Постанова

від 13.09.2022 по справі 640/18429/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/18429/18 Суддя першої інстанції: Чудак О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Кобаля М.І., Костюк Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 10.04.2018 №52689-1305-2655.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.12.2022 замінено Головне управління ДФС у місті Києві правонаступником - Головним управлінням ДПС у місті Києві (далі - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2022 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем не доведено, що нарахування Позивачу земельного податку ґрунтується на даних Державного земельного кадастру, у тому числі й того, що взята Відповідачем для розрахунку податкового зобов`язання за спірним рішенням площа земельної ділянки відповідає відомостям Державного земельного кадастру. Підкреслив, що відповідно до узагальнюючої податкової консультації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 №602, особа стає платником земельного податку щодо земельної ділянки під багатоквартирним будинком та прибудинковою територію після реєстрації прав на таку земельну ділянку.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, по-перше, фізична особа-власник нежилого приміщення є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, по-друге, зважаючи на те, що ОСОБА_1 набув права власності на нежитлову будівлю у 2000 році, то з моменту набуття чинності ст. 287 Податкового кодексу України у Позивача виник обов`язок із сплати земельного податку, по-третє, такий обов`язок виникає навіть у разі, коли права на земельну ділянку не зареєстровані, по-четверте, контролюючим органом при обчисленні земельного податку були правомірно застосовані витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, по-п`яте, узагальнююча податкової консультації затверджена наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 №602 не є нормативно-правовим актом та має рекомендаційний характер, а відтак безпідставно врахована судом в якості підстав для задоволення позовних вимог.

Після усунення визначених в ухвалі від 30.05.2022 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, які надійшли до Шостого апеляційного адміністративного суду 30.08.2022.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 22.10.1999 зареєстрований як фізична особа-підприємець, з 01.04.2013 - як платник єдиного податку другої групи, одним із видів господарської діяльності його є «Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами» (КВЕД 47.99) (а.с. 13-14).

Судом першої інстанції також встановлено, що згідно договорів купівлі-продажу від 03.11.2020 серії АВН №487916 та №487917 ОСОБА_1 придбав квартири АДРЕСА_3 , які згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 24.09.2001 №1930 були визнані непридатними для проживання та переведені в нежилі (а.с. 13-14, 28).

10.04.2018 Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №52689-1305-2655, яким Позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 16 014,95 грн (а.с. 9-11), яке отримано ОСОБА_1 07.05.2018 (а.с. 12).

Перевіряючи обґрунтованість спірного індивідуального акту, суд першої інстанції також встановив, що у відзиві на позовну заяву Відповідач навів розрахунок податкового зобов`язання із визначенням площі земельної ділянки - 144,84 кв м (а. с. 26-27). Цю площу обчислено Відповідачем згідно наданих Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації витягу від 18.11.2005 №726 з технічної документації про нормативно грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий №79:083:003) площею 104,84 кв м, розташованої за адресою АДРЕСА_3 , та витягу від 18.11.2005 №727 з технічної документації про нормативно грошову оцінку частини земельної ділянки площею 40 кв м розташованої за цією ж адресою (а.с. 29-30).

Крім того, на запит Окружного адміністративного суду міста Києва Головне управління Держгеокадастру у м. Києві листом від 21.01.2022 №9-26-0.21-387/2-22 повідомило суд першої інстанції про те, що інформація про земельну ділянку з кадастровим номером 79:083:003 в земельному кадастрі відсутня (а.с. 59-60).

Судом першої інстанції поряд з іншим встановлено, що публічна кадастрова карта не містить відомостей про земельну ділянку кадастровий номер якої 79:083:003, 8000000000: 79:083:003 чи 8000000000:79:083:0030.

У свою чергу, матеріали справи свідчать, що згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку із кадастровим номером 8000000000:79:083:0006 випливає, що вказана земельна ділянка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , площа земельної ділянки складає 1.1302 га, інформація про зареєстроване право власності в Державному земельному кадастрі відсутня (а.с. 61-66).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 4, 14, 53, 269, 270, 271, 286, 287 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. ст. 79-1, 120, 125, 126, 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 382 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 15, 30, 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», прийшов до висновку про наявність в особи обов`язку із сплати земельного податку, однак через ненадання Відповідачем належних розрахунків податкового зобов`язання оскаржуваний індивідуальний акт підлягає скасуванню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Приписи ст. 270 ПК України закріплюють, що об`єктами оподаткування земельним податком є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

При цьому положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Приписи п. 286.1 ст. 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В абз. 1 п. 286.5 ст. 286 ПК України закріплено, що Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У підпункті 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України закріплено, що земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

А землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. (пп. 14.1.73. п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника чи землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України (далі -ЗК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).

