Ухвала

від 18.03.2024 по справі 120/10913/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

м. Вінниця

18 березня 2024 р. Справа № 120/10913/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження заяву відповідача про відстрочення виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Таким рішенням зокрема зобов`язано Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами міста Липовець Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

У зв`язку із набранням рішенням суду законної сили 25 травня 2022 року судом видано виконавчий лист.

29 січня 2024 року представником відповідача в порядку статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України подано до суду заяву про відстрочення виконання судового рішення. Така заява обгрунтована тим, що 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією проти України Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2024 року, який діє і дотепер. При цьому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" №2145-ІХ від 24 березня 2022 року заборонено передавати землі державної, комунальної власності у приватну власність, надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розробляти документацію до закінчення (скасування) воєнного стану. Відтак представник відповідача просить відстрочити виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року строком на один місяць після завершення воєнного стану в Україні.

Ухвалою суду від 29 січня 2024 року заяву про відстрочення виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року призначено до розгляду в судовому засіданні на 05 лютого 2022 року.

Під час судового засідання 05 лютого 2024 року судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою розгляд заяви відкладено на 20 лютого 2024 року у зв`язку з відсутністю доказів належного повідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання.

20 лютого 2024 року розгляд заяви не відбувся у зв`язку з перебуванням судді у щорічній оплачуваній відпустці.

Наступне судове засідання призначено на 13 березня 2024 року.

Проте в судове засідання 13 березня 2024 року позивач не з`явився, незважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

При цьому від представника відповідача 13 березня 2024 року до суду надійшла заява, у якій просив розгляд заяви про відстрочення виконання судового рішення здійснювати за його відсутності та наполягав на задоволенні такої заяви.

Відповідно до частини 2 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

За таких обставин суд дійшов висновку розгляд поданої заяви здійснювати у письмовому провадженні.

Розглянувши подану заяву, суд зважає на таке.

Особливості розгляду заяви про відстрочення виконання рішення суду визначені статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 цієї статті передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Відповідно до частини 2 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Як унормовано частиною 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови (частини 4 та 5 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України).

Наведене вище свідчить про те, що відстрочення виконання судового рішення є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках.

Підставами для відстрочення виконання судового рішення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

Так, у зв`язку з військовою агресією проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

При цьому термін дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє дотепер.

Отже, на дату звернення до суду із заявою про відстрочення виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року та станом на день розгляду цієї заяви в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Пунктом 27 розділу Х Земельного кодексу України, який набрав чинності 07 квітня 2022 року, встановлено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням встановлених особливостей.

Зокрема підпунктом 5 пункту 27 розділу Х Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Таким чином, незважаючи на те, що судовим рішенням від 21 лютого 2022 року Вінницький окружний адміністративний суд зобов`язав зобов`язано Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами міста Липовець Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, виконання цього рішення відповідачем у бажаний для позивача спосіб є неможливим через встановлену законом заборону.

Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" від 24 березня 2022 року № 2145-XI встановлює абсолютно визначене імперативне правило, зміст якого полягає у забороні органам місцевого самоврядування під час дії воєнного стану приймати рішення про безоплатну передачу земель комунальної власності.

Така заборона узгоджується із частиною 2 статті 64 Конституції України, якою передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції.

Водночас право власності на землю гарантується частиною 2 статті 14 Конституції України, а тому не належить до переліку прав, що не можуть бути обмежені в умовах воєнного стану.

При цьому Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах Брумареску проти Румунії (заява № 28342/95), Стіл та інші проти Сполученого Королівства та ін.). Так, у рішенні від 10 грудня 2019 року по справі Михайлюк та Петров проти України (заява №11932/02) зазначено, що Суд нагадує, що вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах Олександр Волков проти України (заява № 21722/11), C.G. та інші проти Болгарії (заява № 1365/07).

Відповідно до пункту 46 Доповіді Венеційської Комісії Верховенство права (Страсбург, 04 квітня 2011 року Доповідь № 512/2009, CDL-AD (2011)003rev), схваленої на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними.

У підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 вказано, що вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування.

Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

Конституційний Суд України у рішенні від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 акцентував увагу на тому, що юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци п`ятий, шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення в Україні воєнного стану та заборона, встановлена Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" від 24 березня 2022 року № 2145-XI, є саме тими обставинами, що об`єктивно роблять неможливим виконання зазначеного судового рішення і таке втручання у право позивача має чітко передбачену підставу в національному законодавстві.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі № 120/18520/21, від 12 грудня 2023 року у справі № 120/12261/21 та ряду інших.

Відтак заява Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про відстрочення виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року є обгрунтованою та підлягає задоволенню, а тому виконання такого судового рішення слід відстрочити до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Керуючись статтями 248, 256, 378 КАС України,

УХВАЛИВ:

Заяву Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про відстрочення виконання судового рішення задовольнити.

Відстрочити виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович