Рішення

від 28.01.2022 по справі 640/18429/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2022 року м. Київ № 640/18429/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

установив:

07.11.2018 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми Ф від 10.04.2018 №52689-1305-2655.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірне рішення є протиправним, оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування, використовує земельну ділянку у власній господарській діяльності, тому у нього відсутній обов`язок сплати земельного податку.

Крім того, позивач посилається на Наказ Міністерства фінансів України від 06.07.2018 №602 яким затверджено узагальнюючі податкові консультації щодо справляння земельного податку з фізичних осіб-підприємців платників єдиного податку та щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці права на яку у такої особи не оформлені за змістом яких платником податку за земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території виступає особа, щодо якої здійснено реєстрацію державних прав на таку земельну ділянку (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб`єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників). Всі співвласники багатоквартирного будинку (в тому числі фізичні особи-підприємці на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності) мають рівні обов`язки щодо здійснення витрат на управління будинком (пропорційно до своєї частки у спільному майні багатоквартирного будинку), до складу яких буде включатися передбачена законодавством плата за землю щодо земельної ділянки під таким будинком та прибудинковою територією.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 відкрито провадження у справі і призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Зауважив, що позивач у 2018 році був власником нежитлових приміщень площею 53,7 кв.м. та 72,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , отже й користувачем земельної ділянки, на якій розташоване таке приміщення, а тому позивач зобов`язаний сплачувати земельний податок за належну йому земельну ділянку, на якій розташована така будівля (споруда, її частина).

При цьому, відсутність факту реєстрації майнових прав на таку земельну ділянку та наявність у позивача статусу суб`єкта господарювання не звільняють позивача від обов`язку сплати земельного податку.

Позивачем подано відповідь на відзив.

Керуючись нормою частини п`ятої статті 262 КАС України, суд здійснював розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 22.10.1999 зареєстрований як фізична особа-підприємець, з 01.04.2013 - як платник єдиного податку другої групи, одним із видів господарської діяльності позивача є КВЕД 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.

Сторони визнають, що згідно договорів купівлі-продажу від 03.11.2020 серії АВН №487916 та №487917 ОСОБА_1 придбав квартири АДРЕСА_2 , які згідно розпорядження КМДА від 24.09.2001 №1930 визнані непридатними для проживання та переведені в нежилі.

Позивач зазначає, що 24.02.2010 зареєстрував за адресою АДРЕСА_3 , громадську організацію Центр східних традицій Чайний клуб , на території якої здійснює продаж членам вказаної громадської організації чаю та посуду для заварювання чаю.

10.04.2018 Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №52689-1305-2655, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 16014,95 грн.

Позивач вважає протиправним податкове повідомлення-рішення від 10.04.2018 №52689-1305-2655, а тому звернувся до суду із вказаним позовом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов з наступних висновків.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Базою оподаткування, згідно приписів пункту 271.1 статті 271 ПК України, є:

271.1.1. нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

271.1.2. площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно із пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до абзацу першого пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

За правилами пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Згідно статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр":

державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;

державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;

кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування;

публічна кадастрова карта (ПКК) - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

У відповідності до статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина друга статті 15 зазначеного Закону).

За приписами статті 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 19.05.2020 у справі №826/26308/15, від 19.06.2020 у справі №826/11166/16.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 у справі №826/10930/13-а, від 13.05.2021 у справі №826/13362/17 висловлена правова позиція згідно якої обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-то набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 , як власник нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 , є платником земельного податку за земельну ділянку на якій знаходяться вказані приміщення, пропорційно до її частки у загальній площі вказаного будинку з урахуванням прибудинкової території.

Водночас, на контролюючий орган покладено обов`язок по нарахуванню сум земельного податку на підставі відомостей з державного земельного кадастру, пропорційно тій частині площі будівлі, яка належить позивачу, з урахуванням прибудинкової території.

У відзиві на позовну заяву відповідач навів розрахунок податкового зобов`язання, нарахованого на підставі податкового повідомлення-рішення від 10.04.2018 №52689-1305-2655, згідно якого відповідачем враховано площу земельної ділянки - 144,84 кв.м.

