Постанова

від 17.02.2022 по справі 910/4086/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2022 р. Справа№ 910/4086/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Алданової С.О.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Завод 410 ЦА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка"

до Державного підприємства "Завод 410 ЦА"

про стягнення 222 629,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Промелектроніка звернулось до суду з позовом до Державного підприємства Завод 410 ЦА про стягнення 222 629,29 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки № УЗ-2016-529/3 від 21.12.2016 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 168 000,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 0003614 від 09.11.2017. Умовами п. 4.1 договору встановлено, що оплата товару здійснюється на протязі 14 банківських днів після надходження товару на склад відповідача. Враховуючи те, що відповідачем не було виконано взяті на себе зобов`язання за договором № УЗ-2016-529/3 від 21.12.2016 в частині своєчасної оплати, у останнього виникла заборгованість, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача 222 629,29 грн, з яких 168 000,00 грн основного боргу, 38 142,28 грн інфляційних втрат та 16 487,01 грн - 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Державного підприємства Завод 410 ЦА на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Промелектроніка 168 000 грн. 00 коп. основного боргу, 38 142 грн. 28 коп. інфляційних втрат, 16 487 грн. 01 коп. - 3% річних, 3 339 грн. 44 коп. витрат по сплаті судового збору, 6 500 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов наступних висновків:

- матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов`язань вартість товару у визначений строк не сплатив, в зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 168 000,00 грн, а доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті поставленого товару за договором в повному обсязі не подано;

- строк позовної давності у зв`язку із запровадженням карантину є продовженим, тобто не є пропущений позивачем;

- вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 38 142,28 грн інфляційних втрат та 16 487,01 грн - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками позивача) підлягають задоволенню.

Разом з тим, стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 6 500,00 грн суд, врахувавши те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, дійшов висновку про покладення таких витрат на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство Завод 410 ЦА звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Промелектроніка до Державного підприємства Завод 410 ЦА у справі №910/4086/21 у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів виконання позивачем умов договору поставки належним чином та прийняття (отримання) відповідачем товару в кількості та якості у розумінні ст.ст. 673,674 Цивільного кодексу України;

- матеріали справи не містять доказів того, що товар, який поставлявся за договором, пройшов процедуру вхідного контролю, в тому числі акту про фактичну якість та комплектність отриманої продукції;

- відповідач наполягає, що позивач пропустив строк позовної давності, а позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки аналогічний позов розглядався за договором поставки №УЗ-2016-529/3 від 21.12.2016 у справі №910/4125/20, де прийнято рішення, яке набрало законної сили та не потребує повторного доказування;

- заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є неспіврозмірними, а їх розмір не є розумним та виправданим щодо винагороди адвокату, а тому відсутні підстави для покладення витрат позивача на адвоката у розмірі 6500,00 грн на відповідача.

14.07.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства Завод 410 ЦА на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

10.08.2021 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжне доручення № 1621 від 06.08.2021 про сплату судового збору в розмірі 5009,16 грн.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2021 у зв`язку перебуванням суддів Яковлєва М.Л. та Дикунської С.Я. у відпустці, які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/4086/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2021 для розгляду справи №910/4086/21 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді: Хрипун О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства Завод 410 ЦА на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі.

Поновлено Державному підприємству Завод 410 ЦА строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд якої ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання.

31.08.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Промелектроніка надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечує проти її задоволення та просить залишити без змін оскаржуване рішення, зазначаючи наступне:

- з моменту отримання товару відповідачем не було заявлено жодних вимог щодо усунення недоліків товару, не заявлено про порушення вимог щодо якості поставленої продукції, а також не було заявлено про відсутність будь - яких товаросупровдних документів, взагалі жодних претензій від відповідача не надходило;

- щодо тверджень апелянта про ненастання строку оплати у зв`язку з відсутністю доказів на підтвердження здійснення та проходження вхідного контролю позивач заперечує, посилаючись на практику Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, де зазначено, що строк на оплату за поставлений товар розпочинається одразу після отримання продукції, без застосування 20-денного терміну, передбаченого Інструкцією П-7;

- позивач наполягає, що строк позовної давності у зв`язку із запровадженням карантину є продовженим, а тому позивачем не пропущений;

- позивач, посилаючись на правові позиції Верховного Суду, заперечує проти доводів апелянта про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.

31.08.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Промелектроніка надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу, у якій позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/6568/21 від 23.12.2021, у зв`язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є. Ю., судді: Алданова С.О., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства Завод 410 ЦА на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Так, згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Промелектроніка (продавець, позивач) та Державним підприємством Завод 410 ЦА (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № УЗ-2016-529/3 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов`язується поставити покупцю товари, зазначені в п. 1.3 цього договору, а покупець - прийняти і оплатити.

Згідно з п. 1.2 договору найменуванням товару є електричне обладнання.

Звернувшись з даним позовом, позивач стверджує, що відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість поставленого товару у повному обсязі, у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 168 000,00 грн, а також позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання нараховані інфляційні втрати в розмірі 38 142,28 грн та 3% річних в розмірі 16 487,01 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Щодо стягнення заборгованості за поставлений позивачем товар.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як було зазначено вище, між позивачем та відповідач укладено договір поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з п. 10.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017.

Відповідно до п. 5.1 договору продукція відвантажується покупцю зі складу постачальника на відділення № 9 у м. Київ, транспортного агентства Нова пошта за рахунок постачальника.

Згідно з п. 5.2 договору поставка товарів здійснюється на умовах: СРТ, згідно з INCOTERMS 2010.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що поставка товарів здійснюється на протязі 14 календарних днів, окремими партіями згідно з заявкою покупця, переданою факсимільним зв`язком, або електронною поштою у рамках специфікацій, яка є невід`ємною частиною цього договору (далі - специфікації).

Право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходить від продавця до покупця в момент передачі товару на склад покупця з підписанням відповідних супровідних документів (п. 5.5 договору).

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

З матеріалів справи слідує, що позивач передав, а відповідач прийняв товар вартістю 168 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 0003614 від 09.11.2017, яку підписано та скріплено печатками обох сторін.

Відповідно до п. 4.1 договору оплата товару здійснюється на протязі 14 банківських днів, після надходження товару на склад покупця та проведення вхідного контролю ВТК, згідно рахунку в рамках специфікації №№ 1,2 (додатки № 1, 2).

Днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок продавця (п. 4.3 договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тобто, оскільки товар поставлено 09.11.2017 то враховуючи положення ст. 253 Цивільного кодексу України та умови п. 4.1 договору, відповідач мав здійснити оплату товару у строк до 29.11.2017 включно.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 6.1.1 договору покупець зобов`язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов`язань вартість товару у визначений строк не сплатив, в зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 168 000,00 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті поставленого товару за договором в повному обсязі матеріали справи не містять, а відповідачем не подано.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості поставленого товару в розмірі 168 000,00 грн.

Заперечуючи проти вказаного висновку, апелянт зазначає, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів виконання позивачем умов договору поставки належним чином та прийняття (отримання) відповідачем товару в кількості та якості у розумінні ст.ст. 673,674 Цивільного кодексу України.

Однак, з такими доводами колегія суддів не вбачає за можливе погодитись, оскільки матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо якості чи кількості товару.

Крім того, стосовно тверджень відповідача з приводу того, що матеріали справи не містять доказів того, що товар, який поставлявся за договором, пройшов процедуру вхідного контролю, в тому числі акту про фактичну якість та комплектність отриманої продукції суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.5 договору право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходить від продавця до покупця в момент передачі товару на склад покупця з підписанням відповідних супровідних документів.

Видатковою накладною № 0003614 від 09.11.2017, наявною в матеріалах справи, підписаною та скріпленою печатками обох сторін, підтверджується факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем.

Відповідно до п. 4.1 договору оплата товару здійснюється на протязі 14 банківських днів, після надходження товару на склад покупця та проведення вхідного контролю ВТК, згідно рахунку в рамках специфікації №№ 1,2 (додатки № 1, 2).

Отже, з аналізу наведених положень договору вбачається, що строк на оплату поставленого товару розпочинається після отримання товару відповідачем, що в силу приписів статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим до виконання.

Відтак, доводи апелянта щодо непроходження поставленого товару процедури вхідного контролю судом відхиляються.

Крім того, скаржник стверджує, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки аналогічний позов розглядався за договором поставки №УЗ-2016-529/3 від 21.12.2016 у справі №910/4125/20, де прийнято рішення, яке набрало законної сили та не потребує повторного доказування.

Судом перевірено, що з рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2020 у справі № 910/4125/20 вбачається, що предметом спору у справі № 910/4125/20 не було стягнення заборгованості за видатковою накладною № 0003614 від 09.11.2017, а отже спір є відмінним ніж у даній справі, а тому наведені доводи апелянта є необґрунтованими.

Водночас, з наведених підстав судом першої інстанції під час розгляду справи в суді першої інстанції було відмовлено в задоволенні заяви про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Підсумовуючи вищевикладене, з огляду на наведене вище та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів в підтвердження сплати відповідачем позивачу суми боргу, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 168 000,00 грн.

Щодо строку позовної давності для звернення позивача з даним позовом.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач, заперечуючи проти позову, просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача, на чому він також наполягає в апеляційній скарзі.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 постановлено установити карантин на усій території України з 12 березня 2020 року, який неодноразово продовжувався та наразі згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами) продовжений до 30.06.2021.

Оскільки за умовами договору відповідач мав сплатити за поставлений згідно видаткової накладної № 0003614 від 09.11.2017 товар у строк до 29.11.2017 включно, то строк позовної давності для звернення з даним позовом починає обчислюватись з 30.11.2017 закінчується 30.11.2020 (під час дії карантину), а тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що строк позовної давності за відповідною вимогою, у зв`язку із запровадженням карантину є продовженим, тобто не є пропущений позивачем.

Щодо заявлених позивачем сум інфляційних втрат та 3% річних.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору у визначені строки оплату за отриманий товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

У зв`язку з цим позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача 38 142,28 грн інфляційних втрат та 16 487,01 грн - 3% річних (нарахованих на суму боргу 168 000,00 грн за період з 01.12.2017 по 09.03.2021).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не визначено інший розмір процентів ніж 3% річних.

За розрахунками суду першої інстанції розмір інфляційних втрат становить 40 203,70 грн, однак, у зв`язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України) суд погодився із заявленим позивачем розміром інфляційних втрат в сумі 38 142,28 грн.

Виходячи з викладених вище обставин, з огляду на обґрунтованість позовних вимог та висновки суду про те, що строк позовної давності не є пропущений позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 38.142,28 грн інфляційних втрат та 16 487,01 грн - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 6 500,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені витрати позивача на професійну правову допомогу про стягнення з відповідача в сумі 6 500,00 грн підлягають задоволенню, з чим також погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

У позовній заяві позивачем зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які планує понести позивач у зв`язку з розглядом справи у вигляді витрат на професійну правничу допомогу орієнтовно складатимуть 30 000,00 грн.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом перевірено, що 01.02.2021 між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро Сергія Жечева був укладений договір-доручення про надання правової допомоги (далі - договір), за умовами якого адвокатське бюро прийняло на себе зобов`язання з надання юридичної допомоги клієнту.

Згідно з п. 1.2 вказаного договору сторони домовились, що надання правової допомоги за цим договором безпосередньо здійснюватиметься керівником адвокатського бюро - адвокатом Жечевим Сергієм Олександровичем або іншим адвокатом, що оформлюється ордером на адвоката.

Адвокатським бюро Сергія Жечева адвокату Жечеву Сергію Олександровичу виданий ордер серії АР № 1038643 на надання правової допомоги ТОВ Промелектроніка у Господарському суді міста Києва.

01.02.2021 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, відповідно до якої встановили перелік послуг та їх вартість, зокрема:

- підготовка позовної заяви (за один документ) - 5 000,00 грн;

- підготовка інших процесуальних документів (клопотання, заяви і т. д.) (за один документ) - 1 500,00 грн.

Згідно з п. 4.2 вказаного договору гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється актом приймання-передачі наданої правової допомоги.

11.05.2021 та 01.06.2021 між клієнтом та адвокатським бюро складено акти приймання-передачі № ОУ-0000088 та відповідно № ОУ-0000093, з яких вбачається надання клієнту наступного переліку послуг та їх вартість:

1) підготовка позовної заяви до ДП Завод 410 ЦА про стягнення 222 629,29 грн - 5 000,00 грн;

2) підготовка заперечення проти заяви про відмову у позові та закриття провадження у справі № 910/4086/21 - 1 500,00 грн.

Згідно з п. 4.4 договору оплата послуг здійснюється за фактом їх надання на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданої правової допомоги протягом 30-ти днів з дня підписання акту приймання-передачі правової допомоги або сплачується клієнтом наперед.

Винагорода виплачена позивачем Адвокатському бюро Сергія Жечева в загальному розмірі 6 500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 8070 від 11.05.2021 на суму 5 000,00 грн та № 8098 від 01.06.2021 на суму 1 500,00 грн.

Отже, врахувавши те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на професійну правову допомогу покладаються на відповідача повністю в сумі 6 500,00 грн.

Апелянт у свою чергу не погоджується з вказаним висновком суду та зазначає, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є неспіврозмірними, а їх розмір не є розумним та виправданим щодо винагороди адвокату, а тому відсутні підстави для покладення витрат позивача на адвоката у розмірі 6500,00 грн на відповідача.

При визначенні суми відшкодування таких витрат суд виходить з критерію їх реальності (встановлення їх дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа Гімайдуліна і інші проти України від 10.12.2009, справа Баришевський проти України від 26.02.2015).

Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у рішенні від 02.06.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України , заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Разом з цим, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18.

Врахувавши доводи скаржника щодо не співмірності заявлених адвокатських витрат, перевіривши матеріали справи, судова колегія наголошує, що належних доказів або обґрунтувань, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат на послуги адвоката у справі, відповідач не надав, що у свою чергу свідчить про недоведення неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України.

При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19).

Таким чином, судова колегія визнає обґрунтованим покладенні витрат позивача на професійну правничу допомогу відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача повністю в сумі 6 500,00 грн. на підставі наданих позивачем доказів на підтвердження понесення таких витрат, а також з огляду на співмірність розміру витрат з наданими послугами.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а також покладення витрат позивача на професійну правничу допомогу на відповідача.

Колегія суддів наголошує, що в апеляційній скарзі скаржник не наводить обґрунтованих доводів щодо підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно та всебічно досліджено обставини справи, дано їм належну правову оцінку, а висновки суду ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Дослідивши вищенаведені обставини, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21.

Стосовно заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Промелектроніка про стягнення витрат на правничу допомогу судова колегія зазначає наступне.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

У вказаній заяві, яка надійшла до суду 31.08.2021, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

До заяви додано докази надсилання її іншій стороні.

Відповідач своїм правом на надання заперечень на вказану заяву не скористався.

Судом перевірено, що у поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач на виконання ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України зазначив, що орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу: витрати на професійну правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу становитиме 5000,00 грн, а у випадку проведення судового засідання додатково 3000,00 грн за представництво інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесення заявлених витрат позивач надав суду:

- рахунок - фактуру №СФ-0000142 від 27.08.2021 на суму 5 000,00 грн;

- акт приймання - передачі №ОУ-0000142 від 27.08.2021 на суму 5 000,00 грн;

- платіжне доручення №8272 від 27.08.2021 на суму 5 000,00 грн;

- розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу (додаток №1 до Акту приймання - передачі №ОУ-0000142 від 27.08.2021;

- ордер на надання правничої допомоги від 10.02.2021.

З акту приймання - передачі №ОУ-0000142 від 27.08.2021, складеного між представниками замовника та виконавця, вбачається, що виконавцем були проведені такі роботи (надані такі послуги) по договору №б/н від 01.02.2021: підготовка відзиву на апеляційну скаргу по справі №910/4086/21 на суму 5 000,00 грн.

З наданого платіжного доручення №8272 від 27.08.2021 вбачається сплата позивачем вказаних послуг Адвокатському бюро Сергія Жечева в загальному розмірі 5000,00 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що Товариством з обмеженою відповідальністю Промелектроніка доведено належними та допустимими доказами понесення витрат на правничу допомогу адвоката за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на суму 5000,00 грн.

Враховуючи обставини даної справи, предмет та підстави позовних вимог, беручи до уваги відсутність заперечень відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з Державного підприємства Завод 410 ЦА витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн, оскільки заявлений розмір на переконання судової колегії відповідає критерію пропорційності, розумності та справедливості та підтверджений належними доказами.

Відтак, заява Товариства з обмеженою відповідальністю Промелектроніка про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства Завод 410 ЦА на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Разом з тим, заява Товариства з обмеженою відповідальністю Промелектроніка про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню, а тому судові витрати позивача, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Завод 410 ЦА на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21 - залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4086/21.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

5. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Промелектроніка про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити.

6. Стягнути з Державного підприємства Завод 410 ЦА (03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 94, код ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Промелектроніка (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 4А, а/с 5012, код ЄДРПОУ 24510970) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп., понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

7. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи № 910/4086/21 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

С.О. Алданова