Постанова

від 17.05.2023 по справі 520/28669/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 р. Справа № 520/28669/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2022, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/28669/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАСІННЯ СЛОБОЖАНЩИНИ"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Насіння Слобожанщини», звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Харківській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Харківській області від 21.10.2021 року №0224661815;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Харківській області від 21.10.2021 року №0224681815.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року суд вийшов за межі позову в частині підстав позову та задовольнив позов.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 21.10.2021 року №0224661815 та податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Харківській області від 21.10.2021 року №0224681815.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (ідентифікаційний код - 43983495; місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Насіння Слобожанщини" (ідентифікаційний код - 39546057, місцезнаходження - 61166, м. Харків, вул Бакуліна, буд. 11) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу просить закрити провадження у справі. Проте, колегія суддів зазначає, що дане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки статтею 305 КАС України передбачені виключні підстави для закриття апеляційного провадження, які в даному випадку до цього переліку не відносяться.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що платник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації субєктів господарювання, набув правового статусу юридичної особи приватного права, значиться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 39546057, у якості платника податків (у тому числі і ПДВ) перебуває на обліку в установі відповідача.

28.09.2021р. контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника з питання з питання дотримання термінів сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість за податковою декларацією з ПДВ №9272588801 від 20.12.2017р., податковою декларацією з ПДВ №9204121694 від 05.10.2017р., уточнюючим розрахунком податкових зобов`язань з ПДВ №9010312381 від 01.02.2018р., податковою декларацією з ПДВ №16836103 від 14.03.2019р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 28.09.2021р. №16881/20-40-18-15-05/39546057 (далі за текстом - Акт).

У тексті Акту викладені власні судження контролюючого органу про вчинення заявником порушення п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України та п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, а саме фактичної оплати грошових зобов`язань з ПДВ після завершення граничного терміну оплати, а саме - 09.10.2017р., 01.02.2018р., 07.06.2018., 08.06.2018р., 10.09.2018р., 24.09.2018р., 09.10.2021р., 22.10.2018р., 19.04.2019р., 24.04.2019р.

21.10.2021р. із посиланням на Акт контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.10.2021 року №0224661815 про застосування 3.288,20грн. штрафу у порядку п.124.2 ст.124 Податкового кодексу України у розмірі 25% несвоєчасно сплаченого самостійно узгодженого грошового зобов`язання з ПДВ.

21.10.2021р. із посиланням на Акт контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.10.2021 року №0224681815 порядку п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України у розмірі 25% несвоєчасно сплаченого самостійно узгодженого грошового зобов`язання з ПДВ.

Відносно обставин календарних дат самостійного узгодження грошового зобов`язання платника з податку на додану вартість, розмірів грошового зобов`язання з ПДВ, календарних дат фактичної оплати між учасниками справи відсутній спір за будь-якими критеріями.

Не погодившись із відповідністю закону управлінського волевиявлення контролюючого органу з приводу застосування штрафу, заявник ініціював даний спір, стверджуючи про безпідставність обтяження додатковим податковим обов`язком.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та не доведеності відповідачем правомірності прийнятого ним рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України, закріплено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 31.1 ст.31 ПК України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податковою обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Відповідно до п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з п. 54.1 ст.54 ПК України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених Кодексом.

За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, може застосовуватися у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (статті 111 ПК України).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання, такий платник податків притягується до фінансової відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

За приписами підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Згідно ст.76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Згідно з п. 124.1 ст. 124 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього па підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Зазначена норма, як виплаває з її змісту, є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення сплати узгодженого податкового зобов`язання незалежно від того, з яких причин платником податків було здійснено несвоєчасну сплату. Після фактичного погашення боргу платник податку повинен сплатити суму штрафу в розмірі, який залежить від терміну прострочення.

При цьому, положеннями ст. 124.2 ПК України встановлено, що діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.57.1, п.57.3 ст.57 ПК України, що полягало у несвоєчасній сплаті протягом граничного строку узгоджених сум податкового зобов`язання з податку на додану вартість.

При цьому, відповідач прийняв спірні податкове повідомлення-рішення, з якого вбачається, що на підставі п.124.2, п. 124.3 ст.124 ПК України зобов`язано сплатити штраф у розмірі 25% від погашеної суми податкового боргу.

Колегія суддів зазначає, що положеннями п. 124.1 та п. 124.2 ПК України мають суттєві відмінність не лише у розмірі санкції, а і у характері вчиненого правопорушення (умисно вчинені або ні).

Так, надаючи правові оцінку правомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 1 ПК України порядок справляння податків і зборів їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, встановлюється цим Кодексом.

Законом України від 16.01.2020 №466-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (далі - Закон №466) внесено зміни до Кодексу, у тому числі, в частині кваліфікації податкового правопорушення саме як протиправного, винного (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Також, Законом №466 визначено, у яких випадках діяння вважається таким, що вчинене умисно, а також зазначено, що необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 Кодексу, є встановлення контролюючими органами вини особи.

Податковим правопорушенням, у відповідності із п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України, є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (у т. ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п.112.1, п.112.2 ст.112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Отже, не вжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винною у вчиненні правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що ПК України не містить визначення поняття "вина", однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у пунктах 112.1, 112.2 ст.112 ПК України та полягають у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Таким чином, умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є:

- встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання;

- доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення.

Таким чином, обов`язок доведення вини, ПК України покладено на контролюючий орган, без виконання якого, особу не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого, умовою є наявність вини.

Слід відмити, що згідно п.109.3 ст.109 Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу.

У всіх інших випадках визначених Кодексом, за які передбачена фінансова відповідальність, обов`язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності є виключно не дотримання нею вимог Кодексу, за які така відповідальність встановлена.

Отже, починаючи з 01.01.2021, Законом №466 при затримці сплати узгодженої суми грошового зобов`язання ст. 124 ПК України встановлено нові розміри штрафів та обставини їх нарахування. До того ж цим Законом визначено розмір штрафу за діяння, передбачені п. 124.2 ст. 124 ПК України, які вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків.

Тобто, фінансова відповідальність за окремо визначені ПК України правопорушення нерозривно пов`язана із можливістю органів ДПС довести цілеспрямованість (умисність) дій платника податків, його вину у вчиненні податкового правопорушення. Вказане визначає необхідність дій з боку органів ДПС у зборі належної та допустимої доказової бази, яка переконливо буде доводити, що саме платник податків створив такі умови, за яких стало можливе вчинення податкового правопорушення. При цьому він міг та мав можливість дотриматися встановленого порядку, проте свідомо це проігнорував.

Згідно із цим, при встановлені порушення з несвоєчасності сплати податкових зобов`язань аргументами на підтвердження можливості виконати платником податків обов`язок можуть бути: наявність в ПК України інформації про граничні строки подання податкової звітності; наявність у офіційних джерелах інформації про рахунки, на які здійснюється погашення податкового зобов`язання; відсутність з боку платника податків інформування контролюючого органу про обставини, які звільняють від фінансової відповідальності за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань; обізнаність платника податків власне із наявністю обов`язку щодо сплати податкового зобов`язання (адже, якщо платник податків сплатив суму податкового зобов`язання навіть із запізненням, то він усвідомлював, що такий обов`язок в нього існує); платником податків було самостійно визначено суму податкового зобов`язання (або у випадку визначення контролюючим органом - платником податку дане зобов`язання не оскаржувалось), тобто на етапі підготовки податкової звітності платник усвідомлював про обов`язок в подальшому сплатити дані зобов`язання.

Тим же часом з 01.01.2021 додатковим, але необов`язковим підтвердженням вини особи також може бути вчинення нею повторного правопорушення. Повторність вчинення правопорушення також впливає і на розмір фінансової відповідальності особи, яка є значно вищою, ніж за вчинення податкового правопорушення вперше. Підставами для висновків під час проведення перевірок є наявні у контролюючого органу матеріали, зокрема матеріали попередніх перевірок, що свідчать про здійснення платником податків умисно повторного аналогічного правопорушення (з урахуванням строку давності застосування штрафів за вчинення податкового правопорушення - 1095 днів).

Тобто, необхідною та достатньою підставою для встановлення умислу в діях платника, є встановлення обставин, які прямо стверджують що платник податку не тільки усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки а й бажав їх настання. Саме бажання настання негативних наслідків є необхідною та достатньою умовою для встановлення умислу.

Аналізуючи зазначені законодавчі положення, колегія суддів дійшла висновку, що юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує відповідальність у вигляді штрафу за п. 124.2, 124.3 ст. 124 ПК України, є обов`язок доведення контролюючим органом умислу платника податків, а саме, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Натомість, акт камеральної перевірки не містить жодних обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм п.57.1 ст.57 та п. 124.2, 124.3 ст. 124 ПК ПК України.

Проте під час судового розгляду цієї справи відповідач на підтвердження правомірності застосування до позивача штрафної санкції за порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання на підставі п. 124.3 ст. 124 ПК України не надав суду ані жодних належних доводів наявності умислу або вини в діях позивача у вчиненні податкового правопорушення, ані належної та допустимої доказової бази, яка переконливо б свідчила про здійснення платником податків повторного аналогічного правопорушення умисно з урахуванням строку давності застосування штрафів за вчинення податкового правопорушення - 1095 днів.

Крім того, суд апеляційної інстанції не вбачає можливим встановлення в межах камеральної перевірки обставини, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків, оскільки згідно з пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, та даних відповідних електронних систем, які об`єктивно не можуть підтвердити чи спростувати розумність, добросовісність і належну обачність платника податків, що є необхідним для встановлення його вини.

Посилання скаржника на обізнаність позивача з термінами сплати узгодженої суми грошового зобов`язання колегія суддів вважає такими, що не свідчать про наявність умислу в його діях.

Сам по собі факт несвоєчасної сплати грошового зобов`язання не свідчить про умисне недотримання позивачем правил та норм ПК України та невжиття відповідних заходів в цій частині.

Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не наведено належних та вмотивованих обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм пункту 57.1 статті 57 ПК України, що виключає застосування до позивача фінансових санкцій, передбачених пунктом 124.2, 124.3 статті 124 ПК України.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з цим, відповідачем не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції доказів, які б підтверджували правомірність накладення на позивача штрафу за податковими повідомленнями-рішеннями від 21.10.2021 року №0224661815 та від 21.10.2021 року №0224681815.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, колегія суддів дійшла висновку, що податковий орган неправомірно нарахував позивачу штраф у розмірі 25 % від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню у судовому порядку.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 311, 315,316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 по справі № 520/28669/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич Я.В. П`янова