Рішення

від 24.01.2022 по справі 640/31187/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2022 року м. Київ № 640/31187/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю.., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Приватного акціонерного товариства Українська Автомобільна Корпорація

до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправними та скасування Містобудівних умов та обмежень в частині, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства Українська Автомобільна Корпорація (далі по тексту - позивач), адреса: 01024, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 15/2 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - відповідач), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 32, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати вимоги, зазначені в пункті 1 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень №891 від 23 липня 2021 року, де передбачено граничнодопустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах - 27 м (двадцять сім метрів) та зазначено, що остаточну висоту визначити проектною документацією, розробленою відповідно до пам`яткоохоронного законодавства та з врахуванням зон охорони та режимів використання пам`яток, що оточують об`єкт реконструкції, згідно із вимогами будівельних норм ДБН Б.2.2.-12:2019 планування та забудова територій , ДБН В.2.-2-15:2019 Житлові будинки . Основні положення , ДБН В.2.2-9:2018 Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення , ДБН В.1.1.7-2016 Пожежна безпека об`єктів будівництва та за результатами інсоляційного розрахунку, нормативних побутових і протипожежних розривів

- визнати протиправним та скасувати вимоги, зазначені в абзаці 1 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень №891 від 23 липня 2021 року, - межі історичних ареалів, де передбачено, що Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/18042 ;

- зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни до Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №891 від 23 липня 2021 року шляхом:

- пункт 1 розділу Містобудівні умови та обмеження викласти в редакції Визначити граничну висоту об`єкта проектування h< 73.5 м. ;

- виключити абзац перший пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження - межі історичних ареалів - в редакції: Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 .

В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він є замовником об`єкта будівництва Реконструкція майнового комплексу з будівництвом багатоквартирного житлового будинку та адміністративною частиною, паркінгом за адресою: місто Київ, вулиця Павлівська, будинок 28.

Крім того, у позовній заяві вказано, що позивач є землекористувачем на праві оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:88:144:0001, площею 0.2449 га, що розміщена за адресою: вулиця Павлівська, 28 у Шевченківському районі міста Києва на підставі рішення Київської міської ради від 30 липня 2020 року №318/9397 та договору оренди земельної ділянки, який укладений між Київською міською радою та позивачем 09 грудня 2020 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим №1451.

Також, позивач вказує, що ним отримано Містобудівні умови та обмеження, реєстраційний номер №891 від 23 липня 2021 року для проектування вказаного вище об`єкта будівництва, які затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №891 від 23 липня 2021 року.

На переконання позивача, вказані Містобудівні умови та обмеження є протиправними та такими, що підлягають частковому скасуванню, з огляду на таке.

Як вказано у позовній заяві, Містобудівними умовами та обмеженнями передбачено граничнодопустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах 27 метрів, проте, позивач не погоджується з такою висотністю, оскільки ДБН В.2.2.-9-2018 Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення не містить обмеження гранично допустимої висоти об`єктів будівництва на рівні більше 27 метрів.

Більш того, позивач стверджує, що об`єкт будівництва не знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва, а також не знаходиться в Центральній планувальній зоні.

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що згідно витягу з Містобудівного кадастру об`єкт проектування знаходиться в межах Центральної планувальної зони, історичного ареалу. Також, представник відповідача вказує на те, що відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, перспективи функціонально-планувальної організації передбачають, у тому числі, що відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель, що споруджуються згідно спеціальних обгрунтувань, але не вище 27 метрів від поверхні землі.

Тому, як стверджує представник відповідача, з урахуванням планувальних обмежень Департаментом у оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень зазначена граничнодопустима висотність 27 метрів, а тому вимога позивача в частині збільшення висотності є безпідставною.

Крім того, представник відповідача зазначає, що Міністерством культури та інформаційної політики України №599 від 02 серпня 2021 року затверджено режими використання території історичних ареалів, відповідно до яких спірний об`єкт будівництва знаходиться в межах історичного ареалу.

На підставі викладеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивача у відповіді на відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідач посилається на наказ Міністерства культури та інформаційної політики від 02 серпня 2021 року №599, якого на момент виникнення спірних правовідносин у липні 2021 року не існувало.

Вказане, на переконання представника позивача, свідчить про те, що на момент видачі відповідачем Містобудівних умов та обмежень (23 липня 2021 року) межі та режими використання історичного ареалу міста Києва не були затверджені у встановленому законом порядку.

Крім того, представник позивача послався на те, що Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, встановлює обмеження висоти будівель на рівні не вище 27 метрів від поверхні землі, з метою відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту, саме для об`єктів, які розташовані в Центральній планувальній зоні, проте, як зазначає представник позивача, План зонування території центральної планувальної зони міста Києва не розроблявся та не затверджувався, як передбачено частиною 1 статті 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Також, представник позивача наголосив на тому, що відповідачем не надано жодних доказів того, що об`єкт будівництва, замовником якого є позивач, розташований безпосередньо в межах центральної планувальної зони міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12 лютого 2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою №80/33, в якій просив надати містобудівні умови та обмеження для проекту реконструкції та будівництва багатоквартирного житлового будинку з адміністративно-офісною частиною та паркінгом за адресою Павлівська, 28 у Шевченківському районі міста Києва з висотою будівництва після реконструкції - 73 метри.

Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Про затвердження містобудівних умов та обмежень від 23 липня 2021 року №891 затверджено Містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта реконструкції на вулиці Павлівська, 28 у Шевченківському районі міста Києва (далі по тексту - МУО №891).

Пунктом 1 МУО №891 передбачено, що граничнодопустиму висотність будинків, будівель та споруд у 27 метрів (відповідно до затвердженої містобудівної документації. Остаточну висоту визначити проєктною документацією, розробленою відповідно до пам`яткоохоронного законодавства та з врахуванням зон охорони та режимів використання пам`яток, що оточують об`єкт реконструкції, згідно із вимогами будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій , ДБН В.2.2.-9:2018 Житлові будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення , ДБН В.1.1.7-2016 Пожежна безпека об1єктів будівництва та за результатами інсоляційного розрахунку, нормативних побутових і протипожежних розривів).

Крім того, у абзаці 1 пункту 5 МУО №891 зазначено межі історичних ареалів - Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проєкту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 .

На переконання позивача, вказані положення МУО №891 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки об`єкт будівництва не розташований в Центральній планувальній зоні; на момент виникнення спірних правовідносин, межі та режими використання історичного ареалу міста Києва не були затверджені у встановленому законом порядку, а тому у відповідача були відсутні підстави для обмеження висоти будівництва на рівні менше 27 метрів, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України Про регулювання містобудівної діяльності від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі по тексту - Закон України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI), Про охорону культурної спадщини від 08 червня 2000 року №1805-III (далі по тексту - Закон України від 08 червня 2000 року № 1805-III), Порядком визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318 (далі по тексту - Порядок №318), рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 про затвердження Генерального плану міста Києва (далі по тексту - Рішення №370/1804).

Суд зазначає, що при вирішенні даного спору по суті, судом застосовуються положення законодавства, в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (23 липня 2021 року).

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 1 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Частинами 2, 4 статті 26 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI передбачено, що суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Відповідно до частини 3 статті 29 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

У випадках, визначених частиною четвертою статті 34 цього Закону та частиною першою статті 12-1 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", кадастровий номер земельної ділянки зазначається у заяві за його наявності, а копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію додається до заяви за наявності.

Інформацію про речове право на земельну ділянку, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відомості з Державного земельного кадастру уповноважені органи містобудування та архітектури отримують відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України "Про адміністративні послуги".

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Згідно частини 5 статті 29 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI Містобудівні умови та обмеження містять:

1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта;

1-1) ідентифікатор об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень);

2) інформацію про замовника;

3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;

4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України);

5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;

6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);

7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;

8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України);

9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Перелік зазначених умов є вичерпним.

Згідно норми пункту 1.1 ДБН В.2.2.-9-2018 Будинки і Споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих будинків, споруд та комплексів громадського призначення з умовною висотою до 73.5 м (включно) з підземними поверхами завглибшки не більше 25 м від рівня землі.

Наведене свідчить, що ДБН В.2.2.-9-2018 Будинки і Споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення не містить обмеження гранично допустимої висоти об`єктів будівництва на рівні 27 м.

В той же час, як вже було зазначено судом, в силу вимог частини 3 статті 29 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI, містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні.

Містобудівною документацією на місцевому рівні у розумінні вказаного закону є Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, який затверджено рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804.

Відповідно до Розділу 5 Функціонально-планувальна організація Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, функціонально-планувальна організація столиці в проектних межах передбачає формування компактних селищних і житлових районів, збалансованих за розселенням, місцями праці, обслуговування і рекреацією. Утворення селищно-виробничих планувальних зон передбачає організацію взаємозумовлених угрупувань житлових, виробничих і ландшафтно-рекреаційних районів. На проектний період визначено 8 планувальних зон, а саме: 1 - Центральна планувальна зона; 2 - Південна планувальна зона; 3 - Західна планувальна зона; 4 - Північна планувальна зона; 5 - Північна лівобережна планувальна зона; 6 - Східна планувальна зона; 2а - Планувальна зона селищного району Ходосівка-Підгірці; 4а - Планувальна зона селищного району Вишгород. Перспективи функціонально-планувальної організації передбачають відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту Центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель, що споруджуються згідно спеціальних обґрунтувань, але не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі.

Інші положення генерального плану не містять обмежень щодо верхньої межі граничнодопустимої висоти забудови на території міста.

Таким чином, положеннями Розділу 5 Функціонально-планувальна організація Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, встановлено обмеження висоти будівель на рівні не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі, з метою відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту, саме для об`єктів, які розташовані в Центральній планувальній зоні.

Так, нормативно-правовим актом, яким врегульовано правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України 08 червня 2000 року №1805-III Про охорону культурної спадщини (із змінами і доповненнями) (далі по тексту - Закон України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ).

В статті 1 Закону України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ визначено такі формулювання:

зони охорони пам`ятки - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання;

історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Згідно пункту 7 частини 2 статті 6 Закону України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі, належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Закону України від 08 червня року №1805-ІІІ, з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`ятки, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`ятки: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно з частиною 3 статті 32 Закону України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ, з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Відповідно до частини 4 статті 32 Закону України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ, на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Виходячи з наведених норм, з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць останні заносяться до Списку історичних населених місць України.

Місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878.

На виконання вказаних положень Закону України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі по тексту - Порядок № 318).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 318, відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Пунктом 5 Порядку № 318 передбачено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Пунктом 10 Порядку № 318 передбачено, що історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування. У межах населеного місця може бути визначено один або кілька історичних ареалів.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Наведене в сукупності свідчить, що межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.

Відповідно до абзацу 1 частини 1, частини 10 статті 17 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Тобто, Генеральний план міста Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою та не є науково-проектною документацією в розумінні положень статті 32 Закону України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318.

Межі та режими використання історичного ареалу міста Києва визначені діючим Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804.

Разом з тим, станом на дату видання Містобудівних умов та обмежень № 891 від 23 липня 2021 року були відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини.

З офіційного веб-сайту Міністерства культури України (посилання на джерело: http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244995501&cat_id=244993460), встановлено, що дію наказу Мінкультури від 21 жовтня 2011 року № 912/0/16-11 щодо затвердження меж зон охорони пам`яток та історичних ареалів м. Києва зупинено.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 826/5755/17 та у постанові від 03 квітня 2020 року у справі № 640/21505/18 дійшов висновків, що межі історичного ареалу міста Києва не затверджено Міністерством культури України відповідно до вимог статті 32 Закону України від 08 червня 2000 року №1805 та Порядку № 318.

Аналогічну позицію у подібних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №813/4993/15.

Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин (23 липня 221 року), межі історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають положення Закону України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ, з урахуванням приписів Порядку № 318, належним чином затверджено не було.

Відтак, суд погоджується з позицією позивача, що оскільки межі та режими використання історичного ареалу міста Києва затверджено не було у встановленому законом порядку, правові підстави вважати, що об`єкт будівництва знаходиться в межах Центрального історичного ареалу міста Києва відсутні.

Також, суд вказує, що у пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI наведено визначення терміну план зонування території (зонінг) , відповідно до якого - це містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Частинами 1-4 статті 18 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI визначено, що План зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів; 8) відображення обмежень (у тому числі меж) використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Перелік зазначених параметрів визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивач просив визначити параметри граничної висотності на рівні 73 метри, що є обов`язковим для врахування під час зонування відповідної території згідно із статтею 18 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI, з огляду на що, на переконання суду, відповідачем передчасно обмежено висоту об`єкта проектування в МУО №891 на рівні 27 метрів.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI, план зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.

Згідно з відомостями, які міститься на офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за посиланням: https://kga.gov.ua/index.php, 20 вересня 2012 року Київською міською радою прийнято рішення № 69/8353, яким вирішено розробити План зонування території центральної планувальної зони міста Києва та інших частин міста, проект розміщення першої черги будівництва та подати на затвердження до Київської міської ради в установленому порядку, забезпечивши узгодженість містобудівної документації з Генеральним планом м. Києва.

Київською міською радою 13 листопада 2013 року прийнято рішення № 518/10006 про затвердження Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві.

З розділу 1 Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві вбачається, що на момент прийняття Київською міською радою вказаного рішення, відсутні затверджені плани зонування територій та детальні плани територій.

На офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за посиланням: https://kga.gov.ua/index.php розміщено проект Плану зонування території центральної планувальної зони міста Києва, розроблений КО Київгенплан , на підставі рішення Київської міської ради №69/8353 від 20 вересня 2012 року.

Проте, ні на момент видання Містобудівних умов та обмежень № 891 від 23 липня 2021 року, ні на момент розгляду справи, План зонування території центральної планувальної зони міста Києва Київською міською радою не затверджено, як передбачено положеннями частини 8 статті 18 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI.

Аналіз наведених вище норм законодавства та встановлених обставин, дозволяє суду дійти висновку щодо відсутності правових підстав вважати, що земельна ділянка, розташована по вулиці Павлівська, 28 у Шевченківському районі м. Києва, знаходиться в Центральній планувальній зоні міста Києва, у зв`язку з чим у позивача відсутній обов`язок, визначений МУО №891, дотримуватись обмежень в частині граничної висоти будівель, встановлених для центральної планувальної зони Генеральним план м. Києва, який в силу закону не є актом, який визначає межі та режим використання історичних ареалів населених місць.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на наказ Міністерства культури та інформаційної політики України №599 від 02 серпня 2021 року Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва , суд зазначає, що станом на момент видачі спірних МУО №891 вказаного наказу не існувало, відповідно, у відповідача були відсутні правові підстави відносити об`єкт будівництва Реконструкція майнового комплексу з будівництвом багатоквартирного житлового будинку та адміністративною частиною, паркінгом за адресою: місто Київ, вулиця Павлівська, будинок 28 до об`єктів, які знаходяться в межах історичного ареалу.

За таких підстав, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжного доручення від 05 жовтня 2021 року № 6681 позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір на загальну суму 7137,00 грн, проте, сплаті підлягав відповідно до вимог Закону України Про судовий збір судовий збір у розмірі 4540,00 грн (дві самостійні позовні вимоги немайнового характеру та похідні від них).

Таким чином, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 4540,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а також роз`яснює позивачу, що він має право звернутись у порядку, встановленому законом, з відповідною заявою про повернення надмірно сплаченого в більшому розмірі.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства Українська Автомобільна Корпорація - задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати вимоги, зазначені в пункті 1 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень №891 від 23 липня 2021 року, яким передбачено граничнодопустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах - 27 м (двадцять сім метрів) та зазначено, що остаточну висоту визначити проектною документацією, розробленою відповідно до пам`яткоохоронного законодавства та з врахуванням зон охорони та режимів використання пам`яток, що оточують об`єкт реконструкції, згідно із вимогами будівельних норм ДБН Б.2.2.-12:2019 планування та забудова територій , ДБН В.2.-2-15:2019 Житлові будинки . Основні положення , ДБН В.2.2-9:2018 Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення , ДБН В.1.1.7-2016 Пожежна безпека об`єктів будівництва та за результатами інсоляційного розрахунку, нормативних побутових і протипожежних розривів.

3. Визнати протиправними та скасувати вимоги, зазначені в абзаці 1 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень №891 від 23 липня 2021 року, - межі історичних ареалів, де передбачено, що Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/18042 ;

4. Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни до Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №891 від 23 липня 2021 року шляхом:

- пункт 1 розділу Містобудівні умови та обмеження викласти в редакції Визначити граничну висоту об`єкта проектування h< 73.5 м. ;

- виключити абзац перший пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження - межі історичних ареалів - в редакції: Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 .

5. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства Українська Автомобільна Корпорація (01024, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 15/2, код ЄДРПОУ 03121566) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 32, код ЄДРПОУ 26345558) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4540,00 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник