Рішення

від 20.02.2022 по справі 520/28669/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21.02.2022 р. справа №520/28669/21 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "НАСІННЯ СЛОБОЖАНЩИНИ" до Головного управління ДПС у Харківській області проскасування рішень, -

встановив:

Матеріали неналежно оформленого позову були отримані судом 31.12.2021р. Позов був прийнятий до розгляду після усунення недоліків в оформленні 19.01.2021р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 19.02.2022р.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Насіння Слобожанщини" (далі за текстом - заявник, платник, ТОВ, Товариство), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Харківській області від 21.10.2021 року №0224661815; 2) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Харківській області від 21.10.2021 року №0224681815.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що штраф протиправно застосований контролюючим органом поза межами строку давності у 1095 днів.

Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що заявником несвоєчасно здійснено сплату узгодженої суми грошових зобов`язань з податку на додану вартість з порушенням граничного строку сплати, що стало підставою для застосування штрафу за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Суд, вивчивши доводи позову, відзиву на позов та відповіді на відзив, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Платник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації субєктів господарювання, набув правового статусу юридичної особи приватного права, значиться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 39546057, у якості платника податків (у тому числі і ПДВ) перебуває на обліку в установі відповідача.

28.09.2021р. контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника з питання з питання дотримання термінів сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість за податковою декларацією з ПДВ №9272588801 від 20.12.2017р., податковою декларацією з ПДВ №9204121694 від 05.10.2017р., уточнюючим розрахунком податкових зобов`язань з ПДВ №9010312381 від 01.02.2018р., податковою декларацією з ПДВ №16836103 від 14.03.2019р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 28.09.2021р. №16881/20-40-18-15-05/39546057 (далі за текстом - Акт).

У тексті Акту викладені власні судження контролюючого органу про вчинення заявником порушення п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України та п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, а саме фактичної оплати грошових зобов`язань з ПДВ після завершення граничного терміну оплати, а саме - 09.10.2017р., 01.02.2018р., 07.06.2018., 08.06.2018р., 10.09.2018р., 24.09.2018р., 09.10.2021р., 22.10.2018р., 19.04.2019р., 24.04.2019р.

21.10.2021р. із посиланням на Акт контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.10.2021 року №0224661815 про застосування 3.288,20грн. штрафу у порядку п.124.2 ст.124 Податкового кодексу України у розмірі 25% несвоєчасно сплаченого самостійно узгодженого грошового зобов`язання з ПДВ.

21.10.2021р. із посиланням на Акт контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.10.2021 року №0224681815 порядку п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України у розмірі 25% несвоєчасно сплаченого самостійно узгодженого грошового зобов`язання з ПДВ.

Відносно обставин календарних дат самостійного узгодження грошового зобов`язання платника з податку на додану вартість, розмірів грошового зобов`язання з ПДВ, календарних дат фактичної оплати між учасниками справи відсутній спір за будь-якими критеріями.

Не погодившись із відповідністю закону управлінського волевиявлення контролюючого органу з приводу застосування штрафу, заявник ініціював даний спір, стверджуючи про безпідставність обтяження додатковим податковим обов`язком.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відзначає, що суспільні відносини з приводу суті та меж податкового обов`язку, змісту податкової дисципліни, обсягу повноважень органів публічної адміністрації у галузі податкової справи, механізмів та заходів податкового контролю, приводів та порядку і способів та підстав застосування заходів податкового примусу, складу протиправних діянь у вигляді податкових правопорушень, міри юридичної відповідальності винних осіб та правил її реалізації з 01.01.2011р. унормовані, насамперед, приписами Податкового кодексу України.

Так, у розумінні абз.1 п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абз.2 п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.112.2 ст.112 Податкового кодексу України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Окрім того, за приписами п.112.7 ст.112 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення.

Звідси слідує, що у цілях застосування норм Податкового кодексу України вина та умисел є тотожними категоріями і кваліфікуючими ознаками вини як субєктивної сторони складу протиправного порушення платника податків є: 1) удавані дії платника податків, спрямовані на створення умов, котрі виключають намір на досягнення будь-якої мети, окрім невиконання податкового обов`язку (недотримання як податкової дисципліни, так і дисципліни в інших сферах контролю органами системи ДПС України); 2) цілеспрямовані дії платника податків, спрямовані на створення умов, котрі виключають намір на досягнення будь-якої мети, окрім невиконання податкового обов`язку (недотримання як податкової дисципліни, так і дисципліни в інших сферах контролю органами системи ДПС України); 3) існування у платника податків фізичної змоги забезпечити дотримання правил та норм у сфері податкової справи; 4) явно та очевидно нерозумні діяння платника податків; 5) явно та очевидно недобросовісні діяння платника податків; 6) діяння платника податків, явно та очевидно вчинені без належної обачності.

Суд вважає, що усі перелічені критерії охоплюються судовою доктриною неприпустимості безпідставного одержання податкової вигоди.

Пунктом 109.3 ст.109 Податкового кодексу України передбачено, що у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 1251.2 - 1251.4 статті 1251 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

Згідно зо п.112.8 ст.112 Податкового кодексу України обставинами, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є: 112.8.1. сплив строків давності застосування штрафів за вчинення податкового правопорушення; 112.8.2. вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла у відповідності до індивідуальної податкової консультації, наданої такому платнику податків у паперовій або електронній формі, за умови, що така консультація зареєстрована в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, або до узагальнюючої податкової консультації та/або до висновку об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права, від якого в подальшому було відступлено; 112.8.3. вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла у відповідності до правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, які в подальшому було змінено за наслідками перегляду Великою Палатою Верховного Суду; 112.8.4. вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів; 112.8.5. вчинення діяння (дії або бездіяльності) з вини банку, органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, установи - учасника платіжної системи, еквайрія (щодо податкових правопорушень, передбачених статтями 124 і 125 1 цього Кодексу); 112.8.6. вчинення діяння (дії або бездіяльності) з вини оператора поштового зв`язку, інформація про якого міститься в Єдиному державному реєстрі операторів поштового зв`язку, за умови виконання обов`язку, визначеного абзацом другим пункту 49.6 статті 49 цього Кодексу; 112.8.7. вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок виявлення в роботі електронного кабінету технічної та/або методологічної помилки чи технічного збою в роботі електронного кабінету і визнання такої помилки/збою технічним адміністратором та/або методологом електронного кабінету або згідно з повідомленням на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або підтвердження її/його існування рішенням суду, якщо порушення були зумовлені виключно технічною та/або методологічною помилкою чи технічним збоєм у роботі електронного кабінету. Ненарахування штрафів та/або пені за порушення, що були зумовлені виключно технічною та/або методологічною помилкою чи технічним збоєм у роботі електронного кабінету, закріплюється (реалізується) у програмному забезпеченні, яке застосовується для автоматичного розрахунку штрафів та/або пені за порушення податкового законодавства; 112.8.8. самостійне виправлення платником податків з дотриманням порядку, вимог та обмежень, передбачених статтею 50 цього Кодексу, помилок, що містяться у раніше поданих ним податкових деклараціях та розрахунках (уточнюючих податкових деклараціях та розрахунках), за умови сплати самостійно донарахованих податкових зобов`язань та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених пунктом 50.1 статті 50 цього Кодексу (щодо правопорушення, передбаченого пунктом 123.1 статті 123 цього Кодексу). Невиконання платником податків вимог, передбачених абзацами третім - п`ятим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, в частині самостійного нарахування та сплати штрафу, передбаченого цим пунктом, тягне за собою накладення штрафу відповідно до пункту 120.2 статті 120 цього Кодексу; 112.8.9. вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору); 112.8.10. вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла відповідно до консультації з питань практичного застосування окремих норм законодавства України з питань митної справи, наданої в письмовій або електронній формі, а також до узагальнюючої консультації, зокрема на підставі того, що у подальшому такі консультації були змінені або скасовані; 112.8.11. вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла відповідно до наданого попереднього рішення митного органу про застосування окремих положень законодавства України з питань митної справи, у тому числі в разі, якщо таке рішення в подальшому було відкликано з причин, встановлених пунктами 2, 3 частини сьомої статті 23 Митного кодексу України; 112.8.12. інші випадки звільнення від фінансової відповідальності, передбачені цим Кодексом або Митним кодексом України.

За правилами ст.113 Податкового кодексу України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу (п.113.1 ст.113); Перебіг строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зупиняється у випадках, визначених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу. (п.113.2 ст.113); У разі вчинення платником податків двох або більше порушень іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо. (п.113.3 ст.113); Перебіг строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) відновлюється з дня, наступного за днем усунення передбачених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу обставин, що були підставою для зупинення його відліку (перебігу). (п.113.5 ст.113); У разі наявності хоча б однієї обставини, що пом`якшує відповідальність, розмір штрафу становить 50 відсотків від розміру, встановленого відповідною статтею цього Кодексу. (п.113.6 ст.113); У разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення-рішення. (п.113.7 ст.113); За одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої цим Кодексом та іншими законами України. (п.113.8 ст.113).

Згідно з ст.124 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу. Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов`язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний (банківський) день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються. (п.124.1 ст.124); Діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання. (п.124.2 ст.124); Діяння, передбачені пунктом 124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання. (п.124.3 ст.124).

Звідси слідує, що відмінність між собою складів податкових правопорушень, окреслених законодавцем у п.124.1 ст.124 Податкового кодексу України та у п.124.2 ст.124 Податкового кодексу України і у п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України полягає виключно в наявності або відсутності такого елементу як умисел платника податків, тобто вини (як суб`єктивної сторони складу протиправного діяння).

За визначенням п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно з п.38.1 ст.38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом та змістом визначення п.1.24 ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" правова категорія "сплата коштів" є тотожній правовій категорії "переказ коштів" як руху певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Згідно з п.п."1" п.21.1 ст.21 Закону України від 05.04.2001р. №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу проводиться шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.

Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України від 05.04.2001р. №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Зміст наведених норм права дозволяє суду дійти до висновку про те, що умисне діяння платника податків із несвоєчасної оплати податків (зборів) на користь Держави Україна може мати місце виключно у випадку неініціювання переказу коштів за обов`язкової умови: 1) фізичної наявності у власності платника безготівкових коштів на рахунку в установі банку (або фізичної наявності готівкових коштів у касі субєкта господарювання юридичної особи, володінні громадянина підприємця); 2) відсутності перешкод/перепон у визначенні юридичної долі цих коштів; 3) відсутності невиконаних грошових зобов`язань, котрі мають законодавчий пріоритет над податковим обов`язком (тобто усвідомлення фізичної змоги проведення платежу, усвідомлення потреби в ініціюванні переказу коштів та усвідомлення відсутності об`єктивних перешкод у передачі права власності на активи у вигляді коштів Державі Україна в особі компетентного суб`єкта права-органу публічної адміністрації, але неповажне та нерозумне ухилення від спрямування платіжного доручення до установи банку).

При цьому, у силу п.п.75.1.1 ст.75 та ст.76 Податкового кодексу України перелічені юридично значимі фактори об`єктивно не можуть бути достеменно з`ясовані контролюючим органом у межах та обсязі такого заходу податкового контролю як камеральна перевірка.

У ході розгляду справи судом достеменно з`ясовано, що контролюючий орган сформулював викладені в тексті Акту власні судження за результатами камеральної перевірки.

Відтак, контролюючий орган не досліджував та не висновував власних суджень про вчинення приватною особою податкового правопорушення оцінкою відомостей про стан рахунку платника в установі банку протягом періоду часу, коли розпочався та завершився перебіг строку на оплату грошових зобов`язань з податків (зборів).

Окрім того, поза увагою контролюючого органу був залишений обсяг та характер інших грошових зобов`язань платника податків, строк виконання яких співпав із проміжком часу, коли підлягав виконанню податкового обов`язку.

Допущена контролюючим органом у даному конкретному випадку неповнота дослідження обставин фактичної дійсності зумовила за суттю явний та очевидний, а за характером нездоланний і непереборний дефект у реалізації владної функції контролю за дотриманням податкової дисципліни, котрий не може бути усунутий адміністративним судом з огляду на положення ст.ст.6, 8, 19, 124 Конституції України, ч.1 ст.2, ч.2 ст.2, абз.2 ч.2 ст.77 КАС України (що зумовлює неможливість підміни судом у ході відправлення правосуддя досягнутих органом публічної адміністрації процедурних результатів функції контролю) та на неприпустимість зміни судом юридичних та фактичних мотивів вчинення управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації за рахунок іншої кваліфікації/перекваліфікації як складу податкового правопорушення, так і обставин скоєння протиправного діяння.

Указана обставина є окремою, самостійною і цілком достатньою підставою для визнання протиправним оскаржених правових актів індивідуальної дії субєкта владних повноважень.

Окремо суд зважає, що застосування п.124.2 ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ і п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ до тих податкових правопорушень, котрі були скоєні до 01.01.2021р., прямо суперечить ст.58 Конституції України, адже одночасно і запроваджує і новий склад протиправного діяння, і запроваджує посилену міру юридичної відповідальності.

Указана обставина є окремою, самостійною і цілком достатньою підставою для визнання протиправним та скасування оскарженого податкового повідомлення рішення.

Відтак оскаржувані рішення відповідача є неправомірними та підлягають скасуванню в частині безпідставно визначеного грошового зобов`язання.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскарженого рішення, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскаржених управлінських волевиявлень, адже у даному конкретному випадку контролюючий орган усупереч приписам ст.58 Конституції України допустив ретроспективну дію істотно/значно/суттєво посиленої міри юридичної відповідальності до тих діянь платника, котрі були скоєні до набрання чинності п.124.2 ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ і п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ, а також у ході проведення заходу податкового контролю не здобув (не зібрав), не зафіксував документально, не довів та не оцінив об`єктивних даних в аспекті винності поведінки приватної особи - платника податків.

За таких обставин, факт вчинення заявником податкового правопорушення у розумінні ст.109 Податкового кодексу України, котре б призводило до виникнення правових підстав для накладення штрафу у порядку п.124.2 ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ і п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ, слід визнати непідтвердженим матеріалами справи.

Тому заявлені заявником вимоги підлягають задоволенню, але не на підставах позову.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Решта доводів не має юридичного значення для правильного вирішення спору по суті, а відтак, не потребує окремої додаткової розгорнутої оцінки.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Вийти за межі позову в частині підстав позову.

Позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 21.10.2021 року №0224661815 та податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Харківській області від 21.10.2021 року №0224681815.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (ідентифікаційний код - 43983495; місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Насіння Слобожанщини" (ідентифікаційний код - 39546057, місцезнаходження - 61166, м. Харків, вул Бакуліна, буд. 11) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко