Рішення

від 21.02.2022 по справі 904/9357/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2022р. Справа № 904/9357/21

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Снаб», м. Маріуполь

До: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аском Сервіс», м. Дніпро

Про: стягнення 98 437, 84 грн.

Суддя Васильєв О.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ : не викликалися

СУТЬ СПОРУ :

ТОВ «Преміум Снаб» (позивач) звернувся з позовом до ТОВ «Аском Сервіс» (відповідач) про стягнення 98 437, 84 грн. (в т.ч.: 85 875, 00 грн. - основна заборгованість, 6 755, 41 грн. - пеня, 4 046, 32 грн. - інфляційні втрати та 1 761, 11 грн. - 3% річних) заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної оплати наданих позивачем послуг за договором про надання послуг технікою №001/12 від 08.12.20р. (укладеним між сторонами). Окрім того просив стягнути з відповідача 14 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 13.12.21р. було відкрите провадження у справі №904/9357/21 за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України, без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами.

ТОВ «Аском Сервіс» (відповідач) своїм правом на подання до суду відзиву на позов не скористався, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про отримання представником відповідача 16.12.21 р. копії ухвали суду про відкриття провадження у справі (а.с. 116).

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у раз неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд враховує висновок Верховного суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17: у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) від 07.07.1989).

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З урахуванням вищенаведених обставин, суд дійшов висновку щодо належного повідомлення відповідача про наявність в провадженні суду цієї справи та необхідність надання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до вимог ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Законом не надано право судді продовжити цей строк (встановлений законом). Однак, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020.; постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020р. № 760 продовжено період карантину до 31.10.2020р.; постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2020р. № 956 продовжено період карантину до 31.12.2020р.; постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. № 1236 продовжено період карантину до 28.02.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021р. №104 продовжено період карантину до 30.04.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2021р. №405 продовжено період карантину до 30.06.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2021р. №611 продовжено період карантину до 31.08.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.21р. №855 продовжено період карантину до 01.10.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.21р. №981 продовжено період карантину до 31.12.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.21р. №1336 продовжено період карантину до 31.03.2022р.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до п.4 ст. 11 ГПК України , суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Одночасно, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004)

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, в зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, в зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно з приписами ст.114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій; строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

08.12.20р. між ТОВ «Преміум Снаб» (виконавець) та ТОВ «Аском Сервіс» (замовник) укладено договір №001/12 про надання послуг технікою, відповідно до умов якого: виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги автотранспортом, будівельною технікою та вантажопідйомними машинами та механізмами («Техніка»), зазначеними в додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною, з особами, які мають право на керування такою технікою, в технічно справному стані для використання її у виробничій діяльності Замовника. (п.1.1. ). Згідно п. 2.1 сума оплати за роботу визначається на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг, виходячи з надання послуг, визначених у додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 2.2 основним документом для визначення кількості відпрацьованого технікою часу є акт виконаних робіт (наданих послуг), підписаний представниками виконавця і замовника; акт виконаних робіт (наданих послуг) готує виконавець і передає на підпис замовнику; замовник зобов`язаний підписати акт на протязі 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання або в той самий строк надати мотивовану відмову від його підписання.

У відповідності до п. 2.3. розрахунок за послуги виконується на протязі 45-ти календарних днів після підписання актів виконаних робіт (надання послуг), підписаних сторонами у відповідності до п. 2.4 цього договору , шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця, зазначений в цьому договорі.

В пункті 4.2. сторони погодили, що за порушення строків оплати замовником нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми неоплачених послуг.

Відповідно до пунктів 8.1 та 8.2. договір вступає в силу з моменту його підписання та діє протягом дванадцяти місяців, а в частині здійснення розрахунків - до повного їх виконання; припинення дії договору не звільніє сторони від виконання тих зобов`язань, які виникли під час його дії та залишилися невиконаними. (а.с.65-67).

У відповідності до додатку №1 до договору №001/12 від 08.12.20р. «Специфікація та калькуляція вартості робочої техніки» : послуги екскаватора за 1 годину роботи коштують 750,00 грн. (а.с.68).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 272 625, 00 грн. (що підтверджується відповідними актами за період грудень 2020р. березень 2021р., які підписані відповідачем без зауважень, а.с. 69-70, 72, 74, 76, 78, 80, 82, 84, 86, 88, 90). Однак відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за договором оплату наданих позивачем послуг у повному обсязі не здійснив (сплачено лише 186 750, 00 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою, а.с.92-96); у зв`язку з чим (згідно наданого позивачем розрахунку) за ним рахується заборгованість в розмірі 85 875, 00 грн. (а.с.5).

Окрім того, позивач відповідно до п.4.2. договору та приписів ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу: 6 755, 41 грн. - пені, 4 046, 32 грн. - інфляційних втрат та 1 761, 11 грн. - 3% річних (а.с.16-35).

Судом перевірено розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, порушень нарахування пені та 3% річних не виявлено. Проте, виявлено порушення в розрахунку інфляційних втрат в розмірі 4 046, 32 грн. Внаслідок здійсненого судом перерахунку розмір інфляційних втрат , який підлягає стягненню з відповідача , склав 4 045,41 грн. Саме ця сума інфляційних втрат підлягає стягненню з відповідача, в задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення інфляційних втрат суд вважає за необхідне відмовити, як необґрунтованої.

Згідно приписів ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ч. 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачається, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.(ст.525 ЦК України).

Згідно ч.3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 85 875, 00 грн. основної заборгованості, 6 755, 41 грн. - пені, 4 045,41 грн. - інфляційних втрат та 1 761, 11 грн. - 3% річних. В задоволенні іншої частини позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити, з вищенаведених підстав.

Розглянувши заяви позивача про відшкодування суми судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу на суму 14 000,00 грн додано до заяви про розподіл судових витрат такі документи: ордер на надання правничої допомоги від 02.12.21р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової (правничої ) допомоги від 08.11.2021р. (укладений між позивачем та АБ «Мироненко та Партнери», рахунок-фактура №168 від 02.12.21р. на оплату юридичних послуг на суму 14 000, 00 грн., платіжне доручення №274 від 02.12.21р. про перерахування на користь АБ «Мироненко та Партнери» 14 000, 00 грн. оплати за юридичні послуги, акт приймання передачі наданих послуг №168 від 02.12.21р. за договором про надання правової (правничої ) допомоги від 08.11.21р. на загальну суму 14 000, 00 грн.. (а.с.15, 36, 37, 105-107).

Відповідно до п.1.1. договору про надання правої (правничої) допомоги, клієнт доручає , а бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з п.5.1. інформація щодо розміру гонорару Бюро носить конфіденційний характер та оформлюється окремим додатком до даного договору у двох екземплярах, що зберігаються у сторін та мають однакову юридичну силу (а.с.37).

Відповідно до акту приймання передачі наданих послуг №168 від 02.12.21р. до договору сторони узгодили,що вартість послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги складає: усна юридична консультація в приміщенні Бюро - вартість послуги за 1 годину адвоката складає 500, 00 грн., витрачено за надання правової допомоги 2 години , вартість послуги складає 1 000, 00 грн.; аналіз та вивчення документів для написання позову, вивчення судової практики - вартість послуги за 1 годину адвоката складає 500, 00 грн., витрачено за надання правової допомоги 4 години ,вартість послуги складає 2 000, 00 грн.; підготовка та складання позову про стягнення заборгованості до ТОВ «Аском Сервіс», розрахунок штрафних санкцій , направлення позову до суду - вартість послуги за 1 годину адвоката складає 1 500, 00 грн., витрачено за надання правової допомоги 3 години , вартість послуги складає 4 500, 00 грн.; складання процесуальних документів після відкриття провадження у справі, таких як заяви, клопотання, відповідь на відзив - сума оплати наданий вид правової допомоги складає 2000, 00 грн. ; участь у судових засіданнях до 5 судових засідань, сума оплати за наданий вид правничої допомоги складає 2 500, 00 грн.; виконання судового рішення - сума оплати наданий вид правової допомоги складає 2000, 00 грн.. (а.с.107).

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

(Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З огляду на викладене, вирішуючи чи є розмір витрат відповідача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, господарський суд враховує, що відомості (перелік послуг, наданих АБ «Мироненко та Партнери»), які відображені в акті приймання передачі наданих послуг №168 від 02.12.21р., не відповідають переліку фактично наданих адвокатських послуг по цій справі , а їх вартість є явно завищеною (оскільки справа слухається в порядку спрощеного позовного провадження; має незначну складність (з правої точки зору). Вказані в акті №168 від 02.12.21р. послуги адвоката із аналізу та вивчення документів для написання позову, вивчення судової практики, підготовки та складання позову про стягнення заборгованості до ТОВ «Аском Сервіс», здійсненя розрахунку штрафних санкцій, направлення позову до суду охоплюється єдиною послугою зі здійснення підготовки та складання позовної заяви, визначеної в пункті 4.

Окрім того, судом встановлено , що відомості , які відображені в цьому акті, про надання послуг АБ «Мироненко та Партнери» зі складання процесуальних документів після відкриття провадження у справі, таких як заяви, клопотання, відповідь на відзив; участь у судових засіданнях (до п`яти засідань ) та виконання судового рішення ; не відповідають дійсності - оскільки окрім позовної заяви поданої до суду, АБ «Мироненко та Партнери» не було складено жодного процесуального документу; судові засідання по цій справі не проводилися, оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами; судове рішення у цій справі на момент підписання акту №168 від 02.12.21р. не було винесено, не набрало законної сили та на його виконання не було видано судовий наказ, який би пред`являвся адвокатом до примусового виконання.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 14 000,00 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не співрозмірні із виконаною адвокатом роботою, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеній вище частині; а відтак дійшов висновку про те, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді, підлягають розподілу частково в розмірі 5 500, 00 грн, які належить стягнути з відповідача. (Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 11.06.18р. по справі №923/567/17; та додатковій постанові від 08.04.21р. у справі №922/2321/20).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 178, 233, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Аском Сервіс» (49000, м. Дніпро, вул. Сухий острів, б.3; код ЄДРПОУ 34561966) на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Снаб» (87539, м. Маріуполь, пр-т Металургів, б.68; код ЄДРПОУ 42373066) : 85 875, 00 грн. заборгованості, 6 755, 41 грн. - пені, 4 045,41 грн. - інфляційних втрат; 1 761, 11 грн. - 3% річних; 2 269, 98 грн. - витрат на сплату судового збору та 5 500, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити, судові витрати в цій частині покласти на позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 22.02.22р.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Васильєв О.Ю.