Рішення

від 15.02.2022 по справі 420/24463/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/24463/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Арцизької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Арцизької міської ради про:

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача №799-VIII від 17.09.2021 року Про відхилення проекту рішення Арцизької міської ради Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів) ;

- зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 31.08.2021 року, надавши йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9093 га. за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів), з земельної ділянки кадастровий номер 5120480700:01:002:0390 площею 3,6109 га, одночасно надавши рішення на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, з урахуванням висновків суду, наведених в рішенні.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 17 вересня 2021 року Арцизькою міською радою розглянуто його клопотання від 31.08.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9093 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів), з земельної ділянки кадастровий номер 5120480700:01:002:0390 площею 3,6109 га одночасно надавши рішення на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Клопотання подано разом із викопіюванням про бажане місце розташування земельної ділянки.

Згідно рішення Арцизької міської ради № 799-VIII від 17.09.2021 року Про відхилення проекту рішення Арцизької міської ради Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської Ласті (та межами населених пунктів), позивачу фактично відмовлено у задоволенні його клопотання.

29 вересня 2021 року представник позивача отримав копію оскаржуваного рішення. У пункті 1 резолютивної частини зазначеного рішення йдеться: відхилити проект рішення Арцизької міської ради Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів).

Крім того згідно мотивувальної частини оскаржуваного рішення, з визначено: враховуючи, що зазначений проект рішення не отримав необхідної кількості голосів на підтримку, а саме, не менше як дві третини голосів депутатів від загального складу ради.. .

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, позивач вважає його протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом.

19.01.2022 року через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що вимога про наявність не менше двох третин голосів депутатів від загального складу ради для ухвалення рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою є такою, що відповідає вимогам закону, а також те, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно, тобто дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

Крім того, відповідачем зазначено, що вимога до відповідача стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо конкретної земельної ділянки з присвоєним кадастровим номером є неправомірною, оскільки земельна ділянка вже сформована, їй присвоєно кадастровий номер, встановлені її межі та площа. Вимога щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта, а в даному випадку об`єкт вже сформований.

26.01.2022 року за вх..№ ЕП/2799/22 на електронну пошту суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача.

02.02.2022 року за вх..№ 6677/2211 через канцелярію суду надійшло заперечення на відповідь на відзив від представника відповідача.

Ухвалою суду від 13.12.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 30.08.2021 року звернувся до Арцизької міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,9093 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів), з земельної ділянки кадастровий номер 5120480700:01:002:0390 площею 3,6109 га одночасно надавши рішення на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (а.с.13).

До поданого клопотання позивач додав наступні документи: копію паспорта громадянина України; копію картки платника податків; графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки - викопіювання від 13.08.2021 року (а.с.14).

Вказане клопотання отримано відповідачем 31.08.2021 року Вх.№1127/02-26, що вбачається з відповідної відмітки на клопотанні (а.с.13).

Рішенням Арцизької міської ради №799-VIII від 17.09.2021 року Про відхилення проекту рішення Арцизької міської ради Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів) , було відхилено проект рішення Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів) враховуючи те, що зазначений проект рішення не отримав необхідної кількості голосів на підтримку, а саме не менше як дві третини голосів депутатів від загального складу ради. (а.с.17).

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з положеннями ч.2 ст.2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (ст. 12 ЗК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ч.1 ст.118 ЗК України).

За приписами ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

З огляду на матеріали справи, відповідачем не було встановлено невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно п.34 ч.1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у ст. 123 ЗК України, відповідно до ч. 2 якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Частиною 10 ст. 123 ЗК України визначено, що рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування витрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Згідно зі ст. 25 Закону України Про землеустрій документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Суд зазначає, що можливість використання позивачем права, регламентованого ч.7 ст.118 ЗК України не позбавляє повноважень відповідача від виконання обов`язків передбачених чинним законодавством, а позивача конституційної гарантії судового захисту та права на розгляд відповідачем поданої ним заяви у строки, або оскарження бездіяльності Відповідача.

Аналогічного правового висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 14 серпня 2018 року у справі №814/736/16 та від 23 січня 2019 року у справі №803/667/18.

Зі змісту оскаржуваного рішення взагалі не вбачається, яким документом та приписами чинного законодавства України відповідач керувався відхиляючи проект рішення про надання дозволу.

З огляду на зазначене, позивач при зверненні до відповідача з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.

З огляду на зазначене позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Арцизької міської ради №799-VIII від 17.09.2021 року Про відхилення проекту рішення Арцизької міської ради Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Виноградівськоі сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, слід зазначити, що юридичне (правове) значення першої стадії земельно-правової процедури під час звернення особи за отриманням дозволу та безпосередньо його отримання, як і наступних етапів вказаної процедури, полягає в тому, що з отриманням такого дозволу у особи виникає обґрунтоване сподівання, що у разі проходження нею усіх визначених законом стадій цієї процедури (розробки, погодження і затвердження проекту землеустрою) бажана земельна ділянка, за умови дотримання цією особою усіх приписів закону, буде їй надана у власність або користування, а тому у особи після отримання дозволу щодо певної земельної ділянки виникає легітимний інтерес, який може буди захищений в судовому порядку.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0001,9093 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів), з земельної ділянки кадастровий номер 5120480700:01:002:0390 площею 3,6109 га, одночасно надавши рішення на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних, суд зазначає наступне.

Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним захистити права позивача шляхом зобов`язання Арцизької міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 31.08.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9093 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів) з урахуванням висновків суду.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.5 ст.139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Між тим, такі судові витрати не понесені, тому не стягуються на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч.2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Вказана позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі №816/2096/17.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п.1, 2, 6 ч.1, ч.2 ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 ст.30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим ч.5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.5 ст.134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 статті 139 КАС України).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Частиною 7 ст.139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, підставою для відшкодування витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів взаємозв`язку між сплаченими позивачем адвокату коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі « East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).

Як встановлено судом, між позивачем та адвокатом Кочуровим А.О. укладено договір про надання правової допомоги від 13.08.2021 року, за п.1.1 якого адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу - у справі про отримання у власність безоплатно земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, оскарження рішень Арцизької міської ради в судах України, інших супровідних дій, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором (а.с.19-20). Пунктом 1.2. даного договору визначено в чому саме полягає правова допомога.

Пунктом 3 даного договору сторонами погоджені гонорарні відносини. Так, відповідно до п.3.1, 3.2 договору, за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 500,00 грн за 1 годину роботи; виготовлення графічного матеріалу 100 грн., гонорар за складення позову, представництво в суді першої інстанції складає 4000 грн. за один позов, представництво в суді апеляційної інстанції складає 5000 грн. за один позов.

Розмір гонорару адвоката, зазначеного в п.3.1 договору, сплачується клієнтом в порядку, встановленому за домовленістю за кожний вид роботи. Сплата гонорару не залежить від суті та змісту прийнятого судом рішення.

На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу представником позивача до суду надано копії прибуткового касового ордеру адвоката Кочурова А.О. №15//11 від 15.11.2021 року на суму 4000,00 грн. (а.с.21).

Разом з тим суд зауважує, що дана справа відноситься до справ незначної складності з підстав чого також і була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, щодо яких на момент звернення позивача до суду сформовано сталу практику їх розгляду. Отже, даний спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Суд вважає, що відшкодуванню не підлягають витрати на правову допомогу - консультація, підготовка та подання адміністративного позову, так як вказані витрати не є витратами, пов`язаними з розглядом справи в розумінні КАС України.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу в загальному розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246, 382 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Арцизької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Арцизької міської ради №799-VIII від 17.09.2021 року Про відхилення проекту рішення Арцизької міської ради Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів) .

Зобов`язати Арцизьку міську раду повторно розглянути на найближчому пленарному засіданні сесії клопотання ОСОБА_1 від 31.08.2021 року на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9093 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів) з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Арцизької міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання в порядку та строки, встановлені ст.ст.293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН - НОМЕР_1 )

Відповідач - Арцизька міська рада (68400, Одеська область, м. Арциз, вул. Соборна, буд.46, код ЄДРПОУ 04057037).

Суддя Іванов Е.А.