи пожежогасіння аварійно - рятувальної частини АРЗСП у Чернівецькій області з 03.12.2021 року (наступний день після дати звільнення), допустивши рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць до негайного виконання.

15. Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно вимог статті 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

16. Підсумовуючи наведене вище, суд частково погоджується з мотивами і аргументами на які посилався позивач, оскільки наведений перелік доказів і висновків суду спростовує позицію відповідача, відтак адміністративний позов слід задовольнити частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

1.Статтею 139 КАС України врегульовано питання розподілу судових витрат. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

2. В даній категорії справ позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 року №3674-VI (позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі), відтак суд не вирішує питання про розподіл судового збору.

2. Звертаючись до суду, позивач поряд з позовними вимогами заявив клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Від відповідача заперечення на заявлене клопотання (про стягнення витрат) до суду не надходили.

Розглянувши заявлене клопотання та матеріали справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частиною 1 та 2статті 134 КАС Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частинами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.

При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

3. Аналіз наведених вище норм, також дає підстави дійти висновку, що законодавець не визначив мінімальних та граничних меж, які стосуються витрат на правову допомогу. При цьому, законодавством також і не визначено будь-якого іншого порядку/методики, який давав би змогу суду дійти чітких висновків з посиланням на спеціальну норму щодо співмірності понесених витрат та відповідного виду і обсягу робіт.

Іншими словами, питання щодо понесених судових витрат на правову допомогу і розподіл таких витрат - пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження), яке має вирішуватись шляхом надання повної, всебічної та об`єктивної оцінки наданим доказам, з урахуванням внутрішнього переконання суду за результатами такої оцінки.

4. Судом встановлено, що 23 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 (Клієнт) та ОСОБА_4 (Адвокат) укладено договір про надання правової допомоги (№б/н) (а.с.25).

Пунктом 1 вказаного договору передбачено, що адвокат надає правову допомогу Клієнтові з приводу представництва та захисту його інтересів у судах загальної юрисдикції, адміністративних судах та господарських судах всіх ланок, правоохоронних органах (міліція, прокуратура, СБУ), та інших державних і недержавних органах, підприємствах, установах і організаціях.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № б/н від 13.12.2021 року ОСОБА_1 здійснив оплату наданих ОСОБА_4 послуг на суму 7945,00 грн (а.с.24).

Згідно з пунктом 4 частини 1статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

5. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

6. Одним з основних прецедентів щодо угод про виплату адвокату гонорару в разі виграшу є справа "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга №31107/96, у якій ЄСПЛ узагальнив свою минулу практику з цього питання і сформулював основні положення стосовно таких угод. Суд зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 06.11.1980, скарга №6538/74), відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

7. Підсумовуючи викладене вище в призмі вимог національного законодавства (яке по суті не визначає чіткого врегулювання питань щодо відшкодування правової допомоги), та висновків Європейського суду з прав людини - суд дійшов висновку про те, що витрати представника позивача у відповідності до наданих доказів, та матеріалів справи слід обрахувати виходячи із реальних обставин.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правовою допомогою адвоката, суд виходить з того, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, дана справа є справою незначної складності. Більше того, представник позивача вже приймав участь в аналогічній справі з участю тих же сторін, де надавав аналогічні послуги у вигляді правової допомоги.

Отже, на думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5, 6 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України - на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрати на правову допомогу в загальній сумі 3500,00 грн.

8. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу необхідно задовольнити частково з підстав наведених вище, та стягнути вказану суму витрат (3500,00 грн) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Аварійно - рятувального загону спеціального призначення Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ по особовому складу № 202 від 30.11.2021 року, виданий начальником Управління ДСНС України у Чернівецькій області полковником служби цивільного захисту Михайлюком С.М., яким на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту та позбавлено частково премії за листопад 2021 року в розмірі 74% від встановленого розміру.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ № 205 від 01.12.2021 року, яким звільнено ОСОБА_1 поженого-рятувальника караулу групи пожежогасіння аварійно-рятувальної частини Аварійно-рятувального загону спеціального призначення, зі служби у Запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 176 підпунктом 6 (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу) 2 грудня 2021 року.

4. Зобов`язати Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області поновити ОСОБА_1 на посаді пожежного-рятувальника караулу групи пожежегасіння аварійно-рятувальної частини АРЗСП у Чернівецькій області з 03 грудня 2021 року та виплатити середню заробітну плату в сумі 29453,01грн за час вимушеного прогулу.

5. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

6. Клопотання адвоката Шеремети Ігоря Степановича, про стягнення втрат на правничу допомогу - задовольнити частково. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління ДСНС України у Чернівецькій області на користь ОСОБА_5 витрати пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в сумі 3500,00 грн.

7. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати заробітної плати, у межах суми стягнення за один місяцьдопустити до негайного виконання.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (вул. Комарова, 1-А, м. Чернівці, 58018, код ЄДРПОУ: 38595868).

Третя особа - Аварійно - рятувального загону спеціального призначення Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (вул. Авангардна, 7, м. Чернівці, 58009, код ЄДРПОУ: 37978278).

Суддя О.В. Боднарюк