Постанова

від 02.02.2022 по справі 2610/23391/2012

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 2610/23391/2012

провадження № 61-11420св21

головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи : ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна, Кредитна спілка КС Володар , Товариство з обмеженою відповідальністю Квадрига розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Л. М., Кредитна спілка КС Володар , Товариство з обмеженою відповідальністю Квадрига (далі - ТОВ Квадрига ), про поділ майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 16 грудня 1995 року до 23 листопада 2010 року вона перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі. Від шлюбу мають двох спільних дітей. Вказувала, що угоди про добровільний поділ майна, яке є спільною власністю подружжя, між сторонами не було досягнуто.

Під час розгляду справи позивач неодноразово уточнювала позовні вимоги (а.с. 4 том 1, а.с. 38 том 2, а.с. 160 том 2, а.с. 33 том 3, а.с. 39 том 3, а.с. 80 том 3, а.с. 220 том 3, а.с. 268 том 3, а.с. 288 том 3, а.с. 326 том 3, а.с. 339 том 3 тощо).

З урахуванням останньої редакції уточнених позовних вимог (а.с. 97-110 том 5), позивач просила в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 11,6 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за нею право власності на кошти в розмірі 300 000,00 дол. США, що еквівалентно 7 500 000,00 грн, отримані від продажу частки Товариства з обмеженою відповідальністю Медичний центр Гемафонд (далі - ТОВ Медичний центр Гемафонд ); зарахувати на користь ОСОБА_2 кошти, отримані від продажу частки Медичний центр Гемафонд в розмірі 1 200 000,00 доларів США, що складає 30 000 000,00 грн; зарахувати на користь ОСОБА_2 , як однорідні зустрічні вимоги, втрати від інфляції та 3 % річних від набутих/збережених ним, без належних правових підстав, звільнивши останнього від обов`язку сплатити суму на користь позивача.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на машиномісце № НОМЕР_1 загальною площею 11,6 кв. м, яке розташовано у підземному автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва

від 11 лютого 2021 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира придбана сторонами під час перебування у шлюбі за спільні грошові кошти, а отже є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Визнаючи за позивачем право власності на спірну квартиру, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для відступлення під принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності.

Також суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог в частині визначення за ОСОБА_2 права власності на частку в спільному майні подружжя у вигляді отриманих коштів від продажу 75 % та 25 % часток ТОВ Медичний центр Гемафонд від компанії Мелтон Лімітед та зарахування на його користь як однорідних зустрічних вимог втрат ОСОБА_1 від інфляції та 3 % річних від набутих відповідачем без належних правових підстав грошових коштів - 50 % від коштів отриманих ним від продажу 75 % та 25 % часток ТОВ Медичний центр Гемафонд від компанії Мелтон Лімітед , шляхом звільнення його від обов`язку сплачувати шкоду на користь ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови апеляційного суду.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на частку в спільному майні подружжя у вигляді коштів, отриманих від продажу 75% та 25% часток в ТОВ Медичний центр Гемафонд від компанії Мелтон Лімітед та зарахування на користь ОСОБА_2 як однорідних зустрічних вимог втрати ОСОБА_1 від інфляції та 3 % річних від набутих ним грошових коштів без належних правових підстав, та відмовив у стягненні шкоди на користь ОСОБА_1 .

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд також зауважив, що хоча позивач ОСОБА_1 не заявляла вимогу про виплату їй частини вартості внеску до статутних капіталів та половини отриманого доходу від діяльності вказаних товариств, проте вона просила за рахунок належної їй частки виділити їй у власність належні ОСОБА_2 частки в розмірі 1/2 частин в квартирі АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 у цьому будинку.

Апеляційний суд врахував, що вартість спірної квартири була визначена на день укладення договору купівлі-продажу в розмірі 1 401 207,00 грн, а вартість машиномісця № НОМЕР_1 в тому ж будинку - в розмірі 86 022,00 грн. Під час розгляду справи позивач посилалась на вартість вказаної квартири, визначеної у звіті про оцінку, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю Сіті вест станом на 09 квітня 2013 року в розмірі 1 569 000,00 грн. Заперечень щодо такої вартості квартири відповідач не надавав і судом першої інстанції було визначено саме таку вартість майна, яку позивач просила виділити їй у власність. Відповідно вартість частки в цьому майні, яка належить відповідачеві становить 827 510,80 грн, що не перевищує, а є меншою від розміру часток в статутних капіталах господарських товариств, на які мала право ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання у порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1 загальною площею 11,6 кв. м, яке розташовано у підземному автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_1 , ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення таких позовних вимог, а саме: у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 та по 1/2 частині машиномісця № НОМЕР_1 загальною площею 11,6 кв. м, яке розташовано у підземному автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_1 .

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17 (провадження

№ 61-7846св19), 28 листопада 2018 року у справі № 756/11750/15-ц (провадження № 61-36912св18), 23 травня 2018 року у справі

№ 350/1697/14-ц(провадження № 61-6149св18) щодо застосування частини другої статті 70 СК України; постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц (провадження № 61-19420св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 377/228/19-ц (провадження № 61-21366св19) щодо застосування статей 208, 218 ЦК України.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, вийшов за межі позовних вимог та розглянув справу поза межами доводів апеляційної скарги відповідача, а саме вирішив питання розподілу внесків до статутних капіталів юридичних осіб, засновником (співзасновником) яких є відповідач, позовних вимог щодо розподілу яких позивачем не заявлялось.

Крім того, судом апеляційної інстанції за відсутності належних доказів, підтверджуючих факт завершення формування статутного капіталу юридичних осіб, засновником (співзасновником) якого є відповідач, за відсутності доказів, підтверджуючих факт та розмір внеску статутного капіталу, осіб, що його вносили, дійшов хибного висновку, який базується на припущенні, про те, що вартість частки відповідача в спірному нерухомому майні не перевищує, а є меншою від розміру часток в статутних капіталах господарських товариств.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просила оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вказувала, що суди правильно застосували норми права та врахували правові позиції Верховного Суду. На думку позивача, касаційна скарга містить виключно надумані доводи про порушення судом норм процесуального закону, що не вплинули на правильне вирішення справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою і витребувано цивільну справу.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що сторони 16 грудня 1995 року уклали шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу Відділу реєстрації актів громадянського стану Старокиївського району м. Києва зроблено запис № 347.

Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є малолітньою дитиною та інвалідом від народження.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу діти залишились проживати разом з позивачем. Під час шлюбу було придбано майно: квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої позивач оцінила у 9 600 000,00 грн, меблі на загальну суму 215 000,00 грн, машиномісце № НОМЕР_1 в тому ж будинку вартістю 100 000,00 грн, квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 2 000 000,00 грн, яхту Морянка , вартістю 1 200 000,00 грн, будинок та земельну ділянку площею 0,25 га на АДРЕСА_4 , вартістю 6 400 000,00 грн. Вказане майно було набуте на ім`я ОСОБА_2 , проте за спільні кошти подружжя, та частково за її особисті кошти.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 19 вересня 2003 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Квартира складається з трьох жилих кімнат, жилою площею 79,2 кв. м, загальною - 135, 4 кв. м. Вартість квартири станом на день укладення договору купівлі - продажу становила 1 401 207,00 грн.

19 вересня 2003 року було придбано машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 11, 60 кв. м, в підземному автопаркінгу на АДРЕСА_1 . Вартість машиномісця станом на день укладення договору купівлі - продажу становила 86 021, 67 грн.

Апеляційним судом, з урахуванням доводів позивача, встановлено, що під час шлюбу з 2004 року до 2009 року засновано 6 юридичних осіб, які є господарськими товариствами, які за домовленістю між сторонами мали залишитись відповідачеві. 15 січня 2010 року позивач надала згоду ОСОБА_2 на відчуження всієї належної їй частки в статутному капіталі ТОВ Медичний центр Гемафонд , як спільного майна подружжя, проте коштів від продажу вона не отримала, а натомість ОСОБА_2 здійснив відчуження квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , у зв`язку з чим вона та діти втратили єдине місце проживання.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року у справі №761/38184/15-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року та постановою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року, визнано незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Л. М. щодо посвідчення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , його батьком, зареєстрованого в реєстрі за №2565. Зі змісту рішення вбачається, що під час посвідчення приватним нотаріусом Журавльовою Л. М. договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 квітня 2013 року, нотаріусом не була отримана згода ОСОБА_1 на укладення оспорюваного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, як того вимагає стаття 65 СК України. В постанові суду апеляційної інстанції міститься висновок, що спірна квартира, яка була предметом іпотеки, є спільною власністю подружжя, оскільки набута ОСОБА_2 під час перебування ним у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2018 року та постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 761/9942/15-ц, визнано договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. за реєстровим № 2565, недійсним.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року у справі № 761/5167/19, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Л. М., Кредитної спілки КС Володар , ТОВ Квадрига , про застосування наслідків недійсності правочину - задоволений. Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, вчинений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М., про право власності № 628269 щодо виникнення права власності на квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 та запис № 9377538 щодо виникнення права власності на цю ж квартиру у ТОВ Квадрига , підставою якого є договір про іпотеку 5951 від 06 серпня 2013 року. Відновлений запис, скасований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М. в Державному реєстрі речових прав на майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно про право власності № 625365 з відновленням статусу власника спірної квартири за ОСОБА_2 з дати арешту, накладеного на це майно ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08 квітня 2013 року. Скасовано записи, вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М. в Державному реєстрі про іпотеку № 2026263 від 06 серпня 2013 року о 16:51:55 щодо договору іпотеки серія та номер 5951, виданого 06 серпня 2013 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 4785841 від 06 серпня 2013 року о 17:08:14 та про заставну від 06 серпня 2013 року о 16:51:55, серія № АА000074, запис про відомості про останній індосамент від 26 листопада 2014 року о 09:59:28, дата індосаменту: 17 вересня 2013 року, за яким ТОВ Квадрига стало новим власником застави за договором відступлення права вимоги, серія б/н, виданого 17 вересня 2013 року, вчиненого між Кредитною спілкою КС Володар та ТОВ Квадрига . Скасовано записи, вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М. в Державному реєстрі про обтяження № 2026799 від 06 серпня 2013 року за договором іпотеки серія № 5951 від 06 серпня 2013 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 4787656 від 06 серпня 2013 року о 17:49:41, укладений між Кредитною спілкою КС Володар та ОСОБА_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні норми були передбачені статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, частиною третьою якої передбачено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції правильно визначились з характером спірних правовідносин, встановили всі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшли правильного висновку про те, що спірна квартира АДРЕСА_1 , машиномісце № НОМЕР_1 у цьому ж будинку та кошти, отримані від продажу частки в статутному капіталі ТОВ Медичний центр Гемафонд є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, фактично погодився з його висновками, проте змінив його мотиви.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Статтею 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній власності, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Апеляційним судом встановлено, що 25 січня 2010 року між ОСОБА_2 та Компанією Мелтон Консорціум Лімітед укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ Медичний центр Гемафонд , за умовами якого ОСОБА_2 продав належну йому частку в статутному капіталі в розмірі 75 % вартістю 487 500,00 грн. Згідно з пунктом 9.2 договору продаж здійснюється за згодою ОСОБА_1 (а.с. 78, том 1).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 листопада 2010 року встановлено, що сторони не підтримують подружні стосунки та не ведуть спільного господарства з листопада 2009 року.

Також апеляційним судом враховано, що докази про отримання ОСОБА_1 частини коштів від продажу вказаної частки в матеріалах справи відсутні. Крім того, позивач вказувала, що вартість частки в статутному капіталі ТОВ Медичний центр Гемафонд складала 7 500 000,00 грн. В запереченнях на позов у цій справі від 29 травня 2013 року представник відповідача ОСОБА_2 вказав, що кошти від продажу цієї частки були використані в інтересах сім`ї - на погашення кредиту, отриманого в ПАТ ОТП Банк на ремонт спірної квартири, оплату навчання спільних дітей та лікування сина ОСОБА_7 (а. с. 1-3 том 2). Відтак відповідач визнав, що продаж частки здійснювався ним в період, коли вже сторонами припинено ведення спільного господарства і коштів, отриманих від продажу частки в статутному капіталі ТОВ Медичний центр Гемафонд він позивачеві не передавав. Вказані обставини залишились не спростованими.

В матеріалах справи міститься копія кредитного договору

№ ML-002/726/2006, укладеного 24 жовтня 2006 року між Акціонерним комерційним банком Райффайзенбанк Україна та ОСОБА_2 , за умовами якого позичальнику наданий кредит в сумі 155 000,00 євро, цільове призначення кредиту - ремонт нерухомого майна.

Апеляційний суд, перевіривши доводи ОСОБА_2 про те, що він з особистих коштів продовжував погашати цей кредит після розірвання шлюбу, зауважив, що ці доводи не можуть братись до уваги, оскільки відповідач не звертався з вимогами до ОСОБА_1 про виплату йому 1/2 частини сплачених після розірвання шлюбу тіла кредиту та відсотків.

Разом з цим, відповідно до умов договору купівлі-продажу від 14 липня 1999 року, матір ОСОБА_1 - ОСОБА_8 продала належну їй квартиру АДРЕСА_5 . Згідно з договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 від 29 січня 2000 року, ОСОБА_1 та її син ОСОБА_9 продали через представника, а ОСОБА_8 купила вказану квартиру.

Апеляційним судом перевірено доводи ОСОБА_1 , що за рахунок цих коштів 30 липня 1999 року було придбано квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 104 кв. м, в якій кожному із співвласників: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , належало по 25 % частин. Вказана квартира була продана 19 грудня 2003 року. Судом зауважено, що ці доводи позивача щодо наявності дошлюбного майна, кошти від продажу якого було використано для придбання спільного сумісного майна подружжя, не мають правового значення, оскільки вона не заявляла вимог про визнання за нею права власності на частку в майні, як особистої приватної власності, однак вказані обставини в сукупності з іншими доказами у справі враховані апеляційним судом.

Водночас, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, погодився з висновками суду першої інстанції щодо визнання за позивачем права власності на спірну квартиру.

Згідно з положеннями статей 83, 88 ЦК України, статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII Про господарські товариства (далі - Закон № 1576-XII) товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами.

За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону № 1576-XII товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі статтею 115 ЦК України та статтею 12 Закону № 1576-XII господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства (підприємства) зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право вимоги виплати половини вартості внесеного майна або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

При цьому спір існує саме між подружжям, а не між тим з подружжя, хто не є учасником товариства, та товариством.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19 (провадження № 14-543цс19).

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 756/10797/15-ц (провадження № 61-40676св18) міститься правовий висновок, згідно з яким грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи ОСОБА_1 при визначені обсягу спільного сумісного майна подружжя, виходячи з забезпечення дотримання балансу інтересів сторін та принципу справедливості, встановив, що під час шлюбу за спільні сумісні кошти подружжя відповідач заснував наступні господарські товариства: 06 жовтня 2005 року - ТОВ Промексплуатація (код ЄДРПОУ - 33261802), статутний капітал - 7 800 000,00 грн, кінцевим бенефіціаром якого був ОСОБА_2 до 21 вересня 2017 року; 25 лютого 2005 року - ТОВ Медичний центр Гемафонд (код ЄДРПОУ - 33301813), статутний капітал - 10 138 640,00 грн; 23 листопада 2006 року - ТОВ ТЕДДІ КЛУБ (код ЄДРПОУ - 34763155), статутний капітал - 50 000,00 грн; 16 серпня 2006 року - ТОВ ТЕДДІ-ВІЖН (код ЄДРПОУ - 34530917), статутний капітал 37 538,00 грн; 26 лютого 2007 року - ТОВ Клініка І-Віта (код ЄДРПОУ - 34965140), статутний капітал - 310 000,00 грн; 28 вересня 2009 року - ТОВ Український аналітичний центр (код ЄДРПОУ - 36632517), статутний капітал 401 484,00 грн; 02 вересня 2008 року - ТОВ Медична біотехнологічна компанія ГЕМАФОНД (код ЄДРПОУ - 360070004), статутний капітал 64 246,00 грн.

Апеляційний суд врахував, що незважаючи на відсутність вимоги позивача про виплату їй частини вартості внеску до статутних капіталів та половини отриманого доходу від діяльності вказаних товариств, вона просила за рахунок належної їй частки у ТОВ Медичний центр Гемафонд виділити у власність належні ОСОБА_2 частки в розмірі 1/2 в квартирі АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 у цьому будинку.

Крім того, судами встановлено, що внесок до статутного капіталу ТОВ Медичний центр Гемафод є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, також позов містить вимоги щодо нього, а тому при поділі спільного майна подружжя у цій справі враховується як самостійний об`єкт.

Як встановив апеляційний суд, вартість спірної квартири визначена на день укладення договору купівлі-продажу в розмірі 1 401 207,00 грн, а вартість машиномісця № НОМЕР_1 у тому ж будинку - в розмірі 86 022,00 грн. Під час розгляду справи позивач посилалась на вартість спірної квартири, визначеної у звіті про оцінку, складеному ТОВ Сіті вест станом на 09 квітня 2013 року в розмірі 1 569 000,00 грн. Заперечень щодо такої вартості квартири та машиномісця відповідач не висловив і судом першої інстанції було визначено саме таку вартість майна, яке позивач просила виділити в її власність.

Відповідно вартість частки в цьому майні, яка належить відповідачеві становить 827 510,80 грн, що у сукупності не свідчить про перевищення частки у майні відповідача.

Судами встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач є власником квартири АДРЕСА_8 , а також трьох житлових будинків.

Місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є малолітньою дитиною та інвалідом від народження визначене разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Судами при розгляді справи встановлено, що у позивача та її дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 інше житло, крім спірної квартири, відсутнє, діти проживають разом з нею, а сама вона власного житла для проживання не має.

Апеляційний суд, переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, врахував, що відповідач має інше житло, визнання при поділі майна подружжя права власності на спірну квартиру та машиномісце в цілому не завдасть йому істотної шкоди, не буде для нього надмірним тягарем та не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції та необхідним, виходячи з усіх фактичних обставин у цій справі, після дослідження всього обсягу спільного майна сторін, що підлягає поділу та з урахуванням принципу добросовісності та інтересів позивача і її дітей, один з яких є інвалідом з дитинства та його місце проживання визначено з матір`ю.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ.

Колегія суддів наголошує, що виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem , яка означає: У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права .

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Верховний Суд, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо визнання за позивачем права власності на спірні квартиру та машиномісце в цілому, оскільки такі висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом.

ОСОБА_2 , звертаючись до суду з касаційною скаргою та обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень у справі, посилався на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17 (провадження

№ 61-7846св19), 28 листопада 2018 року у справі № 756/11750/15-ц (провадження № 61-36912св18), 23 травня 2018 року у справі № 350/1697/14ц (провадження № 61-6149св18) щодо застосування частини другої статті 70 СК України; постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц (провадження № 61-19420св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 377/228/19-ц (провадження № 61-21366св19) щодо застосування статей 208, 218 ЦК України.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 904/1145/19, від 04 червня 2020 року у справі № 904/1923/19.

Посилаючись на неврахування судами правових висновків, викладених Верховним Судом постановах від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17 (провадження № 61-7846св19), 28 листопада 2018 року у справі № 756/11750/15-ц (провадження № 61-36912св18), 23 травня 2018 року у справі № 350/1697/14ц (провадження № 61-6149св18), заявник вказував на те, що у цих справах та у справі, яка переглядається, вбачається подібність правовідносин, зокрема, вирішувалось питання щодо наявності підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя. Проте у справі, що переглядається, апеляційний суд, змінюючи мотиви судового рішення, не вирішував такого питання, а навпаки виходив із засад рівності таких часток, що виключає подібність правовідносин.

Крім того, питання наявності заборгованості відповідача перед позивачем за аліментами на неповнолітню дитину апеляційним судом не перевірялось, оскільки апеляційний суд, переглядаючи судове рішення, виходив з інших підстав.

Щодо постанов Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц (провадження № 61-19420св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 377/228/19-ц (провадження № 61-21366св19) щодо застосування статей 208, 218 ЦК України, на які заявник посилається, вказуючи на подібність правовідносин, варто зазначити, що заявник не наводить обґрунтування в чому саме вбачається подібність правовідносин.

Не заслуговують на увагу аргументи заявника, наведені у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, вийшов за межі позовних вимог та розглянув справу поза межами доводів апеляційної скарги відповідача, а саме вирішив питання розподілу внесків до статутних капіталів юридичних осіб, засновником (співзасновником) яких він являється та позовних вимог щодо розподілу яких позивачем не заявлялось Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив виключно з прав кожного із співвласників у спільному майні подружжя. При цьому апеляційний суд, на підставі наданих сторонами доказів, встановив обсяг спільного майна подружжя та втручання у господарську діяльність товариства не допустив, тим більше питання розподілу внесків, як зазначає заявник не вирішував.

Заявник у касаційній скарзі вказує на те, що висновки апеляційного суду про те, що вартість частки відповідача в спірному нерухомому майні не перевищує, а є меншою від розміру часток в статутних капіталах господарських товариств є хибними та ґрунтуються на припущеннях, оскільки зроблені за відсутності належних доказів, підтверджуючих факт завершення формування статутного капіталу юридичних осіб засновником (співзасновником) якого є відповідач, за відсутності доказів підтверджуючих факт та розмір внеску статутного капіталу, осіб, що його вносили.

Вказані доводи є безпідставними, оскільки при поділі спільного майна подружжя визначальним є встановлення факту набуття подружжям такого майна у власність за рахунок спільних коштів, які використовуються в інтересах сім`ї та час придбання такого майна. Для цього має бути встановлений повний обсяг майна та право кожного із подружжя на це майно. Позивач на підтримання вимог позовної заяви мала право надати суду відомості про реєстрацію за відповідачем низки господарських товариств (а.с. 112-164, 172-218 том 5) з огляду на формування статутного капіталу цих підприємств в період шлюбу без подальшого поділу цього майна після розірвання цього шлюбу. Відповідач жодних доказів на спростування таких доказів не надав.

Інші доводи касаційної скарги про доведеність наявності підстав для скасування судових рішень є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Фактично вказані доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_2 права власності на частку в спільному майні подружжя у вигляді коштів, отриманих від продажу 75 % та 25 % часток в ТОВ Медичний центр Гемафонд від компанії Мелтон Лімітед та зарахування на користь ОСОБА_2 як однорідних зустрічних вимог втрати ОСОБА_1 від інфляції та 3% річних від набутих ним грошових коштів без належних правових підстав, та відмови у стягненні шкоди на користь ОСОБА_1 в апеляційному порядку не переглядалось, а отже не є предметом перегляду в суді касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року у його незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук