Постанова

від 21.02.2022 по справі 635/9891/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2022 року

м. Харків

справа № 635/9891/21

провадження № 22ц/818/2992/22

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Котелевець А.В., Пилипчук Н.П.

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія КОМБІ

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Харківського районного суду Харківської області від 15 грудня 2021 року в складі судді Даниленко Т.П.

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Комбі про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, у якому просила визнати недійсним договір № 3312104366-042376 від 23 червня 2021 року.

Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області від 15 грудня 2021 року матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 направлено за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.

Не погоджуючись з ухвалою судді Кравцова В.П. подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу судді - скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність передачі справи на розгляд іншому суду. Оскаржуваний нею кредитний договір є споживчим. Суд не надав належної оцінки тим обставинам, що вона оспорює договір, яким порушено її права як споживача згідно з Законом України Про захист прав споживачів . Отже, вона пред`явила позов за місцем свого проживання.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу судді суду першої інстанції - скасувати.

Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що справа не підсудна Харківському районному суду Харківської області , оскільки місцезнаходження відповідача зареєстровано у м. Одесі, та на спірні правовідносини не поширюється Закон України Про захист прав споживачів .

Як передбачено пунктом 1 частини 1 статті 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

За загальним правилом, передбаченим частиною статті 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Статтею 28 ЦПК України передбачено категорії справ, для яких установлено альтернативну підсудність. Зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Частиною 16 вказаної статті передбачено, що позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг, виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом України "Про захист прав споживачів". Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до преамбули Закону України Про захист прав споживачів цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини 1 статті 1 Закону).

Отже, положення цього Закону, зокрема, поширюються на правовідносини, що виникають безпосередньо між фізичною особою, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити послугу, що надається, та суб`єктом господарювання, який надає такі послуги.

Відповідно до статті 11 Закону України Про захист прав споживачів , цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

До відносин, які регулюються Законом України Про захист прав споживачів , належать зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі, про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Закон України Про захист прав споживачів застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Із пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості, зокрема, про те, яке право споживача, передбачене саме Законом України Про захист прав споживача , порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Комбі про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, у якому просила визнати недійсним договір № 3312104366-042376 від 23 червня 2021 року.

З пунктів 1.1, 1.2, 1.3 договору про надання кредиту № 3312104366-042376 від 23 червня 2021 року вбачається, що за цим договором товариство зобов`язується надати позичальнику кредит без конкретної споживчої мети (вирішення власних фінансових питань) у зворотне, строкове та платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, нараховані відповідно до умов цього договору, додатків до нього та правил надання грошових коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Комбі . Сума кредиту складає 2000,00 грн. Кредит надається строком на 14 днів від дати отримання (а. с. 8-13).

Пунктом 3.4. договору передбачено, що з урахуванням положень пункту 5, частини 3 статті 18 Закону України Про захист прав споживачів та частини 2 статті 21 Закону України Про споживче кредитування максимальна сума неустойки (штраф, пеня) за цим договором не може перевищувати половини суми отриманого позичальником кредиту.

Водночас, у пункті 10.2 позичальник підтверджує, що отримав кредит не на споживчі цілі.

При тлумаченні зазначених неоднозначних положень кредитного договору судова колегія виходить зі змісту виниклих між сторонами правовідносин. Мета отримання кредиту, зазначена у договорі, а саме: вирішення власних фінансових питань - відповідає цілям споживчого кредитування. Враховуючи розмір кредиту, що не є значним, підстав вважати, що його отримано не на споживчі цілі, не вбачається.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилалась на те, що при укладенні зазначеного кредитного договору порушено її права як споживача, не дотримано вимоги законодавства, зокрема, частини 2 статті 11 Закону України Про захист прав споживачів щодо надання споживачу інформації перед укладенням договору, пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України Про захист прав споживачів щодо несправедливих умов договору, частини 2 статті 19 Закону України Про захист прав споживачів щодо нечесної підприємницької практики.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом спору є правовідносини між кредитодавцем і позичальником (споживачем) за договором про надання кредиту, на які поширюється дія Закону України Про захист прав споживачів та Закону України Про споживче кредитування з урахуванням обмежень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 3 цього Закону.

Оскільки спір виник з приводу захисту прав споживача, то ОСОБА_1 обґрунтовано скористалась своїм правом на альтернативну підсудність, та справа підлягає розгляду Харківським районним судом Харківської області за зареєстрованим місцем проживання позивачки.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суддя суду першої інстанції не врахував положень частини 5 статті 28 ЦПК України, за змістом якої позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача, та дійшов помилкового висновку, що спір підсудний лише Приморському районному суду м. Одеси.

За таких обставин, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає розгляду справи, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України.

Оскільки наразі вирішується процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, питання щодо розподілу судового збору за розгляд апеляційної скарги не вирішується.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, п.4 ч.1 ст.379, ст.ст.381, 382, 383, 384 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу судді Харківського районного суду Харківської області від 15 грудня 2021 року - скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді А.В. Котелевець

Н.П. Пилипчук

Повний текст постанови складено 21 лютого 2022 року.