Рішення

від 27.01.2022 по справі 915/1351/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2022 року Справа № 915/1351/21

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Ткаченка О.В.,

за участю секретаря судового засідання Сулейманової С.М.

Від позивача: Гробов А.І. - директор

Від відповідача: не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "А ЛАЙН ТРЕЙД", 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Университетська, 2/1, оф. 56/1, ЄДРПОУ 40253177, e-mail: ALT2017@ukr.net.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Друга Миколаївська Агро-Група", 55200, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Ф.Чегодаєва, 35, ЄДРПОУ 24784785.

про : стягнення грошових коштів у розмірі 1021000,00 грн,

встановив:

СУТЬ СПОРУ : 07.09.2021 ТОВ "А ЛАЙН ТРЕЙД" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Друга Миколаївська Агро-Група" грошові кошти у розмірі 1021000,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 15315,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару на суму здійсненої оплати у розмірі 1021000,00 грн.

Ухвалою суду від 13.09.2021 було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 19.10.2021 о 10:30.

Ухвалою суду від 19.10.2021 підготовче засідання було відкладено на 11 листопада 2021 року о 15:30.

08.11.2021 від відповідача у справі надійшов відзив, за змістом якого відповідач, не заперечуючи факту отримання грошових коштів у розмірі 1021000,00 грн, вказує на відсутність договірних відносин між сторонами, а також відсутність правових підстав для звернення до суду з позовом.

У підготовчому засіданні 11.11.2021 суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву до 02.12.2021 о 11:30.

23.11.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач наголошує, що перерахування грошових коштів на загальну суму 1 021 000,00 грн. було проведено на підставі усного договору про поставку зерна пшениці, а положеннями глави 54 ЦК України (купівля-продаж) не передбачено обов`язковість додержання письмової форми при укладенні договорів купівлі-продажу.

Ухвалою суду від 02.12.2021 було закрито підготовче провадження у справі та, враховуючи період перебування головуючого у справі у плановій відпустці, призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні 27.01.2022 о 13:30.

У судовому засіданні 27.01.2022 представник позивача підтримав позовні вимоги із заявлених у позові підстав та просив їх задовольнити.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухали суду від 02.12.2021. (а.с. 79)

Після повернення з нарадчої кімнати у судовому засіданні 27.01.2022 судом у відповідності до вимог ст.ст. 233, 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення .

Розглянувши матеріали справи, дослідивши усі наявні у справі докази, господарський суд встановив.

В період з 05.08.2020р. по 18.08.2020р. позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 1 021 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 348 від 05.08.2020р. в розмірі 200 000,00 грн; № 359 від 11.08.2020р. в розмірі 542 000,00 грн; № 370 від 12.08.2020р. в розмірі 50 000,00 грн; - № 379 від 14.08.2020р. в розмірі 90 000,00 грн ; - № 387 від 18.08.2020р. в розмірі 139 000,00 грн. (а.с. 10-14)

Зазначені обставини не заперечуються відповідачем.

В якості призначення платежу у вказаних платіжних дорученнях зазначено оплата за пшеницю згідно договору 1407/20-1 від 14.07.2020 .

При цьому, як підтверджують обидві сторони, договір 1407/20-1 від 14.07.2020 між ними у письмовій формі не укладався. Натомість позивач наполягає на існуванні усної домовленості щодо поставки пшениці, що повністю заперечує відповідач.

З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача листи № 1205/21-1 від 12.05.2021 та № 0607/21-1 від 06.07.2021 з вимогами здійснити поставку пшениці, зареєструвати податкові накладні, або повернути перераховані грошові кошти на відповідний розрахунковий рахунок ТОВ "А ЛАЙН ТРЕЙД". (а.с. 15-19)

Відповіді на зазначені листи на адресу позивача від відповідача не надходило.

Встановивши обставини справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина друга цієї статті).

Положеннями частини першої статті 19 та частин першої, другої статті 67 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною 1 ст. 642 ЦК України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Згідно норм ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (ч. 8 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частина перша статті 180 ГК України визначає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як свідчать матеріали справи, єдиними доказами, що, на думку позивача, підтверджують наявність усної домовленості між сторонами щодо поставки товару, є платіжні доручення про перерахування грошових коштів на загальну суму 1021000,00 грн та направлені на адресу відповідача листи-вимоги № 1205/21-1 від 12.05.2021 та № 0607/21-1 від 06.07.2021.

Проте вказані платіжні документи свідчать про одностороннє волевиявлення позивача перерахувати грошові кошти у зазначеній сумі.

Інші докази, які б свідчили про досягнення між сторонами домовленності щодо поставки конкретного товару з визначенням кількості, якості, асортименту, тощо, в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги встановлені у справі фактичні обставини, суд доходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин реального виникнення між сторонами господарських правовідносин шляхом укладення договору купівлі-продажу (поставки).

В той же час, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (рішення ВП ВС від 04.12.2019 справа № 917/1739/17, від 26.06.2019 справа № 587/430/16-ц, від 12.06.2019 справа № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 справа № 487/10132/14-ц, від 04.09.2019 справа № 265/6582/16-ц).

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), та якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що відповідачем було набуте майно - грошові кошти у загальному розмірі 1021000,00 грн, однак без узгоджених договірних зобов`язань, ці правовідносини регулюються нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частина 3 ст. 1212 ЦК України визначає, що положення цієї глави застосовуються також: до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним, правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, згідно з приписами ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України виникнення зобов`язання із безпідставного збагачення передбачає одночасне настання таких умов: набуття або збереження майна, тобто особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; таке набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи, тобто внаслідок втрати або недоотримання цього майна іншою особою - потерпілим; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок потерпілого.

Таким чином, норма ст.1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження за відсутності належних правових підстав для такого набуття.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Зважаючи на викладене, на підставі дослідження наявних у справі доказів, суд доходить до висновку про те, що грошові кошти у сумі 1021000,00 грн набуто відповідачем без наявності правової підстави, а тому підлягають стягненню відповідно до ст. 1212 ЦК України.

За приписами ст. 129 ГПК України сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 238, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Друга Миколаївська Агро-Група" (55200, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Ф.Чегодаєва, 35, ЄДРПОУ 24784785) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А ЛАЙН ТРЕЙД" (08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Университетська, 2/1, оф. 56/1, ЄДРПОУ 40253177) грошові кошти у розмірі 1021000,00 грн та 15315,00 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2022 .

Суддя О.В. Ткаченко