Постанова
від 15.02.2022 по справі 924/189/20
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 року Справа № 924/189/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Грязнов В.В. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Пузирко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 01 грудня 2020 року в справі №924/189/20 (суддя - Яроцький А.М.)

час та місце ухвалення рішення: 1 грудня 2020 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; вступна і резолютивна частина проголошена о 12:11 год; повний текст рішення складено 10 грудня 2020 року

за позовом Заступника прокурора Хмельницької області та керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

до:

Відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд";

Відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство "Староушицьке"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Третя особа 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРК"; Третя особа 2: ОСОБА_1 ; Третя особа 3: ОСОБА_2 ; Третя особа 4: ОСОБА_3 ; Третя особа 5: ОСОБА_4 ; Третя особа 6; ОСОБА_5 ; Третя особа 7: ОСОБА_6 ; Третя особа 8: ОСОБА_7 ; Третя особа 9: ОСОБА_8

про витребування земельних ділянок;

про поновлення у Державному земельному кадастрі за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області записів про державну реєстрацію земельних ділянок

за участю представників сторін:

від Прокурора - Безпалов А.В.;

від Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, Третьої особи 1, Третьої особи 2, Третьої особи 3, Третьої особи 4, Третьої особи 5, Третьої особи 6, Третьої особи 7, Третьої особи 8, Третьої особи 9 - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Хмельницької області та керівник Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури (надалі - Прокурор) звернулися в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (надалі - Позивач) в Господарський суд Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" (надалі - Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" (надалі - Відповідач 2; за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРК" (надалі - Третя особа 1); ОСОБА_1 (надалі - Третя особа 2); ОСОБА_2 (надалі - Третя особа 3); ОСОБА_3 (надалі - Третя особа 4); ОСОБА_4 (надалі - Третя особа 5); ОСОБА_5 (надалі - Третя особа 6); ОСОБА_6 (надалі - Третя особа 7); Сушинського Назара Миколайовича (надалі - Третя особа 8); Пасюк Анастасії Василівни (надалі - Третя особа 9); за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державне підприємство «Староушицьке» (надалі - Третя особа 10)) про: витребування земельних ділянок; поновлення у Державному земельному кадастрі, за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, записів про державну реєстрацію земельних ділянок.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 2 березня 2020 року №924/189/20 прийнято до розгляду позовну заяву керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача 1 про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:05:001:0026, загальною площею 2 га, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20849-СГ Третій особі 2 та про поновлення запису про державну реєстрацію земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 20 березня 2020 року №924/274/20 прийнято до розгляду позовну заяву заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2 про витребування Відповідача 1 та Відповідача 2 земельної ділянки з кадастровим номером 6822484100:02:003:0049, загальною площею 2 га, що була передана Третій особі 3 відповідно до наказу Позивача від 11 листопада 2016 року №22-30226-СГ та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 6 серпня 2020 року, зокрема, об`єднано судові провадження у справах №924/189/20 та №924/274/20 в одне провадження №924/189/20 (том 2, а.с. 245-246).

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 30 березня 2020 року №924/307/20 прийнято до розгляду позовну заяву керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2 про витребування у Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь держави в особі Позивача земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:04:002:0077, загальною площею 2 га, що була передана відповідно до наказу Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20690 Третій особі 5 та про поновлення у Державному земельному кадастрі запису про державну реєстрацію земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 6 серпня 2020 року об`єднано судові провадження у справах №924/189/20 та №924/307/20 в одне провадження №924/189/20 (том 2, а.с. 240).

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 10 квітня 2020 року по справі №924/333/20 прийнято до розгляду позовну заяву керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2 про витребування у Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь держави в особі Позивача земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:03:003:0063, загальною площею 2 га, що була передана відповідно до наказу Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20693 Третій особі 6 та про поновлення у Державному земельному кадастрі запису про державну реєстрацію земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 6 серпня 2020 року поновлено провадження у справі №924/333/20, об`єднано судові провадження у справах №924/189/20 та №924/333/20 в одне провадження №924/189/20 (том 2, а.с. 242).

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 7 квітня 2020 року по справі №924/403/20 прийнято до розгляду позовну заяву керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача 1 про витребування у Відповідача 1 на користь держави в особі Позивача земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:05:001:0067, загальною площею 2 га, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Позивача від 18 жовтня 2017 року №22-20980 Третій особі 7.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 6 серпня 2020 року у справі №924/403/20, об`єднано судові провадження у справах №924/189/20 та №924/403/20 в одне провадження №924/189/20 (том 2, а.с. 243-244).

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 21 квітня 2020 року по справі №924/450/20 прийнято до розгляду позовну заяву заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2 про витребування у Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь держави в особі Позивача земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:04:002:0097, загальною площею 2 га, в координатах, межах та конфігурації, що була передана Третій особі 8 відповідно до наказу Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20691-СГ.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 6 серпня 2020 року у справі №924/450/20, об`єднано судові провадження у справах №924/189/20 та №924/450/20 в одне провадження №924/189/20 (том 2, а.с. 245-246).

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 8 травня 2020 року по справі №924/537/20 прийнято позовну заяву керівника Кам`янець-Подільської прокуратури місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2 про витребування у Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь держави в особі Позивача земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:04:002:0088, загальною площею 2 га, в координатах, межах та конфігурації, що передана Третій особі 9 відповідно до наказу Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20683-СГ; поновлення у Державному земельному кадастрі запису про державну реєстрацію земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 6 серпня 2020 року у справі №924/537/20, об`єднано судові провадження у справах №924/189/20 та №924/537/20 в одне провадження №924/189/20 (том 2, а.с. 247-248).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі наказів Позивача передано у власність Третім особам земельні ділянки, які в подальшому на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок були зареєстровані за іншими особами. В подальшому рішеннями Кам`янець-Подільського міськрайонного суду визнано недійсними накази Позивачва внаслідок незаконного використання права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок держави. Оскільки земельні ділянки вибули з власності держави поза її волею, останні підлягають витребуванню у Підповідачів та поверненню у власність держави.

Як на правову підставу позову Прокурор посилається на положення статей 182, 317, 388 Цивільного кодексу України, статей 79, 79-1, 116, 118, 121, 125, 126 Земельного кодексу України, Закон України «Про державний земельний кадастр», Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження».

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 1 грудня 2020 року (том 4, а.с. 188-204), позов задоволено частково. Витребувано у Відповідача 1 на користь держави в особі Позивача земельні ділянки:6822455800:05:001:0026,6822484100:02:003:0049,6822455800:04:002:0077,6822455800:05:001:0067, 6822455800:04:002:0097, 6822455800:04:002:0088; витребувано у Відповідача 2 та на користь держави в особі Позивача земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0049, 6822455800:04:002:0077, 6822455800:03:003:0063, 6822455800:04:002:0097, 6822455800:04:002:0088, кожна з яких загальною площею 2га, що були передані відповідно до наказів Позивача Третім особам.

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки передані у власність Третім особам на підставі наказу Позивача, який в подальшому визнано недійсним, а тому Третя особа 2, Третя особа 3, Третя особа 4, Третя особа 5, Третя особа 6, Третя особа 7, Третя особа 8, Третя особа 9 не мала права подальшого продажу спірних земельних ділянок, оскільки, як встановлено судом, передача даних земельних ділянок здійснена на підставі надання ними недостовірної інформації про те, що не використали право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що з огляду на те, що рішеннями Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області визнано недійсними накази Позивача, а саме: рішенням суду від 14 червня 2019 року по справі №676/246/19 визнано недійсними накази Позивача від 17 жовтня 2017 року № 22-20849-СГ; рішенням суду від 6 серпня 2019 року по справі №676/73/19 визнано недійсним наказ Позивача від 11 листопада 2016 року №22-30226-СГ; рішенням суду від 3 травня 2019 року по справі №676/155/19 визнано недійсним наказ Позивача від 17 жовтня 2017року №22-20690; рішенням суду від 5 червня 2019 року по справі №676/238/19 визнано недійсним наказ Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20693-СГ; рішенням суду від 25 березня 2019 року по справі №676/219/19 визнано недійсним наказ Позивача від 18 жовтня 2017 року №22-20980-СГ; рішенням суду від 22 травня 2019 року по справі №676/94/19 визнано недійсним наказ Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20691-СГ; рішенням суду від 8 квітня 2019 року по справі №676/210/19 визнано недійсним наказ Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20683-СГ, через їх незаконність, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що волі держави на таке вибуття не було.

Також, місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що відхиляє доводи Відповідачів щодо накладення арешту на спірну земельну ділянку, оскільки ухвалення рішення у справі № 924/189/20 вищевказаного арешту не скасовує. При цьому, суд зазначив, що наявність/відсутність арешту не впливає на вирішення питання про витребування майна на користь власника і не скасовує пов`язаних з арештом обмежень щодо земельної ділянки.

Крім того, місцевим господарський судом було враховано, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів до суду, що наклав арешт чи виніс рішення у кримінальній справі.

Окрім того, Господарським судом Хмельницької області в даній справі, відмовлено в задоволенні позовної вимоги про поновлення запису у Державному земельному кадастрі про державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 6822455800:05:001:0026, 6822455800:04:002:0077, 6822455800:03:003:0063, 6822455800:05:001:0067, 6822455800:04:002:0088 за державою в особі Позивача.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач 1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 5, а.с. 103-114), в якій просив скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області в частині задоволення позовних вимог про витребування земельних ділянок та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про витребування земельних ділянок.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права. На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

За доводами апелянта суд першої інстанції помилково прийшов до висновку щодо дотримання Прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Позивача, оскільки позовні заяви підписані Прокурором за відсутності повноважень на підписання позовних заяв. Відповідач 1 вважає, що позовні вимоги прокуратури грубо порушують права відповідачів на мирне володіння майном.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що станом на момент звернення до суду із даним позовом, об`єкт - земельні ділянки, які просить витребувати Прокурор, не існують як об`єкти цивільного права, їх кадастрові номери скасовані, окрім того, будь-яке право Позивача на них не зареєстроване. Одночасно, спірні земельні ділянки як об`єкт права припинили своє існування у визначених для витребуваних земельних ділянках межах, що в сукупності свідчить про відсутність індивідуальних ознак витребовуваного майна станом на даний час.

Крім того, апелянт зазначає, що з огляду на наявність накладеного в рамках кримінального провадження чинного арешту на земельні ділянки, в які входить спірне у даній справі майно, враховуючи, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про витребування майна з незаконного володіння Відповідачів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі №924/189/20 за апеляційною скаргою Відповідача 1. Запропоновано учасникам по справі подати відзив та письмові пояснення на апеляційну скаргу (том 5, а.с. 136).

26 січня 2021 року від Позивача надійшов відзив, у якому Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, Позивач зазначив, що витребування спірних земельних ділянок із володіння Відповідачів здійснюється на підставі статті 388 Цивільного кодексу України. Окрім того, добросовісний набувач має право на звернення до суду з метою відшкодування понесених витрат, а орендар в свою чергу не позбавлений права на звернення до орендодавця або до суду, щодо повернення матеріальних витрат, оскільки саме по собі рішення суду про витребування майна є підставою для вчинення реєстраційної дії щодо реєстрації відповідного права на нього за Позивачем.

8 лютого 2021 року від Прокурора на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив, в якому Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (том 5, а.с. 154-160). Прокурор зазначив, що листами від 13 вересня 2019 року, від 16 вересня 2019 року, від 11 грудня 2019 року, від 21 січня 2020 року, від 24 січня 2020 року, від 21 лютого 2020 року, від 19 серпня 2019 року, від 13 квітня 2020 року, від 2 квітня 2020 року заступник прокурора Хмельницької області та Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури звертались до Позивача з листами, у відповідь на які Позивач у листах від 30 вересня 2019 року та від 23 грудня 2019 року зазначив, що чинним законодавством та судовою практикою чітко не визначено категорію позовів, що пред`являються Позивачем та крім того, значна частина коштів виділених на сплату судового збору витрачається на справи де останній є відповідачем. Належність спірних земельних ділянок підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру прав, витягами з Державного земельного кадастру та іншими доказами.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 лютого 2021 року розгляд апеляційної скарги призначено на 24 лютого 2021 року об 15:00 год..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 лютого 2021 року клопотання представника Відповідача 1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Забезпечено представнику Відповідача 1 проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 лютого 2021 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, відкладено розгляд апеляційної скарги на 22 березня 2021 року.

19 березня 2021 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення від представника Відповідача 1, в котрих представник вказав, що спірні земельні ділянки перебували на підставі державного акту на право постійного користування у Державного підприємства «Староушицьке» та відповідне право користування земельними ділянками не припинилося, а земельні ділянки не вилучалися у Державного підприємства «Староушицьке» на підставі статті 149 Земельного кодексу України (том 6, а.с. 27-28).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року залучено до участі в справі №924/189/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне підприємство «Староушицьке» (надалі - Третя особа 10; том 6, а.с. 32-33).

На підставі службової записки головуючого судді по справі №924/189/20 (у зв`язку із перебуванням у відрядженні судді-члена колегії суддів) розпорядженням в.о. керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 квітня 2021 року за №01-04/185 було призначено заміну судді-члена колегії у даній справі.

Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи було призначено склад колегії суддів для розгляду справи №924/189/20: Василишин А.Р. - головуючий суддя; суддя - Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 квітня 2021 року було прийнято справу №924/189/20 до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді - Василишина А.Р., суддів Бучинської Г.Б., Грязнов В.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 квітня 2021 року розгляд справи було відкладено на 26 травня 2021 року об 15:30 год..

25 травня 2021 року від Відповідача 1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №924/189/20 до завершення розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №924/454/20 (з опублікуванням повного тексту постанови в означеній справі). Розгляд даного клопотання заявник просить здійснювати без його участі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 травня 2021 року клопотання Відповідача 1 задоволено частково. Зупинено провадження у справі № 924/189/20 до закінчення розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №924/454/20. Зобов`язано учасників справи повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про результати розгляду в касаційному порядку справи №924/454/20.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 27 січня 2022 року від Прокурора надійшло клопотання в порядку статті 230 ГПК України про поновлення провадження в даній справі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 січня 2022 року поновлено провадження за апеляційною скаргою Відповідача 1 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 1 грудня 2020 року у справі №924/189/20 та призначено розгляд апеляційної скарги на 16 лютого 2022 року (том 6, а.с. 144).

16 лютого 2022 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Відповідача 1 надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника Відповідача 1 та про підтримання апеляційної скарги.

В судове засідання від 16 лютого 2022 року представники Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, Третьої особи 1, Третьої особи 2, Третьої особи 3, Третьої особи 4, Третьої особи 5, Третьої особи 6, Третьої особи 7, Третьої особи 8, третьої особи 9, Третьої особи 10 не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у встановленому законом порядку.

Поряд з тим, частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу дії частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 31 січня 2022 року, сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України). З огляду на все вищевказане, враховуючи клопотання представника Відповідача 1, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, Третьої особи 1, Третьої особи 2, Третьої особи 3, Третьої особи 4, Третьої особи 5, Третьої особи 6, Третьої особи 7, Третьої особи 8, третьої особи 9, Третьої особи 10 за наявними в матеріалах справи доказами та зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься апеляційна скарга Відповідача 1 в котрій і висвітлена його позиція з приводу позовної заяви та винесеного рішення.

В судовому засіданні від 16 лютого 2022 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні при цьому залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Вказавши, що оскільки спірні земельні ділянки вибули з державної власності на підставі наказів Позивача, які визнаного недійсними у судовому порядку згідно рішень Кам`янець-Подільського міськрайонного суду, через їх незаконність, волі держави на таке вибуття не було. Прокурор зазначив, що заступник прокурора Хмельницької області та Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури звертались до Позивача з листами, у відповідь на які Позивач у листах зазначив, що чинним законодавством та судовою практикою чітко не визначено категорію позовів, що пред`являються Позивачем та крім того, значна частина коштів виділених на сплату судового збору витрачається на справи де останній є відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення Прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів справи №924/189/20 встановлено, що на підставі наказу Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20849-СГ, затверджено документацію із землеустрою та надано у власність Третій особі 2 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:05:001:0026) для ведення особистого селянського господарства, 21 жовтня 2017 року зареєстровано право власності Третьої особи 2 на вказану земельну ділянку.

У подальшому, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 листопада 2018 року №146019464, державний реєстратор, 28 жовтня 2017 року вніс запис про те, що право власності на зазначену земельну ділянку за Третьою особою 2 припинено на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 жовтня 2017 року №4435, та 9 листопада 2017 року - запис про закриття об`єкту у зв`язку з об`єднанням об`єктів нерухомого майна.

Зокрема за вказаним договором купівлі-продажу право власності на спірну земельну ділянку перейшло до Третьої особи 1.

Відбулось об`єднання земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 6822455800:05:001:0026, та утворено земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:05:001:0141 площею 122 га.

8 листопада 2017 року реєстратором Комунального підприємства "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Староконстянтинівського району Хмельницької області зареєстровано право власності на новоутворену земельну ділянку за Третьою особою 1.

На підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2017 року право власності на земельну ділянку 6822455800:05:001:0141 площею 122 га за Третьою особою 1 припинено (погашено) та зареєстровано у приватній власності Відповідача 1.

При цьому, 3 січня 2018 року об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:05:001:0141 площею 122 га закрито шляхом поділу об`єкта нерухомого майна, як стверджує Позивач, зокрема на земельні ділянки з кадастровими номерами 6822455800:05:001:0142 площею 120 га та 6822455800:05:001:0143 площею 2 га. Зазначене також підтверджується відомостями Держгеокадастру викладеними у додатку до листа від 30 вересня 2019 року №10-22-0.6-5750/2-19.

Зокрема, на підставі відомостей з Державного земельного кадастру право власності на утворені земельні ділянки зареєстровано 3 січня 2018 року за Відповідачем 1, а 23 березня 2018 року - внесено записи про накладення арешту на нерухоме майно, обтяжувачем визначено Хмельницький міськрайонний суд в інтересах Головного управління національної поліції в Хмельницькій області на підставі ухвали суду від 21 березня 2018 року №686/4632/18.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2018 року №686/4632/18 встановлено, що: у червні 2017 року службові особи Позивача, достовірно знаючи, що земельні ділянки державної власності загальною площею 1942 га, відповідно до рішень органів влади Української РСР з 23 квітня 1957 року перебувають у постійному користуванні Третьої особи 10, внесли недостовірні дані до офіційних документів щодо неперебування зазначених земельних ділянок у власності чи користуванні. В результаті зазначених вище дій надано згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, здійснено реєстрацію у Державному земельному кадастрі близько 300 земельних ділянок з числа вказаних земель, а державне підприємство втратило можливість використання земельних ділянок, чим йому завдано тяжких наслідків.

В ухвалі слідчого судді від 21 березня 2018 року зазначено, що відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відразу після придбання зазначених земельних ділянок у приватну власність та їх об`єднання, Третя особа 1, в грудні 2017 року здійснила новий продаж даних земельних ділянок під новими об`єднаними кадастровими номерами наступним власникам, в тому числі Відповідачу 1 та Відповідачу 2, які після набуття права власності на зазначені земельні ділянки з метою подальшого заплутування слідів незаконного привласнення вказаного нерухомого майна, його легалізації, та ускладнення розслідування вказаних фактів порушення чинного законодавства, замовили технічну документацію на їх поділ, який зареєстровано державними кадастровими реєстраторами здійснено поділ вказаних земельних ділянок на нові.

В свою чергу, рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 14 червня 2019 року в справі №676/246/19 визнано недійсним наказ Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20849-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність Третій особі 2 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:05:001:0026) для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Судом при прийнятті рішення встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:05:001:0026 вибула із державної власності внаслідок незаконного використання Третьою особою 2 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника - держави.

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", 13 вересня 2019 року та 11 грудня 2019 року заступники прокурора Хмельницької області та Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури звертались до Позивача з листами, у відповідь на які Позивач у листах від 30 вересня 2019 року та від 23 грудня 2019 року зазначив, що чинним законодавством та судовою практикою чітко не визначено категорію позовів, що пред`являються Позивачем та крім того, значна частина коштів виділених на сплату судового збору витрачається на справи де останній є відповідачем.

До листа від 30 вересня 2019 року додано відомості, за змістом яких земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:05:001:0026 зареєстрована 30 серпня 2017 року, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Дата реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:05:001:0141 - 7 листопада 2017 року. Розробником технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 19 грудня 2017 року визначено ФОП Шеремет С.І., дата реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:05:001:0142 - 28 грудня 2017 року. Власником (користувачем) земельних ділянок є Відповідач 1.

Судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів справи №924/274/20 встановлено, що на підставі наказу Позивача від 11 листопада 2016 року №22-30226-СГ, затверджено проект землеустрою щодо відведення Третій особі 3 земельної ділянки площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0049), що знаходиться за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради (Китайгородської об`єднаної територіальної громади) Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, та передано у власність для ведення особистого селянського господарства, 24 листопада 2016 року зареєстровано право власності Третьої особи 3 на вказану земельну ділянку.

В послідуючому на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 2017 року № 2223 право власності на земельну ділянку 6822484100:02:003:0049 перейшло до Третьої особи 4.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 3 лютого 2020 року №198763745, державний реєстратор 17 березня 2018 року вніс запис про те, що Третя особа 4 передала, а Відповідач 2 прийняв у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0049 на підставі акту приймання-передачі майна від 13 березня 2018 року як внесок до Статутного капіталу Відповідача 2.

20 березня 2018 року зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки за Відповідачем 1. За змістом вказаного запису Відповідач 2 виступає орендодавцем, а Відповідач 1 - орендарем, строком на 7 років на підставі договору оренди землі від 20 березня 2018 року.

В послідуючому, 2 квітня 2018 року до Державного реєстру внесено запис про накладення арешту на нерухоме майно, обтяжувачем визначено Хмельницький міськрайонний суд в інтересах Головного управління національної поліції в Хмельницькій області на підставі ухвали суду від 21 березня 2018 року №686/4632/18, зміст якої описано вище в даній постанові.

При цьому, рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 6 серпня 2019 року в справі №676/73/19 визнано недійсним наказ Позивача від 11 листопада 2016 року №22-30226-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність Третьої особи 3 земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0049) для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 6 серпня 2019 року в справі №676/73/19 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822484100:02:003:0049 вибула із державної власності внаслідок незаконного використання Третьою особою 3 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника - держави (том 1, а.с. 71-74).

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", 24 січня 2020 року та 21 лютого 2020 року заступник прокурора Хмельницької області звертався до Позивача з листами, у відповідь на які останній у листі від 29 січня 2020 року зазначив, що значна частина коштів виділених на сплату судового збору витрачається на справи де останній є відповідачем.

Судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів справи №924/307/20 встановлено, що на підставі наказу Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20690-СГ затверджено документацію із землеустрою та надано у власність Третій особі 5 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:04:002:0077) для ведення особистого селянського господарства, 21 жовтня 2017 року зареєстровано право власності Третьої особи 5 на вказану земельну ділянку.

У подальшому, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 листопада 2018 року №146996941, державний реєстратор 26 жовтня 2017 року вніс запис про те, що право власності на зазначену земельну ділянку за Третьою особою 5 припинено (повне відчуження) на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2017 року №198 на користь Третьої особи 1, та 7 листопада 2017 року - запис про закриття об`єкту у зв`язку з об`єднанням об`єктів нерухомого майна (том 1, в.ч. 115-118). Відбулось об`єднання земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 6822455800:04:002:0077, та утворено земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0144 площею 42 га.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 грудня 2017 року право власності на земельну ділянку 6822455800:04:002:0144 площею 42 га за Третьою особою 1 припинено (погашено) та зареєстровано у приватній власності Відповідачем 2.

При цьому, 3 січня 2018 року об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0144 площею 42 га закрито шляхом поділу об`єкта нерухомого майна, зокрема на земельні ділянки з кадастровими номерами 6822455800:05:001:0148 площею 40 га та 6822455800:05:001:0149 площею 2 га.

Водчас, на підставі відомостей з Державного земельного кадастру право власності на утворені земельні ділянки зареєстровано 3 січня 2018 року за Відповідач 2. При цьому, згідно запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесеного державним реєстратором 14 березня 2018 року обидві ділянки на даний час перебувають в оренді у Відповідача 1 строком на 7 років на підставі договору оренди землі від 13 березня 2018 року.

29 березня 2018 року - внесено записи про накладення арешту на нерухоме майно, обтяжувачем визначено Хмельницький міськрайонний суд в інтересах Головного управління національної поліції в Хмельницькій області на підставі ухвали суду від 21 березня 2018 року №686/4632/18, зміст якої описано вище у справі.

В свою чергу, рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 3 травня 2019 року в справі №676/155/19 визнано недійсним наказ Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20690-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність Третьої особи 5 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:04:002:0077) для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (том 1, а.с. 113-114).

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 3 травня 2019 року в справі №676/155/19 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:04:002:0077 вибула із державної власності внаслідок незаконного використання Третьою особою 5 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника - держави.

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", 13 вересня 2019 року та 11 грудня 2019 року заступник прокурора Хмельницької області та заступник керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури звертались до Позивача з листами, у відповідь на які Позивач у листах від 30 вересня 2019 року та від 23 грудня 2019 року зазначив, що чинним законодавством та судовою практикою чітко не визначено категорію позовів, що пред`являються Позивачем та крім того, значна частина коштів виділених на сплату судового збору витрачається на справи де останній є відповідачем.

До листа від 30 вересня 2019 року додано відомості, за змістом яких земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:04:002:0077 зареєстрована 3 вересня 2017 року, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок розроблено 26 липня 2017 року. Розробником технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 30 жовтня 2017 року визначено ТОВ "Інститут землеустрою "Право на землю", дата реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:04:002:0144 - 6 листопада 2017 року. Розробником технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 19 грудня 2017 року визначено ФОП Шеремет С.І., дата реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:05:001:0148 - 27 грудня 2017 року. Власником (користувачем) земельних ділянок є Відповідач 1.

Судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів справи №924/333/20 встановлено, що на підставі наказу Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20693-СГ, затверджено документацію із землеустрою та надано у власність Третьої особи 6 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:03:003:0063) для ведення особистого селянського господарства, 21 жовтня 2017 року зареєстровано право власності Третьої особи 6 на вказану земельну ділянку.

У подальшому, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 листопада 2018 року №146218349, державний реєстратор 24 жовтня 2017 року вніс запис про те, що право власності на зазначену земельну ділянку за Третьою особою 6 припинено (повне відчуження) на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2017 року №135 на користь Третьої особи 1, та 7 листопада 2017 року - запис про закриття об`єкту у зв`язку з об`єднанням об`єктів нерухомого майна.

Відбулось об`єднання земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 6822455800:03:003:0063, та утворено земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:03:003:0156 площею 73,6956 га.

7 листопада 2017 року реєстратором Комунального підприємства "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Староконстянтинівськогго району Хмельницької області зареєстровано право власності на новоутворену земельну ділянку за Третьою особою 1.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 грудня 2017 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:03:003:0156 площею 73,6956 га за Третьою особою 1 припинено (погашено) та зареєстровано у приватній власності за Відповідачем 2

При цьому, 3 січня 2018 року об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:03:003:0156 площею 73,6956 га. закрито шляхом поділу об`єкта нерухомого майна, зокрема на земельні ділянки з кадастровими номерами 6822455800:03:003:0169 площею 71 га та 6822455800:03:003:0170 площею 2,6956 га.

Зокрема, на підставі відомостей з Державного земельного кадастру, право власності на утворені земельні ділянки зареєстровано 3 січня 2018 року за Відповідачем 2. При цьому, згідно запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесеного державним реєстратором 14 березня 2018 року обидві ділянки на даний час перебувають в оренді у Відповідача 1 строком на 7 років на підставі договору оренди землі від 13 березня 2018 року.

В послідуючому, рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 5 червня 2019 року у справі №676/238/19 визнано недійсним наказ Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20693-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність Третьої особи 6 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:03:003:0063) для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (том 1, а.с. 166-167).

Кам`янець-Подільським міськрайонним судом у справі №676/238/19 при прийнятті рішення встановлено, що: земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:03:003:0063 вибула із державної власності внаслідок незаконного використання Третьою особою 6 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника - держави.

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", 16 вересня 2019 року та 11 грудня 2019 року заступник прокурора Хмельницької області та заступник керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури звертались до Позивача з листами, у відповідь на які Позивач у листах від 30 вересня 2019 року та від 23 грудня 2019 року зазначив, що чинним законодавством та судовою практикою чітко не визначено категорію позовів, що пред`являються Позивачем та крім того, значна частина коштів виділених на сплату судового збору витрачається на справи де останній є відповідачем.

До листа від 30 вересня 2019 року додано відомості, за змістом яких земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:03:003:0063 зареєстрована 22 серпня 2017 року, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок розроблено 24 липня 2017 року. Дата реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:03:003:0156 - 6 листопада 2017 року. Дата реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:03:003:0169 - 27 грудня 2017 року. Власником (користувачем) земельних ділянок є Відповідач 2.

Судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів справи №924/403/20 встановлено, що на підставі наказу Позивача від 18 жовтня 2017 року №22-20980-СГ затверджено документацію із землеустрою та надано у власність Третьої особи 7 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:05:001:0067), що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства, 21 жовтня 2017 року зареєстровано право власності Третьої особи 7 на вказану земельну ділянку.

У подальшому, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 листопада 2018 року №146027099, державний реєстратор 27 жовтня 2017 року вніс запис про те, що право власності на зазначену земельну ділянку за Третьою особою 7 припинено (повне відчуження) на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2017 року №4292 на користь Третьої особи 1, та 8 листопада 2017 року - запис про закриття об`єкту у зв`язку з об`єднанням об`єктів нерухомого майна. Відбулось об`єднання земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 6822455800:05:001:0067, та утворено земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:05:001:0141 площею 122 га.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 грудня 2017 року право власності на земельну ділянку 6822455800:05:001:0141 площею 122 га за Третьою особою 1 припинено (погашено) та зареєстровано у приватній власності за Відповідачем 1.

Зокрема, на підставі відомостей з Державного земельного кадастру право власності на утворені земельні ділянки зареєстровано 3 січня 2018 року за Відповідачем 1.

23 березня 2018 року внесено записи про накладення арешту на нерухоме майно, обтяжувачем визначено Хмельницький міськрайонний суд в інтересах Головного управління національної поліції в Хмельницькій області на підставі ухвали суду від 21 березня 2018 року №686/4632/18.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 25 березня 2019 року справа №676/219/19 визнано недійсним наказ Позивача від 18 жовтня 2017 року №22-209800-СГ, затверджено проект землеустрою та надано у власність Третьої особи 7 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:05:001:0067) для ведення особистого селянського господарства.

При прийнятті рішення Кам`янець-Подільським міськрайонним судом у справі №676/219/19 встановлено, що: земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:04:002:0067 вибула із державної власності внаслідок незаконного використання Третьою особою 7 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", 16 вересня 2019 року, 11 грудня 2019 року та 21 січня 2020 року заступник прокурора Хмельницької області та заступник керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури звертались до Позивача з листами, у відповідь на які, Позивач у листах від 30 вересня 2019 року та від 23 грудня 2019 року зазначив, що чинним законодавством та судовою практикою чітко не визначено категорію позовів, що пред`являються Позивачем та крім того, значна частина коштів виділених на сплату судового збору витрачається на справи де останній є відповідачем.

Судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів справи №924/450/20 також встановлено, що на підставі наказу Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20691-СГ, затверджено документацію із землеустрою та надано у власність Третьої особи 8 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:04:002:0097), що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства, 21 жовтня 2017 року зареєстровано право власності Третьої особи 8 на вказану земельну ділянку.

У подальшому, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 березня 2020 року №204878628, державний реєстратор 26 жовтня 2017 року вніс запис про те, що право власності на зазначену земельну ділянку за Третьою особою 8 припинено (повне відчуження) на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2017 року №216 на користь Третьої особи 1, та 7 листопада 2017 року - запис про закриття об`єкту у зв`язку з об`єднанням об`єктів нерухомого майна. Відбулось об`єднання земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 6822455800:04:002:0097, та утворено земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0144 площею 42 га.

При цьому, 3 січня 2018 року об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0144 площею 42 га закрито шляхом поділу об`єкта нерухомого майна, зокрема на земельні ділянки з кадастровими номерами 6822455800:04: 002:0148 площею 40 га та 6822455800:04:002:0149 площею 2 га.

Зокрема, на підставі відомостей з Державного земельного кадастру, право власності на утворені земельні ділянки зареєстровано 3 січня 2018 року за Відповідачем 2. При цьому, згідно запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесеного державним реєстратором 14 березня 2018 року, обидві ділянки на даний час перебувають в оренді у Відповідача 1 строком на 7 років на підставі договору оренди землі від 13 березня 2018 року.

29 березня 2018 року внесено записи про накладення арешту на нерухоме майно, обтяжувачем визначено Хмельницький міськрайонний суд в інтересах Головного управління національної поліції в Хмельницькій області на підставі ухвали суду від 21 березня 2018 року по справі №686/4632/18.

В послідуючому, рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 22 травня 2019 року по справі №676/94/19 визнано недійсним наказ Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20691-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність Третьої особи 8 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:04:002:0097) для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

При прийнятті рішення Кам`янець-Подільським міськрайонним судом по справі №676/94/19 встановлено, що: земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:04:002:0097 вибула із державної власності внаслідок незаконного використання Третьою особою 8 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", 19 вересня 2019 року, 24 січня 2020 року та 13 квітня 2020 року заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Позивача з листами, у відповідь на які, Позивач у листі від 29 січня 2020 року зазначив, що чинним законодавством та судовою практикою чітко не визначено категорію позовів, що пред`являються Позивачем та крім того, значна частина коштів виділених на сплату судового збору витрачається на справи де останній є відповідачем.

Судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів справи №924/537/20 встановлено, що на підставі наказу Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20683-СГ, затверджено документацію із землеустрою та надано у власність Третьої особи 9 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:04:002:0088), що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства, 21 жовтня 2017 року зареєстровано право власності Третьої особи 9 на вказану земельну ділянку.

У подальшому, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 листопада 2018 року №146999124, державний реєстратор 26 жовтня 2017 року вніс запис про те, що право власності на зазначену земельну ділянку за Третьою особою 9 припинено (повне відчуження) на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2017 року №207 на користь Третьої особи 1, та 7 листопада 2017 року - запис про закриття об`єкту у зв`язку з об`єднанням об`єктів нерухомого майна. Відбулось об`єднання земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 6822455800:04:002:0088, та утворено земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0144 площею 42 га.

При цьому, 3 січня 2018 року об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0144 площею 42 га закрито шляхом поділу об`єкта нерухомого майна, як стверджує позивач, зокрема на земельні ділянки з кадастровими номерами 6822455800:04:002:0148 площею 40 га та 6822455800:04:002:0149 площею 2 га.

Зокрема, на підставі відомостей з Державного земельного кадастру право власності на утворені земельні ділянки зареєстровано 3 січня 2018 року за Відповідачем 2. При цьому, згідно запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесеного державним реєстратором 14 березня 2018 року обидві ділянки на даний час перебувають в оренді у Відповідача 1 строком на 7 років на підставі договору оренди землі від 13 березня 2018 року.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 8 квітня 2019 року по справі №676/210/19 визнано недійсним наказ Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20683-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність Третьої особи 9 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:04:002:0088) для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

При прийнятті рішення Кам`янець-Подільським міськрайонним судом по справі №676/210/19 встановлено, що: земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:04:002:0088 вибула із державної власності внаслідок незаконного використання Третьої особи 9 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", 16 вересня 2019 року, 11 грудня 2019 року та 2 квітня 2020 року заступник прокурора Хмельницької області та заступник керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури звертались до Позивача з листами, у відповідь на які, Позивач у листах від 30 вересня 2019 року та від 23 грудня 2019 року зазначив, що чинним законодавством та судовою практикою чітко не визначено категорію позовів, що пред`являються Держгеокадастром та крім того, значна частина коштів виділених на сплату судового збору витрачається на справи де останній є відповідачем.

Прокурор вважаючи, що дані земельні ділянки вибули з власності держави поза її волею, з грубим порушенням вимог чинного законодавства, що на думку Прокурора є порушенням права власності, яке підлягає захисту, звернення до суду з позовом до Відповідача 1, Відповідача 2 про витребування земельних ділянок та скасування державної реєстрації.

Досліджуючи підставність звернення Прокурора в інтересах держави в особі Позивача з даним позовом, зважаючи на доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява подана Прокурором, який, на переконання апелянта, не підтвердив необхідність в даних правовідносинах здійснювати представництво інтересів держави, з огляду на можливість та необхідність саме Позивача звертатися з даним позовом, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. При цьому передумовою участі органів та осіб, зазначених у цій статті, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, і наявність процесуальної правосуб`єктності, яка охоплює процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суд від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У даній справі Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Позивача із вимогами до Відповідача 1 та Відповідача 2 про витребування земельних ділянок з кадастровими номерами: 6822455800:05:001:0026, 6822484100:02:003:0049, 6822455800:04:002:0077, 6822455800:05:001:0067, 6822455800:04:002:0097, 6822455800:04:002:0088 та 6822455800:03:003:0063, а також з вимогою про поновлення у Державному земельному кадастрі записів про державну реєстрацію земельних ділянок, покликаючись на невжиття Позивачем протягом тривалого часу заходів щодо усунення порушень чинного законодавства України.

З матеріалів справи слідує, що 13 вересня 2019 року (том 1, а.с. 132-137), 16 вересня 2019 року, 11 грудня 2019 року (том 1, а.с. 33-36), 21 січня 2020 року, 24 січня 2020 року (том 1, а.с. 87-88), 21 лютого 2020 року (том 1, а.с. 91-92), 19 серпня 2019 року (том 2, а.с. 106), 13 квітня 2020 року, 2 квітня 2020 року заступники прокурора Хмельницької області та Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури звертались до Позивача з листами, у відповідь на які Позивач у листах від 30 вересня 2019 року та від 23 грудня 2019 року зазначив, що чинним законодавством та судовою практикою чітко не визначено категорію позовів, що пред`являються Позивачем та крім того, значна частина коштів виділених на сплату судового збору витрачається на справи де останній є відповідачем.

У відповідь на вказані листи Позивач повідомив, що чинним законодавством України та наявною судовою практикою чітко не визначено категорію позовів, що пред`являються Позивачем. Крім того, зазначено, що значна частина коштів, яка виділяється на сплату судового збору, витрачена управлінням у справах, де останнє є відповідачем (листи №10-22-0.6-5750/2-19 від 30 вересня 2019 року, №10-22-0.6-7613/2-19 від 23 грудня 2019 року, №0-22-0.171-31/119-20 від 29 січня 2020 року, №10-22-0.6-520/2-20 від 29 січня 2020 року; том 1, а.с. 24, 84, 89, том 2, а.с. 110).

Оскільки Позивач протягом розумного строку самостійно не звернулося до суду з позовом, то Прокурор на підставі частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив Позивача про встановлення підстав та намір здійснювати представництво в суді законних інтересів держави в особі Позивача шляхом звернення з позовними заявами про повернення у державну власність земельних ділянок, в тому числі з кадастровими номерами: 6822455800:05:001:0026, 6822484100:02:003:0049, 6822455800: 04:002:0077, 6822455800:05:001:0067, 6822455800:04:002:0097, 6822455800:04:002:0088 та 6822455800:03:003:0063, (листи №90-1871вих-19 від 11 грудня 2019 року, №05/2-278вих-19 від 16 вересня 2019 року, №05/1-985-18 від 21 лютого 2020 року, №33-3311вих-20 від 2 квітня 2020 року та №05/1-401вих-20 від 13 квітня 2020 року).

Таким чином, невжиття Позивачем заходів щодо захисту інтересів держави шляхом витребування спірних земельних ділянок в судовому порядку за умови обізнаності Позивача про наявність відповідних порушень, про що свідчить вищенаведене листування Прокурора з Позивачем, стало підставою для звернення Прокурора в інтересах держави в особі Позивача до суду з позовами про витребування земельних ділянок на користь держави.

В той же час, суд апеляційної інстанції констатує, що даними листами підтверджується факт бездіяльності Позивача з приводу подання позову, з котрим в подальшому звернувся до суду Прокурор.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, Позивач з урахуванням обізнаності з порушеннями інтересів держави, на які вказує Прокурор, не відреагував на стверджуване порушення, заходів захисту інтересів держави, зокрема, у судовому порядку, не вжив. При цьому, наявності підстав для представництва інтересів держави у суді Прокурором не заперечено Позивачем, навпаки, висловлено позицію про підтримання заявлених Прокурором позовних вимог.

Така бездіяльність Позивача як компетентного органу, який здійснює відповідні повноваження у сфері спірних правовідносин, є самостійною юридичною особою, однак який незалежно від причини не здійснює захисту інтересів держави, виключає можливість трактування Прокурора як альтернативного суб`єкта звернення до суду, що замінює компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У цьому випадку Прокурор виконує саме субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні Позивача, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту інтересів держави.

При цьому у підтвердження дотримання Прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом, у матеріали справи надано лист (від 21 січня 2020 року; том 1, а.с. 133-134) заступника керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді шляхом звернення до суду із відповідними позовами.

Усе описане вище спростовує посилання Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, на безпідставність представництва інтересів держави Прокурором в інтересах держави в особі Позивача, яке наділено повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками та є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави в судовому порядку.

Що ж доводів Відповідача 1 про неврахування висновку Верховного Суду про правомірність підписання позовної заяви, викладеного у постановах від 25 вересня 2019 року у справі №819/198/17, від 27 травня 2020 року у справі №819/478/17, та залишення поза увагою того, що у справі, що розглядається, позовна заява підписана заступником прокурора без долучення до матеріалів справи документів на підтвердження його повноважень (що, на переконання апелянта, є порушенням частини 2 статті 175 Господарського процесуального кодексу України), то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту позовних заяв, зокрема, позовна заяв по справі №924/274/20 (том 1, а.с. 70), по справі №924/450/20 (том 2, а.с. 79) підписані заступником прокурора Хмельницької області, решта позовних заяв підписані керівником Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури (том 1, а.с. 9, 112, 165, том 2, а.с. 7).

Колегія суду констатує, що у справі №819/198/17 за позовом прокуратури Тернопільської області до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання Департаменту від 02 лютого 2017 року у виконавчому провадженні №52876084, якою на боржника у виконавчому провадженні - прокуратуру за повторне невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк судового рішення накладено штраф, Верховний Суд (постанова від 25 вересня 2019 року) зазначив, що закріплені частиною 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" повноваження щодо підписання заступником керівника регіональної прокуратури, у тому числі позовної заяви, повинні реалізуватись у чітко визначених законодавством випадках, а саме, у разі здійснення таким органом прокуратури представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Натомість позовна заява в межах справи №819/198/17 була подана на захист прав, свобод та інтересів прокуратури як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а не на виконання прокуратурою функції щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді у порядку, передбаченому статтею 60 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому частина 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" у відповідній редакції не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Водночас, у справі №819/478/17 за позовом прокурора Тернопільської області до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка проявилась у незакінченні виконавчого провадження №52876084 та зобов`язання відповідача закінчити вказане виконавче провадження, Верховний Суд, посилаючись на правовий висновок, викладений у справі №819/198/17, виходив з того, що Законом України "Про прокуратуру" не передбачено можливості керівника регіонального органу прокуратури делегувати повноваження щодо представництва регіональної прокуратури у взаємовідносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, окрім випадків, передбачених частиною 3 статті 11 цього Закону. Тому сама лише наявність відповідних повноважень заступника керівника у регламенті прокуратури Тернопільської області, затвердженого наказом прокурора Тернопільської області від 12 лютого 2014 року №61, не є самостійною підставою для підписання ним позовної заяви від імені регіональної прокуратури, оскільки суперечить нормам статті 11 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, що стосується доводів щодо повноважень прокурора на підписання позовної заяви, то апеляційний господарський суд наголошує на тому, що висновки у наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції у справах №819/478/17, №819/198/17 щодо представлення інтересів прокуратури (пункт 17 постанови) стосуються позовної заяви, поданої на захист прав, свобод та інтересів прокуратури як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а не на виконання прокурором функції щодо представництва інтересів держави в суді.

Натомість повноваження прокурора на подання позову в інтересах держави окремо врегульовані частиною 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом), відповідно до якої право подання позовної заяви в порядку, зокрема господарського судочинства, надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам. Відтак на переконання колегії суду, вимоги вказаної статті прокурором були дотримані.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

За пунктом 6.1 наказу Генерального прокурора України № 186 від 21 вересня 2018 року «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді та при виконанні судових рішень» (який відповідно до частини 4 статті 17 Закону України «Про прокуратуру» є обов`язковим до виконання всіма прокурорами) визначено, що позови (заяви) надсилати до суду за підписом Генерального прокурора, його першого заступника та заступників, керівників регіональних і місцевих прокуратур, їхніх перших заступників та заступників.

Аналогічна позиція міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 вересня 2019 року в справі № 819/198/17.

Отже, Відповідач 2 помилково ототожнює правовий статус представника прокуратури як юридичної особи та процесуальний статус прокурора при поданні позовної заяви в порядку представництва інтересів держави.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного суду від 10 грудня 2021 року по справі №924/454/20.

Враховуючи зазначене, а також те, що позов у даній справі підписано заступником прокурора Хмельницької області, суд розцінює даний позов, як такий, що підписаний (поданий) належною особою. Відповідач 1 же, не врахував вищевказані законодавчі положення, які є спеціальними, та надають заступнику прокурора області право подання позовної заяви, у тому числі в порядку господарського судочинства. При цьому, аналіз вказаних законодавчих норм свідчить, що таке право заступника прокурора є безумовним.

Враховуючи усе вищеописане в даній справі та описане вище листування Прокурора і Позивача, колегія суддів приходить до висновку щодо дотримання Прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача.

Відтак, аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до статей 12, 15, 16, 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Як наслідок цього, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

В силу дії статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із статтями 319, 321, 658 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

За приписами статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи з аналізу статей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Поза тим колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 387 Цивільного кодексу України (яка, серед іншого, визначена підставою позову) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведених нормативних приписів убачається, що власник майна фактично позбавлений можливості володіти і користуватися цим майном внаслідок його незаконного вибуття із володіння, має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Зазначений засіб захисту права власності - витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

В силу дії наведеної норми, власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

При цьому, колегія суддів констатує, що із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки пред`являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Важливою умовою звернення із віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Розглядаючи позовну вимогу про витребування земельної ділянки в межах доводів позовної заяви та заперечень апеляційної скарги (щодо неможливості витребувати земельних ділянок з огляду на не існування таких земельних ділянок як об`єктів речових прав) колегія суддів зауважує наступне.

Згідно з наступними наказами Позивача: від 17 жовтня 2017 року № 22-20849-СГ (том 1, а.с. 38), від 25 березня 2016 року №22-6778-СГ (том 1, а.с. 80), від 17 жовтня 2017 року №22-20690 (том 1, а.с. 139), від 17 жовтня 2017 року №22-20693-СГ (том 1, а.с. 179), від 18 жовтня 2017 року №22-20980-СГ (том 2, а.с. 31), від 17 жовтня 2017 року №22-20691-СГ (том 2, а.с. 93), від 17 жовтня 2017 року №22-20683-СГ надано у власність земельні ділянки загальною площею 2,0000 га кожній Третій особі, а саме: Третій особі 2 (кадастровий номер 6822455800:05:001:0026), Третій особі 3 (кадастровий номер 6822484100:02:003:0049), Третій особі 4 (кадастровий номер 6822455800:04:002:0077), Третій особі 5 (кадастровий номер 6822455800:03:003:0063), Третій особі 6 (кадастровий номер 6822455800:05:001: 0067), Третій особі 7 (кадастровий номер 6822455800:04:002:0097), Третій особі 9 (кадастровий номер 6822455800:04:002:0088). Дані ділянки надано для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області та Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

На підставі вказаних наказів Позивача зареєстровано право власності за Третіми особами, а саме: 21 жовтня 2017 року за Третьою особою 2, 24 листопада 2016 року за Третьою особою 3, 21 жовтня 2017 року за Третьою особою 5, 21 жовтня 2017 року за Третьою особою 6, 21 жовтня 2017 року за Третьою особою 7, 21 жовтня 2017 року за Третьою особою 8, 21 жовтня 2017 року за Третьою особою 9, що підтверджується інформаційними довідками №146019464 від 20 листопада 2018 року, №146996941 від 27 листопада 2018 року, №146218349 від 21 листопада 2018 року, №146027099 від 20 листопада 2018 року, №204878628 від 20 березня 2020 року, №146999124 від 27 листопада 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (том 1, а.с. 16-18; 76-78; 115-117, 119-122; 172-176).

Рішеннями Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області визнано недійсними накази Позивача, а саме: рішенням суду від 14 червня 2019 року по справі №676/246/19 визнано недійсними накази Позивача від 17 жовтня 2017 року № 22-20849-СГ (том 1, а.с. 11-15); рішенням суду від 6 серпня 2019 року по справі №676/73/19 визнано недійсним наказ Позивача від 11 листопада 2016 року №22-30226-СГ (том 1, а.с. 71-74); рішенням суду від 3 травня 2019 року по справі №676/155/19 визнано недійсним наказ Позивача від 17 жовтня 2017року №22-20690 (том 1, а.с. 113-114); рішенням суду від 5 червня 2019 року по справі №676/238/19 визнано недійсним наказ Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20693-СГ; рішенням суду від 25 березня 2019 року по справі №676/219/19 визнано недійсним наказ Позивача від 18 жовтня 2017 року №22-20980-СГ (том 2, а.с. 8-9); рішенням суду від 22 травня 2019 року по справі №676/94/19 визнано недійсним наказ Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20691-СГ (том 2, а.с. 10-11); рішенням суду від 8 квітня 2019 року по справі №676/210/19 визнано недійсним наказ Позивача від 17 жовтня 2017 року №22-20683-СГ

Зазначеними рішеннями встановлено обставини того, що: всупереч положень статей 116, 121 Земельного кодексу України Третя особа 2, Третя особа 3, Третя особа 4, Третя особа 5, Третя особа 6, Третя особа 7, Третя особа 8, Третя особа 9 повторно безоплатно отримали у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 2,0 га кожен, в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок, а тому накази прийняті з порушенням вимог частини 4 статті 116 Земельного кодексу України. Вказані рішення набрали законної сили.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Відтак судові рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 14 червня 2019 року по справі №676/246/19; від 6 серпня 2019 року по справі №676/73/19; від 3 травня 2019 року по справі №676/155/19; від 5 червня 2019 року по справі №676/238/19; від 25 березня 2019 року по справі №676/219/19; від 22 травня 2019 року по справі №676/94/19; від 8 квітня 2019 року по справі №676/210/19, які набрали законної сили не можуть бути поставлені під сумнів. Відповідно, прийняте рішення не може їм суперечити, адже обставини, встановлені у рішеннях №676/246/19; №676/73/19; №676/155/19; №676/238/19; №676/219/19; №676/94/19; №676/210/19, не потребують доказування.

В силу дії статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У відповідності до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16).

В даній справі мова йде про правомірність витребування спірних земельних ділянок від Відповідача 1 та Відповідача 2, як останніх набувачів майна (власність/оренда), незалежно від того, що первинний продаж відбувся на користь Третьої особи 2, Третьої особи 3, Третьої особи 4, Третьої особи 5, Третьої особи 6, Третьої особи 7, Третьої особи 8, Третьої особи 9.

З урахуванням вищенаведеного, оскільки спірні земельні ділянки вибули з державної власності на підставі наказів Позивача від 17 жовтня 2017 року № 22-20849-СГ, від 11 листопада 2016 року №22-30226-СГ, від 17 жовтня 2017року №22-20690, від 17 жовтня 2017 року №22-20693-СГ, від 18 жовтня 2017 року №22-20980-СГ, від 17 жовтня 2017року №22-20691-СГ, від 17 жовтня 2017 року №22-20683-СГ, визнаних недійсними в судовому порядку через їх незаконність, то колегія суддів приходить до висновку, що вказані земельні ділянки вибули з володіння держави з порушенням установленого порядку, волі держави на таке вибуття не було, внаслідок чого право державної власності порушено.

Що ж до доводів апеляційної скарги Відповідача 1 про те, що позовні вимоги про витребування у Відповідача земельних ділянок, порушуються права особи на мирне володіння майном, то апеляційним господарським судом враховується таке.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ є випадок, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлюється відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки до державної власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю.

Зважаючи на особливості принципів диспозитивності та змагальності у господарському процесі України, у цій справі неможливо вирішити питання щодо належної компенсації кінцевому набувачу землі з огляду на те, як останній розпорядився своїми процесуальними правами, а саме - не заявив відповідного зустрічного позову. Суд же, не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання та самостійно збирати докази для встановлення розміру означеної компенсації.

Крім того, колегія суддів констатує, що Цивільний кодекс України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 Цивільного кодексу України кінцевий набувач, який не заявив зустрічного позову у справі, може заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваної земельної ділянки, а у разі здійснення поліпшень цієї ділянки, які не можна відокремити від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Поміж тим, кінцевий набувач, із власності якого витребовується земельна ділянка, також не позбавлений можливості відновити свої права на підставі частини першої статті 661 Цивільного кодексу України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких він придбав цю ділянку, про відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у справі №367/2022/15-ц від 29 травня 2019 року.

В той же час, у даній справі не має жодних об`єктивних відомостей, які б могли дозволити оцінити розмір шкоди, заподіяної Відповідачам, оскільки майновий тягар, і тягар розчарування у результаті задоволення позовних вимог і повернення спірної земельної ділянки власникові, може бути належно компенсований Відповідачам в іншому судовому процесі.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги Відповідача 1 про накладення арешту на спірні земельні ділянки, а ухвалення рішення у справі № 924/189/20 вищевказаного арешту не скасовує, то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки, наявність/відсутність арешту не впливає на вирішення питання про витребування майна на користь власника і не скасовує пов`язаних з арештом обмежень щодо земельної ділянки.

Судова колегія констатує, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінально процесуального кодексу України, до суду, що наклав арешт чи виніс рішення у кримінальній справі.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 569/4374/16-ц.

При цьому матеріали справи не містять доказів про накладення арешту на спірні земельні ділянки, кадастровий номер 6822455800:05:001:0026, 6822484100:02:003:0049, 6822455800:04:002:0077, 6822455800:05:001:0067, 6822455800:04:002:0097, 6822455800:04:002:0088 та 6822455800:03:003:0063 (зокрема в переліку земельних ділянок, на які ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 21 березня 2018 року по справі №686/4632/18 накладено арешт, не значаться спірні земельні ділянки саме з такими кадастровими номерами; том 6, а.с. 13-18).

В даному випадку, такий арешт не є перешкодою в задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки, оскільки, як і накладений в межах кримінального провадження арешт, так і позов в цій господарській справі, направлені на захист інтересів держави, порушенні внаслідок вибуття з її власності земельної ділянки, поза її волею.

Крім того, колегією суддів не беруться до уваги посилання апелянта на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №335/12096/15-ц з огляду на їх нерелевантність обставинам даної справи.

Суд апеляційної інстанції констатує, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2018 року у справі № 686/4632/18, серед іншого, клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУ НП в Хмельницькій області, погодженого з прокурором прокуратури Хмельницької області, про накладення арешту на земельні ділянки задоволено. Накладено арешт з метою забезпечення збереження речових доказів, зокрема на земельні ділянки за межами населених пунктів Камянець-Подільського району Хмельницької області, які зареєстровані за Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Колегія суддів зазначає, що такий арешт був накладений за клопотанням слідчого, яке погоджено з Прокурором, з метою захистити інтереси держави, запобігти подальшому відчуженню таких земельних ділянок.

У справі №914/1671/17 Верховний Суд виходив з того, що чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості скасування арештів на майно, накладених в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки скасування арешту майна, яке застосовано в межах кримінального провадження, здійснюється лише в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Так, за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом, спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 372/2904/17-ц) або Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Крім того, Відповідач 1, оскаржуючи судове рішення у справі, також посилається на неврахування місцевим господарським судом під час винесення оскаржуваного рішення, висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі №522/1029/18 та від 04 липня 2018 року в справі №653/1096/16-ц, оскільки на час звернення прокурора до суду з вимогами про витребування земельної ділянки (віндикація) земельна ділянка, щодо повернення якої заявлено вимогу, не існує як об`єкт цивільного права через поділ та/або об`єднання.

Відтак, на переконання апелянта, земельна ділянка, щодо повернення якої заявлено вимогу, не існує як об`єкт цивільного права через поділ та/або об`єднання, станом на дату подання позову земельні ділянки, з кадастровими номерами 6822455800:05:001:0026, 6822484100:02:003:0049, 6822455800:04:002:0077, 6822455800:05:001:0067, 6822455800:04:002:0097, 6822455800:04:002:0088 та 6822455800:03:003:0063, кожна з яких загальною площею 2,0 га, як об`єкти цивільного права припинені, відповідні кадастрові номери скасовано на підставі статті 27 Закону України "Про Державний земельний кадастр", реєстраційний розділ закрито, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на такі доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

У справі №522/1029/18, на яку посилається Відповідач, предметом позову була вимога про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав, визнання за позивачем права власності на квартири, витребування із чужого незаконного володіння на користь позивача квартири, зобов`язання відповідачів не чинити позивачеві перешкоди у користуванні квартирами та виселення відповідачів з квартир.

Верховний Суд (постанова від 18 грудня 2019 року №522/1029/18) з посиланням на положення статті 387 Цивільного кодексу України, зокрема зазначив, що об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень Цивільного кодексу України. Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень частини 1 статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Разом з тим, Верховний Суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції про відмову у позові, зокрема в частині вимог про витребування з чужого незаконного володіння майна, виходив з того, що індивідуальні ознаки (загальна розрахункова площа, поверхи, планування), якими наділена квартира із будівельним номером №176, яка зазначена в оспорюваному договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, не відповідають індивідуальним ознакам, притаманним квартирам із будівельним номером 176/1 (нині квартира 237/1) та будівельним номером 175/1 (нині квартира 237).

У справі №653/1096/16-ц предметом позову була вимога Генічеської міської ради Херсонської області до фізичних осіб про визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселення їх без надання іншого житлового приміщення, зобов`язання відповідачів знятися з реєстраційного обліку.

Верховний Суд (постанова від 04 липня 2018 року №653/1096/16-ц), зокрема зазначив, що, враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Відповідно до частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Водночас спосіб, в який земельні ділянки з кадастровими номерами 6822455800:05:001:0026, 6822484100:02:003:0049, 6822455800:04:002:0077, 6822455800:05:001:0067, 6822455800:04:002:0097, 6822455800:04:002:0088 та 6822455800:03:003:0063 вибули із власності держави, та наявність інших проваджень, у тому числі в господарських судах, свідчать про низку послідовних дій щодо отримання в приватну власність з державної власності земельних ділянок з одночасним вчиненням дій щодо унеможливлення подальшого повернення таких земельних ділянок (об`єднання та поділ земельних ділянок з метою присвоєння нових кадастрових номерів, зміна їх конфігурації).

Відтак, колегія суддів констатує, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

У пункті 56 постанови від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13.

Як вбачається із змісту долучених до матеріалів справи інформаційних довідок №146019464 від 20 листопада 2018 року, №190130883 від 25 листопада 2019 року, №190125490 від 25 листопада 2019 року, №197335248 від 23 січня 2020 року, №146027099 від 20 листопада 2018 року, №190130883 від 25 листопада 2019 року, №190125490 від 25 листопада 2019 року, №197335248 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, Третя особа 2 та Третя особа 7. реалізували свої земельні ділянки площею по 2 га, з кадастровими номерами 6822455800:05:001:0026, 6822455800:05:001:0067 на підставі договорів купівлі-продажу №4435 від 26 жовтня 2017 року та №4292 від 24 жовтня 2017 року Третій особі 1, яка об`єднала вказані земельні ділянки з іншими земельними ділянками у земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:05:001:0141, площею 122 га, про що 8 листопада 2017року проведена державна реєстрація. В подальшому на підставі договору купівлі - продажу від 14 грудня 2017 року Третя особа 1 реалізувала земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:05:001:0141 Відповідачу 1, який здійснив поділ земельної ділянки на земельні ділянки з кадастровим номером 6822455800:05:001:0142 площею 120 га та з кадастровим номером 6822455800:05:001:0143 площею 2,0 га, про що 3 січня 2018 року проведено державну реєстрацію.

Зі змісту долученої до матеріалів справи інформаційної довідки №198763745 від 3 лютого 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, вбачається що Третя особа 3 реалізувала свою земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6822484100:02:003:0049 на підставі договору купівлі-продажу №2223 від 24 червня 2017 року Третій особі 4, в подальшому Третя особа 4 передала вказану земельну ділянку до статутного капіталу Відповідача 2, про що 17 березня 2018 року проведено державну реєстрацію, яка в подальшому передала зазначену земельну ділянку в оренду Відповідачу 1 на підставі договору оренди землі від 20 березня 2018 року.

Як вбачається із змісту долучених до матеріалів справи інформаційних довідок №146996941 від 27 листопада 2018 року, №190127211 від 25 листопада 2019 року, №190120556 від 25 листопада 2019 року, №190122271 від 25 листопада 2019 року, №146999124 від 27 листопада 2018 року, №190127211 від 25 листопада 2019 року, №190120556 від 25 листопада 2019 року, №190122271 від 25 листопада 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, Третя особа 5, Третя особа 8 та Третя особа 9 реалізували свої земельні ділянки площею по 2 га, з кадастровими номерами 6822455800:04:002:0077, 6822455800:04:002:0088, 6822455800:04: 002:0097 на підставі договорів купівлі-продажу від 26 жовтня 2017 року Третій особі 1, яка об`єднала вказані земельні ділянки з іншими земельними ділянками у земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0144, площею 42 га, про що 8 листопада 2017 року проведена державна реєстрація. В подальшому на підставі договору купівлі - продажу Третя особа 1 реалізувала земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0144 Відповідачу 2, який здійснив поділ земельної ділянки на земельні ділянки з кадастровим номером 6822455800:05:001:0148 площею 40 га та з кадастровим номером 6822455800:05:001:0149 площею 2,0 га, про що 3 січня 2018року проведена державна реєстрація. Надалі новоутворені земельні ділянки (з кадастровими номерами 6822455800:05:001:0148 та 6822455800:05:001:0149) були передані Відповідачу 2 в оренду Відповідачу 1 на підставі договору оренди землі від 13 березня 2018 року.

З долучених до матеріалів справи інформаційних довідок №146218349 від 21 листопада 2018 року, №146218563 від 21 листопада 2018 року, №190129574 від 25 листопада 2019 року, №190124844 від 25 листопада 2019 року, №197334619 від 23 січня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, вбачається, що Третя особа 6 реалізувала свою земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6822455800:03:003:0063 на підставі договору купівлі-продажу №135 від 24 жовтня 2017 року Третій особі 1, яке об`єднало вказану земельну ділянку з іншими земельними ділянками у земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:03:003:0156, площею 73,6956 га, про що 30 жовтня 2017 року проведена державна реєстрація. В подальшому на підставі договору купівлі - продажу від 15 грудня 2017 року Третя особа 1 реалізувала земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:03:003:0156 Відповідачу 2, який здійснив поділ земельної ділянки на земельні ділянки з кадастровим номером 6822455800:03:003:0169 площею 71 га та з кадастровим номером 6822455800:03:003:0170 площею 2,6956 га, про що 3 січня 2018 року проведена державна реєстрація. Надалі новоутворені земельні ділянки (з кадастровими номерами 6822455800:03:003:0169 та 6822455800:03:003:0170) передані Відповідачем 2 в оренду Відповідачу 1 на підставі договору оренди землі від 13 березня 2018 року.

Відтак, колегія суддів зазначає, що на даний час спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0049, 6822455800:04:002:0077, 6822455800:04:002:0088, 6822455800:04:002:0097, 6822455800:03:003:0063 знаходяться у складі земельних ділянок з кадастровими номерами 6822455800:05:001:0148, 6822455800:05:001:0149, 6822455800:03:003:0169, 6822455800:03:003:0170 власником яких є Відповідач 2.

Крім того, на підставі договорів оренди землі від 13 березня 2018 року, укладених між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, вищевказані земельні ділянки перебувають в оренді у Відповідача 1.

Спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6822455800:05:001:0026, 6822455800:05:001:0067 знаходяться у складі земельних ділянок з кадастровими номерами 6822455800:05:001:0142, 6822455800:05:001:0143, та на даний час перебувають у власності Відповідача 1.

Отже, з врахуванням усього вищевстановленого, колегія суддів приходить до висновку, що кінцевими володільцями спірних земельних ділянок є Відповідач 1 та Відповідач 2, які вважають себе власниками ділянок, та Відповідач 1, який використовує ділянки на умовах договорів оренди.

Зважаючи на те, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6822455800:05:001:0026, 6822484100:02:003:0049, 6822455800:04:002:0077, 6822455800:05:001:0067, 6822455800:04:002:0097, 6822455800:04:002:0088 та 6822455800:03:003:0063 вибули з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, діючи в правовому полі статей 387 та 388 Цивільного кодексу України, колегія суддів прийшла до висновку щодо можливості витребування власником (державою) земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані, а формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

При встановленні зазначених обставин, колегією суддів враховано правові позиції викладені Верховним Судом у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 10 грудня 2021 року у справі №924/454/20.

Що ж стосується пояснень представника Відповідача 1, які надійшли на адресу суду 19 березня 2021 року (том 6, а.с. 27-28), колегія суддів зазначає, що вони за своєю суттю є доповненням апеляційної скарги, оскільки містять нові доводи в обґрунтування вимог апеляційної скарги, оскільки представник апелянта посилається на те, що враховуючи ухвали Хмельницького міськрайонного суду у кримінальному провадженні №42017240000000195 від 13 вересня 2017 року, можна стверджувати, що оскаржувані земельні ділянки перебували на підставі державних актів на праві постійного користування у Третьої особи 10 та відповідне право постійного користування не припинялося, земельні ділянки із постійного користування не вилучалась, а тому Прокурором не підтверджено право звернення до суду з даним позовом саме в інтересах Позивача та право Позивача розпоряджатися спірними земельними ділянками на момент прийняття спірних наказів про передачу земельних ділянок у власність фізичним особам.

Разом з тим, в силу положень частин 1, 2 статті 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказані пояснення з доповненнями до апеляційної скарги надійшли до суду апеляційної інстанції 19 березня 2021 року, тобто після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З огляду на те, що представник Відповідача 1 подав вищевказані пояснення, що за своєю суттю є доповненням апеляційної скарги, поза межами строку на апеляційне оскарження, без заяви про поновлення пропущеного процесуального строку та доказів надіслання копій відповідних доповнень до апеляційної скарги іншим учасникам справи, суд апеляційної інстанції не враховує такі доповнення до апеляційної скарги.

Додаткові пояснення представника Відповідача 1 (адвоката Сергійчука Ю.В.) в яких останній зазначає, що Прокурор у даній справі мав звернутись із позовом в інтересах саме Третьої особи 10, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію.

Колегія суддів також звертається до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20, на розгляд якої було винесено питання щодо можливості подачі прокурором позову в інтересах держави в особі державного підприємства, відповідно до якої абзац третій частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис. Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 25 листопада 2020 року у справі №204/6292/18 (провадження №61-17873св19) та від 17 червня 2020 року у справі №204/7119/18 (провадження N 61-20542св19).

З урахуванням наведеного, оскільки Третя особа 10 не є органом державної влади чи місцевого самоврядування, як відповідно і не є вона суб`єктом владних повноважень, тому колегія суддів прийшла до висновку, що твердження Відповідача 1 про необхідність звернення Прокурора до суду у даній справі в інтересах держави в особі Третьої особи 10 є безпідставним.

Водночас, колегія суддів оцінивши кожний доказ окрема а також в їх сукупності, подані зі сторони Прокурора та Відповідача 1, Відповідача 2, з метою дотримання основних принципів судочинства та балансу інтересів сторін, враховуючи встановлені судами обставини незаконного вибуття спірної земельної ділянки із власності держави, відсутність волі держави на вибуття з її володіння спірної земельної ділянки, прийшла до висновку, що вимоги Прокурора про витребування спірної земельної ділянки від кінцевого набувача є обгрунтованими та правомірними.

Враховуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та приймає рішення, яким витребовує у Відповідача 1 та на користь держави в особі Позивача земельні ділянки з кадастровими номерами: 6822455800:05:001:0026, 6822484100:02:003:0049, 6822455800:04:002:0077, 6822455800:05:001:0067, 6822455800:04:002:0097, 6822455800:04:002:0088, та витребовує у Відповідача 2 та на користь держави в особі Позивача земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0049, 6822455800:04:002:0077, 6822455800:03:003:0063, 6822455800:04:002:0097, 6822455800:04:002:0088, кожна з яких загальною площею 2га, що були передані відповідно до наказів Позивача Третім особам.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак суд залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.

В той же час, колегія суддів зазначає, що Відповідач 1 в своїй апеляційній скарзі не оспорює рішення в цій частині, що відповідно до норм процесуального права, а саме діючи в правовому полі статті 269 Господарського процесуального кодексу України (зважаючи на відсутність порушення норм процесуального права) не є підставою для перегляду апеляційний господарським судом законності рішення в цій частині.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача 1, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, статтями 226, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 1 грудня 2020 року в справі №924/189/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 1 грудня 2020 року в справі №924/189/20 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №924/189/20 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 21 лютого 2022 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Бучинська Г.Б.


Суд	Північно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	15.02.2022
Оприлюднено	25.02.2022
Номер документу	103463792
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про усунення порушення прав власника

Василишин А.Р.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 15.02.2022 по справі 924/189/20ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —924/189/20

Постанова від 15.02.2022

Постанова
від 15.02.2022 по справі 924/189/20
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД