Постанова

від 15.02.2022 по справі 921/7/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2022 р. Справа №921/7/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Марка Р.І.

Плотніцького Б.Д.

без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження

розглянувши апеляційну скаргу ПП «Білокриниця» , с.Білокриниця Тернопільської області Кременецького району б/н від 09.12.2021 (вх.ЗАГС 01-05/4125/21 від 10.12.2021)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.07.2021 (повний текст складено 22.07.2021, суддя Стадник М.С.)

у справі №921/7/21

за позовом: ТОВ «Тернопіль-нафта» , с.Ступки Тернопільської області

до відповідача: ПП «Білокриниця» , с.Білокриниця Тернопільської області Кременецького району

про: стягнення 107 638,12 грн

Короткий зміст позовних вимог .

ТОВ "Тернопіль-нафта" звернувся з позовом до ПП "Білокриниця" про стягнення 107 638,12 грн, з яких: 96 250, 28 грн заборгованості за нафтопродукти, поставлені згідно договору поставки нафтопродуктів №3/18-Т, 2453,71 грн інфляційних нарахувань, 6 906, 48 грн пені та 2 027, 65 грн - 3% річних.

Позивач позовні вимоги мотивує тим, що відповідач не виконав належним чином умов договору поставки нафтопродуктів №3/18-Т від 21.06.2018, прострочив термін оплати поставленого товару, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість сума якої, з урахуванням інфляційних збитків, 3% річних та штрафних санкцій, заявлена до стягнення у судовому порядку

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.07.2021 у справі №921/7/21 позов задоволено, стягнено з ПП «Білокриниця» на користь ТОВ«Тернопіль-нафта» 96 250,28 грн заборгованості, 2 453,71 грн інфляційних нарахувань, 6 906,48 грн пені, 2 027,65 грн 3% річних та 2 102,00 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що факт порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати поставлено товару належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований,а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

ПП Білокриниця подано апеляційну скаргу б/н від 09.12.2021 (вх.ЗАГС 01-05/4125/21 від 10.12.2021) та клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження, в яких просить поновити процесуальний строк подання апеляційної скарги, скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області у даній справі, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду суперечать фактичним обставинам справи та не грунтується на нормах матеріального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що у договорі поставки відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для його укладення, а саме: ціна договору. Отже, підписуючи договір, сторони не узгодили істотні умови, які передбачені законом і є обов`язковими для даного виду договору, в зв`язку із чим договір є неукладеним.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення всупереч ст.237 ГПК України не встановив обставини щодо неукладеності чи укладеності договору поставки, що мають значення для справи.

Також, скаржник зазначає, що відповідачем не здійснено 100% попередньої оплати, як це визначено умлвами п.4.2. договору поставки, що свідчить про відмову від товару відповідно до положень ст.706 ЦК України.

ТОВ "Тернопіль-Нафта у поясненні на апеляційну скаргу б/н від 31.01.2022 зазначає, що апеляційна скарга є необгрунтована і така, що не підлягає до задоволення, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно та всебічно досліджено і оцінено обставини справи, надані сторонами докази та просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що договір від 21.06.2018 №3/18-Т укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником та при цьому погодження істотних умов (найменування товару, кількість, вартість, строк поставки, тощо) кожного окремого зобов`язання з поставки товару повинно здійснюватись шляхом виставляння відповідного рахунку-фактури.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2021, вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Галушко Н.А., суддів Марка Р.І. та Плотніцького Б.Д.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.07.2021 у справі №921/7/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП «Білокриниця» б/н від 09.12.2021 (вх.ЗАГС 01-05/4125/21 від 10.12.2021) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.07.2021 у справі №921/7/21 вирішено розглядати апелційну скаргу без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Між ТОВ "Тернопіль-Нафта" (постачальник) та ПП "Білокриниця" (покупець) укладено 21.06.2018 договір поставки нафтопродуктів №3/18-Т, згідно умов якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцеві нафтопродукти: асортимент, кількість, термін поставки, місце поставки, сторона, яка здійснює транспортування товару та інші необхідні для поставки партії товару дані визначаються у додаткових угодах, рахунках- фактурах, видаткових накладних на товар та/або актах приймання-передачі товару, підписані сторонами, які складаються постачальником, а покупець зобов`язався прийняти такий товар та сплатити на користь постачальника його вартість (п.п.1.1, 1.2, 1.3 договору);

Відповідно до п.2.5 договору моментом виконання постачальником своїх зобов`язань щодо поставки товару, вважається факт підписання видаткової накладної уповноваженими представниками сторін..

Ціна товару, що поставляється, визначається згідно встановлених постачальником цін на товар на день виставлення постачальником рахунку-фактури; оплата товару здійснюється у національній валюті протягом 1 календарного дня з дати виставлення рахунку-фактури шляхом 100% попередньої оплати вартості відповідної партії поставки товару згідно рахунку-фактури, у безготівковому вигляді на розрахунковий рахунок постачальника; датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника; оплата товару здійснюється покупцем на підставі цього договору, при здійсненні платежу покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату договору , а також номер і дату рахунку-фактури, виписаного постачальником на оплату партії товару. Сума договору складає загальну суму вартості товару зазначених у видаткових накладних, акти звірки складаються на вимогу сторони договору (п.п.4.1-4.5,4.9,4.10 договору).

Відповідно до п.5.4 договору, у випадку ненадходження повної оплати за відвантажений товар протягом терміну, зазначеному у додатковій угоді або рахунку-фактурі до даного договору, з урахуванням ч.2 ст. 551 ЦК України, постачальник має право нарахувати, а покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання грошового зобов`язання.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом одного календарного року. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за один календарний місяць до його закінчення, даний договір вважається продовженим на наступний календарний рік (п.п. 9.1, 9.2 договору).

Як вбачається із матеріалв справи, на виконання договірних зобов`язань ТОВ "Тернопіль-нафта" поставило ПП «Білокриниця» товар на загальну суму 131 277,24 грн, що підтверджується видатковими накладними, які є додатковими угодами до договору:

- №56 від 28.04.2020 на суму 44 430,24 грн;

- №59 від 04.05.2020 на суму 42 711,00 грн;

- №65 від 08.05.2020 на суму 441 36,00 грн.

Зазначені видаткові накладні підписані повноважними представниками від постачальника та від покупця без будь-яких зауважень та заперечень, підписи яких засвідчені печатками.

На оплату поставленого товару, позивач направив відповідачу на електронну адресу рахунки:

№57 від 28.04.2020 на суму 44 430,24 грн,

№62 від 30.04.2020 на суму 42 711,00 грн,

№69 від 08.05.2020 на суму 44 136,00 грн.

Відповідачем проведена часткова оплата поставленого товару на загальну суму 35 026,96грн (29.04.2020 на суму 20 026,96 грн та 07.09.2020 на суму 15 000,00 грн), які позивачем зараховані у рахунок видаткової накладної №56 від 28.04.2020 (44 430,24 - 35 026,96), тобто дана поставка не оплачена на суму 9 403,28 грн, а також не оплачені рахунки №62 від 30.04.2020 на суму 42 711,00 грн та №69 від 08.05.2020 на суму 44 136,00 грн, а всього борг складає 96 250,28 грн.

Для досудового врегулювання спору, у зв`язку з не оплатою заборгованості, позивач звернувся 18.11.2020 до відповідача з претензією №17/11/2020 від 17.11.2020 (з доданими копіями поштової накладної та опису вкладення) оплатити у строк до 27.11.2020 суму заборгованості 96 250,28 грн, яка залишена останнім без розгляду та оплати.

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача до відповідача з позовом про стягнення заборгованості в сумі 107 638,12 грн, з яких: 96 250, 28 грн заборгованості за нафтопродукти поставлені згідно договору поставки нафтопродуктів №3/18-Т, 2453,71 грн інфляційних нарахувань, 6906, 48 грн пені та 2 027, 65 грн - 3% річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини внаслідок укладення договору поставки.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом положень ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що встановлено ст. 629 ЦК України .

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

За змістом ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Як зазначалось вище, відповідно до умов договору, відповідач зобов`язався здійснити попередню 100% оплату протягом одного календарного дня з дати виставлення рахунку, а саме:

- рахунок №57 виставлений 28.04.2020,

-рахунок №62 виставлений 30.04.2020

-рахунок №69 виставлений 08.05.2020;

дати рахунків збігаються із датами одержання нафтопродуктів по видаткових накладних.

В матеріалах справи відсутні належні докази оплати товару на суму 96 250,28 грн, відповідач ухилився від проведення звірки розрахунків за ухвалою суду від 13.04.2020.

Отже, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За неналежне виконання умов договору позивачем за період з травня 2020 року по листопад 2020 року нараховані інфляційні збитки в сумі 2 453,71 грн та за період з 30.04.2020 по 29.12.2020 - 3% річних в сумі 2 027,65 грн.

Судова колегія, перевіривши розрахунок заялених до стягнення інфляційних збитків та річних, прийшла до висновку, що, з врахуванням періоду існування заборгованості, дати та суми часткової оплати поставки стягненню підлягають інфляційні збитки в сумі 2 453,71 грн та 3% річних в сумі 2 027,65 грн.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України, 230 ГК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), іншими видами забезпечення встановленими договором або законом. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України).

Згідно частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 258 ЦК України та ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та стягуються такі санкції протягом строку позовної давності в один рік, при цьому позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Судова колегія,здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем пені по кожній видатковій накладній окремо на прострочену суму боргу, прийшла до висновку про правомірність нарахування позивачем пені за період з 30.04.2020 по 30.10.2020 по накладній №56 від 28.04.2020, з 06.05.2020 по 06.11.2020 по накладній №59 від 04.05.2020, з 10.05.2020 по 09.11.2020 по накладній №65 від 08.05.2020 за кожен день прострочення в загальній сумі 6 906,48 грн.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах « Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, « Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником належними та допустимими доказами не обгрунтовано підставності заперечень, викладених в апеляційній скарзі.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що у договорі поставки відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для його укладення, а саме: ціна договору, отже, підписуючи договір, сторони не узгодили істотні умови, які передбачені законом і є обов`язковими для даного виду договору, в зв`язку із чим договір є неукладеним, судова колегія не приймає до уваги з огляду на те, що як вбачається із матеріалів справи, даний договір підписаний обома сторонами та скріплений печатками, умовами договору встановлено, що договір від 21.06.2018 №3/18-Т містить загальні умови поставки товару постачальником та при цьому погодження істотних умов (найменування товару, кількість, вартість, строк поставки, тощо) кожного окремого зобов`язання з поставки товару повинно здійснюватись шляхом виставляння відповідного рахунку-фактури, ціна товару, що поставляється, визначається згідно встановлених постачальником цін на товар на день виставлення постачальником рахунку-фактури, сума договору складає загальну суму вартості товару зазначених у видаткових накладних, акти звірки складаються на вимогу сторони

Щодо посилання скаржника на те, що відповідачем не здійснено 100% попередньої оплати, як це визначено умовами п.4.2. договору поставки, що свідчить про відмову від товару відповідно до положень ст.706 ЦК України, судова колегія зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що обов`язок покупця щодо оплати виник з моменту прийняття ним матеріальних цінностей згідно видаткових накладних із відміткою скаржника про отримання товару, що узгоджується із нормами ст.538 ЦК України.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судова колегія, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого суду, дійшла висновків, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.07.2021 у справі №921/7/21 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України ,

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.07.2021 у справі №921/7/21 залишити без змін, апеляційну скаргу ПП «Білокриниця» , с.Білокриниця Тернопільської області Кременецького району б/н від 09.12.2021 (вх.ЗАГС 01-05/4125/21 від 10.12.2021) без задоволення.

2.Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Марко Р.І.

суддя Плотніцький Б.Д.