Рішення

від 20.02.2022 по справі 420/25229/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/25229/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2022 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13.12.2021 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Подільської міської ради Подільського району Одеської області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Подільської міської ради, Подільського району, Одеської області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 14.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0323, за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області;

- зобов`язати Подільську міську раду, Подільського району, Одеської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0323, за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків, які будуть надані судом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Подільська міська рада отримала клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого господарства, розглянула його на сесії, але депутати проголосували проти проекту рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого господарства. Подільська міська рада не оформила голосування депутатів відповідним рішенням. Отже, за результатом розгляду заяви позивача Подільська міська рада листом надала відповідь, яку оформлено листом, а не рішенням, при тому, що Подільська міська рада повинна була оформити розгляд клопотання рішенням про відмову надати дозвіл. На переконання позивача відповідачем допущено протиправні дії.

20.12.2021 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

18.01.2022 року представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти заявлених вимог заперечує та вважає, що поданий адміністративний позов є необґрунтованим. Представник відповідача зазначає, що клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (орієнтовною) площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства було винесено на розгляд сесії. Зазначений проект рішення на засідання тринадцятої сесії Подільської міської ради Подільського району Одеської області І скликання від 17.11.2021 року депутатами Подільської міської ради не був підтриманий. В розгляді зазначеного питання позивачу відмовлено не було. В листі направленому позивачу зазначено, що питання повторно буде розглянуто на черговій сесії Подільської міської ради Подільського району Одеської області та даний лист не є відмовою в наданні земельної ділянки.

21.01.2022 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що наведені відповідачем твердження не спростовують фактів зазначених у адміністративному позові, а тому не доводять правомірність оскаржуваних дій.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

14.10.2021 року позивач звернувся до Подільської міської ради Подільського району Одеської області із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України (Далі - Дозвіл), за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0323, за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області (а.с.35).

До клопотання додано: копію паспорту, посвідчення учасника бойових дій та ІПН; графічні матеріали із офіційної кадастрової карти Держгеокадастру вказаних у заяві земельних ділянок (а.с.35).

29.11.2021 року позивач звернулась до Подільської міської раді Подільського району Одеської області із запитом на інформацію, в якому просила надати відомості про результати розгляду клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК за рахунок земельних ділянок комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області. Відповідь позивач просила надати на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.31).

01.12.2021 року виконавчим комітетом Подільської міської раді Подільського району Одеської області на звернення позивача надано відповідь № 1259/1353, в якій повідомлено, що клопотання від 14.10.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства включено до проекту рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства не був підтриманий депутатами Подільської міської ради Подільського району Одеської області» та винесено на розгляд сесії 17.11.2021 року. Зазначений проект на сесії Подільської міської ради Подільського району Одеської області І скликання від 17.11.2021 р., не був підтриманий депутатами Подільської міської ради.

Додатково проінформовано, що зазначене питання повторно буде розглянуто на черговій сесії Подільської міської рада Подільського району Одеської області. Звернуто увагу, що зазначений лист не є відмовою в наданні земельної ділянки (а.с.29).

Вищезазначені дії відповідача позивач вважає протиправними, а тому звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.ст. 13-14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Так, частинами 1, 2, пункту «а» ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (ст. 12 ЗК України).

За змістом ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У ч. 7 ст. 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частинами 10 та 11 ст. 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Водночас, аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В свою чергу, суд зазначає, що згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Положеннями ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Отже розгляд заяви особи, що звернулась з відповідною заявою може завершитись її задоволенням або вмотивованою відмовою уповноваженого органу у ненаданні дозволу на розроблення документації із землеустрою шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто розгляд заяви заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення за результатами голосування, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади.

Отже, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмова в наданні повинна бути оформлена у формі рішення відповідної селищної/міської ради прийнятого за результатами голосування на пленарному засіданні ради.

Як встановлено судом, позивач звернулась до Подільської міської раді Подільського району Одеської області із клопотанням, в якому просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства.

При цьому, як встановлено судом клопотання позивача від 14.10.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства включено до проекту рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, проте вказаний проект не був підтриманий депутатами Подільської міської ради Подільського району Одеської області» та винесено на розгляд сесії 17.11.2021 року. Зазначений проект на сесії Подільської міської ради Подільського району Одеської області І скликання від 17.11.2021 р., не був підтриманий депутатами Подільської міської ради. Листом позивача повідомлено про те, що її клопотання повторно буде розглянуто на черговій сесії, а даний лист не є відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у формі рішення, не зважаючи на винесення поданої позивачем заяви про надання дозволу на розгляд сесії та надсилання позивачу листа про розгляд заяви на наступному пленарному засіданні, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом, оскільки рішення за результатами розгляду заяви позивача на сесії прийнято не було.

Таким чином, суд визнає, що відповідач не розглянув заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та не прийняв обґрунтованого рішення у відповідності до вимог Земельного кодексу України, заперечень щодо вказаного відповідачем не надано, а тому, в даному випадку, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не здійсненні належного розгляду заяви позивача, як того вимагає ст. 118 Земельного кодексу України, оскільки вищезазначеними нормами права не закріплено за суб`єктом владних повноважень права утримуватись від прийняття відповідного рішення за результатом розгляду питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Така бездіяльність відповідача не відповідає вимогам ч .2 ст. 2 КАС України.

При цьому, клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не потребує повторного розгляду відповідачем, оскільки таке клопотання взагалі не було розглянуто відповідачем в порядку Земельного кодексу України.

Згідно з положеннями ч. 2 с. 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють їх відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям.

Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданої позивачем клопотання.

В даному випадку, способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є визнання протиправною бездіяльність Подільської міської ради Подільського району Одеської області щодо нерозгляду клопотання ОСОБА_1 від 14.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0323, за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області та зобов`язання Подільської міської ради Подільського району Одеської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0323, за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області та прийняти відповідне рішення.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Поряд з відзивом на позов представником відповідача надано клопотання про відмову в стягненні судових витрат на правову допомогу, в якому останній заперечує щодо стягнення таких, адже адвокат здійснював представництво у судах інших громадян у справах з тотожним та подібним предметом спору. Також, відповідач наголошує на тому, що спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів, а тому написання позовної заяви не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката, що свідчить про завищення адвокатом тривалості надання послуг щодо складення позовної заяви у цій справі. Крім того, проводячи аналіз наданих замовником документів, дослідження законодавчої бази, вироблення правової позиції, консультування замовника щодо необхідності отримання додаткових матеріалів, підготовка позовної заяви, формування додатків до позовної заяви - фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, а тому, не є такими, що належать до стягнення.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).

Частинами 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

При цьому покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що 10.10.2021 року між позивачем та адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем, укладено Договір про надання правової допомоги.

Відповідно до додатку № 1 до вказаного договору, адвокатом здійснено попередній розрахунок понесених витрат, зокрема:

- 10.10.2021 року: підготував клопотання до Подільської міської ради, 30 хв/500 грн;

- 29.11.2021 року: підготував запит на публічну інформацію до Подільської міської ради, 30 хв/500 грн;

- 06.12.2021 року: зібрав докази до позову, вивчив судову практику за позовами до Подільської міської ради, підготував позов, 1 год./1500 грн;

- 07.12.2021 року: надав консультацію Замовнику, підготував акт виконаних робіт і заяву на відшкодування судових витрат, підготовка відповіді на відзив, 1 год/500 грн.

Всього - 3000 грн (а.с.15).

Відповідно до акту виконаних робіт від 07.12.2021 року адвокат надав замовнику послуги, які відповідають переліку, вартості послуг та затраченому часу, що наведені в додатку № 1 до договору (а.с.27).

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Аналізуючи документи, надані представником позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу, враховуючи незначну складність справи (оскільки дана категорія справ дуже поширена, втому числі наявний аналогічний спір позивача проте щодо іншої земельної ділянки), розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) та наявність клопотання представника відповідача щодо відмови у стягненні витрат на правову допомогу, враховуючи також інші критерії оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката, встановлені ч. 5 ст. 134 КАС України суд вважає, що витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню в сумі 1000 грн.

Вказана позиція суду відповідає позиції Верховного Суду висловленій у постанові №301/2534/16-ц від 31 липня 2020 року.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню, а понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Подільської міської ради Подільського району Одеської області (66300, Одеська обл., м. Подільськ, проспект Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 33909986) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Подільської міської ради Подільського району Одеської області щодо нерозгляду клопотання ОСОБА_1 від 14.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0323, за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області.

Зобов`язати Подільську міську раду Подільського району Одеської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0323, за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області та прийняти відповідне рішення.

Стягнути з Подільської міської ради Подільського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн.

Стягнути з Подільської міської ради Подільського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Головуючий суддя Токмілова Л.М.