Постанова

від 29.08.2022 по справі 640/31187/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/31187/21 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьменка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2022 р. у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Українська Автомобільна Корпорація» до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання протиправними та скасування Містобудівних умов та обмежень в частині, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

29.10.2021 Приватне акціонерне товариство «Українська Автомобільна Корпорація» звернулось до суду з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про:

- визнання протиправним та скасування вимоги, зазначені в пункті 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов та обмежень №891 від 23 липня 2021 року, де передбачено граничнодопустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах - 27 м (двадцять сім метрів) та зазначено, що «остаточну висоту визначити проектною документацією, розробленою відповідно до пам`яткоохоронного законодавства та з врахуванням зон охорони та режимів використання пам`яток, що оточують об`єкт реконструкції, згідно із вимогами будівельних норм ДБН Б.2.2.-12:2019 «планування та забудова територій», ДБН В.2.-2-15:2019 «Житлові будинки». Основні положення», ДБН В.2.2-9:2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення», ДБН В.1.1.7-2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва» та за результатами інсоляційного розрахунку, нормативних побутових і протипожежних розривів»;

- визнання протиправним та скасування вимоги, зазначені в абзаці 1 пункту 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов та обмежень №891 від 23 липня 2021 року, - межі історичних ареалів, де передбачено, що «Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/18042»;

- зобов`язання внести зміни до Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №891 від 23 липня 2021 року шляхом: пункт 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» викласти в редакції «Визначити граничну висоту об`єкта проектування h< 73.5 м.» та виключити абзац перший пункту 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» - межі історичних ареалів - в редакції: «Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він є замовником об`єкта будівництва «Реконструкція майнового комплексу з будівництвом багатоквартирного житлового будинку та адміністративною частиною, паркінгом» за адресою: місто Київ, вулиця Павлівська, будинок 28, а «Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва», які затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №891 від 23 липня 2021 року, містить обмеження гранично допустимої будинків, будівель та споруд - 27 метрів, проте, позивач не погоджується з такою висотністю, оскільки ДБН В.2.2.-9-2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення» не містить обмеження гранично допустимої висоти об`єктів будівництва на рівні більше 27 метрів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2022 позовні вимоги задоволено:

- визнано протиправними та скасовано вимоги, зазначені в пункті 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов та обмежень №891 від 23 липня 2021 року, яким передбачено граничнодопустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах - 27 м (двадцять сім метрів) та зазначено, що «остаточну висоту визначити проектною документацією, розробленою відповідно до пам`яткоохоронного законодавства та з врахуванням зон охорони та режимів використання пам`яток, що оточують об`єкт реконструкції, згідно із вимогами будівельних норм ДБН Б.2.2.-12:2019 «планування та забудова територій», ДБН В.2.-2-15:2019 «Житлові будинки». Основні положення», ДБН В.2.2-9:2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення», ДБН В.1.1.7-2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва» та за результатами інсоляційного розрахунку, нормативних побутових і протипожежних розривів»;

- визнано протиправними та скасовано вимоги, зазначені в абзаці 1 пункту 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов та обмежень №891 від 23 липня 2021 року, - межі історичних ареалів, де передбачено, що «Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/18042»;

- зобов`язано Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни до Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №891 від 23 липня 2021 року шляхом: пункт 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» викласти в редакції «Визначити граничну висоту об`єкта проектування h< 73.5 м.»; виключити абзац перший пункту 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» - межі історичних ареалів - в редакції: «Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804».

Приймаючі таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнято ним рішення, через те, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на день виникнення спірного рішення суб`єкта владних повноважень - 23 липня 2021 року, межі історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця України, затверджені не були, внаслідок чого, відповідачем передчасно обмежено висоту об`єкта проектування на рівні 27 метрів.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позиція апелянта ґрунтується на тому, що згідно витягу з Містобудівного кадастру об`єкт проектування знаходиться в межах Центральної планувальної зони, історичного ареалу.

Крім того, зазначено, що відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, перспективи функціонально-планувальної організації передбачають, у тому числі, що відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель, що споруджуються згідно спеціальних обґрунтувань, але не вище 27 метрів від поверхні землі.

Апелянтом стверджується, що з урахуванням планувальних обмежень Департаментом у оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень зазначена граничнодопустима висотність 27 метрів, а тому вимога позивача в частині збільшення висотності є безпідставною.

Також апелянт посилався, що Міністерством культури та інформаційної політики України №599 від 02 серпня 2021 року затверджено режими використання території історичних ареалів, відповідно до яких спірний об`єкт будівництва знаходиться в межах історичного ареалу.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено про правильність висновків суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність спірного рішення, оскільки об`єкт будівництва не знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва, а також не знаходиться в Центральній планувальній зоні.

Крім того, підкреслено, що наказ Міністерства культури та інформаційної політики від 02 серпня 2021 року №599, на який посилався відповідач на момент виникнення спірних правовідносин у липні 2021 року не існувало.

Учасники справи належним чином були повідомлення про час, дату та місце розгляду справи.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини встановлені судом.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 12.02.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою №80/33, в якій просив надати містобудівні умови та обмеження для проекту реконструкції та будівництва багатоквартирного житлового будинку з адміністративно-офісною частиною та паркінгом за адресою Павлівська, 28 у Шевченківському районі міста Києва з висотою будівництва після реконструкції - 73 метри.

Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про затвердження містобудівних умов та обмежень» від 23 липня 2021 року №891 затверджено Містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта реконструкції на вулиці Павлівська, 28 у Шевченківському районі міста Києва (далі по тексту - МУО №891).

Пунктом 1 МУО №891 передбачено граничнодопустиму висотність будинків, будівель та споруд у 27 метрів (відповідно до затвердженої містобудівної документації. Остаточну висоту визначити проєктною документацією, розробленою відповідно до пам`яткоохоронного законодавства та з врахуванням зон охорони та режимів використання пам`яток, що оточують об`єкт реконструкції, згідно із вимогами будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», ДБН В.2.2.-9:2018 «Житлові будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення», ДБН В.1.1.7-2016 «Пожежна безпека об1єктів будівництва» та за результатами інсоляційного розрахунку, нормативних побутових і протипожежних розривів).

Крім того, у абзаці 1 пункту 5 МУО №891 зазначено «межі історичних ареалів - Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проєкту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804».

Вищевказані обставини підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності у ній і додатково поданими доказами, і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1,2, 3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI визначені правові та організаційні основи містобудівної діяльності, забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (надалі - Закон №3038 в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 1 Закону № 3038 визначені поняття:

генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території;

містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією;

план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Статтею 6 Закону № 3038 визначені органи, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування (частина 1 статті 6).

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 6 Закону № 3038 виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад належать до органів державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно частини 1 стаття 17 Закону № 3038 генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Частинами 1 та 2 статті 18 Закону № 3038 передбачено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції (частина 1 статті 19 Закону № 3038).

Статтею 26 Закону № 3038 визначений порядок забудови територій.

Зокрема, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

Згідно частини 1 статті 29 Закону № 3038 основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Відповідно до частини 3 статті 29 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

У випадках, визначених частиною четвертою статті 34 цього Закону та частиною першою статті 12-1 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", кадастровий номер земельної ділянки зазначається у заяві за його наявності, а копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію додається до заяви за наявності.

Інформацію про речове право на земельну ділянку, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відомості з Державного земельного кадастру уповноважені органи містобудування та архітектури отримують відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України "Про адміністративні послуги".

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Згідно частини 5 статті 29 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI Містобудівні умови та обмеження містять:

1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта;

1-1) ідентифікатор об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень);

2) інформацію про замовника;

3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;

4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України);

5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;

6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);

7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;

8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України);

9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Перелік зазначених умов є вичерпним.

Згідно норми пункту 1.1 ДБН В.2.2.-9-2018 «Будинки і Споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення» поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих будинків, споруд та комплексів громадського призначення з умовною висотою до 73.5 м (включно) з підземними поверхами завглибшки не більше 25 м від рівня землі.

Містобудівною документацією на місцевому рівні у розумінні вказаного закону є Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, який затверджено рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804.

Відповідно до Розділу 5 «Функціонально-планувальна організація» Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, функціонально-планувальна організація столиці в проектних межах передбачає формування компактних селищних і житлових районів, збалансованих за розселенням, місцями праці, обслуговування і рекреацією. Утворення селищно-виробничих планувальних зон передбачає організацію взаємозумовлених угрупувань житлових, виробничих і ландшафтно-рекреаційних районів. На проектний період визначено 8 планувальних зон, а саме: 1 - Центральна планувальна зона; 2 - Південна планувальна зона; 3 - Західна планувальна зона; 4 - Північна планувальна зона; 5 - Північна лівобережна планувальна зона; 6 - Східна планувальна зона; 2а - Планувальна зона селищного району Ходосівка-Підгірці; 4а - Планувальна зона селищного району Вишгород. Перспективи функціонально-планувальної організації передбачають відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту Центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель, що споруджуються згідно спеціальних обґрунтувань, але не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі.

Інші положення генерального плану не містять обмежень щодо верхньої межі граничнодопустимої висоти забудови на території міста.

Так, нормативно-правовим актом, яким врегульовано правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України 08 червня 2000 року №1805-III «Про охорону культурної спадщини» (із змінами і доповненнями) (далі по тексту - Закон України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ).

В статті 1 Закону України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ визначено такі формулювання:

зони охорони пам`ятки - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання;

історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Згідно пункту 7 частини 2 статті 6 Закону України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі, належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Закону України від 08 червня року №1805-ІІІ, з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`ятки, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`ятки: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно з частиною 3 статті 32 Закону України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ, з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Відповідно до частини 4 статті 32 Закону України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ, на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць останні заносяться до Списку історичних населених місць України.

Місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878.

На виконання вказаних положень Закону України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі по тексту - Порядок № 318).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 318, відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Пунктом 5 Порядку № 318 передбачено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Пунктом 10 Порядку № 318 передбачено, що історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування. У межах населеного місця може бути визначено один або кілька історичних ареалів.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Наведене в сукупності свідчить, що межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.

Відповідно до абзацу 1 частини 1, частини 10 статті 17 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Генеральний план міста Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою та не є науково-проектною документацією в розумінні положень статті 32 Закону України від 08 червня 2000 року №1805-ІІІ та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318.

Межі та режими використання історичного ареалу міста Києва визначені діючим Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Отже, системний аналіз вказаних норм дає підстави зробити висновок, що ДБН В.2.2.-9-2018 «Будинки і Споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення» не містить обмеження гранично допустимої висоти об`єктів будівництва на рівні 27 м, а навпаки, встановлюють, що проектування нових і реконструкцію існуючих будинків, споруд та комплексів громадського здійснюється з урахування висоти до 73.5 м (включно).

Проте, положеннями Розділу 5 «Функціонально-планувальна організація» Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, встановлено обмеження висоти будівель на рівні не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі, з метою відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту, саме для об`єктів, які розташовані в Центральній планувальній зоні.

Крім того, межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.

Матеріалами справи підтверджено, що станом на дату видання Містобудівних умов та обмежень № 891 від 23 липня 2021 року були відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, що свідчить про те, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на день виникнення спірного рішення суб`єкта владних повноважень - 23 липня 2021 року, межі історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця України, затверджені не були.

Тобто, оскільки на день спірного рішення межі та режими використання історичного ареалу міста Києва у встановленому законом порядку затверджено не було, то правових підстав відповідачу вважати, що об`єкт будівництва знаходиться в межах Центрального історичного ареалу міста Києва також не було.

Апелянтом вказана обставина не спростована.

Також слід звернути увагу, що відповідач прийнямаючи спірне рішення, тобто «Містобудівні умови та обмеження» № 891 від 23.07.2021, послався на ДБН В.2.2.-9-2018 «Будинки і Споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення» які взагалі не містить обмеження гранично допустимої висоти об`єктів будівництва на рівні 27 м, а навпаки, встановлюють, що проектування нових і реконструкцію існуючих будинків, споруд та комплексів громадського здійснюється з урахування висоти до 73.5 м (включно).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем передчасно обмежено висоту об`єкта проектування на рівні 27 метрів, оскільки відповідно до положень ст.2 КАС України та ст.19 Конституції України, суб`єкт владних повноважень має діяти у межах повноважень та на підставі законів України та законодавчих норм, а не довільно трактувати свої повноваження.

Крім того, ні на момент видання Містобудівних умов та обмежень № 891 від 23 липня 2021 року, ні на момент розгляду справи, План зонування території центральної планувальної зони міста Києва Київською міською радою не затверджено, як передбачено положеннями частини 8 статті 18 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідачем не доведено правомірність прийнято ним рішення.

Доводи апелянта є такими, що не заслуговують уваги з огляду, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Також, надаючи оцінку всім іншим доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Повний текст виготовлено 05.09.2022.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2022 р. - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2022 р. у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Українська Автомобільна Корпорація» до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання протиправними та скасування Містобудівних умов та обмежень в частині, зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Кузьменко