Вказану площу земельної ділянки взято відповідачем з наданих Головним управлінням земельних ресурсів КМДА витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий №79:083:003) площею 104,84 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1 та витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку частини земельної ділянки площею 40 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

Однак, вказані витяги з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок не можуть вважатись належними відомостями з Державного земельного кадастру, якими в силу статті 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" є витяги з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру.

Крім того, згідно публічної кадастрової карти судом встановлено, що будинок за адресою АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:79:083:0006, тип власності: не визначено, цільове призначення: 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури для експлуатації та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, площа: 1.1302 га. При цьому, публічна кадастрова карта не містить відомостей про земельну ділянку кадастровий номер якої 79:083:003, 8000000000: 79:083:003 чи 8000000000:79:083:0030.

На виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.12.2021 Головне управління Держгеокадастру у м. Києві надало витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер якої 8000000000:79:083:0006, згідно якого земельна ділянка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , площа земельної ділянки складає 1.1302 га, інформація про зареєстроване право власності в Державному земельному кадастрі відсутня.

З урахуванням наведеного суд вважає, що відповідачем не доведено того, що нарахування позивачу земельного податку на підставі податкового повідомлення-рішення від 10.04.2018 №52689-1305-2655 ґрунтується на даних Державного земельного кадастру, у тому числі й того, що взята відповідачем для розрахунку податкового зобов`язання за спірним рішенням площа земельної ділянки відповідає даним Державного земельного кадастру.

Також, суд зауважує, що для правильного розрахунку суми податкового зобов`язання позивача, відповідач повинен був керуватись вимогами пункту 287.8 статті 287 ПК України та визначити податкове зобов`язання позивача з урахуванням прибудинкової території. Водночас, відповідачем не доведено того, що визначення площі земельної ділянки яка є об`єктом оподаткування, проведено з урахуванням вимог пункту 287.8 статті 287 ПК України.

Враховуючи, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного кадастру, натомість відповідачем не доведено, що таке нарахування здійснено виходячи з даних, отриманих з належних джерел, суд переконаний, що проведений відповідачем розрахунок не можна вважати вірним. Наведене свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення від 10.04.2018 №52689-1305-2655.

Додатково суд також звертає увагу на Наказ Міністерства фінансів України від 06.07.2018 №602, яким затверджено узагальнюючу податкову консультацію щодо справляння земельного податку з фізичних осіб-підприємців платників єдиного податку.

Згідно вказаної узагальнюючої податкової консультації, фізична особа-підприємець - платник єдиного податку, який використовує будівлі (споруди), їх частини, для провадження господарської діяльності та який оформив відповідно до вимог законодавства свої права на земельну ділянку під такими об`єктами, не повинен сплачувати земельний податок.

Також Наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 №602 затверджено узагальнюючу податкову консультацію щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці права на яку у такої особи не оформлені.

У вказаній узагальнюючій податковій консультації зазначено, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону № 417-VIII співвласник багатоквартирного будинку - це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку. Відповідно до частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок, та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат (частина 2 статті 12 Закон № 417-VIII).

З огляду на вказане та положення пункту 287.8 статті 287 ПК України, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок.

Що стосується особи, яка володіє нерухомим майном у багатоквартирному будинку, то, виходячи із викладеного вище, права на земельну ділянку під багатоквартирним будинком та прибудинкову територію виникають у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку) з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку під цим багатоквартирним будинком та відповідну прибудинкову територію у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. Тому, безпосереднім платником земельного податку в цьому випадку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності; об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб`єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників), з моменту такої реєстрації прав особи на земельну ділянку.

Відповідно до пункту 53.1 статті 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована.

При вирішенні даної справи суд також враховує, що відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України „Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Відповідно до позиції Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Суд враховує й правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Також суд зважає на приписи підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі презумпції правомірності рішень платника податку згідно якого в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

З огляду на наведені обставини у сукупності, вирішуючи спір, суд вважає за необхідне зазначити, що податок, по суті, являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки є соціальним обов`язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток. У процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, адже можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що позивачем доведено неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а відповідачем не надано доказів протилежного, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2018 №52689-1305-2655.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у матеріалах справи квитанції від 10.10.2018 №РМ-18701 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 708,4 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві форми Ф від 10.04.2018 №52689-1305-2655.

Стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,8 грн (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 44116011).

Суддя О.М. Чудак