Згідно приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

За результатами аналізу наведених вище правових норма судова колегія приходить до висновку, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п. 269.2 ст. 269 ПК України особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до пункту 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України передбачає, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли платник єдиного податку здійснює роздрібну торгівлю в приміщенні яке розміщено на відповідній земельній ділянці, не встановлено.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі № 21-2352а15, який в подальшому був підтриманий і Верховним Судом у постановах, від 21.05.2020 у справі №826/10983/18, від 05.02.2021 року у справі №826/16051/16, від 19.05.2022 у справі № 826/10853/16.

Таким чином, здійснення роздрібної торгівлі в нежилих приміщеннях не вважається використанням земельної ділянки на яких вони розміщені у господарській діяльності, а тому і не є підставою для звільнення від сплати земельного податку.

У свою чергу, як було зазначено раніше, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п. 286.1 ст. 286 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру відповідно до ст. 194 ЗК України є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», за якою відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, нормативна грошова оцінка - це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, жодних належних і допустимих доказів на підтвердження існування у Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки та нормативно-грошової оцінки останньої, на якій розташоване належне Позивачу на праві власності нерухоме майно, Відповідачем надано не було. Видані 18.11.2005 Головним управлінням земельних ресурсів витяг з технічної документації №Н-00550/2005 про нормативно-грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий №79:083:003) (а.с. 29) та витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки (а.с. 36) не можуть бути враховані в якості належного та допустимого доказу правильності розрахунків податкового зобов`язання з огляду на те, що вони складені на підставі рішення Київської міської ради від 27.04.2000 №104/825 «Про затвердження грошової оцінки земель м. Києва», у той час як на момент виникнення спірних правовідносин рішенням Київської міської ради 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», яке введеною у дію з 01.07.2015, затверджено, зокрема, нормативну грошову оцінку земель міста Києва.

Крім того, із змісту листа Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 21.01.2022 №9-26-0.21-387/2-22 вбачається, що у Державному земельному кадастрі відсутні відомості щодо земельної ділянки із кадастровим №79:083:003 (а.с. 59-60).

Таким чином, колегія суддів наголошує, що Відповідачем не було надано суду ні відомості з Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок, ні, всупереч приписів п. 58.1.1 ст. 58 ПК України належний розрахунок податкового зобов`язання.

За таких обставин судова приходить до висновку про ненадання Відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні форми «Ф» від 10.04.2018 №52689-1305-2655, що є самостійною підставою для визнання його протиправним та скасування.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі №826/14191/16, від 05.02.2021 року у справі №826/16051/16, від 26.04.2021 у справі №806/996/16, від 19.05.2022 у справі № 826/10853/16.

Судова колегія критично оцінює доводи Апелента про те, що узагальнююча податкова консультація щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці права на яку у такої особи не оформлені, має рекомендаційний характер, оскільки, вона затверджена наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 №602.

Так, у вказаній узагальнюючій податковій консультації зазначено, що права на земельну ділянку під багатоквартирним будинком та прибудинкову територію виникають у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку) з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку під цим багатоквартирним будинком та відповідну прибудинкову територію у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. Тому, безпосереднім платником земельного податку в цьому випадку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності; об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб`єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників), з моменту такої реєстрації прав особи на земельну ділянку.

У свою чергу, відповідно до п. 53.1 ст. 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована.

За таких обставин помилковим є посилання контролюючого органу в апеляційній скарзі на те, що посилання суду першої інстанції на узагальнюючу податкову консультацію як на одну з підстав для скасування спірного індивідуального акту є безпідставним, позаяк правовий наслідок дотримання платником податків вимог узагальнюючої податкової консультації навіть за умови порушення ним податкового законодавства прямо передбачено у п. 53.1 ст. 53 ПК України.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді М.І. Кобаль

Л.О. Костюк

Повний текст постанови складено та підписано 14 вересня 2022 року.