Постанова

від 15.02.2022 по справі 760/27126/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/246/2022

Справа № 760/27126/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 лютого 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Солом`янського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Коробенка С.В. в м. Київ 28 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРААЛЬ.ВІП» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь майнову шкоду в розмірі 1997950 грн., моральну шкоду 20000 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що 23 липня 2018 року сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме наїзд на перешкоду - караоке-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, власником якого вона є і який здано в оренду на підставі договору, укладеного з ТОВ «ГРААЛЬ.ВІП». 23 липня 2018 року охорона зателефонувала представнику орендаря та повідомила, що спрацювала сигналізація кафе, внаслідок чого охорона приїхала на місце та побачила, що автомобіль ЗИЛ д.н.з. НОМЕР_1 , в`їхав повністю в нежитлове приміщення, було викликано поліцію, однак водія встановити не вдалось, оскільки з місця дорожньо-транспортної пригоди він зник. Власником даного транспортного засобу є відповідач ОСОБА_1 .

Згідно висновку ТОВ «Ріелтер-Україна» від 03 вересня 2018 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_3 та орендується ТОВ «ГРААЛЬ.ВІП», складає 1997950 грн., за проведення незалежної оцінки по визначенню ринкової вартості матеріального збитку нею сплачено 8000 грн.

Позивачем вжито заходи досудового врегулювання, а саме 26 вересня 2018 року направив відповідачу претензію про добровільне відшкодування матеріальної шкоди, яку відповідачем виконано не було.

Вказувала, що у висновку визначено вартість ремонтних робіт на загальну суму 1830000 грн., вартість матеріалів 497000 грн., а оскільки оцінювач не брав в якості суми матеріального збитку всю суму визначених витрат з урахуванням фізичного зносу, визначеного на рівні 15 %, загальна вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_3 , з врахуванням фізичного зносу складає 1997950 грн.

Наголошувала, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала в зв`язку з пошкодженням власного нежитлового приміщення та неможливості протягом тривалого часу користуватися майном за його призначенням, витрачати час на консультації у адвоката, спілкування з оцінювачем, працівниками для ремонту приміщення. Оскільки приміщення здається в оренду, орендар не зможе користуватися ним, господарська діяльність орендаря припинена з 23 серпня 2018 року.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію за спричинену матеріальну шкоду в розмірі 2005950 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн., в іншій частині позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат в розмірі 14162,40 грн.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд прийшов до помилкового висновку про неукладеність договору купівлі-продажу транспортного засобу, не взявши до уваги положення ст. 205, 207, 638, 655, 656, 328, 334 ЦК України.

В договорі від 26 березня 2015 року, укладеному ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , визначено, що його предметом є товар - транспортний засіб з вказаними характеристиками, встановлена його ціна. Пунктами 4.1 - 4.2 договору від 26 березня 2015 року передбачено, що право власності на автомобіль переходить до покупця в момент фактичної передачі автомобіля. Підписанням цього договору продавець стверджує, що прийняв оплату за автомобіль, а покупець стверджує, що прийняв автомобіль у стані, що відповідає технічним нормам. Отже, враховуючи приписи ст. 334 ЦК України та враховуючи положення договору, ОСОБА_4 набув право власності на транспортний засіб після підписання зазначеного договору. Враховуючи, що покупець виконав своє зобов`язання перед продавцем, а продавець прийняв оплату й передав автомобіль покупцеві, який останній прийняв, то договір було виконано сторонами повністю.

Наводив правові висновки Верховного Суду, згідно яких не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. При цьому визнання договору неукладеним в судовому порядку неможливо. Отже, висновок суду першої інстанції про неукладеність договору купівлі-продажу транспортного засобу, а отже й відсутність переходу прав та обов`язків щодо предмету договору, є помилковим, що безпосередньо вплинуло на результати розгляду справи та стало підставою для прийняття незаконного рішення. При цьому договір предметом судового розгляду не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Щодо посилання судом першої інстанції на Порядок здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, вважав, що судом застосовані норми, які не підлягали застосуванню, оскільки зазначений Порядок не розповсюджується на договори, укладені між фізичними особами. При цьому Порядок № 1388, на який в обґрунтування рішення також послався суд першої інстанції, не визначає певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів, зокрема щодо купівлі-продажу транспортних засобів, а тому висновок суду першої інстанції в цій частині є хибним. Даний Порядок регулює питання виключно щодо здійснення процедури державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків. Особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів встановлені ЦК України, ГК України та іншими законами. Правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття прав на транспортний засіб, є саме договір купівлі-продажу такого засобу. Сама назва документу «свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу», який видається уповноваженим органом, свідчить про те, що він посвідчує реєстрацію транспортного засобу, а не реєстрацію права власності. Таким чином, право власності ОСОБА_1 припинилося в зв`язку з відчуженням транспортного засобу за договором від 26 березня 2015 року.

Вказував, що на момент дорожньо-транспортної пригоди право власності на транспортний засіб належало іншій особі ОСОБА_4 , а відповідач з 27 березня 2015 року не проживає на території України, а тому використовувати автомобільний засіб, утримувати його або зберігати, а тим більше вчинити на ньому дорожньо-транспортну пригоду, якою завдано шкоду позивачеві, відповідач не міг. Отже, ні за юридичною ознакою, ні за матеріальною ознакою ОСОБА_1 не є володільцем джерела підвищеної небезпеки і на нього не може покладатися обов`язок по відшкодуванню шкоди.

Наводив правові висновки Верховного Суду від 13 лютого 2018 року в справі № 910/11266/17, від 21 травня 2019 року в справі № 912/1426/18, положення ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», п. 8 Порядку № 1388, зазначав, що реєстрація транспортних засобів у відповідних реєстраційних органах не пов`язується з набуттям особою права власності на нього, і позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача.

Наголошував, що судом першої інстанції безпідставно збільшено суму позовних вимог, в яких позивач просила стягнути з нього 1997950,00 грн. відшкодування майнової шкоди, однак суд першої інстанції вирішив стягнути з нього на користь позивача компенсацію за спричинену матеріальну шкоду в розмірі 2005950 грн., чим явно вийшов за межі позовних вимог.

Від позивача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений між фізичними особами, ніким не був зареєстрований та не посвідчений, тому власник транспортного засобу не змінився.

Наводила правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 683/2694/16-ц, згідно яких право власності на транспортний засіб виникає з моменту його реєстрації, а не з моменту передачі автомобіля за договором купівлі-продажу.

Вказувала, що відповідачем не надано доказу постійного місця проживання в іншій країні, не зазначено, до якої країни він переїхав.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що 23 липня 2018 року в м. Києві внаслідок наїзду транспортного засобу ЗИЛ д.н.з. НОМЕР_1 на приміщення, належне позивачу, сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено приміщення та наявне в ньому майно, належне позивачу, чим заподіяно їй матеріальну шкоду в розмірі 2005950 грн., а також моральну шкоду, розмір якої судом установлено в сумі 5000 грн.; оскільки власником транспортного засобу станом на момент дорожньо-транспортної пригоди був відповідач ОСОБА_1 , він має відповідати за шкоду, заподіяну внаслідок його використання.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2012 року, укладеного з ОСОБА_6 (а. с. 17 - 19).

Нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 передано в оренду ТОВ «ГРААЛЬ.ВІП» для використання останнім у господарській діяльності з метою розміщення ділового офісу, ресторану, на підставі договору оренди № 07-05/17 від 06 липня 2017 року, укладеного на 10 місяців з умовою автоматичної пролонгації (а. с. 20 - 23).

На а. с. 27 - 29 знаходяться копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а саме схема ДТП та пояснення ОСОБА_7 , яка працює адміністратором ТОВ «ГРААЛЬ.ВІП», що 23 липня 2018 року охорона повідомила її про спрацювання сигналізації і приїзд до приміщення кафе, де охорона побачила, що автомобіль ЗИЛ д.н.з. НОМЕР_1 в`їхав в приміщення кафе. Також охорона направила наряд поліції та повідомила, що в транспортному засобі нікого не було. Після чого ОСОБА_7 приїхала до кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», де побачила, що транспортний засіб ЗИЛ повністю в`їхав в приміщення кафе, зруйновано майно і опорна стіна приміщення.

На а. с. 30 - 55 знаходиться копія звіту про оцінку матеріального збитку, завданого нежитловому приміщенню, що належить ОСОБА_3 , складеному суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Ріелтер-Україна», згідно якого на основі документів, наданих для проведення незалежної оцінки майна, натурного обстеження, проведених розрахунків, станом на 03 вересня 2018 року, загальна вартість матеріального збитку складає з врахуванням фізичного зносу 1997950 грн.За складання звіту ОСОБА_3 сплачено 8000 грн. на підставі рахунку-фактури від 03 серпня 2018 року (а. с. 56).

На а. с. 57 наявна копія претензії від 26 вересня 2018 року, направленої ОСОБА_1 на адресу його реєстрації АДРЕСА_2 , про добровільне відшкодування шкоди в розмірі 1 997 950 грн.

Згідно відповіді РСЦ МВС в м. Києві від 03 жовтня 2018 року, станом на 03 жовтня 2018 року транспортний засіб ЗИЛ-ММЗ зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 67).

Також на а. с. 97 наявна копія договору купівлі-продажу транспортних засобів від 26 березня 2015 року, укладеного в простій письмовій формі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , за умовами якого продавець зобов`язується передати транспортний засіб, який відповідає характеристикам, зазначеним у п. 1.2 цього договору, у власність покупцю після здійснення оплати, а покупець зобов`язується прийняти і сплатити за автомобіль обумовлену грошову суму в день підписання цього договору.

Згідно п. 1.2 договору автомобіль, що відчужується за цим договором, має такі характеристики: марка ЗИЛ-ММЗ, модель 554, тип вантажний, рік випуску 1982, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зазначено шасі, об`єм двигуна, масу, колір, особливі відмітки - біржова угода 397215 02 липня 2004 року.

Згідно п. 1.3 договору автомобіль належить продавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 19 жовтня 2004 року МРЕВ-9, м. Київ.

Згідно п. 2.2 договору вартість автомобіля, визначена сторонами, становить 12000 грн.

Згідно п. 3.5 договору інші права та обов`язки сторін - згідно з чинним законодавством.

Згідно п. 4 договору право власності на автомобіль, купівля-продаж якого здійснюється відповідно до цього договору, переходить від продавця до покупця в момент фактичної передачі автомобіля. Підписанням цього договору продавець стверджує, що отримав оплату за автомобіль, покупець стверджує, що прийняв автомобіль у стані, що відповідає технічним нормам.

На а. с. 98 - 102 знаходиться копія паспорту ОСОБА_1 для виїзду за кордон, останні відмітки - Шенгенська віза типу «С» (короткострокова) з 20 березня 2015 року по 19 вересня 2015 року тривалістю 90 днів (а. с. 101).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Предметом даного позову ОСОБА_3 є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості

Відповідно до ч. 1 ст. 1166, 1167 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, шкода, завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.

Суд першої інстанції, встановивши, що оскільки 23 липня 2018 року в АДРЕСА_1 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю належного відповідачу ОСОБА_1 автомобіля ЗИЛ д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням невстановленої особи, внаслідок чого було пошкоджене приміщення та наявне в ньому майно, належне на праві власності позивачу ОСОБА_3 , враховуючи вимоги статей 1187, 1188 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про те, що обов`язок з відшкодування завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди покладається на вказану в законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки, в розмірі, підтвердженому звітом про оцінку матеріального збитку, завданого нежитловому приміщенню.

Заперечуючи проти позову, у відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди не був власником автомобіля, оскільки відчужив його за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 , який повинен був самостійно здійснити реєстрацію права власності на автомобіль, а також знаходився поза межами України.

Наведеним обставинам судом першої інстанції надано правильної оцінки.

Відповідно до ст. 328, 334 ЦК України (норми матеріального права тут і в подальшому наведені в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 26 березня 2015 року) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 650 ЦК України передбачено, що особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, (далі - Порядок № 1200) та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, (далі - Порядок № 1388) які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 760/10691/18 (провадження № 61-8593св19), які в подальшому підтримані постановою від 21 липня 2021 року в справі № 697/904/17 (провадження № 61-5982св20) і належним чином були враховані судом першої інстанції, відтак апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що застосовані судом норми матеріального права, а саме Порядку № 1200 та Порядку № 1388, застосуванню не підлягали з тих підстав, що Порядок № 1200 поширюється на суб`єктів господарювання, а не на фізичних осіб, а Порядком № 1388 встановлюється процедура державної реєстрації, а не укладення договорів.

Апеляційний суд приймає до уваги, що Порядок № 1200 визначає загальний механізм провадження торговельної діяльності у сфері оптової та роздрібної торгівлі автомобілями, в тому числі належних фізичним особам, відтак доводи відповідача в апеляційній скарзі в зазначеній частині є неспроможними.

Згідно з Порядком № 1200, оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у Державтоінспекції і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод. Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в Державтоінспекції.

Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в Державтоінспекції або Держсільгоспінспекції, покупцеві разом з довідкою-рахунком або біржовою угодою Державтоінспекцією видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану.

У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою суб`єкта господарювання про продаж транспортного засобу із зазначенням дати продажу, серії та номера довідки-рахунка і відповідно номерного знака для разових поїздок.

Таким чином, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Згідно п. 8 Порядку № 1388 документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, договори купівлі-продажу транспортних засобів, оформлені в Державтоінспекції, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби.

Таким чином, із доказів, наявних в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що автомобіль ЗИЛ д.н.з. НОМЕР_1 , за участі якого відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено майно позивача,із власності позивача не вибував, оскільки договір купівлі-продажу транспортного засобу було укладено без дотримання вимог Порядку № 1200.

При цьому суд першої інстанції правильно послався на те, що сам по собі договір купівлі-продажу від 26 березня 2015 року, вчинений у простій письмовій формі, без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у вищезазначеному порядку не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 683/2694/16-ц, які у відзиві на апеляційну скаргу обґрунтовано наведені позивачем.

Враховуючи вищевикладене, оскільки правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється з урахуванням як загальних положень про договір, так спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку № 1200 та Порядку № 1388, не ґрунтуються на вимогах закону і не спростовують висновків суду першої інстанції про належність відповідачу транспортного засобу доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права, а саме, що судом першої інстанції не було враховано вимоги ст. 205, 207, 638, 655, 656, 328, 334 ЦК України та істотні умови договору від 26 березня 2015 року, які було дотримано його сторонами та здійснено повне його виконання, і даний договір не був визнаний недійсним чи розірваний його сторонами.

З урахуванням наведеного не спростовують висновків суду першої інстанції і не приймаються апеляційним судом також доводи відповідача, що правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття прав на транспортний засіб, є саме договір купівлі-продажу такого засобу, а свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, як свідчить його назва, лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує.

Є нерелевантними та відхиляються апеляційним судом правові висновки Верховного Суду, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, викладені в постанові від 11 жовтня 2018 року в справі № 922/189/18 про визнання недійсним договору, від 06 листопада 2018 року в справі № 926/3397/17 про стягнення коштів, від 09 квітня 2019 року в справі № 910/3359/18 про визнання іпотеки припиненою, від 29 жовтня 2019 року в справі № 904/3713/18 про стягнення коштів, від 19 лютого 2020 року в справі № 915/411/19 про стягнення коштів, а також в постановах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 914/2846/14 про визнання договору недійсним та від 06 липня 2016 року в справі № 914/4540/14 про стягнення боргу, оскільки в жодній з наведених постанов Верховним Судом не зроблено висновків щодо моменту набуття права власності за договорами купівлі-продажу транспортних засобів, і правовідносини в даних справах виникли відносно іншого майна та господарських договорів з власним правовим регулюванням.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 22 січня 2019 року в справі № 145/145/17 апеляційний суд відхиляє, оскільки зазначена постанова не містить тих правових висновків, на які ОСОБА_1 посилається, а саме, що нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу транспортного засобу здійснюється виключно за бажанням сторін і є їх диспозитивним правом.

Разом із тим, апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції дійшов висновку про належність відповідачу автомобіля ЗИЛ не в зв`язку з відсутністю нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 26 березня 2018 року, а в зв`язку з порушенням порядку його укладення, відтак доводи в зазначеній частині є необґрунтованими.

Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача в апеляційній скарзі, що висновок суду першої інстанції про неукладеність договору купівлі-продажу суперечить висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року в справі № 907/804/17, в якому Верховним Судом зазначено, що вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання, з огляду на те, що в наведених доводах відповідач помилково ототожнює спосіб захисту порушеного права, з яким позивач може звернутися до суду, з фактичними обставинами, встановленими судом.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди 23 липня 2018 року він не перебував на території України, а тому не є належним відповідачем в даній справі, не ґрунтуються на вимогах ст. 1187, 1188 ЦК України, за змістом яких шкоду відшкодовує не безпосередній заподіювач шкоди, а власник джерела підвищеної небезпеки, та відхиляються апеляційним судом.

Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що позивачем не подано доказів щодо вжиття заходів для встановлення особи заподіювача шкоди, не намагалась встановити, чи була недбалість у діях власника щодо заволодіння транспортним засобом іншою особою.

Апеляційний суд не приймає посилань відповідача в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року в справі № 910/11266/17 та від 21 травня 2019 року в справі № 912/1426/18, згідно яких реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не пов`язується з набуттям особою права власності на нього, з огляду на те, що наведені висновки Верховним Судом зроблено з урахуванням відмінних правовідносин. Так, у вказаних справах Верховним Судом застосовано п. 8 Порядку № 1388, яким встановлюються документи, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, і в якому правочини, укладені в простій письмовій формі, не зазначені.

Є непереконливими та помилковими доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 2005950 грн., хоча вона просила стягнути лише 1997950 грн. Так, із змісту позову вбачається, що ОСОБА_3 просила стягнути на свою користь також вартість проведення оцінки заподіяного збитку в розмірі 8000 грн., відтак судом обґрунтовано стягнуто з відповідача компенсацію майнової шкоди 2005950 грн., які складаються з розміру матеріальної шкоди 1997950 грн. та витрат, які позивач мусила зробити для відновлення свого порушеного права, тобто замовити і оплатити проведення незалежної оцінки, в розмірі 8000 грн.

Апеляційний суд враховує, що в частині висновків суду першої інстанції про розмір моральної шкоди 5000 грн. апеляційна скарга доводів не містить взагалі, і позивачем рішення суду в зазначеній частині також не оскаржується.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 18 лютого 2022 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.