Рішення

від 20.02.2022 по справі 120/10913/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 лютого 2022 р. Справа №120/10913/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами розгляду його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за межами міста Липовець Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області йому відмовлено у наданні відповідного дозволу у зв`язку із тим, що частина земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність, включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон).

Позивач не погоджується із таким рішенням міської ради, адже відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою в даному випадку можлива лише у тому разі, якщо земельні ділянки або права на них включені до переліку земельних ділянок, які вже фактично виставлені на земельні торги.

Відтак, на думку позивача, включення земельної ділянки до переліку тих, право оренди на які планується виставлятися на земельні торги (аукціон), саме по собі не є підставою для обмеження права позивача на отримання відповідного дозволу, оскільки не свідчить про те, що така земельна ділянка дійсно виставлена на земельні торги.

За наведених обставин, вважаючи, що відповідач безпідставно відмовив у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, позивач оскаржив в судовому порядку рішення Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області 18 сесії 8 скликання від 06 серпня 2021 року №449 в частині відмови у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га.

Ухвалою від 13 вересня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, задоволено клопотання позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

26 жовтня 2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що 20 липня 2021 року позивач звернувся до Липовецької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, розташованої за межами міста Липовець. Проте, 18 червня 2021 року на 15 сесії 8 скликання Липовецькою міською радою прийнято рішення №373, яким земельну ділянки з кадастровим номером 0522210100:02:000:1601 включено до переліку земельних ділянок, право оренди на яку виставляється на земельні торги. В свою чергу, відповідно до частини 5 статті 136 Земельного кодексу України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів. Відтак, на думку відповідача, включення земельних ділянок до переліку земельних ділянок, які виставлені на земельні торги, є самостійною підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Саме тому за результатами розгляду відповідного клопотання відповідач своїм рішенням №449 від 06 серпня 2021 року відмовив заявнику у наданні відповідного дозволу. За таких обставин відповідач вважає, що підстави для задоволення даного позову відсутні.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

19 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектари із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, що розташована за межами міста Липовець Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

За результатами розгляду такого клопотання відповідачем 06 серпня 2021 року прийнято рішення №449, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2 гектари у зв`язку із тим, що така земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон), а тому до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися в заставу, надаватись у користування.

Надаючи правову оцінку рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Категорії земель визначені у частині 1 статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Порядок набуття права на землю фізичними та юридичними особами визначається главою 19 розділу IV ЗК України.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в» частини 3 статті 116 ЗК України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу наведених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, серед яких: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Так, судом установлено, що підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки слугувало те, що зазначена заявником на графічному матеріалі земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, право оренди на яку може бути реалізовано на земельних торгах.

Водночас, процедура продажу земельних ділянок державної та комунальної власності та прав на них на земельних торгах передбачена главою 21 ЗК України (статті 134-139).

Зазначені правові норми передбачають наступні етапи земельних торгів: добір земельних ділянок для продажу; підготовка лотів до земельних торгів; проведення торгів та встановлення їх результатів; оприлюднення інформації про проведені торги.

Згідно із положеннями частини 4 статті 136 ЗК України проведення земельних торгів щодо земельних ділянок або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) виготовлення, погодження та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою у випадках, визначених цим Кодексом; б) стартова ціна лота; в) строк, інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування нею на земельних торгах, обмеження у використанні земельної ділянки; г) відомості про особу, уповноважену організатором земельних торгів на укладення (підписання) договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги; ґ) проект договору купівлі-продажу, оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки.

Відповідно до частини 5 статті 136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.

Із системного аналізу вказаних норм слідує, що заборона відчужувати та надавати у користування земельні ділянки виникає не з моменту включення ділянки до переліку земельних ділянок, а з моменту, коли така ділянка або права на неї вже виставлена на земельні торги.

Таким чином, сам лише факт прийняття рішення про включення земельної ділянки в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, не є самостійною підставою для заборони їх відчужувати та надавати у користування.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27 січня 2020 року у справі №816/2119/16, перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов`язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому фактично формуванню переліку земельної ділянки передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема здійснює відведення такої земельної ділянки та державну реєстрацію останньої із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 136 ЗК України підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає:

а) виготовлення та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою (у разі формування земельної ділянки, зміни цільового призначення земельної ділянки та в разі, якщо відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру); б) державну реєстрацію земельної ділянки; в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель" у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї; ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель", крім випадків проведення земельних торгів щодо набуття права оренди земельної ділянки; д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки; е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим, ніж розмір орендної плати, визначений Податковим кодексом України, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь - не може бути меншим 7 відсотків їх нормативної грошової оцінки; є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок; ж) визначення дати проведення земельних торгів.

Один лот складається виключно з однієї земельної ділянки або прав на неї (частина 2 статті 136 ЗК України).

Отже, саме після закінчення етапу із підготовки лоту до торгів та вчинення всіх вище перерахованих дій, зокрема, визначення дати та місця проведення земельних торгів, на думку суду, можна стверджувати, що земельна ділянка виставлена на торги та відповідно діє заборона на відчуження, передачу в заставу та надання у користування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 137 ЗК України технічні вимоги до підготовки до проведення та проведення земельних торгів, встановлення та оприлюднення їх результатів, визначення розміру, порядку сплати, повернення реєстраційних, гарантійних внесків учасників та винагороди, що сплачується переможцем аукціону оператору електронного майданчика, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Організатор земельних торгів через особистий кабінет публікує в електронній торговій системі оголошення про проведення земельних торгів, до якого додаються документи та матеріали на лот (документація), що підтверджують виконання вимог, визначених частиною третьою статті 135 і частиною першою статті 136 цього Кодексу.

Логічне тлумачення вищезазначених норм дозволяє дійти висновку, що частина 5 статті 136 ЗК України застосовна як самостійна підстава для відмови у наданні особі дозволу на розробку проекту землеустрою лише у тому разі, якщо земельні ділянки/права на них включені до переліку земельних ділянок, які фактично вже виставлені на земельні торги, тобто знаходяться в активній стадії процедури земельних торгів/аукціону.

Варто звернути увагу на відмінність понять "земельні ділянки/права на них, які виставлені на земельні торги" та "земельні ділянки/права на них, які виставляються на земельні торги".

У першому випадку йдеться про доконаний факт, який свідчить про прийняте організатором торгів рішення запропонувати конкретну земельну ділянку, яка має індивідуальний кадастровий номер, місце розташування, площу, цільове призначення та інші суттєві характеристики для продажу/оренди.

Натомість, у другому випадку йдеться про намір виставити певну земельну ділянку для продажу/оренди у майбутньому у разі оголошення відповідної конкурентної процедури.

З наданих відповідачем документів слідує, що Липовецька міська рада відповідно до рішення від 18 червня 2021 року №373 лише здійснила намір виставити у майбутньому земельну ділянку з кадастровим номером 0522210100:02:000:1601 для продажу/оренди на земельних торгах.

При цьому, суду не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що така земельна ділянка виставлена на земельні торги (аукціон).

Саме тому включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які пропонуються для продажу на земельних торгах або права на які виставляються для такого продажу, саме по собі не є підставою для обмеження права позивача на отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки не свідчить про те, що конкретно визначена земельна ділянка дійсно виставлена на земельні торги.

Суд не заперечує право органу місцевого самоврядування вирішувати питання, пов`язані з виведенням певних земель з-під процедури, передбаченої статтею 118 ЗК України, для їх подальшої передачі в оренду шляхом аукціону або земельних торгів. Разом з тим, буквальне та логічне тлумачення змісту частини 5 статті 136 ЗК України у її системному зв`язку з іншими нормами, про які суд зазначив вище, дозволяє вважати передчасним висновок відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 137 ЗК України документація щодо кожного лота розміщується організатором земельних торгів в електронній торговій системі як окремий електронний документ, підписаний організатором або його представником та складений за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

Документація щодо кожного лота після визнання торгів такими, що відбулися, передається організатором земельних торгів переможцю торгів.

З огляду на викладене вся необхідна інформація щодо земельних торгів з продажу земельної ділянки із кадастровим номером 0522210100:02:000:1601 або прав на неї, в тому числі результати цих торгів, повинна бути опублікована на офіційному веб-сайті Держгеокадастру, а саме: "http://torgy.land.gov.ua/auction".

При цьому, програмні можливості вказаної веб-сторінки дають змогу здійснити пошук земельних торгів, які заплановано або вже відбулися, за багатьма критеріями, в тому числі, за місцем розташування земельної ділянки.

Водночас, за результатами пошуку аукціонів або лотів з продажу земельної ділянки або прав на неї, які знаходяться на території Липовецької міської ради, жодних записів не знайдено, що свідчить про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0522210100:02:000:1601 на земельні торги взагалі не виставлялась.

Таким чином, перевіривши доводи сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов переконання, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради №449 від 06 серпня 2021 року в частині відмови позивачу у наданні відповідного дозволу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З приводу позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

Оскільки суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні позивачам відповідних дозволів, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивачів задоволенню також належить позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати відповідні дозволи.

Так, відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі №120/2225/19-а, від 06 листопада 2019 року у справі №120/2190/19-а, від 12 листопада 2019 року у справі №120/1836/19-а, в, від 17 грудня 2019 року у справі №120/2019/19-а та ряду інших.

Для підсилення висновку щодо необхідності у спірних правовідносинах зобов`язати відповідача вчинити конкретну дію слід навести висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17: "Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".

За таких обставин, на переконання суду, належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, що розташована за межами міста Липовець на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Окрім наведеного, частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

Крім того, у вказаному рішенні зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відтак, відповідача слід зобов`язати надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 908 гривень, що підтверджується квитанцією №13404 від 01 вересня 2021 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 908 гривень, а тому на його користь слід стягнути 908 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області №449 від 06 серпня 2021 року в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована за межами міста Липовець Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами міста Липовець Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (місцезнаходження: 22500, Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Липовець, вул. Героїв Майдану, буд. 4; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04325957)

Повний текст рішення суду складено 21.02.2022

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович