Рішення

від 18.02.2022 по справі 909/1172/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.02.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1172/21

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

суддя Рочняк О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали справи

за позовом: Калуської міської ради

вул. І. Франка, м. Калуш, Івано-Франківська обл. , 77300

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

АДРЕСА_1

про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати в сумі 2 146 грн 46 коп.

ВСТАНОВИВ: Калуська міська рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю в сумі 2 146 грн 46 коп. за період з 24.02.2021 по 31.10.2021.

Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2021, суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановив сторонам строк для надання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.

Копії ухвали від 07.12.2021, направлені сторонам за юридичними адресами, вказаними в позовній заяві, що відповідають даним з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, отримано позивачем 14.12.2021, а відповідачем 17.12.2021, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень.

28.12.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№20862/21).

25.01.2022 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від відповідача, електронною поштою, підписана ЕЦП, надійшла заява б/н від 25.01.2022 (вх.№1311/22) про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін від учасників справи до суду не надходило.

ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Позиція позивача. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно без укладення відповідного на те договору оренди користувався земельною ділянкою, що призвело до недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати за фактичне користування землею. Відтак, позивач вважає, що невжиття відповідачем дій щодо укладення такого договору з 24.02.2021 по 31.10.2021 свідчить про наявність факту безпідставно набутого майна в сумі недоодержаного доходу за використання земельної ділянки, що в силу закону є підставою для стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

Позиція відповідача. Відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Вважає позов безпідставним та необґрунтованим. В спростування позовних вимог посилається на те, що встановлювати зобов"язаня та застосовувати розмір орендної плати без укладення договору, без порушення чинного законодавства не можливо. Сума розрахованої орендної плати є необґрунтованою також і на тій підставі, що право користування цією земельною ділянкою вирішується у порядку її викупу, а не оформлення користування на умовах оренди. Зазначив, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснила всі необхідні дії щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, а позивач зловживає своїми правами, не маючи наміру працювати у правовому полі та законно отримувати кошти за користування земельною ділянкою.

Крім того, просить закрити провадження у справі у зв"язку з тим, що відповідач не виступає як суб"єкт господарювання зі статусом фізичної особи-підприємця, а має статут фізичної особи - власника об"єкта нерухомості з дійсним наміром щодо викупу земельної ділянки, даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а за суб"єктною юрисдикцією підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, давши оцінку доказам у відповідності до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, які мають значення для справи, суд встановив таке.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

24.02.2021 між ТОВ "Омега-Плюс" в особі директора ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено нотаріальним чином засвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований за №377 (на звороті а.с. 51 а.с-52).

Відповідно до п. 1 договору продавець продав, а покупець купив належну ТОВ "Омега-Плюс" адміністративну будівлю загальною площею 44,3 кв.м., зазначену в плані літерою "А", огорожа, загальною площею 11,2 кв.м., зазначена в плані цифрою №1, ворота, зазначені в плані цифрою №2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказана адміністративна будівля належала ТОВ "Омега-Плюс" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 23.02.2021 Курищуком І.В., приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу за реєстровим номером №360, право власності продавця на вказане майно зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Курищуком І.В., приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу 23.02.2021 за номером запису права власності: 40681627, реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна 1464727626104 (п.2 договору).

Згідно з п. 5 даного договору, відчужувана адміністративна будівля знаходиться на земельній ділянці площею 0,0215 га, кадастровий номер земельної ділянки 2610400000:09:002:0090, цільове призначення - 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданим 27.12.2021 Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Калуської міської ради за індексним номером: 151347200 (реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна 1733709826104) та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим 22.02.2021 Державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області за №НВ-2611507802021.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна №284479493 від 12.11.2021, державним реєстратором 20.12.2018 проведено державну реєстрацію права власності земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:09:002:0090 площею 0,0215 га за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови за Калуською міською радою, підстава державної реєстрації - рішення Калуської міської ради №1957 від 29.11.2018 (а.с. 6).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру НВ-2612603492021 від 22.11.2021, місце розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:09:002:0090 - АДРЕСА_2 ; площа - 0,0215 га; форма власності - комунальна; цільове призначення: 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; дата державної реєстрації земельної ділянки - 03.10.2018, власник -Калуська міська рада (а.с. 9-12).

З витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку землі №987 від 02.11.2021 вбачається, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:09:002:0090, площею 215 м. кв. - АДРЕСА_2 , категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення земельної ділянки: 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови становить 70108 грн 63 коп. (а.с. 13).

Відповідно до п.3.5 Положення про встановлення ставок земельного податку та орендної плати на території міста Калуша, затвердженого рішенням Калуської міської ради №1634 від 21.06.2018 (а.с.18-23), розмір орендної плати для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (код 03.15) становить 4,5 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с.21 на звороті).

Листом №04-12/446 від 23.11.2021 Фінансове управління Калуської міської ради Івано-Франківської області повідомило управляння земельних відносин про те, що коштів від сплати земельного податку та орендної плати від ОСОБА_1 з 01.02.2021 до 31.10.2021 до бюджету Калуської міської територіальної громади не надходило (а.с. 14).

Згідно з розрахунком суми безпідставно збережених коштів за користування землею на території м. Калуша ОСОБА_1 , сума безпідставно збережених коштів за період з 24.02.2021 по 31.10.2021 склала 2 146 грн 46 коп. (а.с. 15).

Листом від 12.08.2021 відповідач звернулася до Калуської міської ради із заявою про надання дозволу на викуп земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:09:002:0090, АДРЕСА_2 без укладення договору оренди (а.с. 47).

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі суд зазначає таке.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів з огляду на пряму вказівку закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх постановах наводила загальні критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №235/445/18, від 19.02.2020 у справі № 530/879/18 та багато інших).

Відповідно до суб`єктного критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: він не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

Згідно із частиною 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої цієї статті).

Статтею 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних саме зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду.

Для віднесення справи до своєї юрисдикції господарському суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17).

Натомість частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У заявленому позові позивач обґрунтував сутність порушення свого майнового права використанням відповідачем - фізичною особою - підприємцем земельної ділянки, на якій знаходиться належне йому на праві власності нерухоме майно, без достатньої правової підстави, а відповідно безпідставно зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, відповідно зобов"язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ст.1212 ЦК України.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать: визнання права власності (стаття 392); витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388); усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386); визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393); зобов`язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та інші.

У даному спорі позивач - юридична особа, спрямував позовну вимогу до відповідача - фізичної особи підприємця з метою захисту свого права у обраний ним спосіб - шляхом стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без достатніх на те правових підстав на підставі статті 1212 ЦК України.

Виходячи з викладеного Суд вважає, що за своїм змістом спірні правовідносини мають приватно-правовий характер, а за суб`єктним складом спір у справі підпадає під дію статті 4 ГПК України, тому вказана справа належить до юрисдикції господарського суду.

Твердження представника відповідача про те, що відповідачка виступала покупцем у договорі купівлі-продажу нерухомого майна а також зверталася до відповідача із заявою про викуп земельної ділянки саме як фізична особа, а не фізична особа - підприємець спростовується нижченаведеним.

Так, за приписами ч.1 ст.2 Цивільного Кодексу України, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Статтею 26 ЦКУ встановлено, що фізична особа має усі особисті немайнові права та здатна мати усі майнові права, передбачені Конституцією України, ЦК України та іншими законами.

Згідно з ч.1 ст.318 Цивільного кодексу України, суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Пунктом 1 ст. 320 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.325 Цивільного Кодексу України, суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Разом з тим Суд також виходить з положень частини 1 статті 50, статі 51, частини 1 статті 52 Цивільного кодексу України, за змістом яких право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу фізичної особи - підприємця, не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності такої особи та жодним чином не обмежує їх.

Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізична особа - підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця. Законодавство встановлює, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, з урахуванням зазначених положень законодавства, на думку Суду, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, а не фізична особа - підприємець. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у її власності.

Водночас, суд зазначає, що основним видом економічної діяльності відповідача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що очевидно свідчить про придбання нежитлового приміщення з метою здійснення нею підприємницької діяльності.

Судова практика, на яку посилається представник відповідача не може бути застосована судом при розгляді вказаної справи, оскільки висновки зроблені щодо правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі №909/1172/21, вони відрізняються предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими фактичними обставини.

З огляду на викладене в сукупності, в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України належить відмовити.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі ст.1212 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Судом встановлено, що відповідач з 24.02.2021 є власником нерухомого майна, набутого згідно договору купівлі - продажу від 24.02.2021, розміщеного на земельній ділянці площею 0,0215 га, кадастровий номер 2610400000:09:002:0090, АДРЕСА_2 , власником якої є Калуська міська рада.

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та положень статті 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Враховуючи, що за період з 24.02.2021 відповідач використовував земельну ділянку, на якій знаходилося належне йому на праві власності нерухоме майно, без правовстановлюючих документів, він, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Вищенаведеним спростовуються доводи відповідача про відсутність підстав застосовувати розмір орендної плати без укладення договору.

Згідно з положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Крім того, приписи статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п.288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

Виходячи із системного аналізу норм земельного та податкового законодавства України, орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України Про оренду землі , підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), з другого боку, є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

За змістом п. 289.1 ст.289 ПК України і ч.1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України "Про оцінку земель").

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

В матеріалах справи наявний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:09:002:0090, площею 215 м.кв. вул. Чорновола, 44, м. Калуш, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 70108 грн 63 коп.

Вказана земельна ділянка відносяться до земель комунальної форми власності.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом ч.1 ст.122 Земельного кодексу України земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб передають сільські, селищні, міські ради.

Як вбачається з приєднаного до позовної заяви розрахунку розміру позовних вимог в сумі 2146 грн 46 коп., Калуська міська рада здійснювала його, застосувавши розмір 4,5 % від загальної суми нормативно - грошової оцінки земельних ділянок, що визначено в п.3.5 Положення про встановлення ставок земельного податку та орендної плати на території міста Калуша, затвердженого рішенням Калуської міської ради №1634 від 21.06.2018.

Відомостей про декларування чи сплату земельного податку за землю відповідачем матеріали справи не містять.

Судом здійснено перерахунок суми безпідставно збережених коштів відповідачем за користування земельною ділянкою за період з 24.02.2021 по 31.10.2021, відповідно до якого розмір безпідставно збережених коштів становить 2160 грн 88 коп. (70108 грн 63 коп. (нормативно грошова оцінка) / 365 днів х на 250 днів (з 24.02.2021 по 31.10.2021) х на 4,5% ).

Враховуючи, що суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, до стягнення з відповідача належить 2146 грн 46 коп. безпідставно збережених коштів за користування земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:09:002:0090, площею 215 м.кв. вул. Чорновола, 44, м. Калуш

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідач доводи позивача не спростував, доказів сплати безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки не надав, відповідно позов належить до задоволення у повному обсязі.

Судові витрати, у відповідності до ст.129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 20, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ) на користь Калуської міської ради (вул. І. Франка, м. Калуш, Івано-Франківська обл., 77300, код ЄДРПОУ 33578261) 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) гривень 46 коп. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати та 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції в порядку розділу 4 ГПК України.

Повне рішення складено 18.02.2022.

Суддя О.В. Рочняк